111

гіпопротеїнемія. Сеча без змін або спостерігається помірна протеїнурія, мікрогематурія, бактеріурія, піурія.

На оглядовій урограмі виявляються згладженість контура поперекового м’яза, випинання зовнішнього контура нирки у зоні локалізації абсцесу. За даними екскреторної урограми, рухливість нирки на висоті вдиху і після видиху обмежена, відзначаються розсування, стискання, деформація чи ампутація чашечок, стискання ниркової миски.

Дуже інформативна комп’ютерна томографія, яку виконують на фоні екскреторної урографії: абсцес має вигляд зони зниженого накопичення рентгеноконтрастної речовини в паренхімі нирки. На ехограмах у зоні абсцесу визначається порожнина з рідиною /гноєм/.

Лікування при абсцесі нирки - хірургічне. Виконують декапсуляцію нирки, широко розтинають абсцес. Обробляють його порожнину антисептичним розчином, дренують її і заочеревинний простір. Якщо пасаж сечі порушений, операцію завершують нефростомією. У післяопераційному періоді продовжують інтенсивну абактеріальну і дезінтоксикаційну терапію.

БАКТЕРІОТОКСИЧНИЙ /БАКТЕРІЄМІЧНИЙ/ ШОК

є найважливішим ускладненням гострих гнійних захворювань нирок. Летальність при ньому становить 70-90 %. Особливо висока смертність спостерігається серед хворих на цукровий діабет, людей похилого віку, ослаблених пацієнтів. Етіологічним чинником бактеріємічного шоку в 2/3 випадків є грамнегативна флора, в 1/3 - грампозитивна.

Розвиток бактеріємічного шоку зв’язують із порушенням відтоку сечі. Вважають, що введення високих доз антибіотиків при гнійно-запальних ураженнях нирок у разі порушення пасажу сечі може призвести внаслідок лізису мікроорганізмів до вивільнення великої кількості ендотоксину, який і спричинює шок. Доведено, що дія ендотоксину залежить від об’єму крові, яка повертається в шлуночок, а не від порушення діяльності серця. Швидке й масивне надходження в кров бактерій та їхніх токсинів зумовлює подразнення нервової системи, підвищення виділення катехоламінів, серотоніну, гістаміну, ацетилхоліну. Це призводить до гіповолемії, перерозподілу крові в кров’яному депо, до різкого зниження кров’яного тиску у великих венах, зменшення хвилинного об’єму серця і артеріального тиску. Виражена симптоматико-адренергічна реакція зумовлює звуження попередкапілярних артерій і позакапілярних вен, тобто порушення мікроциркуляції.

112

Порушення мікроциркуляції зі зменшенням швидкості кровообігу призводить до порушення зсідання крові. У нирках відбуваються анатомічні зміни, головним чином у термінальному відділі нефронів, спостерігається різке пригнічення антитоксичної функції печінки, розвивається недостатність печінки і нирок. Порушується обмін речовин у тканинах, виникає недостатність легенів і серця. Різко сповільнюється кровотік у головному мозку. Настають кровотечі з шлунка і кишок внаслідок утворення інфарктів у слизовій і підслизовій оболонках гастродуоденальної зони.

Бактеріємічний шок настає одразу після масивної інвазії, що є наслідком оклюзії сечових шляхів чи операції на нирках, або через кілька годин і навіть діб. Спочатку виникає гострий пієлонефрит, а за ним бактеріємічний шок. Шок може виникнути після будь-якої урологічної маніпуляції, в тому числі і після катетерізації сечового міхура.

Для клінічної картини бактеріємічного шоку характерні озноби, підвищення температури тіла до 39-40 град., що супроводжується типовими проявами: блідістю шкіри, акроціанозом, холодним потом, частим і слабим пульсом /до 140-160 за 1 хв./, аритмією, низьким артеріальним тиском, зменшенням діурезу, аж до анурії, збудженням чи пригніченістю, загальною слабістю, нездужанням, інколи маячінням, втратою свідомості, клонічними і тонічними судомами, мимовільним сечовипусканням, дефекацією, частим поверхневим диханням.

Розрізняють чотири форми бактеріємічного шоку:

Стерта форма характеризується виникненням у першу добу, проявляється ознобом, підвищенням температури тіла і помірним зниженням артеріального тиску.

Рання форма настає в перші години або протягом першої доби. Перші її прояви - лихоманка або колапс.

Віддалена форма виникає після проміжного етапу. Для неї характерна фіксація інфекції в легенях, нирках, придатку яєчка /пневмонія, пієлонефрит, епідідимит/.

Пізня форма настає в кінцевій стадії сепсису.

При бактеріємічному шоку спостерігається високий лейкоцитоз і нейтрофільний зсув лейкограми вліво, підвищення гематокритного числа, рівнів еритроцитів і гемоглобіну крові, тромбоцитопенія, гіперазотемія, гіперкреатинемія, гіпокалієнемія, метаболічний ацидоз, зниження зсідання крові, зменшення об’єму циркулюючої крові. Одним із ранніх проявів шоку є зменшення діурезу до 25-30 мл за 1 год. У розпалі бактеріємічного шоку систолічний тиск падає нижче 80-90 мм .рт .ст., настає анурія.

До діагностичних методів бактеріємічного шоку належить термінове бактеріологічне дослідження. Найбільш можливе виявлення гемокультури в момент гарячки, коли в циркулюючу кров надходить велика кількість бактерій і їх токсинів.

