ЗМІСТ

1.Введення 2.Комунікативна сторона професійного спілкування лікаря з пацієнтом 3.Вплив лікаря на самосвідомість хворого 4.Висновок 5.Список літератури

Введення

Самий конфронтаційний питання, що стосується практикуючих лікарів - це їх здатність ефективно спілкуватися з пацієнтами. Задоволеність клієнта лікуванням у значній мірі залежить від того, чи було спілкування з лікарем позитивним, що прямо пропорційно залежить від якості взаємодій. Найбільш часто зустрічається скарга, що надходить від пацієнтів, - нездатність практикуючих лікарів уважно вислухати, давати ясні і зрозумілі відповіді, і, в першу чергу, точно виявити ті проблеми, з якими пацієнт прийшов до лікаря. Неефективне спілкування є бар'єром на шляху до досягнення здоров'я.  Взаємовідносини між лікарем і пацієнтом - одна з важливих проблем медицини. Складнощі в комунікації лікар-пацієнт впливають на якість лікарської допомоги і позначаються на перебігу лікувального процесу. Мова йде не тільки про крайніх проявах порушених взаємин у вигляді скарг пацієнта на нечутливі обіг і т.д. Навіть стерті прояви конфліктних взаємовідносин, невербалізірованние, цілком відчутно впливають на настрій. У комунікації беруть участь обидві сторони. 

