Ковтюх С. Л.

РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)

Син телефонує додому:

—Ма, привіт! Тата поклич! Тату, привіт! «Динамо» виграло?

—Так, звичайно! Маму покликати?

—Угу… Ма, чула? Тато дозволив!

§ 44. Тире між підметом і присудком

Тире між підметом та іменною частиною іменного складеного присудка на місці пропущеного дієслова-зв’язки у формі теперішнього часу (є) ставиться в таких випадках:

1.Якщо обидва головні члени — іменники в називному відмінку:

Люстра — електрична сестра орхідей (Л. Костенко). Травень — вічний єретик (І. Драч). Егоїзм — першопричина раку душі. Нікчемність — рідна сестра підлості (В. Сухомлинський). Небосхил для людини — якраз відповідна стеля (Л. Костенко).

2.Якщо обидва головні члени — кількісні числівники в називно-

му відмінку: Три та три — шість. Чотири рази по три — дванадцять. Шість у квадраті — тридцять шість. Вісім мінус три — п’ять.

3.Якщо обидва головні члени чи один із них — дієслова в неозначе-

ній формі: Грати словом — долею грати (Г. Світлична). Марудна справа — жити без баталій (Л. Костенко). Боятися — означає визнати над собою владу (З.Ігіна). Переливати з Пустого в Порожнє — Дуже тяжка робота (І. Драч).

4.Якщо перед іменною частиною іменного складеного присудка вживаються слова це, оце, то, ось, (це) значить: Викладати мову — це означає, передовсім, прищеплювати любов до мови (М. Рильський). Музика — це мова почуттів (В. Сухомлинський). Доросла пам’ять — то уже не слайди (Л. Костенко). Лукія — ось його щедра молодість, ось чиєю дружбою він може пишатися (О. Гончар). Зрозуміти культуру далеких предків — значить зрозуміти себе (П. Мовчан).

396

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Тире між підметом та іменною частиною іменного складеного присудка на місці пропущеного дієслова-зв’язки у формі теперішнього часу (є) не ставиться в таких випадках:

1.Якщо перед присудком уживається заперечна частка не: Спасибі й вам [ворогам], що ви не м’якуші. Час не наша власність (Із творів Л. Костенко).

2.Якщо підмет чи присудок виражені займенниками (найчастіше особовим або питальним): Я твій брат. Ми українці. Вона [весна] ще молода, ніжна… (Є. Гуцало).

3.Якщо до складу присудка входять слова як, мов, наче, ніби, мов-

би та под.: Туман мов дим. Біда, хто тратить сон і апетит, Кому життя немов бурлацькі лями (М. Зеров). Ніч наче озеро в берегах неба (М. Коцюбинський).

4.Якщо присудок виражений прикметником, дієприкметником, прикметниковим займенником, іменником з прийменником, нерозкладним фразеологізованим сполученням слів тощо: Федір Про-

хорович середній на зріст, втоптаний, крижастий (Д. Бедзик). Двері в коридор того дому одчинені (А. Тесленко). А й парубок би нічого: і брови чорні, і усики є, і чуб кучерями, і стан козачий (А. Тесленко). Речення з зеленого скла… (Ю. Тарнавський). Коні вороної масті.

5.Якщо присудок уживається перед підметом, крім випадків, коли головні члени виражені тільки іменниками в Н. в. чи інфінітива-

ми: Виплекана веснами і серцями чесними Наша мова (Н. Білоцерківець)…. З білої руки знак запитання (Ю. Тарнавський). Але: Це перемога — скласти екзамен на «відмінно». Це такий архаїзм тепер — топити дровами (Ю. Яновський).

6.Якщо між підметом та присудком уживаються вставні та вставле-

ні конструкції: Та головне, звичайно, не в харчах, а в духовній поживі, що її так прагне моя душа (О. Гончар). Посада, звісно, річ

престижна (П. Камінський).

Увага! Коли між підметом та іменною частиною присудка, вираженою іменником, з’являються відокремлені або уточнювальні члени, підрядні частини речень та ін., то після них на місці пропущеного

397

Ковтюх С. Л.

РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)

дієслова-зв’язки ставиться кома, що відмежовує попередній відокремлений член або підрядну частину, та тире: Постійна праця, без якої немає справді великого, — необхідна умова художньої творчості (О. Пушкін). Література, як і релігія, — це один із шляхів пошуків істини (П. Мовчан). Книжки, створені письменником, — це те, заради чого він жив на землі (М. Смирнов-Сокольський).

