Характеристика служб (податкових осіб), відповідальних за внутрішній та зовнішній економічний механізм господарської діяльності

Характеристика економічної роботи	Відповідальні служби (посадові особи)
1. Складання бізнес-плану підприємства за його об’єктами господарювання та планових розрахунків доцільності здійснення окремих господарських операцій	Не складається
2. Нормування ресурсів, встановлення лімітів	Головний економіст
3. Положення про оплату праці та преміювання працівників, здійснення розрахунків з власниками	Головний бухгалтер
4. Економічне обґрунтування договорів і ціноутворення при розрахунках з покупцями та постачальниками	Економіст по цінах
5. Розрахунок завдань для структурних підрозділів (центрів витрат і доходів) підприємства за обсягами господарювання, витратами та доходами	Економіст з виробництва
6. Оцінка та аналіз роботи підприємства і його структурних підрозділів	Головний економіст

1.4. Організація планування та контролю на підприємстві

Планування складний методично-організаційний процес, який обумовлює наявність системи планів. Кожний вид плану — складна модель діяльності підприємства або його структурних підрозділів, яка містить основні показники їх діяльності в майбутньому.

Система планів підприємства включає в себе стратегічні, тактичні і оперативні плани.

Стратегічний план відображає основну мету розвитку підприємства і носить концептуальний характер. Він включає місію, загальні цілі, способи їх досягнення і розрахований на тривалий період їх реалізації (5-10 років). Стратегія базується на реальних можливостях підприємства, його реакції на об'єктивні внутрішні та зовнішні обставини діяльності і розробляється не самим лісовим господарством, а вищими контролюючими державними органами. Стратегічне планування, як правило, розраховане на тривалий період, воно не просто зосереджується на певному періоді часу, а включає в себе сукупність ідей розвитку підприємства.

Відповідальність за розробку стратегії несе насамперед вище керівництво підприємства, оскільки стратегічне планування вимагає високої кваліфікації, масштабного охоплення проблем виробництва, врахування багатьох чинників внутрішнього і зовнішнього середовища.

Тактичне планування — процес реалізації стратегії підприємницької структури на певний період часу (рік). Тактичні плани передбачають конкретні способи використання ресурсів підприємства, необхідних для досягнення довготермінових цілей. Зміст тактичних планів деталізується по кварталах і місяцях ізнаходить своє відображення в оперативних планах цехів підприємства. Так тактичні плани складаються відділами контори ДП «Ємільчинське ЛГ» це насамперед такі плани:

• Фінансовий план;

• План заготівлі деревини;

• План вивезення деревини;

• План реалізації лісопродукції;

• План розкрежування деревини;

• План використання паливно-мастильних матеріалів;

• План постачання лісопродукції споживачам.

Типовий лісгосп в Україні сьогодні суміщає в собі кілька функцій. Однак директор лісгоспу не має всієї повноти ухвалення рішення. З одного боку він організовує продаж деревини, що є основним джерелом отримання прибутку; з іншого боку він не може контролювати обсяг заготівлі ресурсів і процес планування. Залежність від вищих державних контролюючих органів, далеких від самого підприємства і незнайомих з його поточними проблемами спричиняє проблеми з невідповідністю можливостей і поставлених завдань, вони або завищені, або занижені, в результаті здійснюється недовикористання ресурсів. На мою думку усі плани мають розроблятися самим підприємством відповідно до своїх можливостей і керуючись цілями держави, такі плани мають бути всебічно обґрунтованими і документально підтвердженими, а потім погодженими з органами управління.

В сучасній ринкові економіці важливого значення набуває державне економічне регулювання, оскільки ринковий механізм не має надійного внутрішнього імунітету, який здатний протистояти таким негативним явищам макроекономічного рівня, як затяжний спад виробництва, довгостроковості інфляції, надмірний рівень безробіття.

Ринкова система може регулювати лише на ті суспільні потреби, які виявляються через платоспроможний попит. Тому ринок не має механізму, який здатний забезпечувати задоволення загольнодержавних, тобто колективних потреб, пов'язаних з утриманям апарату державного управління, армії, поліції, науки, культури, освіти та ін.

Взаємодія людей через ринковий механізм породжує деякі негативні побічні ефекти, зовнішні стосовно ринку. До них належать поляризація людей залежно від рівня доходів, нерівномірний розвиток окремих регіонів, порушення екологічних умов життя людей, недопустимі відхилення від стандартів якості споживчих товарів тощо. Ринковий механізм у багатьох випадках не має власних засобів, здатних усувати чи мінімізувати ці ефекти.

Державне регулювання економіки — це система заходів задля здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності держави, спрямованої на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки й всього суспільства.

Підтримуюча діяльність держави (підтримка функціонування ринку) передбачає: правове забезпечення ринкової діяльності, створення ринкової та виробничої інфраструктури, підтримання конкурентного середовища тощо. Компенсаційна діяльність держави покликана компенсувати (лат. — зрівноважувати) недоліки або негативні наслідки функціонування ринку шляхом проведення антимонопольних та екологічних заходів, організації системи захисту для непрацездатних та малозабезпечених верств населення, боротьби з безробіттям тощо. Регулююча діяльність держави передбачає регулювання економічних та соціальних відносин з метою реалізації певних цілей.

