Міністерство охорони здоров’я України ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет» НАВЧАЛЬНО-ПРАКТИЧНИЙ ЦЕНТР «МЕДИЦИНА»

«ЗАТВЕРДЖУЮ» Перший проректор професор ________Г.М.Ерстенюк

Проведення серцево-легеневої реанімації за пітером софаром

C – Circulation the blood – штучна підтримка кровообігуї (непрямий масаж серця – цю рекомендацію тепер рекомендують виконувати першою).

A – Air way – забезпечення вільної прохідності дихальних шляхів.

B – Breath for victum– штучна вентиляція легень повітрям, що видихається реаніматором методом “рот-до-рота”, “рот-до-носа” або за допомогою дихального апарата (мішка Амбу).

D – Drugs – уведення лікарських препаратів.

E – Electrocardiography – реєстрація ЕКГ.

F – Fibrillation – проведення при необхідності електричної дефібриляції (кардіоверсії).

G- Gauge – оцінка первинних результатів.

H – Hypothermy – охолодження голови (лід до голови).

I – Intensive care – проведення інтенсивної терапії постреанімаційних синдромів:

ПРАВИЛО ЧОТИРЬОХ “Г” :

1. Гіпертензія – домогтись, щоб артеріальний тиск був на 20-30%

вищим вихідного рівня, тобто щоб середній АТ становив 100-120 мм.рт.ст.

2. Гіпотермія.

3. Гепаринізація – 1000 од/год, цілодобово.

4. Гемодилюція – перфторан, рефортан-плюс, реосорбілакт, реополіглюкін.

Фаза і. Заходи з елементарнї підтримки життя.

Етап 1 (“С”)— прекардіальний удар (рис.1), штучна підтримка кровообігу методом непрямого масажу серця (Circulation hisblood).

Прекардіальний удар (рис.1) проводиться лише тоді, коли реаніматолог бачить на моніторі початок ФШ/ШТ без пульса, а дефібрилятор в цей момент відсутній.

Рис.1. Методика виконання

прекардіального удару.

Прекардіальний удар проводиться лише у перші 10 секунд зупинки кровообігу. В інших випадках – не застосовується, бо ритм може трансформуватись у асистолію. Тому якщо є готовий дефібрилятор, то від прекардіального удару краще відмовитись.

З відстані 20 см реаніматор здійснює удар кулаком по груднині (межа середньої і нижньої третини груднини) з притиском наприкінці на декілька секунд.

Рекомендації european reanimation council (erc), american association of the heart (aha), 2010

С. Штучна підтримка кровообігу. Компресія грудної клітки. Правильна компресія грудної підтримує САТ на рівні 60-80 мм.рт.ст., ДАТ – рідко перевищує 40 мм.рт.ст. Рівень мозкового кровоплину 30-60% від норми, коронарного – 5-20% від норми.

Для проведення непрямого (закритого, зовнішнього) масажу серця необхідно:

 стати справа від хворого (манекена);

 визначити на груднині межу середньої і нижньої її третини;

 ділянку тенар-гіпотенар долоні неактивної руки реаніматора покласти на визначену ділянку груднини на межі її середньої і нижньої третини, так, щоб пальці були підняті догори і розміщувались паралельно до ребер, а зверху (краще навхрест) покласти долоню другої руки з припіднятими кінчиками пальців; китиці можуть розташовуватись перпендикулярно одна одній (рис. 2. в) або паралельно – “американський метод” (рис. 2. г, д, е).

 розпочати ритмічні компресії грудної клітки, прогинаючи груднину в сагітальному напрямку на 4-5 см з частотою 100 за 1 хв.;

Співвідношення числа компресій до частоти дихання 30:2 (не залежно від кількості реаніматорів).

 підчас компресій руки не слід згинати, зате необхідно використовувати для натискування на грудну клітку вагу свого тіла.

Точки максимального упору при зовнішньому масажі серця: межа між се­редньою і нижньою третинами груднини на потерпілому і ділянка тенара та гіпотенара у реаніматолога.

Обов'язкова умова: при натискуванні пальці китиць слід підняти догори для попередження перелому ребер, руки випрямити у ліктьових суглобах. Масаж серця, таким чином, здійснюється масою тулуба реаніматора.

Важливо! Співвідношення вдихів і числа компресій 30:2 (незалежно від кількості реаніматорів – мал. 2: г, д)!

Сила компресії грудної клітки — 45-55 кг, величина прогинання груднини — 4-5 см, частота компресій грудної клітки – 100/хв, частота дихань – 10/хв!