Примітка. Вусіхшестиперерахованихвипадках, колиформально тире між підметом та іменною частиною іменного складеного присудка намісціпропущеногодієслова-зв’язкиуформітеперішньогочасу(є) не ставиться, цей розділовий знак може вживатися для інтонаційного та стилістичного виділення присудка за бажанням автора, в усному мовленні на це вказує відповідна інтонація: Брат ворога — не брат є коза-

кові(Ю. Липа). Душапоезії— нерима, Небрязкальцедлядиваків. Їїсубстанція незрима Палахкотить поміж рядків (Л. Первомайський). (1). Ми — нація, сузір’я мільйонів, ми — серце воль, ми — буйна кузня сили (Ю. Липа). Я— вогонь, я— вихор, Авониспинятисянезвикли(О. Теліга). Я розумію світло. Це — душа (Д. Павличко). (2). Кожен день — як випускнийекзамен(Є. Гуцало). Унебімісяць— якмлиновеколо(Д. Білоус). Панськаласка— щововчадружба(Народнатворчість). (3). Враження дитинства — ясновесні! (Д. Білоус). Народжений з порожнього — порожній, Осквернені простори — у вогні (Є. Маланюк). А інші для нього — нуль без палички (В. Минко). (4). Як дівчини серце — весняне сонце (Народна творчість). (5). Молодість, очевидно, — найкраща пора в житті людини (6).

Вправа 135

Перепишіть, розставте розділові знаки, поясніть уживання чи відсутність тире між підметом і присудком.

І. 1. Однодумці бажані, опоненти необхідні (А. Коваль). 2. Звеличення чужого це приниження свого (В. Радіонов). 3. Іронія невидимі лапки́на словах (А. Коваль). 4. Вбите слово… Труни́… Відболілі свічі. Стус і Симоненко Український січень! (П. Ротач). 5. Безхарактерність найгірший характер (А. Коваль). 6. Гончареві романи це насамперед пошуки людської свободи (М. Наєнко). 7. Чим більше у пророка послідовників, тим більша ймовірність, що він лжепророк (А. Коваль).

398

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

8. Мій патріотизм се не сентимент, не національна гордість, то тяжке ярмо (І. Франко). 9. Права без обов’язків то сваволя (Леся Українка). 10. Зникнення з життя якоїсь форми розумного існування велика втрата для всього людства (Г. Нудьга). 11. Поезія це сіль на скибці буднів, Та хай ця сіль на рану не впаде (В. Моруга).

ІІ. 1. Патріот не той, хто вміє виголошувати пишні фрази, а той, хто своєю кропіткою щоденною працею множить багатства рідної землі, прикрашає, перебудовує свою Батьківщину (В. Симоненко). 2. Життя що стерняста нива: не пройдеш, ноги не вколовши (Панас Мирний). 3. Уміти жити оце велике діло (І. Франко). 4. Продовжувати життя це перш за все навчитись його не скорочувати (О. Корнійчук). 5. Це твій перший обов’язок кидатися в бій зі смертю й перемагати її так, як недавно вмів (Ю. Шовкопляс). 6. Творити означає вбивати смерть (Р. Роллан). 7. Я дедалі більше переконувався, що відсутність справжнього читання, яке захоплює розум і серце, пробуджує роздуми про життя, змушує думати над власним майбутнім, велике лихо (В. Сухомлинський). 8. Одна з моїх улюблених передач «Світ живої природи». 9. День який нинішній наче вавилонське стовпотворіння! 10. Ти виняток, ти унікум, ти не від світу сього. 11. Нічне повітря густе й вогке, пахне землею та зів’ялим листям, я жадібно вдихаю його на повні груди, а повітря чомусь мало й мало (Із творів Є. Гуцала).

ІІІ. 1. Зневажить мову мамину біда, Котра пустими зробить наші душі… (М. Адаменко). 2. Любов неповторна моя валторна (Л. Костенко). 3. Однак наука не тільки процес пізнання, але й соціальний інститут з важливими соціальними функціями (Із журналу). 4. Поету важко. Він шукає істин. Ми джини в закоркованих пляшках (Л. Костенко). 5. Київ немов гігантський ботанічний сад (З газети). 6. Здається, перше, що відклалося в пам’яті, це запах і смак тиші (Н. Тихий).7. Волошки ніби сині зірки в житі. 8. Волошки ніби сині зірки блищать у житі. 9. Шляхи прощальні перша скрипка печалі (Л. Костенко). 10. Парадокс у науці це наче метафора в поезії (В. Державін). 11. Філолог ти. Це кожен бачить, і кожен скаже без вагань. Бо філологія це й значить любов до слова і до знань! (Д. Білоус).

399

Ковтюх С. Л.

РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)

Вправа 136

Перепишіть речення, поясніть уживання розділових знаків за допомогоюпунктуаційнихправил. Особливуувагузвернітьнавідсутність чи наявність тире між підметом та іменною частиною іменного складеного присудка.

