ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

відділення, їздовий, крутяться, підживлення, щука, джинси, ящірка, ґудзик, підземелля, розквіт, перев’язаний, пристроєний, тямущий, павільйон, ко- н’юнктура, вілла, інновація, ескадрилья, обличчя, поводження, заєць.

Вправа 3

До кожного правила поділу слів на склади доберіть по 5 прикладів. Запишіть їх фонетичною транскрипцією, вертикальними рисками розмежуйте склади.

Розмовляють два студенти після контрольної.

—Ти що-небудь написав?

—Ні, здав чистий аркуш.

—Що ж ти наробив! Я теж здав чистий аркуш. Тепер усі подумають, що ми один в одного списуємо.

§ 2. Орфоепія

Орфоепія (від грецьк. ορθοέπέια — правильність мови) має два значення:

1)розділ мовознавства, що займається вивченням, систематизацією та впорядкуванням правил єдиної літературної вимови;

2)система загальноприйнятих правил літературної вимови, які забезпечують єдність звукового оформлення мови відповідно до її національних норм.

Орфоепія вширокомурозумінні охоплюєнелишеправила вимови

голосних, приголосних звуків і звукосполучень, а й норми наголошування та інтонації.

Орфоепічні норми української мови, які пропонуються нижче, необхідно знати не тільки для того, щоб правильно говорити, а й щоб безпомилково писати, зокрема диктанти.

І. Вимова голосних звуків

1.Усі голосні під наголосом вимовляються чітко й виразно: [раноќ ], [вир́΄ій], [муза́], [тенор́ ], [л΄іто́ ].

33

Ковтюх С. Л.

РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)

2.Ненаголошені [а], [у], [і] також вимовляються чітко й виразно:

[тар΄ілка́ ], [турист́ ], [в’іноќ].

Примітка. Звук [і] на початку деяких слів може вимовлятися як

[іи]: [іи́нший], [іи́нколи], [іи́нод΄і].

3.Ненаголошені голосні [е] та [и] у вимові наближаються один до одного, тобто вимовляються як [еи] та [ие]: [меире́жиево], [деиреив’ій́], [тиеноќ].

Примітка 1. Ненаголошені [е] та [и] вимовляються чітко, без наближення в таких випадках:

а) в абсолютному кінці слів і в закінченні -ий, що вживається

вприкметниках, дієприкметниках, займенниках, порядкових числівниках (таке правило й відповідне транскрибування слів фіксується в орфоепічних словниках М.І. Погрібного та В. О. Горпинича): [молотити́ ], [пише́ ], [добрий́ ], [посиев’і́лий], [і́нший], [со́тий], проте в лексикографічних виданнях останніх років (зокрема в академічному Орфоепічному словникові та в записаній на компакт-диску праці «Словники України — інтегрована лексикографічна система» / В. А. Широков, І. В. Шевченко, О. Г. Рабулець та ін. — К.: Український мовно-інформаційний фонд, 2001) слова із закінченням -ий, а також з и та е в абсолютному кінці слова

втранскрипції мають наближений звук у кінцевому складі

[ие] або [еи], відповідно: [до́брией], [посиев’і́лией], [і́ншией], [соти́ ей], [молотити́ е], [пише́ и];

б) звук [е] вимовляється чітко на початку іншомовних слів та в середині слова після голосного: [етажерка́ ], [етап́], [еф’ір́], [поете́са], [фаето́н]. У позиції після голосного може бути незначне наближення [е] до [и]: [а̀еирозо́л΄], [поеити́чний], тобто спостерігається подвійна вимова — [е] або [еи].

Примітка 2. Ненаголошений [е] після постійно м’якого [й] перед іншим м’яким приголосним вимовляється як [иі]: кита-

єць [киета́йиіц΄], занепокоєння [занеипоко́йиін΄:а], рівняється [р΄івн΄айи́іц΄:а], рівняєшся [р΄івн΄айи́іс΄:а].

34

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

4.Ненаголошений [о] перед складом з наголошеним [у́] вимовляєть-

ся як [оу]: [моутузка́ ],[чоуму́], [боул΄учий́ ].

