54. Психофізіологічна характеристика фізичної праці.

Фізична праця характеризується перебудовою регуляторних функцій центральної нервової , змінами діяльності соматичної і автономної систем.

Ступінь зрушень, що відбуваються при цьому в організмі, зумовлює певний психофізіологічний стан, тому розвиток стану стомлення пов’язують при фізичній праці насамперед з функціональними змінами, що відбуваються у нервовій системі.Якщо фізичне навантаження має незначну інтенсивність, то збудження коркових клітин підвищується, посилюється умовно-рефлекторна діяльність, скорочується латентний період реакцій, поліпшується сенсорна чутливість, здатність переключати увагу тощо.Це використовують для активного відпочинку-виконання легкої роботи сприяє швидшому і повнішому відновленню працездатності після напруженої діяльності.Напружена фізична праця супроводжується розвитком гальмівних процесів у корі великих півкуль мозку.В результаті знижується інтенсивність реакції умовних рефлексів, чутливість зорового і слухового аналізаторів, погіршується стійкість чіткого зору, координація.

55.Психофізіологічна характеристика функціональних станів організму. Поняття "функціональний стан" було введено, насамперед, для характеристики стану людини, пов'язаного з виконанням певної діяльності. Поняття функціонального стану широко використовується у фізіології, нейрофізіології, психології, ергономіці та інших науках. Це зумовлено тим, що в різних сфера життєдіяльності людини успішність праці, навчання, творчості, фізичне і психічне здоров'я залежать від її функціонального стану. Функціональний стан є неодмінною складовою будь-якої діяльності. А ефективність діяльності завжди залежить від функціонального стану.Функціональний стан є результатом динамічної взаємодії організму із зовнішнім середовищем, який характеризується проявами якостей і властивостей організму людини, які прямо або опосередковано визначають її діяльність. Цей стан залежить від багатьох факторів: мотивації, змісту праці, рівня сенсорного навантаження, вихідного рівня активності нервової системи, індивідуальних властивостей вищої нервової діяльності. На формування функціонального стану людини значно впливає адекватність виконуваної діяльності. Функціональний стан визначають як: фізіологічний стан організму і його систем (будь-який стан є функціональним, тобто відбиває рівень функціонування організму в цілому чи окремих його системах, а також саме виконує функції адаптації до даних умов існування); при цьому зміни функціонального стану залежать не тільки від збудливості головного мозку, а й від його реактивності. Останнє визначення можна пояснити, як функціональний стан визначається як комплекс взаємопов'язаних фізіологічних реакцій. Функціональний стан оцінюється за результатами трудової діяльності людини і розглядається як цілісна багатокомпонентна характеристика зовнішніх поведінкових та внутрішніх функцій організму людини, за допомогою яких можна оцінити властивий їй у даний момент рівень активності вищих психічних функцій та фізіологічних систем, що зумовлюють виконання трудової діяльності.