І. 1. І от земля — не золото, а мідь, І небо — не блакить, але — залізо, І під залізним небом клекотить пророчий крик (Є. Маланюк). 2. Над усе — честь і слава, військова справа, щоб і сама себе на сміх не давала, і ворога під ноги не топтала (П. Куліш). 3. Ви, пані, — ангел, Ви покорили моє серце (І. Франко). 4. Смуток — не робота (Леся Українка). 5. Невідомість, безперспективність і безпорадність — ох, які це гіркі почуття… (Ю. Смолич). 6. Кожен з нас живе в віках, бо ми, перш за все, — ідеї (М. Куліш). 7. Перемога наша — в руках Бога, але геройство наше — в наших руках (М. Колодзінський). 8. А що таке темноти? Я не знаю. Можливо, це — самотності печаль (Д. Павличко). 9. Виливаючи душу, пам’ятай, що людина — не помийна яма (Є. Дудар). 10. Найогидніші очі — порожні, Найгрізніше мовчить гроза, Найнікчемніші душі вельможні, Найпідліша — брехлива сльоза (В. Симоненко). 11. Мати й дитя — це найпрекрасніший образ із загальнолюдської скарбниці духовності (Антологія укр. нар. творчості).

ІІ. 1. Рідна мова — не степ, не хата, а народу мого душа (В. Гончаренко). 2. Я знаю: мова мамина — свята. В ній вічний, незнищенний дух свободи. Її плекали душі і вуста Мільярдів. Це — жива вода народу. Її зневажить — зрадити народ, Котрий до сонця зводився крізь муки, Це — забруднити плеса чистих вод, Це — потоптати материнські руки (М. Адаменко). 3. Ідея — вічна (Леся Українка). 4. Дні пройшли. Одлетіла тривога… Лиш любов — як у серці багнет… Ти давно вже дружина другого, я ж — відомий вкраїнський поет (В. Сосюра). 5. Ми — не безліч стандартних «я», А безліч всесвітів різних. Ми — це народу одвічне лоно, Ми — океанна вселюдська сім’я (В. Симоненко). 6. І дальша смерті — рідна Україна (В. Стус). 7. А де ж вона, сучасність? Вона — в найголовнішому: в тобі (В. Мисик). 8. — Бригадир — не бий лежачого, — підкинув Шурко, водій далекорейсових

400

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

автобусів (О. Гончар). 9. Ранок наступного дня — молодий та білозубий, ранок — наче кров із молоком! (Є. Гуцало). 10. Моя любове, ти — як Бог, Я вже не вірю, що ти є (Д. Павличко). 11. Яке то щастя — Землю таку мати, Що злита кров’ю, а пшеницю родить (Є. Лещук).

ІІІ. 1. Ото — літак, а не якась дараба. Це все — прогрес. А ти [кам’я- на скіфська баба] стара як світ… 2. Ти це забудь. Усе це застаріле. Поглянь навколо. Це — двадцятий вік. 3. Гори цієї дивна таємниця — оця пробита в камені криниця, коли рятунку ждать нізвідкіля! 4. Смуток нащадків — як танець бджоли, танець бджоли до безсмертного поля. 5. А жінка стелить лляну скатертину і ставить на стіл вино. А брови у неї — такі шовкові! Вуста у неї — такі малинові! Руки у неї — такі тендітні! Очі у неї — такі привітні! 6. Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі. 7. Ми — спадкоємці спадків розграбованих. Ми — власники сплюндрованих святинь. 8. Двомовність — як роздвоєне жало. 9. Верба — мов чорний покруч ікебани. 10. Ми самотні в безмежжі. 11. Слово — прізвище думки тепер, а частіше — її псевдонім (Із творів Л. Костенко).

ІV. 1. Золото мистецтва з переляком сплавити, добути з брехні — ненадійна алхімія. 2. Єдина стеля мистецтва — правда. 3. Поезія — це свято, як любов. 4. Розтрощений камінь — уже не граніт. 5. Світ незбагненний здалеку і зблизька. 6. Найвище уміння — почати спочатку життя, розуміння, дорогу, себе. 7. Єдиний, хто не втомлюється, — час. 8. Але поет природний, як природа. 9. Нині тільки писати — замало (Із творів Л. Костенко). 10. Аглая — прекрасна, Валерія — сильна, Віталій — життєвий, а Ганна — граційна, Кирило — господар, а Клара — ясна, Галина — спокійна, Аза — міцна. Найбільший Максим і маленький Павло, Наталія — рідна, і камінь — Петро. Красиве ім’я Маргарита — перлина. Оксана й Варвара — чужі, а Ірина… Ірина — це мир, благородний — Євген, а Костя — постійний, все чує Семен. Олена — це світло, Лариса — це чайка, Тамара — це пальма, а Марфа — хазяйка (І. Глинський). 11. Я — з міста цього (В. Коротич).

Казки — це страшні історії, що готують дітей до читання газет та перегляду теленовин.

401