Державне регулювання економіки — це управління соціально-економічним розвитком країни, тобто сукупність заходів державного впливу на об'єкти і процеси з метою певного спрямування господарської діяльності суб'єктів національної економіки, узгодження їхніх інтересів і дій для реалізації певних цілей. Складові (етапи) процесу управління розвитком національної економіки:

• макроекономічний аналіз;

• макроекономічне прогнозування;

• планування соціально-економічного розвитку країни;

• макроекономічне програмування;

• організація і регламентація дій суб'єктів національної економіки;

• стимулювання бажаних процесів;

• оперативне регулювання;

• контроль за дотриманням правил і норм економічної поведінки суб'єктів;

• національне рахівництво.

Об'єкти державного регулювання економіки — сфери, галузі, регіони, а також явища, ситуації та умови соціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникати проблеми, які не вирішуються автоматично або невідкладно, як того вимагають умови нормального функціонування економіки й підтримання соціальної стабільності. Конкретні об'єкти ДРЕ:

• економічний цикл;

• структура економіки;

• умови нагромадження та інвестиційна діяльність;

• науково-технічний прогрес та інноваційні процеси;

• грошовий обіг та інфляція;

• ціни;

• платіжний баланс;

• блок соціальних проблем (зайнятість і доходи населення, підготовка і перепідготовка кадрів, соціальний захист тощо);

• умови конкуренції;

• навколишнє середовище (екологічні проблеми);

• регіони.

Щодо названих об'єктів держава проводить відповідну економічну політику. (Дідківська ДРЕ 2006)

Перевага сучаних методів впливу на економіку порівняно з адміністративними методами, що засновані на силі державної влади, в тому, що вони не порушують ринкової ситуації. Опосередковане регулювання - це вплив на економічні інтереси. Держава втілює в життя свої рішення на підставі мотивації. У даному контексті мотивація - це процес спонукання суб'єктів ринку до діяльності в напрямку державних пріоритетів.

Сучасне регулювання економіки здійснюється з адопомогою індикативного державного планування.

Індикативне планування - орієнтація приватних підприємств на виконання завдань, які формує держава.

Індикативний план містить обов'язкові завдання для держави і державного сектору. Приватні підприємства орієнтуються на індикативне планування, підлаштовуються під найпотужнішого "гравця'' в ринковій системі - державу, навіть якщо для них це і не обов'язково.

Таке планування виконує координаційну функцію, тобто передбачає узгодження діяльності "центру", галузей і підприємств у процесі самостійної розробки останніми їх виробничо-господарських програм.

Розрізняють такі форми індикативного планування:

- кон'юнктурна, що пов'язана з посиленням впливу бюджету на темпи і пропорції економічного зростання у міру збільшення державних видатків у ВВП. В умовах структурної перебудови економік і їх прискореного розвитку виникла потреба узгодити бюджети з показниками прогнозів, на яких ґрунтувались оцінки податкових надходжень. Це призвело до розробки середньостро-кових, а в результаті і довгострокових прогнозів;

- структурна, що виникла у зв'язку з підключенням до виконання індикативних планів приватних підприємств і територіальних властей з використанням податкових пільг, пільгових кредитів та інших заходів державної підтримки в межах селективної структурної політики;

- стратегічна - у міру розвитку змішаної економіки і глобалізації ринків (насамперед у загальноєвропейських масштабах) індикативне планування трансформується в стратегічну форму, сутність якої полягає у виборі головних пріоритетів розвитку національної економіки, провідну позицію у реалізації яких бере на себе держава.

Індикативне планування є способом залучення самостійних суб'єктів ринку при взаємовигідній співпраці з державою в розробку і реалізацію програм розвитку. Воно не стримує ініціативу приватного бізнесу, допомагає визначити напрями розвитку, інформує зацікавлені сторони про потенційний попит, ситуацію в суміжних галузях, ринок робочої сили тощо.

Розробка індикативного плану передбачає оцінювання сталості економіки, аналіз макропропорцій, визначення пріоритетів і завдань господарського комплексу. Тому він має супроводжуватися ресурсним забезпеченням, для чого створюють баланси фінансові, трудові, паливно-енергетичних ресурсів, експорту та імпорту товарів широкого вжитку та тривалого користування тощо.

Плани розробляють на всіх рівнях управління, кожен з яких визначає свої цілі та пріоритети розвитку, попередньо погоджуючи їх з пріоритетами вищих органів управління. На окремих територіях можуть розробляти підпрограми, які відрізняються залежно від поставлених цілей та засобів їх реалізації.

Розглянемо динаміку формування фінансових результатів ДП «Ємільчинське лісове господарство» за останні 3 роки у наступній таблиці.

Таблиця 1.8