56.Психофізіологічна характеристика функціональних систем. Дуже близьким із поняттям функціонального стану є поняття "психофізіологічний стан". На відміну від розуміння стану людини як простого комплексу чи сукупності показників, поняття психофізіологічного стану відразу почали розглядати вже як єдину систему, спираючись при цьому на методологічну базу теорії функціональних систем. Уявлення про системну організацію психофізіологічного стану знайшли своє підтвердження в експериментальних дослідженнях. Психофізіологічний стан являє собою складну ієрархічну систему, що саморегулюється, і являє собою динамічну (за складом і в часі) єдність внутрішніх компонентів (біоенергетичного, фізіологічного, психічного, поведінкового, особистісного, соціально-психологічного), що організовані за принципом взаємоспівдії для забезпечення досягнення цілей діяльності, які формуються під впливом інтеріоризованих людиною як організмом, індивідом, особистістю, елементом соціуму зовнішніх компонентів - соціальних, фізико-хімічних факторів середовища і діяльності (А.М. Карпухіна). При цьому майбутнім результатом і системо-утворювальним фактором функціональної системи ПФ є досягнення суб'єктом мети діяльності. Системна сутність психофізіологічного стану людини полягає у тому, що, з одного боку, він формується в процесі і під впливом конкретної діяльності, а з іншого, - зумовлює її ефективність. Подібне розуміння психофізіологічного стану вбирає в себе зміст різних видів і визначень психічного та функціонального стану, створюючи передумови до розуміння стану людини в процесі діяльності як єдиної та взаємозумовленої системи.  57. Психофізіологічна характеристика функціонального напруження. Функціональне напруження визначається як підвищений рівень активності збудливих тканин (нервові центри, нерви, м’язи тощо) або як механічне навантаження на збудливі утворення (зв’язки, суглоби, хрящі,кістки, хребці). Напруження може починатися одночасно в одній або кількох фізіологічних системах. При цьому одна із систем може бути основною, робочою, а інші забезпечувальними, як, наприклад, при важкій роботі, коли основне навантаження припадає на нервово-м’язову систему, а дихальна, серцево-судинна й енергообміну забезпечують функціонування м’язової системи.В окремих випадках навантаження може рівномірно розподілятися між кількома фізіологічними системами. Наприклад, під час операторської діяльності в режимі стеження у стані напруження перебувають зоровий аналізатор і функція уваги. Таким чином, напруженість — інтегрований психофізіологічний стан, який виникає і протікає у процесі практичної або теоретичної діяльності (фізична і розумова праця). Функціональне напруження організму в процесі будь – якої діяльності через деякий час викликає появу ознак стомлення, тобто зниження рівня працездатності.

58. Психофізіологічні механізми емоцій. Виникнення і протікання емоцій тісно пов'язане з діяльністю різних модулюючих систем мозку. Вважається, що основну роль у цьому відіграє лімбічна система. Основу лімбічної системи складає так зване "коло Папеца". Ідея про існування в мозку особливої системи, відповідальної за емоції, була висловлена в 1937 р. американським невропатологом Дж. Папецом. Він припустив, що єдину систему керування емоціями у певній послідовності утворюють такі структури мозку: (1)гіпоталамус (2)передньовентрикулярне ядро таламуса  (3)поясна звивина  (4)гіпокамп  (5)мамілярні тіла На думку Дж. Папеца, будь-яка аферентація, що надходить у таламус, поділяється на три потоки: рухи, думки і почуття. Потік "почуттів" циркулює по вищевказаному "емоційну колу", створюючи фізіологічну основу емоційних переживань. Так, гіпоталамус забезпечує вираз емоцій і паралельно передає інформацію в таламус. Звідтіля вона надходить у поясну звивину, що є механізмом усвідомлення емоційних переживань. Гіпокамп, одержуючи сигнали від поясної звивини, здійснює інтеграцію цих та інших сигналів і далі передає інформацію до мамілярних тілець й гіпоталамуса. Результатом замикання цього кола є інтеграція суб'єктивно пережитої емоції на рівні кори мозку з "емоційними" керуючими командами гіпоталамуса. 59. Психофізіологічні характеристики емоцій. Емоції- це складний психофізіологічний процес, який можна пов’язати з переживаннями або усвідомленням відчуття, з вісцеральними процесами, що супроводжують емоції. Психофізіологічне значення емоцій полягає в тому, що вони дають змогу оцінити свій внут. стан, потребу, яку виникла і можливості її задоволення.  Емоції являють собою реакції людини і тварин на вплив внутрішніх і зовнішніх подразників, що пов'язані з задоволенням (позитивні емоції) чи незадоволенням (негативні) різних потреб організму і мають яскраво виражене суб'єктивне забарвлення. Емоції супроводжують різні прояви життєдіяльності людини і є одним з головних механізмів внутрішньої регуляції її психічної діяльності і поведінки, спрямованих на задоволення потреб. За критерієм тривалості прояву емоцій можна виділити емоції як реакцію, і емоції як стан. Емоційне реагування являє собою короткочасну емоційну відповідь на той чи інший ситуативний вплив. Емоційний стан пов'язаний із загальним ставленням людини до сформованої ситуації, яке відбивається через її особистісні особливості. Найбільш істотними характеристиками емоцій є їхній знак і інтенсивність. Наприклад, до позитивних можна віднести такі, як задоволення, радість, захоплення, милування й т.ін. До негативних - невдоволення, обурення, гнів, ненависть, переляк, тугу, роздратування й т.ін. Позитивні і негативні емоції завжди характеризуються певною інтенсивністю - силою їхнього виявлення.