Дефібриляцію слід проводити перед початком проведення компресій грудної клітки, якщо діагностовано крупнохвильову фібриляцію шлуночків і коли з моменту раптової зупинки серця минуло не більше 3-4 хв. Потужність розрядів 200 (біфазні дефібрилятори) або 360 Дж (однофазні дефібрилятори). Повторні розряди при потребі кожні 2 хв.

е)

Рис. 2. Зовнішній масаж серця: а) вибір місця розташування китиць на груднині; б) точки максимального упору при зовнішньому масажі серця; в) положення рук при проведенні закритого масажу; г) надання допомоги одним реаніматологом; д) надання допомоги двома реаніматологами; е) схематичне зображення розподілу тиску на груднину (адаптовано за В.О.Крижанівським, 2000). У пунктах г, д, е китиці рук розміщені паралельно, а не перпендикулярно як це прийнято у Європейських рекомендаціях.

Етап 2 (“A”) Air way open — контроль, відновлення і підтримання прохід­ності верхніх дихальних шляхів.

забезпечення прохідності дихальних шляхів.

Для здійснення потрійного прийому П.Сафара необхідно:

 стати біля голови манекена (хворого);

 одну руку покласти на підборіддя, другу на чоло;

 максимально розігнути голову в атланто-окципітальному зчленуванні;

 нижню щелепу взяти обома руками за кути і підняти її догори;

 великими пальцями обох рук привідкрити рот на 1,5-2 см.

Реаніматор здійснює потрійний прийом (за П. Сафаром) (рис. 3, 4, 5):  

 максимальне розгинання голови в атланто-окципітальному з’єднанні шляхом відхилення голови максимально до заду, підклавши під шию імпровізований валик (наприклад, власне передпліччя); при цьому в більшості потерпілих язик перестає закривати вхід у верхні дихальні шляхи;   

 виведення догори нижньої щелепи та утримання її в такому положенні, коли нижні різці виступають за верхні; при цьому відновлюється прохідність верхніх дихальних шляхів.

 відкривання рота;

 звільнення рота від наявних там сторонніх тіл та рідин (блювотних мас, харкотиння, водоростей, вставних щелеп, згустків крові тощо) за допомогою пальця, огорнутого хустинкою (марлевою серветкою на затискачі);

 при неможливості видалити стороннє тіло (якщо воно є причиною реанімаційного стану) послідовно виконують наступні дії: 2-3 удари кулаком в міжлопаткову ділянку спини, стискання грудної клітки (в передньо-задньому напрямку) або застосовують прийом Геймліха (поштовхоподіпні натискання на епігастральну ділянку в напрямку до діафрагми). В разі їх неефективності слід застосувати інструментальне видалення стороннього тіла (ларингоскоп, хірургічні затискачі, бронхоскоп) з наступною інту­ба­цією трахеї інтубаційною труб­кою, а при відсутності такої можливості – провести коні­котомію (трахеотомію). При цьому в позалікарняних умовах може бути вико­ристаний навіть підручний гострий предмет. При успішному видаленні стороннього тіла надати потерпілому вигідного положення для проведення подальшої реа­німації.

Рис.3 . Забезпечення прохідності дихальних шляхів, очищення порожнини за допомогою пальця

б)

а) б)

в) г)

Рис. 6. Забезпечення прохідності дихальних шляхів: а) очищення ротової порожнини за допомогою пальця; б) очищення ротової порожнини за допомогою відсмоктувача; в) прийом Геймліха (поштовхи в епігастральну ділянку в напрямку до діафрагми); г) удар кулаком в міжлопаткову ділянку спини.

Етап 3 (“В”) Breath for victim — екстрена штучна вентиляція легень (ШВЛ) для оксигенації крові (рис. 7 ).

Штучне дихання. Проведення штучної вентиляції легень здійснюють методами “рот до рота”, “рот до носа”, “рот до трубки” (S-подібна трубка Софара), “рот до маски” (маска Лаердала, “ключ життя”) або ж за допомогою найпростіших портативних пристосувань для штучної вентиляції легень типу мішка “Амбу”.

♦ Проведення штучної вентиляції легень:

a) методом “рот-до-рота”:

 стати справа біля голови хворого (манекена на державному випускному іспиті);

 праву руку підкласти під шию;

 долонею лівої руки впертись в чоло, а пальцями затиснути ніс;

 різноспрямованими рухами слід розігнути голову в атланто-окципітальному зчленуванні;

 зробити глибокий вдох і щільно своїми губами охопити рот хворого (манекена на державному випускному екзамені);

 зробити видих в дихальні шляхи хворого (манекена на державному випускному екзамені);

 пересвідчитись, чи в момент вдоху піднімається грудна клітка;

 не змінюючи положення голови хворого (манекена), підняти свою голову і дати можливість вільного видиху.

