7.Дистрес та захворювання.

Дистрес –перенапруга роботи нейроендокринних механізмів ,яка викликає порушення діяльності різних структур організму,що призводить до розвитку граничних станів та психосоматичних захворювань.

Початкові стадії розвитку дистресу, які виникають при тривалих діях різних стресорів, які характеризуються дискомфортними соматичними порушеннями, а також позначаються на психологічному стані людини, отримали назви "прикордонні стани". Виявляються симптоми цих станів строго індивідуально і виражаються в підвищенійтривожності , не властивою цій людині дратівливості , підвищеної конфліктності . У таких людей порушується сон: виникає безсоння , порушується структура сну. Можуть з'являтися періодичні серцеві болі , схожі на болі при інфаркті міокарда. Часто з'являються симптоминевротичних реакцій , депресивний стан у легкій формі, посилюється потовиділення , виникає задишка , головні болю , збільшується м'язова напруга і т. д. Всі ці симптоми можуть зустрічатися у людини, утворюючи діагностичний симптомокомплекс . Перейдемо до тих хвороб, які виникають в організмі під впливом шкідливих стресорів. Такі хвороби називаються психосоматичними . В їх основі лежать психологічні причини, які не завжди легко розпізнати. Психосоматичні хвороби бувають психогенними і соматогенних . Психогенні хвороби (бронхіальна астма) відносяться до фізичним хвороб , що викликається емоціогенним стрессорами. Соматогенні хвороби виникають тоді, коли стресори підвищують сприйнятливість організму до деяких патогенних мікроорганізмів або порушують нормальне функціонування захисних систем організму. Прикладом соматогенних хвороб може бути ряд аутогенних захворювань і, можливо, рак.

8.Діагностика психофізіологічних станів та індивідуальні особливості.

8 При виборі методів психофізіологічного забезпечення діяльності та їх дозування необхідно виходити із завдання, що ставиться перед забезпеченням діяльності, враховувати наявний ПФС та індивідуальні особливості людини, особливості виду діяльності, особливості соціального оточення, взаємодію різних методів та інші фактори, що можуть вплинути на ефективність застосовуваних заходів. Наприклад, у процесі моніторингу ПФС різні заходи можуть застосовуватись як для негайної оптимізації ПФС, за наявності критичного відхилення від його оптимального значення, так і з метою профілактики подібних відхилень; як для підтримки певного рівня ПФС упродовж певного часу, так і тільки у разі потреби з метою його поліпшення. І в кожному випадку буде досягатись оптимізаційний ефект на рівні адаптаційних можливостей людини.Оптимізаційні методи, які можна використовувати у психофізіологічному забезпеченні діяльності, складають декілька основних груп: 1. Індивідуальна регламентація (оптимізація) діяльності. її сутність насамперед полягає у здійсненні індивідуального підходу до кожної особи з тим, щоб організувати її діяльність відповідно до її психофізіологічних особливостей. До заходів індивідуальної регламентації діяльності відносять: планування оптимального навантаження, оптимізацію режиму праці, відпочинку, харчування. 2. Фізіолого-гігієнічні та фізіотерапевтичні методи.Ця група методів об'єднує засоби фізіотерапії та фізичної культури і вважається дійовим засобом профілактики перевтоми, астенізації організму, невротичних розладів, інших функціональних порушень та відновлення нормального ПФС. 3. Психорегуляційні методи. Основною метою психорегуляції вважається формування такого ПФС, що зумовлює найбільш оптимальне використання інтелектуальних та фізичних можливостей людини, її знань, умінь, кваліфікації, досвіду чи оволодіння новими знаннями та вміннями. 4. Фармакологічні та фітотерапевтичні методи. Існує багато фармакологічних препаратів, що прямо чи опосередковано впливають на працездатність та стан людини: психостимулятори, антидепресанти, транквілізатори, ноотропи. Їх застосовують для усунення несприятливих станів (тривоги, страху, депресії, втоми тощо) чи підтримки високого рівня працездатності.