60. Психофізіологія стресу. Стрес - це функціональний стан організму, що виникає як наслідок зовн. внутрішнього негативного впливу на його психічні функції та нервові процеси. Ганс Сельє дає перше визначення стресу. Він розглядає гіпотезу загального адаптаційного синдрому, як зусилля організму пристосуватися до змін умов середовища за рахунок включення спеціальних механізмів захисту. Біологічною функцією стресу є адаптація. Її значення полягає у захисті організму, від різноманітних загрожуючи руйнівних впливів, як фізичних так і психічних. Визначають такі основні типи реагування: активний( боротьба), пасивний (втеча), компромісний (терпіння).Проте здатність до адаптації не безмежна. Коли інтенсивність впливу або його тривалість перевищують функціональні можливості організму протидіяти, стан стресу називається дистресом. Стрес і дистрес — це стани організму, які розвиваються при зусиллях, стомленні, болю, жаху, приниженні, втраті крові, фізичній і розумовій роботі, навіть при раптовому успіху, який веде до змін всього життєвого укладу. Отже, Системна реакція організму на будь-який біологічний, хімічний, фізичний, психологічний вплив, яка має пристосовне значення, називається стресом.

 61. Психофізіологія як наука.  Психофізіологія — галузь науки, що вивчає закономірності співвідношення психічного й фізіологічного для встановлення психофізіологічних закономірностей та механізмів життєдіяльності, розвитку, навчання та праці людини.Психофізіологія – це міждисциплінарна галузь знань, яка досліджує роль нейрофізіологічних механізмів у детермінації психічної діяльності та існуванні стійкий індивідуальних психічних відмінностей. Основними напрямами досліджень психофізіології є: міжрівневі співвідношення "психічного" і "фізіологічного"; нейрофізіологічні, біофізичні, нейрональні, енергоінформаційні та інші механізми психічної активності; механізми становлення і розвитку психофізіологічних функцій; індивідуальні психофізіологічні механізми та особливості (генетичні, вікові, статеві тощо); психофізіологічні основи розвитку й удосконалення вищих психічних функцій; психофізіологічні взаємозв'язки у випадку порушення окремих фізіологічних, психічних функцій (психосоматичні, соматопсихічні проблеми); діагностика і корекція психофізіологічного стану. Тобто, одним із завдань ПФ є встановлення складних взаємозв’язків між емоціями, поведінкою і фізіологічними процесами.