б) методом “рот- до-носа”:

 стати справа біля голови хворого (манекена);

 одну руку покласти на чоло, другою впертись в підборіддя хворого (манекена) з боку шиї;

 підтягуючи нижню щелепу і натискаючи на чоло максимально розігнути голову і стулити рот;

 зробити глибокий вдох і щільно своїми губами охопити ніс хворого (манекена);

 видихнути своє повітря в носові ходи, слідкуючи одночасно за рухами грудної клітки.

Обов'язкова умова – відхилена до заду голова потерпілого, його ніздрі затиснуті великим та вказівним пальцями лівої руки реаніматора (щоб повітря не поверталось назад).

в) за допомогою ручного дихального апарата (мішка Амбу):

 після потрійного прийому П.Сафара прикласти дихальну маску до обличчя хворого (манекена) і міцно притиснути її однією рукою, а другою рукою ритмічно стискати мішок Амбу;

 постійно контролювати ефективність вентиляції легень за наявністю екскурсії грудної клітки.

Штучну вентиляцію легень зазначеними методами слід проводити з частотою 10 в 1 хв. і об’ємом вдихуваного у хворого (манекен) повітря 500-600 мл (6-7 мл/кг). (Усенко Л.В., Царев А.В., 2004).

Під час вдування повітря реаніматор краєм ока слідкує за рухами грудної клітки потерпілого. При правильному проведенні вентиляції відбувається її безшумна екскурсія. Здійснивши 2 видохи для хвороо, рятівник повертається до компресій грудної клітки (співвідношення числа компресій до числа дихання для жертви 30:2 не залежно від того скільки є реаніматологів!!!).

♦ Проведення ШВЛ в умовах відділень інтенсивної терапії та реанімації проводять за допомогою стаціонарних апаратів для штучної вентиляції легень, “РO-5”, “PO-6”, “Фаза-8” тощо). Параметри дихання апаратами для штучної вентиляції легень розраховуються за таблицями Герцога-Енгстрема, сатурація кисню в крові повинна наближуватись до 100% (96%-98%)

а)

б) в)

Рис. 7. а) проведення штучної вентиляції легень методом “рот-до-рота”; б) проведення штучної вентиляції легень методом “рот-до-носа”;

в) проведення штучної вентиляції легень методом “рот до трахеостоми” (адаптовано за В.О.Крижанівським, 2000).

.

Ознаки правильного проведення реанімаційних заходів: звуження зіниць, нормалізація забарвлення шкіри, відчуття під пальцями артеріальної пульсації, синхронної з масажем; іноді навіть визначається артеріальний тиск (рис. 8). У багатьох випадках відновлюється самостійна серцева діяльність.

Рис. 8. Оцінка ефективності реанімаційних заходів:

а) звуження зіниць;

б) поява пульсу на сонній артерії.

ФАЗА ІІ серцево-легенево-мозкової реанімації: надання спеціалізованої медичної допомоги (подальша підтримка життєдіяльності).

Електрична дефібриляція серця (рис. 9).

Методика. Хворого ізолюють від металевих частин ліжка, відключають контрольно-діагностичну апаратуру, заземлюють дефібрилятор. Біля нього залишається лише один реаніматор. Змастивши електроди дефібрилятора спеціальною пастою чи накривши їх серветками, змоченими фізіологічним розчином, реаніматолог прикладає їх до грудної клітки в ділянці другого міжребер'я справа та верхівки серця (інший варіант – під ліву лопатку та на верхівку серця). Його помічник по команді заряджає дефібрилятор (клавіша “заряд”) до рівня 200 (біфазні дефібрилятори) або 360 Дж (однофазні дефібрилятори). Реаніматор притискає електроди до грудної клітки пацієнта і командує: “дефібриляція”. Помічник натискає відповідну клавішу, а відтак - клавішу "розряд" (для зняття залишкового заряду). Негайно відновлюють закритий масаж серця; підключивши кардіомонітор або апарат ЕКГ оцінюють ефективність виконаної дефібриляції.

Такі заходи можна здійснювати багато разів (10 і більше), але не більше 200-360 Дж та не припиняючи штучну вентиляцію легень, закритого масажу серця та введення лікарських засобів.