Примітка. Звук [о] перед складом з наголошеним [у́] вимовляється чітко, без наближення в таких випадках:

а) якщо виконує функцію сполучного голосного в складних сло-

вах: [дворушни́ ек], [однодуме́иц΄];

б) у префіксах о-, до-, об-, про-, роз- тощо: [оду́жати], [добутоќ ], [обрубоќ ], [провулоќ ], [роздути́ ];

в) у низці суфіксів: [рвонути́ ], [трусонути́ ];

г) у словах іншомовного походження: [борд΄у́р], [форту́на], [комуна́].

ІІ. Вимова приголосних звуків

1.Дзвінкі приголосні [б, д, д΄, з, з΄, дˆз, дˆз΄, ж, дˆж, г, ґ] у кінці слова та в кінці складу перед глухими приголосними вимовляються дзвінко: [с΄н΄і́г], [горо́д], [ґа́ндˆж], [моро́з], [ши́бка], [ни́зка], [в’ідкусити́ ], [дужка́ ].

Примітка. У словах легко, вогко, нігті, кігті, дьогтю (дігтяр)

звук [г] оглушується: [вохко́ ].

2.Звук [в] ніколи не замінюється звуком [ф]: [барв́], [лев́], [приелив́].

3.Прийменник і префікс з (з-) перед глухими, крім шиплячих, ви-

мовляється як [с]: зцілити [с΄ц΄ілити́ ], з хати [схати́ ].

4.Префікси роз- і без- перед глухими, крім шиплячих, у швидкому темпі вимовляються з кінцевим [с], у повільному — з кінцевим

[з]: [росказати́ ], [беиспека́] і [розказати́ ], [беизпека́].

Примітка. Перед [с] здебільшого вимовляється [роз]: [розси́-

пати].

5.Глухі приголосні перед дзвінкими завжди вимовляються так, як парні їм дзвінкі: і в середині слова, і на межі різних фонетичних чи орфографічних слів (пари дзвінких і глухих: [б – п], [д – т],

[д΄ – т΄], [з – с], [з΄ – с΄], [дˆз – ц], [дˆз΄ – ц΄], [ж – ш], [дˆж – ч],

[г – х], [ґ – к]): екзамен [еґзаме́ин], баскетбол [баскеидбол́], просьба [про́з΄ба], боротьба [бород΄ба́], хоч би [ходˆжби́], ось де [оз́΄де], наш брат [наж́ брат́].

35

Ковтюх С. Л.

РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)

6.Букви д (де) і ж (же), д (де) і з (зе) вимовляються як один нероздільний звук, якщо обидві належать до кореня (це може бути його початок, середина чи кінець): джерело [дˆжеиреило́], бу-

джу [будˆжу́], піджак [п’ідˆжа́к], дзьоб [дˆз΄о́б], ґедзь [ґе́дˆз΄].

На межі префікса й кореня ці букви вимовляються як два окремі звуки, причому [д] перед [ж] вимовляється як [дˆж], а [д] перед [з] — як [дˆз] унаслідок явища уподібнення (асиміляції): піджи-

вити [п’ідˆжжиевити́ ], підзвітний [п’ідˆззв’ітний́ ].

7.Губні [б, п, в, м, ф], шиплячі [ж, ч, ш, дˆж], задньоязикові [ґ, к, х], глотковий [г] (усього 13 приголосних звуків) є постійно твердими в українській літературній мові: [др΄і́б], [си́п], [ча́ша], [дˆже́м], [ке́л΄ма], [хе́кати], [ги́чка]. Для зазначених приголосних напів- м’яка вимова характерна перед [і], а також перед [а] [у], що передаються на письмі буквами я та ю: [ф’ін́΄іш], [м’іс́΄ац΄], [ц΄в’ах́], [б’уро́], [нож’і́], [ш’і́с΄т΄], [бдˆж’і́лка], [х’і́м’ійа], [к’іне́ц΄], [к’увет́], [г’аур́]. Подовжені шиплячі перед [і], [а] та [у], що позначаються літерами я, ю, вимовляються також напівм’яко: [на облич́’:і], [зб’іж́’: а], [беиздуш́’: а], [п’іч́’: у].

Примітка. У деяких говорах української мови шиплячі вимовляються напівм’яко в тих позиціях, що не відповідають літературній нормі, наприклад: [ч’а́с], [лош’а́], [курч’а́], [криеч’а́т΄], [б’іж’ат́΄]. Це призводить до орфографічних помилок. Під впливом вимови можливий неправильний запис: чяс, лошя, курчя, кричять, біжять тощо. Тому важливо вивчати не тільки орфографічні правила, а й орфоепічні.