62. Реєстрація електричної активності шкіри.  Існують два основних способи дослідження електричної активності шкіри (ЕАШ). У методі Фере використовується зовнішнє джерело струму - вимірюється електричний опір шкіри при пропущены через неї слабкого струму; тобто, вимірюється провідність шкіри (ПрШ). У методі Тарханова зовнішнє джерело струму не застосовується - вимірюється різниця потенціалів між різними ділянками шкіри - електричний потенціал самої шкіри (ПШ). Раніш обидва цих показники ЕАШ називали загальним терміном - шкіро-гальванічна реакція (ШГР). Нині до ЕАШ відносять такі показники: рівень потенціалу шкіри, реакція потенціалу шкіри, спонтанна реакція потенціалу шкіри, рівень опору шкіри, реакція опору шкіри, спонтанна реакція опору шкіри. Виникнення електричної активності шкіри зумовлено, головним чином, активністю потових залоз у шкірі людини. У психофізіологічних дослідженнях показники електричної активності шкіри переважно використовували як індикатор психічної (емоційної) напруги - у результаті виникнення такої напруги посилювалося потовиділення, що приводило до зміни ЕАШ. Окремим напрямком досліджень можна вважати реєстрацію ЕАШ у біологічно активних точках (БАТ). На основі подібного підходу були розроблені численні методи оцінки, контролю та прогнозу психофізіологічного стану (ПФС) людини. Вибір БАТ для діагностики ПФС обґрунтовується тим, що БАТ у значній мірі являє собою відображення біоенергетичного рівня функціональної системи ПФС. У дослідженнях було підтверджено взаємозв'язок біофізичних параметрів БАТ з різними психічними процесами та станами: втомою, ступенем оптимальності мобілізаційного стану, тривалою психічною діяльністю в умовах монотонії та з різними типами інтелектуальної активності.

63. Роль і місце функціонального стану у поведінці людини.  Функціональні стани, регульовані системою мозку, необхідна складова будь-якого виду діяльності і поведінки. Добре вивчені відносини між рівнем активації мозку й ефективністю виконання різних дій, операцій, навичок, а також навчання. Вони звичайно описуються куполоподібною кривою, яка показує, що найбільш високі результати діяльності досягаються не при найвищої, а при більш низькій активації нервової системи, що одержала назву оптимального функціонального стану. В експериментах, проведених у групі М. Франкенхойзер, піддослідні самі регулювали рівень своєї активації, працюючи на ергометрі з різною напругою. Мірою її інтенсивності служила частота серцебиття. Як установлено, час реакції вибору на зорові стимули був найменшим при середніх значеннях фізичного навантаження, що відповідає частоті серцевих скорочень близько 120 ударів за хвилину. Можливість оптимізувати навчання дітей за рахунок керування їх станом була досліджена К. Мангіною. Він показав, що встигаючі діти працюють у визначеному - оптимальному - коридорі функціональних станів. Проводячи контроль електричної активності шкіри і змінюючи ФС, він прискорив у дітей із затримкою розвитку формування ряду когнітивних навичок і підвищив їх успішність у школі. Дані, що свідчать про залежності навчання від модулюючих впливів, дозволяють говорити про три фактори, що необхідні для асоціативного навчання: наявності умовного сигналу, підкріплення і активуючих модулюючих впливів 64. Складові психофізіологічного відбору.  Психофізичний відбір - складова професійного відбору, метою якого є виявлення здібностей і якостей, які відповідають вимогам певних професій, зокрема таких, що супроводжуються значними нервово- психічними напруженнями, гіподинамією, порушеням природного режиму сну – неспання, підвищеними вимогами до аналізаторних систем, можливістю виникнення ситуацій. Основу психофізіологічного відбору становлять такі уявлення: про зв'язок сили нервової системи з порогами відчуття, концентрації уваги із здатністю долати труднощі; про залежність швидкості переключення з однієї діяльності на іншу, від рухомості нервових процесів у мікроінтервалах часу; про вплив врівноваженості нервових процесів на здатність обробки інформації з одночасним реагуванням на передбачені стимули; про відношення сили нервових процесів до збудження та ін. Без включення оцінки цих властивостей до методів психофізіологічного відбору неможливо пояснити і передбачити поведінку людини в різноманітних ситуаціях, бо в кожній з них до організму висуваються специфічні вимоги.

