49.Психофізіологічна проблема. Сучасний погляд.

Психофiзiологiчна проблема – це проблема характеру співвідношення психічних і фізіологічних процесів.Психофізіологічна проблема є складовою більш загальної психофізіологічної проблеми поставленої в 17 ст.Декартом.Його концепція взаємодії ,за своєю природою є дуалістичною,тому що тіло і психіка розглядаються ним нарізно.Дуалістична концепція в розв’язанні пртиставлялася моноїстичним концепціям, за якими вважалося що існує тільки фізичне тіло ,а психічні процеси є не суттєвими побічними продуктами ,які не впливають ні на поведінку ,ні на мозок.У вітчизняній психології розглядається психофізіологічна проблема на основі розуміння психіки, як особливої властивості високоорганізованої матерії що виникла в процесі взаємодії живих організмів з зовнішнім світом.Психіка здатна активно впливати на характер цієї взаємодії.Сутність концепції Сєченова полягає в тому що він ні ототожнював ні розділяв психічні і фізіологічні складові.Психічне і фізіологічне є двома різними за ступенем складності діяльності гол. моз.Психічна діяльність залежить від нервової діяльності.Психічне бере участь у поведінці ,як вищий регулятор.

Більш розгорнута форма пізнавальної активності досліджується в сучасній психофізіології головним чином як активність довільної уваги. Тепер за допомогою методу ВП вирішуються такі питання, як проблема стадійності уваги, роль процесів фільтрації у довільній увазі, проблема симультанного добору ознак релевантного об'єкта, вимір ступеня концентрації й ін. Таким чином, сучасне вирішення психофізіологією проблеми активності припускає відмову від уявлень про людину як істоту, що пасивно реагує на зовнішні впливи, і перехід до нової "моделі" людини - активної особистості, що спрямовується внутрішньо заданими цілями, здатної до довільної саморегуляції.

51.Психофізіологічна характеристика психічного та фізіологічного станів.

Виділяють чотири підходи до розуміння психічного стану: у феноменологічному плані психічний стан розуміється як відносно стабільно проявлена психічна реальність, яка за своїми характеристиками займає проміжне положення між психічними процесами й особистісними якостями індивіда; у функціональному плані - як атрибут діяльності, що виконується індивідом (забезпечення адаптивної функції); в онтологічному плані - як психічна свідомість індивіда; в екопсихологічному плані - як результат суб'єкт-об'єктної і (чи) суб'єкт-суб'єктної взаємодії в системі "індивід - се¬редовище" (В.І. Панов). Психічний стан людини являє собою цілісну характеристику її психічної діяльності за певний період, що відображає складну структуру взаємозв'язків з вище- і нижче розташова-ними рівнями системи психічної регуляції, утворену процесами самоуправління і саморегуляції (Г. Ш. Габдрєєва). Компонентами психічного стану є: активаційний, емоційний і когнітивний.Психофізіологічний стан являэ собою складну ієрирархічну систему, яко саморегулюється і являє собою динамічну єдність внутрішніх компонентів, як організована за принципом взаємодія для забезпечення досягнення цілей в діяльності.Системна сутність психофізіологічного стану полягає в тому , що з одного боку він формується в процесі і під впливом конкретної діяльності і зумовлює ефективність діяльності.