Комунікативна сторона професійного спілкування лікаря з пацієнтом

Традиційне спілкування передбачає взаємозв'язок трьох його сторін: комунікативної, інтерактивної і перцептивної, які в реальній дійсності, звичайно, не реалізуються ізольовано. Комунікативна функція спілкування полягає в обміні інформацією, у даному випадку між лікарем і пацієнтом, інтерактивна полягає в організації взаємодії між комунікаторами, перцептивна (лат, perceptio - сприйняття) - у спілкуванні як процесі сприйняття партнерами одне одного та встановлення певного рівня взаєморозуміння.  Мета лікаря - виробити певну точку зору на тимчасові й потенційні проблеми пацієнта. Комунікативної сторону спілкування властиві наявність: зворотного зв'язку; комунікативних бар'єрів; комунікативного впливу; вербального і невербального рівнів передачі інформації.  У контексті спілкування лікаря і пацієнта зворотний зв'язок - це реакція пацієнта на поведінку лікаря. Зворотній зв'язок покликана допомогти лікарю зрозуміти, як вона сама, її поведінку та інформація, подана нею інформація сприймаються і оцінюються пацієнтом.  Під час діалогу лікар і пацієнт постійно змінюються комунікативними ролями "говорить" і "слухача". Тому лікар також висловлює свою реакцію - прямо чи опосередковано. У першому випадку інформація, що надходить від лікаря ("говорить"), у відкритій формі містить реакцію на поведінку пацієнта ("слухача"): "Я не зможу відповісти на ваше запитання", "Я не вітаю порушення вами режиму", "Я з працею розумію, про що зараз йде мова "і т.д.; реакція може також виявлятися жестами та іншими елементами невербальної комунікації. Такий зворотній зв'язок забезпечує адекватне розуміння її пацієнтом і створює умови для ефективного спілкування.  Непряма зворотний зв'язок - це завуальована форма передачі партнеру інформації. Для цього використовуються риторичні питання типу "Ви дійсно так вважаєте?", "І це допоможе?" Іронічні зауваження на кшталт: "Так ... У нас тепер всі знають, як треба лікувати ", вербальні і невербальні реакції і т.д. У даному випадку "слухає" повинен сам здогадуватися, що саме хотів сказати йому "мовець" і які насправді його реакція і його ставлення. Природно, здогадки не завжди виявляються вірними, що значно ускладнює процес спілкування.  Виступаючи в ролі "слухача", лікар повинен по можливості недвозначно реагувати на слова і поведінка пацієнта. У скрутних випадках краще сказати: "Це не входить в мою компетенцію, треба порадитися з колегами".  Якщо пацієнт надає лікареві інформацію, не піддається однозначному тлумаченню, він зобов'язаний поставити уточнюючі питання.  Відомо, що спонтанний прийом сигналів зворотного зв'язку неповний і інтерпретується через власну систему координат. Ми вважаємо, що система координатлікаря детермінується його професійною роллю і грунтується в більшості випадків на безоціночне позитивному ставленні до пацієнта. Говорячи про більшість випадків, ми маємо на увазі що іноді лікар може поведінково оцінювати некоректне, з його точки зору, поведінка пацієнта, наприклад, кілька фамільярне.  З іншого боку, торкаючись феномену зворотного зв'язку, не можна не помітити, що подібна поведінка пацієнта, можливо, є відповіддю на поведінку лікаря, яка дозволила йому вести себе подібним чином.  У процесі спілкування постає проблема не стільки обміну інформацією, скільки її адекватного розуміння. Від чого воно залежить?  По-перше, форма і зміст повідомлення істотно пов'язані з особистими особливостями "говорить", його уявленнями про "слухають" і ставленням до нього і до ситуації, в якій відбувається спілкування. По-друге, всяке повідомлення трансформується під впливом особливостей особистості "слухача", його ставлення до автора повідомлення, тексту, ситуації. Так, одні й ті ж слова, почуті пацієнтом з вуст лікаря, сусіда по палаті, родича, можуть викликати у нього різні реакції. Зауваження лікаря, швидше за все, буде вислухано з належною увагою, а зауваження сусіда - з роздратуванням. Одну й ту ж інформацію різні люди можуть сприймати зовсім по-різному залежно від виховання, особливостей особистості і навіть політичних пристрастей. Одне і те ж висловлювання лікаря один пацієнт сприйме як справедливе зауваження, а інший - як "вічне причіпку".  Адекватне сприйняття інформації залежить також від наявності або відсутності в процесі спілкування комунікативних бар'єрів. У даному випадку можна говорити як про існування у пацієнтів психологічного захисту від інформації про стан здоров'я і про прогнози в цьому відношенні, так і про можливі перешкоди на шляху адекватного сприйняття інформації у лікаря. М.Р. Битянова (1994) виділяє фонетичний, семантичний, стилістичний, логічний, соціально-культурний та бар'єри відносин.  Фонетичний бар'єр може виникати, коли лікар і пацієнт говорять швидко й невиразно або на різних мовах і діалектах, мають дефекти мови та дикції.  Семантичний (смисловий) бар'єр пов'язаний з проблемою жаргонів, властивих людям певних вікових груп, професій або соціального стану (наприклад, мову підлітків, наркоманів, моряків, хакерів, жителів віддалених місцевостей і т.д.). Зняття такого бар'єру - актуальна проблема для представників медичної професії, оскільки від його подолання залежить успішність терапевтичного контакту. Тому у лікаря повинні бути навички засвоєння чужих семантичних систем.  Особливо важливо це для лікаря швидкої медичної допомоги. Специфіка роботи в службі екстреної допомоги зобов'язує лікаря володіти повною мірою всіма прийомами психології спілкування та вміти швидко орієнтуватися і налагоджувати контакт з пацієнтами, а також з родичами, очевидцями подій, працівниками міліції і т.д.  