66. Соматична теорія емоцій Джеймса-Ланге. Соматична теорія емоцій Джеймса-Ланге. У цій теорії була здійснена спроба пов'язати емоційні переживання і вегетативні зрушення в організмі людини, що їх супроводжують. Наприклад, дитина плаче, коли вона зазнає болю чи при не приємних почуттях; почервоніння шкіри обличчя в людини часто супроводжує хвилювання. У. Джеймс і К. Ланге запропонували вважати причиною виникнення емоцій саме ці і подібні до них соматичні реакції. Таким чином, згідно з цією теорією, людина сумує, тому що плаче, сердиться, тому що кричить, боїться, тому що тремтить чи тікає (а не навпаки). Природно, що ця теорія неодноразово зазнавала заслуженої критики. Серед основних критичних аргументів можна назвати: наявність великої розбіжності між занадто малою швидкістю протікання зміни вісцеральних процесів у порівнянні зі швидкістю зміни емоцій; занадто неспецифічний характер фізіологічних зрушень, що не дозволяє визначати якісну своєрідність і специфіку емоційних переживань. 67. Стадії проходження стресу (за Сельє). Стрес – це система реакцій організму на будь-який біологічний, фізичний, хімічний, психологічний вплив, що має пристосувальне значення.  Стадії проходження стресу: 1. Стан тривоги- що спричиняє мобілізацію адаптаційних можливостей організму.Цей стан полягає в появі зниження активності імунної системи, підвищення артеріального тиску, зростання активності коркового шару нвднирників. 2. Стадія опору- поява адаптації до дії стресора. Причому стан тривоги практично зникає, а рівень стійкості підвищується. 3. Стадія виснаження – виникає тоді, коли в результаті тривалої дії стресора, запаси адапт. Енергії вичерпується і знову виникає тривога

68.Стрес і емоції. Механізми стресу. Механізмом, який запускає психічний стрес, є емоції. Негативні емоції сильніші та довготриваліші, ніж позитивні. Негативні емоції збуджують на досягнення мети, задоволення потреби, тому й виникають при фрустрації (незадоволенні потреби), ситуації вибору в умовах надто сильних психічних навантажень. Емоції - це психічний процес відображення відношення суб'єкта до явищ внутрішнього і зовнішнього світу. Стрес - це напружений стан організму людини, як фізичний, так і психічний. Механізми стресу: Стресори викликають стереотипний, автоматизований відповідь, починаючи з активації гіпоталамуса, підвищення активності гіпофізу і надниркових залоз з одночасним включенням симпатичного відділу вегетативної нервової системи. Щодо того, як стресовий чинник сягає гіпоталамуса, немає єдиної погляду. Деякі автори вважають, що стресор через відповідні аналізаторні структури впливають на кору мозку. Далі через таламус сигнал надходить до гіпоталамусу і паралельно – в ретикулярную формацію, що є "з'єднувальною ланкою" між свідомістю і тілом. У той самий час, існують дані про те, що стресорах, які сприймаються зором, надходить безпосередньо до гіпоталамусу зі спеціального зорового тракту. У кожному разі ніхто немає сумніви, що ретикулярна формація, гіпоталамус і лімбічні структури безпосередньо беруть у розвитку стресовій реакції; в усвідомленн і стресора та формування необхідної адекватної реакції бере участь весь мозок, зокрема й вегетативна нервова система.  69. Стрес та дистрес.  Діагнози стрес і дистрес безперечно насамперед пов'язані з другою сигнальною системою  Стрес – це система реакцій організму на будь-який біологічний, фізичний, хімічний, психологічний вплив, що має пристосувальне значення.  Коли інтенсивність впливу або його тривалість перевищує функціональні можливості організму протидіяти стрес переходить у дистрес. Дистрес – це така перенапруга роботи нейроендокринних механізмів, яка викликає порушення діяльності різних структур організну, що призводить до розвитку граничних станів психосоматичного захворювання. Сельє поділяв "стрес" і "дистрес" . Стрес корисний, веде до адаптації, дистрес - шкідливий і веде до різних психосоматичних захворювань. Для Сельє стрес був синонімом фізичного або психологічного тиску, натиску і напруги, а дистрес - горе, нещастя, нездужання, виснаження, потреба. За Сельє, стрес може бути приємним і неприємним, дистрес - тільки неприємним, болючим.

