ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

§ 1. Фонетика. Фонетична транскрипція. Правила складоподілу

Фонетика (від грецьк. φωνητικóς — звуковий, голосовий) — розділ мовознавства, що вивчає звукову будову мови: способи утворення звуків, їх акустичні властивості та звукові зміни.

Звук — це найменша одиниця мови, яку ми вимовляємо й чуємо.

В українській мові 38 звуків: 6 голосних та 32 приголосних.

І. Голосні звуки

Голосні — це такі звуки мови, що творяться тільки за допомогою голосу (тону) унаслідок періодичних коливань голосових зв’язок; при їхвимовіструміньвидихуваногоповітряпроходитьвільно, незустрічаючи на своєму шляху перешкод.

Голосні звуки української мови: [і, и, е, у, о, а]. Можуть бути наголошеними, ненаголошеними, побічнонаголошеними.

Класифікація голосних звуків

Найважливішу роль у творенні голосних звуків відіграє язик — найрухливіший орган у ротовій порожнині.

І. За положенням (рухом) спинки язика в горизонтальному напрямі щодо піднебіння виділяють голосні:

1.Переднього ряду: [і, и, е].

2.Заднього ряду: [у, о, а].

23

Ковтюх С. Л.

РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)

ІІ. За підняттям (рухом) спинки язика у вертикальному напрямі щодо піднебіння виділяють голосні:

1.Високого піднесення (підняття): [і, и, у];

2.Середнього піднесення (підняття): [е, о];

3.Низького піднесення (підняття): [а].

ІІІ. За участю губ:

1.Огублені: [о, у].

2.Неогублені: [і, и, е, а].

При вимові огублених активну участь беруть губи, які округлюються й витягуються вперед. Інакше огублені називаються лабіалізо-

ваними (від лат. labium — губа), а неогублені — нелабіалізованими.

Схема класифікації голосних звуків

Запам’ятати класифікацію голосних допоможе вислів — «прізви-

ще Субота»).

ІІ. Приголосні звуки

Приголосні — це такі звуки, при вимові яких струмінь видихуваного повітря зустрічає й долає різні перешкоди. Ці перешкоди є причиною виникнення шумів, а наявність шуму — основна ознака приголосних звуків.

Класифікація приголосних

І. За місцем творення (інакше — за активним мовним органом)

усі приголосні поділяються на:

1.Губні (утворюються зближенням чи зімкненням нижньої губи з верхньою губою або з верхніми зубами): [б, п, в, м, ф] (запам’ятовуються за допомогою вислову «Мавпа Буф»).

24

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

2.Язикові (активний мовний орган — язик):

а) передньоязикові (активний мовний орган — кінчик і передня частина спинки язика):

•зубні (утворюються зближенням чи зімкненням кінчика язика

зверхніми зубами або альвеолами): [д, д΄, т, т΄, з, з΄, дˆз, дˆз΄,

с, с΄, ц, ц΄, л, л΄, н, н΄] («Де ти з’їси ці лини» + [дз], усі зазна-

чені звуки утворюють пари твердих та м’яких приголосних);

•передньопіднебінні (утворюються зближенням відтягнутого назад кінчика язика з твердим піднебінням): [ж, ч, ш,

дˆж, р, р΄] (усі шиплячі + [р, р΄]); б) середньоязиковий (твориться за активної участі середньої

частини спинки язика, що піднімається й зближується з твердим піднебінням): [й];

в) задньоязикові, або задньоротові (творяться за активної участі задньої частини спинки язика, що зближується з м’я- ким піднебінням): [ґ, к, х].

3.Глотковий (фарингальний — від грецьк. φάρυγξ — глотка) (тво-

риться зближенням активного органу — м’язів задньої частини глотки — та коренем язика): [г].