113

При лікувані хворих на бактеріємічний шок призначають заходи щодо боротьби з колапсом та інфекцією. Оскількі шок є наслідком дії ендотоксинів бактерій, терапія грунтується передусім на протишокових заходах, а потім, незважаючи на тяжкий стан хворого, необхідна негайна декапсуляція нирки, нефростомія.

Протизапальну терапію призначають лише після забезпечення достатнього відтоку сечі. Масивна антибіотикотерапія без відновлення пасажу сечі неприпустима. Дози антибіотиків треба визначати з урахуванням не лише мікрофлори, а й маси тіла хворого, концентраційної здатності нирок. У комплексі з антибіотиками доцільно вводити похідні нітрофурану.

Комплекс лікарських засобів включає кортикостероїди, адреноміметичні речовини, плазмозамісні розчини. Одночасно проводять інфузійну терапію, спрямовану на боротьбу з інтоксикацією, ацидозом, порушенням білково-електролітного балансу, кислотно-основної рівноваги, азотистого обміну, доцільне переливання крові і плазми, альбуміну, протеїну. Рекомендують вводити хворому розчин амінокислот, антистафілококову сироватку, L-гама-глобулін, стафілококовий анатоксин, колібактерин, аутовакцину, гепарин.

114

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Антимикробная химиотерапия /Карманный справочник/ Пер.с англ.- М., “Практика”.- 1996.- 220 с.

2.Возіанов О.Ф., Люлько О.В. Урологія. – К.: Вища шк., 1993.- 712 с.

3.Доброкачественная гиперплазия простаты// Под ред. Н.А.Лопаткина.- Москва: ЭТКП, 1997.- 170 с.

4.Ерухимов Л.С. Рак мочевого пузыря. М.: Медицина, 1988.- 183 с.

5.Калугина Г.В., Клушанцева М.С., Шехаб Л.Ф. Хронический пиелонефрит.- М.: Медицина, 1993.- 240 с.

6.Клепиков Ф.А. Неотложная помощь в урологии.- К.: Здоров’я, 1988.- 157 с.

7.Лопаткин Н.А. Урология. – М.: Медицина, 1995.- 512 с.

8.Лопаткин Н.А. Хроническая почечная недостаточность при урологических заболеваниях. – М., 1975. - 38 с.

9.Лопаткин Н.А., Пугачев А.Г. Детская урология: Руководство. – М.: Медицина, 1986.- 496 с.

10.Люлько А.В. Атлас-руководство по урологии.- К.: Вища школа, 1990.-240 с.

11.Люлько А.В. Неотложная помощь в урологии.- К.: Здоровье, 1996.-288 с.

12.Люлько А.В. Пиелонефрит.- К.: Здоровье, 1989.- 270 с.

13.Мартов А.Г., Лопаткин Н.А.. Руководство по трансуретральной эндоскопической электрохирургии доброкачественной гиперплазии простаты.- Москва, «Триада».- 1997.- 144 с.

14.Нейрогенные дисфункции мочевого пузыря/ М.Д.Джавад-Заде, В.М.Державин, Е.Л.Вишневский и др.- М.: Медицина, 1989.- 383 с.

15.Николаев А.Ю., Милованов Ю.С. Лечение почечной недостаточности. – М.: МИА, 1999. – 362 с.

16.Переверзев А.С. Хирургия опухолей почки и верхних мочевых путей. -Харьков: Здоровье, 1997.- 624 с.

17.Пиелонефрит/ Под ред. А.В.Люлько.- К.: Здоров”я, 1990.- 272 с.

18.Порушення уродинаміки січевивідних шляхів у дітей/ О.В.Люлько, О.В.Терещенко, Д.А.Сеймівський та ін.- Дніпропетровськ: Пороги, 1995.- 380 с.

19.Пытель Ю.А., Золотарев И.И. Уратный нефролитиаз.- М.: Медицина, 1995.- 176 с.

20.Руководство по урологии в 3-х томах /под редакцией Н.А. Лопаткина/. – М.: Медицина, 1998.

21.Серняк П.С., Возианов А.Ф., Коваленко Н.В., Логвиненко Л.В. Острая почечная

115

недостаточность.- К., 1988. – 140 с.

22.Терехов И.Т., Пелещук А.П., Карпенко В.С., Голигорский М.С. Хроническая почечная недостаточность. – К.: Здоров’я. – 1978. – 222 с.

23.Тиктинский О.Л., Михайличенко В.В. Урология и андрология в вопросах и ответах. – С.-Пб.: Питер. – 1998. – 378 с.

24.Туберкулёз: Руководство для врачей (под редакцией А.Г. Хоменко). – М.: Медицина, 1986. – 510 с.

25.Шашилев В.И. Рак мочевого пузыря. М.Медицина, 1983.- 192 с.

26.Шебанов Ф.В. Туберкулез. – М.: Медицина, 1981. – 230 с.

27.Чиж А.С., Пилотович В.С., Колб В.Т. Методы исследования в урологии и нефрологии.-Минск: Высшая школа, 1992415 с.

28.Infections and stones// Eur.Urol.- 1998.- 33/1.- P.1-7.

29.Precusors of prostatic adenocarcinoma/ Ed. R.Montironi, C.Schulman.- Karger, 1996.-

148p.

30.Recent advances in prostate cancer and BPH/ Ed. F.H.Schroder.- The Partenon Publishing, 1997.- 288 p.

31.Someren A. Urologic pathology with clinical and radiologic correlatons.- New York: Macmillian Publishing, 1989.- 756 p.

32.Textbook of benigh prostatic hyperplasia/ Ed. R.Kirby.- Isis, 1996.- 566 p.