8.Приголосні перед [е] вимовляються твердо, відповідно до пра-

вопису: [атеиста́т], [ле́кц΄ійа], [ке́кс], [каб’іне́т], Лермонтов

[лермонтов́ ], Лев [лев́]. М’яка вимова звука [л] у подібних словах типу [каб’ін΄е́т], [л΄е́рмонтов] є грубим порушенням літературної норми.

9.Звук [ф] відомий лише в словах іншомовного походження: [фла́гман], [реифо́рма], [фло́т]. У діалектному та просторічному мовленні цей звук може замінюватися двома звуками

[хв] або одним [х]: [хва́кт], [хве́рма], [хо́рма], [ариехме́тиека].

36

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Спостерігається в говірках і зворотне явище — звукосполучення [хв] вимовляється як [ф]: [фиели́на], [ф’і́ст], [форо́ба], [ф’іртка́ ]. Такі заміни є грубим порушенням літературної норми, тому потрібно чітко знати: де вживати [ф], а де [хв] або [х]: У бу-

феті хвастав Федя: «Я у фізиці професор, В фотографії мастак, Я футбольну форму маю, Я хвороб не нахапаю, Всі це знають, бо це факт» (Д. Білоус).

10.Приголосний [ц] у кінці власне українських слів вимовляється м’яко: [горобе́ц΄], [молоде́ц΄]. Тверда вимова цього звука характерна для кінця іншомовних слів та деяких вигуків: [пла́ц], [шприц́], [абзац́], [бац́], [клац́].

11.Звук [р] постійно твердий у кінці слова та складу: [кобза́р], [в’івчар́], [г’іркий́], [г’ірс΄кий́]. М’яка вимова [р] у зазначених позиціях — грубе порушення орфоепічних норм.

12.Усі зубні [д, т, з, с, ц, л, н, дˆз] перед [і] вимовляються м’я- ко: [д΄ім́], [с΄ім́], [н΄іж́], [с΄іно́]. На межі частин складного слова, префікса й кореня, на стику слів ці приголосні вимовляють-

ся твердо: [мѐдінстиету́т], [пѐдінстиету́т], [беизіме́н: ий], [беизідейний́ ], [д΄ід́і баба́].

13.Приголосні [д, т, з, с, ц, л, н, дˆз] перед м’якими цієї ж групи ви-

мовляються м’яко: [д΄л΄а́], [куз́΄н΄а], [д΄н΄і́], [к’ін́΄с΄кий], [c΄н΄іѓ], [молодˆз΄ц΄і́].

14.Подвійна вимова (із м’яким і твердим звуком перед наступним м’яким) допускається в таких випадках:

а) якщо свистячі [з, с, ц, дˆз] уживаються перед напівм’якими губними [б’, п’, в’, м’, ф’]: [с΄в’іт́] і [св’іт́], [дˆз΄в’акати́ ] і [дˆзв’акати́ ], [с΄м’іх́] і [см’іх́], [з΄в’іт́] і [зв’іт́], [ц΄в’іркун́] і [цв’іркун́].

б) у формах давального й місцевого відмінків жіночого роду однини та називного відмінка множини прикметників твердої групи, якщо звуки [д, т, з, с] уживаються перед кінцеви-

ми м’якими основи: [наро́д΄н΄ій], [наро́д΄н΄і] і [наро́дн΄ій], [наро́дн΄і]; [барви́с΄т΄ій], [барви́с΄т΄і] і [барви́ст΄ій], [барвист́΄і]; [образ́ ΄н΄ій], [образ́ ΄н΄і] і [образн́ ΄ій], [образн́ ΄і].

37

Ковтюх С. Л.

РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)

Винятки:

•Зубні [д, т, з, с, дˆз] звичайно не пом’якшуються перед напівм’я- кими губними [б, п, в, м, ф], задньоязиковими [ґ, к, х] та глотковим [г], після яких уживається [і] в закритому складі, що в сучасній українській мові чергується з [о] у відкритому складі (історично цей звук [і] розвинувся з давнього [о]): [дв’і́р], [сх’і́д], [тх’ір́], [тв’ір́], [сп’ід́]. Пор.: двору, сходу, тхора, твору, споду.