ІІ. За способом творення (інакше — за характером перепони, яка виникає між активним та пасивним мовним органом, і способом її по-

долання):

1.Зімкнені (при вимові цих звуків активний та пасивний органи змикаються):

а) проривні (чисті зімкнені) (під час їх вимови активний і пасивний мовні органи утворюють зімкнення, яке проривається струменем видихуваного повітря): [б, п, д, д΄, т, т΄, ґ, к];

б) зімкнено-щілинні (африкати — лат. affricare — терти) (під час їх вимови активний та пасивний органи спочатку утворюють зімкнення, а потім вузьку щілину, через яку проходить струмінь видихуваного повітря): [ц, ц΄, дˆз, дˆз΄, ч, дˆж];

в) зімкнено-прохідні (носові) (м’яке піднебіння опускається

йзакриває вхід у ротову порожнину, струмінь видихуваного повітря проходить через носову порожнину): [м, н, н΄].

25

Ковтюх С. Л.

РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)

2.Щілинні (активний і пасивний органи утворюють вузьку щілину): а) серединні (під час їх вимови струмінь видихуваного повітря проходить уздовж посередині язика, краї якого з боків притиснені до верхніх зубів, утворюючи своєрідний жолобок):

[в, ф, й, з, з΄, с, с΄, ж, ш, г, х];

б) бокові (під час їх вимови крила язика опущені й струмінь видихуваного повітря проходить з обох боків): [л, л΄].

3.Дрижачі (вібранти) (кінчик язика 3–4 рази то зближується з піднебінням, то утворює з ним вузьку щілину): [р, р΄].

Примітка. Як правило, ця класифікація (ІІ) у школі не вивчається.

ІІІ. За участю шуму й голосу:

1.Сонорні (від лат. sonorus — дзвінкий) — це приголосні звуки, при вимові яких голос переважає над шумом: [м, в, н, н΄, л, л΄, р, р΄,

й] («ми винили рій»).

2.Шумні — приголосні звуки, що творяться за допомогою більшої частки шуму, меншої голосу чи тільки за участю шуму. Шумні поділяються на:

а) дзвінкі — це приголосні звуки, при вимові яких шум переважає над голосом: [б, д, д΄, дˆз, дˆз΄, з, з΄, дˆж, ж, ґ, г] («буде гоже ґедзю у джазі»);

б) глухі — це приголосні звуки, при вимові яких бере участь лише шум: [п, т, т΄, ц, ц΄, с, с΄, ч, ш, к, х, ф] («усе це кафе

«Птах і чаша»).

Дзвінкі та глухі утворюють 11 пар: [б – п], [д – т], [д΄ – т΄], [з – с], [з΄ – с΄], [дˆз – ц], [дˆз΄ – ц΄], [ж – ш], [дˆж – ч], [г – х], [ґ – к],

глухий [ф] не має пари дзвінкого.

ІV. За м’якістю — твердістю (за підняттям середньої частини спинки язика до твердого піднебіння).

1.Постійно м’який (пригадайте, що за місцем творення цей звук середньоязиковий, тобто завжди при його вимові середня частина спинки язика найближче піднімається до твердого піднебіння): [й].

26

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

2.М’які (середня частина спинки язика наближається до твердого піднебіння): [д΄, т΄, з΄, с΄, ц΄, л΄, н΄, дˆз΄, р΄] («де ти з’їси ці лини»

+ [дˆз΄, р΄]);

3.Тверді (середня частина спинки язика додатково не піднімається до твердого піднебіння): [д, т, з, с, ц, л, н, дˆз, р].

Тверді та м’які приголосні утворюють 9 пар: [д – д΄], [т – т΄],

[з – з΄], [с – с΄], [ц – ц΄], [л – л΄], [н – н΄], [дˆз – дˆз΄], [р – р΄].

4.Постійно тверді (м’якими не бувають): [б, п, в, м, ф, ж, ч, ш, дˆж, ґ, к, х, г] (13 приголосних, серед яких усі губні, шиплячі, за-

дньоязикові та глотковий). Перераховані приголосні звуки можуть бути тільки напівм’якими, тобто при їх вимові середня частина спинки язика має незначний ступінь підняття до твердого піднебіння. Про випадки (позиції) уживання напівм’яких приголосних див.: § 2, ІІ, п. 7.

