Ковтюх С. Л.
РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)
Викладач:
—Ну, добре, про що читалися лекції? Студент мовчить.
—Так… Скажи хоч, хто читав лекції? Студент мовчить.
—Навідне питання: ти чи я?
§ 56. Заміна прямої мови непрямою
Непряма мова — це чужа мова, передана тільки з дотриманням змісту висловлюваної думки без збереження форми та інтонації.
Якправило, непрямамова, навідмінувідпрямої, неєсамостійним реченням, а становить підрядну частину складнопідрядного речення, у якому головна частина утворилась із слів автора, що попереджують про зміст чийогось висловлення. При цьому підрядна частина завжди в постпозиції до головної (тобто підрядна стоїть після головної частини речення).
Непряма мова стилістично більш нейтральна, тому такі стилі, як науковий, офіційно-діловий, інформаційніжанрипубліцистичного, віддають їй перевагу перед прямою мовою.
Основні правила заміни прямої мови непрямою:
1.Якщо пряма мова — розповідне речення, то вона передається підрядною з’ясувальною частиною із сполучником що: Володимир Голобородько писав: «Афоризм — це добре відредагований роман». Володимир Голобородько писав, що афоризм — це добре відредагований роман. Георгій Кониський розсудливо зазначав: «Мудрець не придушує пристрасті, а керує ними і стримує». Георгій Кониський розсудливо зазначав, що мудрець не придушує пристрасті, а керує ними і стримує.
2.Якщо пряма мова — спонукальне речення, то вона разом зі словами автора замінюється складнопідрядним реченням із підрядною з’ясувальною частиною, яка приєднується за допомогою
522
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
сполучника щоб, або простим реченням. При цьому форми наказового способу дієслів замінюються формами дійсного спо-
собу чи інфінітивами: Григорій Сковорода рекомендував: «Визначай смак не за шкаралупою, а за ядром». Григорій Сковорода навчав, щоб визначав смак не за шкаралупою, а за ядром. Або: Григорій Сковорода рекомендував визначати смак не за шкаралупою, а за ядром. — Взуйся, — наказала Серафима Карпівна. Серафима Карпівна наказала, щоб озувся. Або: Серафима Карпівна наказала взутися.
3.Якщо пряма мова — питальне речення, то питальні слова хто, що,
який, чий, котрий́, скільки, куди, де, звідки та ін., а також пи-
тальна частка чи стають сполучними засобами в складнопідряд-
ному реченні: Ієродиякон Києво-Печерського монастиря Нестор Літописець запитував: «Як ви інших учите, коли самі відкинуті Богом?» Ієродиякон Києво-Печерського монастиря Нестор Літописець запитував, як вони інших учать, коли самі відкинуті Богом. — Хто ж тим вороном був? — спитав Єремія, пильно дивлячись на мене (В. Шевчук). Єремія спитав, пильно дивлячись на нього, хто ж тим вороном був.
Примітка. Якщо пряма мова у формі питального речення не має зазначених вище питальних слів, то стає підрядною частиною із спо-
лучником чи: «Хіба можна вилікувати націю, коли історію її хвороби невивчено?» — запитуєЄвгенЯщенко. ЄвгенЯщенкозапитує, чиможна вилікувати націю, коли історію її хвороби не вивчено.
4.Якщо в кінці прямої мови вживаються знак питання, знак оклику, три крапки чи поєднання цих знаків, то в результаті перебудови всі речення стають розповідними неокличними і в кінці них ста-
виться крапка: «Що страшніше, — запитує письменник Василь Захарченко, — детектор брехні чи дзеркало правди?» Письменник Василь Захарченко запитує, що страшніше — детектор брехні чи дзеркало правди. «Будь приготовлений до власної історії!» — закликав Юрій Липа. Юрій Липа закликав бути приготовленим до власної історії. Павло Грабовський радив: «Не додавай знесиленим журби, Не добивай зневір’ям підупалих…» Павло Грабовський
523
Ковтюх С. Л.
РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)
радив не додавати знесиленим журби, не добивати зневір’ям підупалих.
5.При заміні прямої мови на непряму вставні слова, вигуки, підсилювальні частки, повтори опускаються; звертання або опускаються, або стають членами речення: — Спортом, спортом
треба займатись, — одразу ж зауважив професор… (О. Гончар). Професор одразу ж зауважив, що треба займатися спортом. — Просимо вас, дядьку, до вітальні, на Шевченків вечір, — низько вдарила чолом Леся (М. Олійник). Леся низько вдарила чолом і запросила дядька до вітальні, на Шевченків вечір.
6.Особові форми дієслів та особові займенники в непрямій мові передаються так, як чужі слова від себе, а не від того, чия мова виражається. Тобто займенники й дієслівні форми 1-ї та 2-ї особи прямої мови замінюються займенниками та дієслівними формами
3-ї особи: — А чи не спізнилися ми в кіно? — схаменувся я (Є. Гуцало). Він схаменувся, чи не спізнилися вони в кіно. — Хомо! — гукає телефоніст Хаєцькому, порівнюючись з ним. — Ти бачиш, які озера? (О. Гончар). Телефоніст гукає Хаєцькому, порівнюючись з ним, чи бачить той, які озера. — Гайворон у вас молодий, та ранній. За словом у кишеню не лізе, — сказав Бунчук (М. Зарудний). Бунчук сказав, що Гайворон у них молодий, та ранній, за словом у кишеню не лізе.
Дієслово в наказовій формі може ще замінюватись інфінітивом (див.: 2-е правило).