•Не відбувається пом’якшення на межі префікса та коре-

ня: [беизт΄а́мний], [беизд΄і́л΄:а], [розс΄і́йати], [розд΄ага́ти], [п’ідл΄і́зти]. Пом’якшуються тільки кінцеві префіксальні зву-

ки [д] перед [д΄, т΄, н΄]: [в’ід΄:ачи́ети], [в’ід́΄:іл], [над΄т΄ісувати́ ], [в’ід΄т΄а́ти], [п’ід΄н΄а́ти], [в’ід΄н΄а́ти]; [дз, с] перед [с΄, ц΄]: [п’ідˆз΄с΄і́сти], [в’ідˆз΄с΄іва́ти], [в’ідˆз΄ц΄і́джувати], [с΄ц΄іди́ти], [с΄:ікти́]; префікс с- перед [т΄]: [с΄т΄і́сувати], [с΄т΄а́гувати], а

також в інших випадках утворення на межі префікса та кореня м’якого подовженого звука: [роз΄:ави́ети].

ІІІ. Вимова приголосних звуків

1.Шиплячі [ж, ч, ш] перед свистячими [з, с, ц] вимовляються як парні їм свистячі. Якщо шиплячий уживається перед м’яким свистячим, то відбувається подвійна асиміляція (уподібнення) — за місцем і способом творення та за м’якістю: зважся [зва́з΄с΄а],

смієшся [см’ійес́΄:а], не мучся [неимуц́΄с΄а], річці [р΄іц́΄:і], мережці [меирез́΄ц΄і], пляшці [пл΄ас́΄ц΄і].

2.Свистячі перед шиплячими вимовляються як парні їм шиплячі:

зжити [ж:и́ти], розчепити [рожчеипи́ти], вирісши [ви́р΄іш: и], зжовкнути [ж:овкнути́ ], з джемом [ждˆжемом́ ].

3.Буквосполучення -ться вимовляється як [ц΄: а]: зумовлюєть-

ся [зумо́вл΄уйиіц΄:а], дивиться [ди́виец΄:а], транслюється [трансл΄уйи́іц΄:а], в’ється [вйец́΄:а], ллються [л΄:уц́΄:а], творяться [твор́΄ац΄:а].

Примітка. Детально про вимову звукосполучень читайте в

§ 13. Уподібнення приголосних.

38

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Вправа 4

І. Запишіть слова фонетичною транскрипцією, при потребі скористайтесь Орфоепічним словником /Уклад. М.І. Погрібний. — К.: Радянська школа, 1984. Прочитайте слова відповідно до орфоепічних норм української мови, зверніть увагу на місця, де можливі помилки у вимові.

Могти, пругкий, губка, підзміна, часто, смерч, чемно, стілець, заводський, безініціативний, безсистемний, монумент, поетеса, подушка, розширити, легкий, вужче, запорожці, на дошці, збіжжя, вокзал, з джунглів, віджимається, зиґзаґ, джаз, відзначити, підземний, підзахисний, переджнив’я, надзвичайний, користуєшся, екземпляр, передмістя, цвітіння, збір, звір, новітні, футбол, хвиля, стрічці, захворюваність, джерґотати.

ІІ. Виправте помилки. Поясніть, чим вони зумовлені, які з них допускаєте Ви?

1.— Ми завтра йдемо на екскурсію на хвабрику чи на хверму?

—А чому це тебе так филює?

—Бо я ще хочу встигнути у хвотограхвію. У мене брат працює хвотограхвом, то хвото буде чудове!

—А ти не фастайся… Як ти, коси заплетеш чи фіст зав’яжеш?

—Мабуть, фіст… Хворму і хвартух не вдягну.

2.Я вже хожу до одинадцятого́ класу. Чясто вранці немає чясу поспати, поїсти кукурузяних пластівців, бо звонить будиль-

ник — і до ґімназії.

ІІІ. Вивчіть напам’ять віршовані рядки, які допоможуть Вам із правильним наголошуванням слів.

1.Пам’ятай, де наголос у словах таких: Компас́ необхідний в орієнтуванні,

Вшколі на заняттях́ задають завдання́ ,

Де лікують хворих — буде диспансер́,

Втеатральнім залі унизу — партер́.

2.Будь уважним, розрізняй: Верба́ кажуть по-російськи, А верба́— по-українськи. Українці кажуть кремінь́ ,

Ще ім’я,́й петля,́і ремінь́ ,

39