V.За характером звучання (за акустичним враженням):

1.Шиплячі (під час їх вимови посередині язика одночасно утворюються дві щілини: перша — між кінчиком язика й переднім краєм твердого піднебіння навпроти альвеол, друга — між задньою частиною спинки язика та переднім краєм м’якого піднебіння; проходячи через дві щілини, струмінь повітря утворює характерний шум, що нагадує шипіння): [ж, ч, ш, дˆж].

2.Свистячі (при вимові цих звуків утворюється зімкнення, а потім щілина між кінчиком язика й ділянкою біля верхніх зубів та альвеол; повітряний струмінь протискується крізь щілину, ударяється об верхні зуби, і внаслідок цього утворюється різкий шум, що нагадує свист): [з, з΄, с, с΄, дˆз, дˆз΄, ц, ц΄].

Шиплячітасвистячіутворюютьпари, якіможназапам’ятатизавиразом «ще їжджу» — тут представлені всі шиплячі: буква щ (ща) позначає звуки [ш] і [ч], а далі йдуть [ж] і [дˆж], якщо ці два слова вимовити так, як мала дитина, то отримаємо парні свистячі «сце їз- дзу», але варто врахувати, що шиплячі бувають лише твердими, а свистячі — і твердими, і м’якими. Таким чином, отримуємо про-

тиставлення: [ш – с, с΄], [ч – ц, ц΄], [ж – з, з΄], [дˆж – дˆз, дˆз΄].

27

Ковтюх С. Л.

РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)

ІІІ. Фонетична транскрипція

У мовній практиці нерідко виникає потреба відтворити на письмі усне мовлення. Для цього використовують фонетичну транскрипцію, або спеціальне фонетичне письмо.

Фонетична транскрипція (від лат. transcriptio — переписуван-

ня) — науково-лінгвістичнийточнийзаписвимовиокремихзвуків, звукосполучень, слів чи цілого тексту.

Фонетична транскрипція, яка використовується в українському мовознавстві, створена на основі сучасної абетки української мови та особливих знаків для позначення окремих звуків.

Оскільки в посібнику не розглядатимуться записи фонетичною транскрипцією текстів, а тільки слів, звукосполучень, окремих звуків, подаємо основні правила та знаки фонетичного запису, що використовуються в шкільній практиці.

1.Велика літера, дефіс у транскрипції не вживаються: Марія [мар΄ійа́], по-нашому [понашому́ ]. Фонетичний запис здійснюється у квадратних дужках, обов’язково ставиться наголос (як у попередніх прикладах): акут́[ ́] — клинчик із нахилом праворуч над голосним звуком — знак основного наголосу; гравіс́ [ ̀] — клинчик з нахилом ліворуч над голосним — знак побічного наголосу:

[моторобудува́΄н : а].

2.Ненаголошені [и] та [е], що вимовляються з наближенням, позна-

чаються [ие] та [еи]: весло [веисло́], димар [диемар́].

3.Ненаголошений [о] перед складом з наголошеним звуком [у́] по-

значається як [оу]: кожух [коужух́], голубка [гоулубка́ ].

4.[иі] — голосний, проміжний поміж [и] та [і], що вимовляється на місці ненаголошеного [е] після [й] перед іншим м’яким приголо-

сним: окраєць [окрайи́іц΄].

5.Буква ї завжди позначає 2 звуки [йі]: поїздка [пойі́здка], їжак

[йіжаќ].

6.Буква щ (ща) завжди позначає 2 звуки [шч]: щока [шчока́], по-

щастити [пошчастити́ ].