В екстрених ситуаціях правильно зібраний анамнез, швидкий контакт з пацієнтом часто варто людині життя.  З іншого боку, буває, що медпрацівник сам провокує виникнення смислового бар'єру у пацієнта, без потреби використовуючи професійні терміни. Надалі це може привести до розвитку патологічних реакцій внаслідок несприятливого впливу на психіку пацієнта.  Виникнення стилістичного бар'єру можливо при невідповідності мови лікаря ситуації спілкування, наприклад при його фамільярно поведінці, коли він всіх пацієнтів старше певного віку називає "бабуся" і "дідусь", не враховує психологічних особливостей людей і їх психологічного стану (зміна свідомості внаслідок захворювання або прийому лікарських препаратів).  Коли лікар проводить психопрофілактичні бесіди з пацієнтами перед усілякими втручаннями навчає їх навичкам прийому лікарських препаратів, використанню апаратури, знайомить з різними методиками здорового способу життя, може виникнути бар'єр логічного нерозуміння, тобто логіка міркувань лікаря може бути або занадто складна для пацієнта, або здаватися йому невірної або непереконливою. Логіка доказів пацієнта також може бути помилковою з точки зору лікаря. Шляхи виходу з цих нерівнозначних ситуацій, природно, різні, про що піде мова нижче.  Причиною виникнення соціально-культурних бар'єрів може виступати сприйняття пацієнта як особи певної професії, певної національності, статі, віку, соціального статусу. Лікар повинен бути готовий до виникнення цього бар'єру, до того що для певної частини хворих його авторитет недостатній; особливо це актуально для молодих лікарів.  У процесі спілкування лікаря і пацієнта можуть виникати і бар'єри відносин. Мова йде про негативні емоції, які викликає людина, причому причину цього часто важко усвідомити, про формування до нього негативного ставлення, яке поширюється і на передану їм інформацію ("Навіщо ви слухаєте цю Марію Іванівну? Хіба вона може щось путнє сказати?" ).  Розглядаючи сутність психологічного бар'єру, не можна не помітити, що будь-який з них - це перш за все захист, яку вибудовує пацієнт на шляху пропонованої йому інформації. Наприклад, уявімо собі завзятого курця, який відчув себе погано і звернулася за порадою до свого друга, професійному медику Друг, оцінивши стан його здоров'я, заявляє про необхідність кинути палити, наводячи наступний аргумент: "У тебе стає жорстким дихання, і серце не те".  Якщо людина не хоче витрачати зусилля і розлучатися зі стійкою звичкою, як він може захиститися від настільки неприємної і травмує інформації? Є кілька психологічних бар'єрів, які використовуються з цією метою. Перший шлях - спотворення такої інформації, підвищена увага до всіх суперечить їй фактами: "Сьогодні я відчуваю себе значно краще, серце спокійно - це було тимчасове явище" або: "У цій замітці йдеться про те, що куріння допомагає впоратися зі стресом". Другий шлях - зниження авторитетності джерела інформації: "Звичайно, він лікар, але вже багато років як займається гастроентерології. Багато він розуміє в серцевих хворобах! "Нарешті, третя можливість - захист через нерозуміння;" Знав би він, що таке дійсно погане дихання! Ось у мого сусіда, наприклад! І нічого, курить ".  Будь-яка надходить до "слухає" інформація несе в собі той чи інший елемент впливу на його поведінку, думки, установки з метою їх часткового або повного зміни. Прийнято виділяти два типи комунікативного впливу - авторитарний і діалогічний, що розрізняються характером психологічної установки, яка виникає у "говорить" по відношенню до "слухає". У більшості випадків установка не усвідомлюється автором повідомлення, проте визначає стиль його комунікативного впливу. У разі авторитарного впливу це - позиція "зверху", у разі діалогічного - "поряд". Як лікар, так і пацієнт можуть займати в діалозі позиції "зверху", "поруч", "знизу" - це залежить від типу лікувальної установи, взаємовідносин медичного персоналу між собою, індивідуальних особливостей, що спілкуються.  У разі рівноправної установки обидва партнера сприймаються як активні учасники комунікативного процесу, що мають право відстоювати або формувати в процесі спілкування власну думку.  При авторитарному впливі "говорить" передбачає підлегле становище "слухача", сприймає його як пасивний об'єкт впливу, без урахування його особливостей. Наприклад, лікар у даному випадку вважає, що пацієнт повинен дослухатися й некритично вбирати інформацію, що у пацієнта немає стійкого думки з певного питання, а якщо і є, він може змінити його в потрібному лікаря напрямку.  Маніпулювання пацієнтом у процесі передачі інформації, з одного боку, суперечить принципам і етичним нормам але, з іншого боку, є основною формою впливу на пацієнта в наших лікувально-профілактичних установах.  Це пов'язано з традиційною моделлю взаємовідносин медичних працівників з пацієнтами в нашій країні, незнанням законодавчих актів і небажанням основної маси працюючих лікарів впроваджувати їх у практику  Так яким же чином лікар може прагнути до досягнення взаєморозуміння в бесіді з пацієнтом? Зокрема, дослідження Susan E. Brennan показують, що лексичний консенсус, або lexical entrainment (поняття запропоновано S. Brennan) досягається, якщо мовець використовує в бесіді ті патерни, застосування яких під час попередніх зустрічей допомагало знайти спільну мову, навіть якщо в даному випадку можна було висловити свою думку набагато простіше і ясніше.  У даному контексті особливого значення набуває перша зустріч лікаря з пацієнтом, результат якої залежить від її установки на досягнення взаєморозуміння. Самеприйнятий лікарем при першій зустрічі стиль спілкування надалі визначить конструктивність спілкування в цілому.