41. Психічний стан та його властивості.

Психічні стани – це поняття, що використовується для умовного виділення в психіці людини індивіда відносно етичного моменту (цілісні характеристики психічної діяльності за певний період часу). Він характеризуються цілісністю (характеризують у певний проміжокчасу всю психічну діяльність загалом), рухливістю (наявність стадій протікання: початок, певна динаміка і кінець) і відносною стійкістю (їх динаміка меншвиражена, ніж у психічних процесів), взаємозв’язком з психічними процесами і властивостями особистості, індивідуальною своєрідністю і типовістю, крайнім різноманіттям, полярністю. Психічні властивості – сталі психічні утворення людини, що утворюються в процесі життєдіяльності, виховання, самовиховання. До психічних властивостей особистості відносяться: 1) темперамент; 2) здатності; 3) характер. Тісний взаємозв’язок і взаємозалежність психічних процесів, станів і властивостей людини обумовлюють єдність усіх її якостей. Найбільш вивченими на сьогодні є: - загальні психічні стани: наприклад, увага, що виявляється на рівні активної зосередженості або неуважності; - емоційні стани або настрої. Психічний процес – перебіг психічного явища явища, що має початок, розвиток і кінець і виявляється у вигляді реакції. Поділяються на пізнавальні, емоційні, вольові. Під психічним станом слід розуміти наявний на даний час відносно стійкий рівень психічної діяльності, що проявляється в підвищеній або пониженій активності особистості. Психічній стан є ефектом психічної діяльності та її тлом.(С.Л.Рубінштейн) Відображення якоїсь події – складне явище. Воно криє в собі чимало різних процесів – відчуття і сприйняття, відтворення, мислення, емоції тощо. Залучені до діяльності сили налаштовують активність особистості на певний лад. Однак не стільки обсяг, скільки зміст відображуваного а є вирішальне значення в настроюванні тонусу психічної активності. Психічні властивості – стійкі утворення, що забезпечують певний якісно-кількісний рівень діяльності і поведінки, типовий для даної людини.

42. Психоаналітична концепція емоцій 3. Фройда.

У психоаналітичній концепції 3. Фрейда в розумінні природи емоцій вирішальна роль приділяється механізму афекту: спочатку відбувається "заряд афекту" (як енергетичний компонент інстинктивного потягу), далі - процес "розрядки" (почуттєві компоненти цього процесу являють собою вираження емоції), і завершальний етап - сприйняття остаточної "розрядки" (саме воно являє собою відчуття чи переживання емоції).У таламічній теорії Кенона-Барда роль центральної ланки емоційних переживань відводиться таламусу. При сприйнятті подій, що викликають емоції, нервові імпульси спочатку надходять у таламус.

44. Психофізіологічна проблема активності.

Проблема активності.Ця проблема на теоретичному рівні в психофізіології була поставлена ще М.О. Бернштейном.Зараз ж теза про активний характер психофізіологічних процесів являє собою повсякденну емпіричну реальність психофізіологічних досліджень. Найбільш наочно цей активний характер виявляється в дослідженнях, що використовують метод біологічного зворотного зв'язку. Одержуючи зворотну інформацію про поточний стан певної психофізіологічної функції, людина навчається довільно керувати цією функцією, хоча зазвичай вона вважається непідвласною контролю з боку свідомості і волі. Велику увагу психофізіологів також привертає проблема пізнавальної активності та її фізіологічна модель - орієнтовна реакція (OP). ОР уявляється нині своєрідною багатоланковою функціональною системою, що включає інформаційно-когнітивний та емоційно-оцінний блоки, які виконують функцію зняття невизначеності і працюють за механізмом негативного зворотного зв'язку. Показано зв'язок індивідуальних особливостей ОР з характеристиками темпераменту, особистості, уваги, навченості, інтелекту і когнітивних стилів. Більш розгорнута форма пізнавальної активності досліджується в сучасній психофізіології головним чином як активність довільної уваги. Таким чином, сучасне вирішення психофізіологією проблеми активності припускає відмову від уявлень про людину як істоту, що пасивно реагує на зовнішні впливи, і перехід до нової "моделі" людини - активної особистості, що спрямовується внутрішньо заданими цілями, здатної до довільної саморегуляції.