7.Букви я, ю, є на початку слова, у середині слова після голосного, апострофа чи м’якого знака позначаються як [йа], [йу], [йе]: явір

28

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

[йа́в’ір], юний [йу́ний], єнот [йеино́т], моя [мойа́], мою [мойу́], моє [мойе],́альянс [ал΄йанс́], м’ята [мйата́ ], Ньютон [н΄йутон́ ], кон’юнктивіт [конйунктиев’іт́], досьє [дос΄йе]́. Якщо букви я, ю,

є позначають один звук [а], [у], [е], то в транскрипції фіксується відповідно м’яка чи напівм’яка вимова попередніх приголосних:

ряд [р΄ад́], люк [л΄уќ], синє [син́΄е], бязь [б’аз́΄], піччю [п’іч́’: у], Бєлий [б’елий́ ].

8.М’який знак звука не означає, а передає м’якість приголосних, у транскрипції позначається скісною рискою (знак мінути) угорі біля звука [΄], цим значком позначається м’якість приголосних [д΄,

т΄, з΄, с΄, ц΄, л΄, н΄, р΄, дˆз΄]: лінь [л΄ін́΄], подільський [под΄іл́΄с΄кий], тінню [т΄ін́΄: у], ґедзь [ґед́ˆз΄], велетенський [веилеитен́΄с΄кий].

9.Напівм’яка вимова приголосних [б’, п’, в’, м’, ф’, ж’, ч’, ш’, дˆж’, ґ’, к’, х’, г’] позначається значком апострофа [’]: біжіть

[б’іж’іт́΄], піддашшя [п’ід:аш́’:а], півфінал [п’івф’інал́], заполоччю [заполоч́ ’: у].

10.Подовжені звуки позначаються двокрапкою: юннат [йун:ат́], пів-

віку [п’ів’:іку́], сміється [с΄м’ійец́΄: а], зшити [ш:ити́ ], віддячити [в’ід΄:ачи́ети].

11.Букви д (де) і ж (же), д (де) і з (зе) позначають один звук, якщо обидві належать до кореня, у транскрипції це позначається лігою (дужкою) [ ] угорі над звуком: джміль [дˆжм’і́л΄], дзвін

[дˆзв’і́н], ходжу [хоудˆжу́], кукурудза [кукуру́дˆза]. Коли буквою

д (де) кінчається префікс, а буквою ж (же) чи з (зе) починається корінь, то ці букви позначають два різні звуки: переджнивний

[пеиреидˆжжнивний́ ], надзвуковий [надˆззвуковий́].

12.Буква в (ве) позначає звук [ў] («у нескладотворчий», тобто такий, що вимовляється, як середній між приголосним [в] та го-

лосним [у]), а буква й (йот) — звук [ǐ] («і нескладотворчий», що вимовляється як звук, середній між приголосним [й] та голосним [і]), у таких позиціях:

а) на початку слова перед приголосним: вчора [ўчо́ра], вранці

[ўран́΄ц΄і]; йти [ǐти́], ймення [ǐмен́΄:а];

29

Ковтюх С. Л.

РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)

б) у середині слова після голосного перед приголосним: поза-

вчора [позаўчора́], навмання [наўман΄:а];́прийти [приеǐти],́ наймення [наǐмен́΄:а];

в) в абсолютному кінці слова після голосного: казав [казаў́], па-

роплав [пароплаў́], урожай [урожаǐ́], прощай [прошчаǐ́].

Увага! Як правило, випадки, зазначені в п. 12 в школі не вивчаються, проте в орфоепічних словниках такі звуки подаються. У посібнику слова транскрибуються за вимогами шкільної програми.

ІV. Правила складоподілу

Склад— частинаслова, щовимовляєтьсяоднимпоштовхомвидихуваного повітря. Склад — явище фонетичне, це один або група звуків, об’єднаних навколо складотворчого голосного. У слові стільки складів, скільки голосних звуків. Склади бувають наголошені й ненаголошені, відкриті й закриті, прикриті й неприкриті.

Наголошений — це склад, на який падає основний наголос: [ва/́тра]. Склад, на який падає побічний наголос, називається побічнонаголошеним: [ін̀/до/йеив/ро/пей́/с΄кий]. Усі інші склади в слові на-

зиваються ненаголошеними: [ко/ро/вай́].