Увага! Не всі речення з прямою мовою можна замінити конструк-
ціями з непрямою мовою. Що більше насичена пряма мова характерними для усного мовлення словами, зворотами, вигуками, звертаннями, вставними компонентами тощо, то важче замінити її непрямою.
Для розмовного стилю характерна напівпряма мова, тобто така, коли пряма й непряма мова змішуються. При цьому пряма мова подається у вигляді підрядної частини складнопідрядного речення, але зберігаються особливості прямої мови, тобто можуть уживатися вигуки, частки, звертання, вставні слова, дієслова у формі наказового способу:
Миколу попередили, щоб він, бачите, не заходив до нас.
524
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Невласне пряма мова — це особливий спосіб передачі чужої мови, який характеризується змішуванням прямої та непрямої мови.
Як і пряма мова, зберігає лексичні й синтаксичні особливості мови того, хто говорить, її емоційне забарвлення. Разом з тим, правила заміни особових форм дієслів й особових займенників такі ж, як і в непрямій мові, бо вона ведеться від себе (автора), а не від реального мов-
ця: Секретар відкинувся на стільці і дивився на неї. Що вона каже? Кого вб’ють у шелюгах? (А. Головко).
Невласнепрямамовасинтаксично невиділяється, неоформлюється як підрядна частина, а становить окреме речення — здебільшого питальне, спонукальне, окличне. Вона передає внутрішню мову персонажа, йогодумки, почуття, настрої. Авторніби перевтілюється усвогогероя й говорить за нього, зливаючи його мову зі своєю: Спробуй запере-
чити отакому, кинути якесь грубе слово. Хоч би й хотіла, стримуєшся. Чи він прикидається отаким добряком? Та ні ж! (М. Стельмах).
Важче виділити з контексту невласне пряму мову тоді, коли в ній немає особових форм дієслів та особових займенників. У такому випадку допомагає контекст: характер і структура розповіді, лексичні й синтаксичні особливості: Тоді ж ішли жінки смутні з клунками в руках — не допустили їх. Але Зінька до них не підходила. Хай ідуть. А їй тут треба (А. Головко).
Невласне пряма мова широко використовується в деяких жанрах публіцистичного стилю та в художній літературі як прийом зближення авторськоїмовизмовоюперсонажів. Вонадаєзмогурозкритивнутрішній світ героїв, дати їм глибоку психологічну характеристику.
Вправа 176
Замініть пряму мову непрямою й запишіть речення, пояснюючи зміни, що при цьому відбулися.
І. 1. «Андрію Олександровичу, — всміхнувсь якось Сашко, коли мова зайшла, власне, про вибір теми, — у нас це звично: кожен знає, до якої ваги йому підходити, а за яку не братися, усе тут точно, до грама…» 2. «Не намагайся слово передати тим же словом», — застерігав Горацій надто «вірного» (fidus) тлумача. 3. «А ти чого смієшся, дурню
525
Ковтюх С. Л.
РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)
делікатний?» — запитала мене вчителька німецької пані Біликівна. 4. «Пиймо! — закликає Алкей. — Навіщо чекати світла? Дня ж — на мізинець…» 5. — Я так не співатиму, — озвавсь я раптом ослаблим голосом… 6. «Ану ж за непосильне взявся?..» — непокоїла думка, хоч у кожному листі я знаходив схвальні відгуки. 7. «Пізно, — мовить один пастух іншому у Верґілієвій еклозі, — пізно всміхнулась мені свобода, — коли з-під ножиць уже біле волосся падало». 8. «Намагаюся жити так, щоб речі мені служили, а не я — речам», — пише Горацій, приглядаючись до свого життя. 9. Запитай першого-ліпшого: «Що ти робив нині?», він відповість: «Брав участь у святкуванні повноліття, був на заручинах або на весіллі; один чоловік просив мене підписати заповіт, другий — захистити його на судовому засіданні, третій — вділити йому якийсь час для поради». 10. — О-го-го!.. То ви аж в той спосіб нічого не знаєте? — казав Михайло Йосипович до Юрка (Із творів та перекладів А. Содомори).
ІІ. 1. Подруги дивувалися Марині:
—Як ти могла покохати його? З ним же нудно!
—Ах, ви нічого не розумієте, — відповідала вона, — це ж незвичайналюдина! (П. Загребельний). 2. — Залишаймашину! — наказує Тимофій (О. Сугак). 3. — Почув я, Олександре Антоновичу, що збираєтеся закладати дендропарк. Це правда? — запитав директора школи колишній учень Микола Сушенко (С. Колесник). 4. Володимир Мономах мудро радив: «Не забувайте того доброго, що вмієте, а чого не вмієте, того навчайтеся». 5. «Не ви мені, а я собі виберу пару», — затялася [Орина] на своєму, і ні прохання, ні погрози, ні лупцювання не вибили дурощів з упертої голови (М. Стельмах). 6. — Продовжуйте, будь ласка, — попросив агроном юнака (П. Загребельний). 7. 8. — Ну, — вигукнув Брюллов… — Розквітайте, Тарасе, для свого народу, зустрічайте нове життя з розкритим серцем (Л. Смілянський). 9. — Учись! Ой, учись, Олег! — сказала [мати] гаряче, схвильовано, пильно дивлячись нанього. — Чуємоєсерце: нежилецьужеянацьомусвіті(І. Рябокляч).
10.— Як живете, Денисе? — звертався лейтенант приємним баском до Блаженка. — Живемо, негорюємо, товаришугвардіїлейтенант, — стримано відповів дебелий єфрейтор (О. Гончар).
526