70 Стресостійкість і стресореактивність. Медичні та соціологічні дослідження серед різних категорій населення показують, що люди по-різному реагують на надзвичайні ситуації. Є люди, стресостійкі до побутових негараздів, але дуже стресореактивні до сімейних проблем та невдач у коханні, інші боляче сприймають невдачі на роботі, ще інші – втрату соціального статусу.Відомо, що в осіб до 30 років життєві потреби значно більші, ніж у людей старшого віку, а відтак стресові стани у них переважають. Велике значення для розвитку стресового стану має поведінка в екстремальних умовах (аварія, кримінальна ситуація, стихійне лихо). Неправильна поведінка в таких ситуаціях найчастіше є причиною шкідливих наслідків стресу.Стійкість організму до різноманітних стресових станів є дуже індивідуальною. Деякі люди без усіляких наслідків переносять надзвичайно складні екстремальні ситуації, ніколи не непритомлюють, втрачають сили волі, психологічної рівноваги. 71. Сучасні методи психофізіології. До сучасних методів ПФ дослідження відносять:  • Реєстрація імпульсної активності нерв. клітини – одним із показників активності нейрону є потенціал дії. Вивчення актив. НК, як цілісних функціональних одиниць НС залишається базовим напрямком у ПФ.  • Реєстрація електричної активності • Електрокардіограма - графічний запис змін електричних потенціалів, які виникають внаслідок збудження серцевого м’яза. • Електроенцефалограма - це метод, який полягає в реєстрації й аналізі сумарної біоелектричної активності головного мозку • Електроокулограма - крива, що відображає зміни біопотенціалів при рухах очей. • Електроміограма - запис біоелектричних потенціалів, що виникають у скелетних м'язах під час їх роботи. • Електрична активність шкіри - вимірюється електричний опір шкіри при пропущенні через неї слабкого струму; тобто, вимірюється провідність шкіри, електричний потенціал самої шкіри • Поліграфічні дослідження - виявлення динаміки емоційної напруги людини, дозволяє одночасно реєструвати комплекс фізіологічних показників. 72. Сучасні методи психофізіологічного дослідження. Електроміограма. Електроміограма – це реєстрація сумарних коливань потенціалів,виникаючих як компонент процесу збудження в області нервово-м’язових сполучень і м’язових волокон при надходженні до них імпульсів від мотонейронів спинного чи продовгуватого мозку.На даний час застосовуються різноманітні варіанти підшкірних (голчатих) і нашкірних (поверхневих) електродів. Останні через їх антитравматичнвсть і легкість накладання мають більш широке застосування.Зазвичай користуються біполярним відведенням,розміщуючи один електрод на ділянці шкіри над серединою м’яза («руховою точкою»),а другий – на 1-2 см дистальніше. При моно полярному відведенні один електрод розміщують над «руховою точкою» досліджуваного м’яза,другий – над її сухожиллям або на якій-небуть віддаленій точці (на мочці вуха,на грудині і т. д.).Під час спокою скелетна мускулатура завжди знаходиться в стані легкого напруження,що проявляється на ЕМГ у вигляді низькоамплітудних (5-30мкВ) коливань частотою 10 Гц и більше.При готовності до руху,мислиннєвому його виконанні,при емоціональному напруженні та інших подібних випадках,топічна ЕМГ зростає як по амплітуді так і по по частоті. Наприклад, читання «про себе» супроводжується збільшенням ЕМГ активності м’язів нижньої губи,при чому чим складніший і безглуздіший текст,тим більш виражена ЕМГ. овільний рух супроводжується означеною послідовністю активації різноманітних м’язів – амплітуда ЕМГ одних м’язів збільшується до руху,інших – в процесі руху.