Відкритий — це склад, що закінчується голосним звуком: [ка/ ра/ ван́]. Закритий — це склад, що закінчується приголосним звуком: [вор/ко/́тиек]. Середзакритихвиділяютьнапіввідкриті— склади з кінцевим сонорним приголосним звуком: [кар́/та], [сой́/ка].

Прикритий — це склад, який починається приголосним звуком: [і/ме́/н΄:а]. Неприкритий — це склад, який починається голосним зву-

ком: [а/е/ро/са/́ни].

Складоподіл — це визначення межі між двома сусідніми складами. Межею складу вважається кінець одного й початок наступного складу. Цямежапозначаєтьсявертикальнимирискамивиключнонафонетичному записі слова, тобто здійснюється на фонетичній транскрипції, а не на слові, відтвореному орфографічно. Значна частина українськихмовознавцівпідтримуєтеоріювисхідноїзвучності, абоакустичну, яка полягає в тому, що звуки в межах складу розташовуються від найменш звучного (шумного глухого) до найбільш звучного (голосного).

30

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Основоположником теорії сонорності є датський учений О.Єсперсен, у російському мовознавстві — Р. І. Аванесов, О. Н. Гвоздєв та інші. За теорією гучності склад — це сполучення більш гучного елемента з менш гучним.

Такимчином, длятого, щобправильноділитислованасклади, необхідно знати класифікацію приголосних звуків за участю шуму та голосу.

Основні правила складоподілу

Примітки:

1.Якщо префікс закінчується на д (де), а корінь починається на з (зе) або ж (же), то межа складу проходить між двома дзвінкими звуками, які позначаються вказаними буквами, щоб не вимовляти один звук замість двох чи більше: відзнака [в’ідˆз/зна́/ка], під-

живити [п’ідˆж/жие/ви́/ти], надзвуковий [надˆз/зву/ко/ви́й], віджати [в’ідж/жа́/ти].

2.У складних словах межа складу не порушує межі частин само-

го складного слова: [мо/ло̀/чно/мйа/сни́й], [ву̀/зло/вйа/за́л΄/ний], [вѝ/шчеи/зга́/да/ний], [сно̀/по/вйа/зал́/ка].

3.У триабо чотиризвукових сполуках до попереднього складу відходять більш звучні приголосні (сонорні чи дзвінкі), інші ж,

31

Ковтюх С. Л.

РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)

розташовуючись у складі за законом висхідної звучності (відповідно до вищезазначених правил), відходять до наступного скла-

ду: [в’і́/дблиеск], [на/п’ів/пра́в/да], [е/леи/ктро́н], [п’ів/сфе́/ра], [в’ідˆз/скреиб/ти]́.

Такимчином, двапершіправиласкладоподілувпримітцізалежать від морфемної будови слова. Проте в переважній більшості випадків не можна змішувати перенос слова з рядка в рядок, який регламентується орфографічними правилами, морфемну будову слова (визначення його значущих одиниць — основи, закінчення, префікса, кореня, суфікса, інтерфікса, постфікса тощо) та поділ на склади. Для кожного із цих явищ існують окремі рекомендації, які тільки іноді можуть збігатися.

Вправа 1

І. Слова, подані у фонетичній транскрипції, запишіть орфографічно, прочитайте їх відповідно до орфоепічних норм української мови, поясніть різницю у вимові та написанні.

ІІ. Поділіть слова на склади (вертикальними рисками на фонетично-

Вправа 2

І. Подані слова запишіть фонетичною транскрипцією, прочитайте їх відповідно до правил української вимови.

ІІ. Поділіть слова на склади (вертикальними рисками на фонетичному записі).

Ґирлиґа, пісня, схожість, причаїтися, дзюркотить, бур’ян, зозуля, сьогодні, пізній, роздоріжжя, попідтинню, заздрощі, авіація, приєднання, Грінченко, вояччина, по-товариському, пліч-о-пліч, Кіровоградщина,

32