10. Основні психологічні аспекти християнського вчення про душу

Християнське вчення про душу – це грандіозний прорив у становленні наукової психології. Саме християнське моральне вчення лягло в основу гуманістичної парадигми – напряму в науці. Модерна гуманістична психологія – це єдиний перспективний, найбільш ефективний і динамічний напрям розвитку психологічної науки і практики, якій ґрунтується на християнському вченні. Гуманізм – це система поглядів, ідей, вчень, теорій, які проголошують людину найвищою цінністю на землі, визнають її право на реалізацію своїх здібностей, на всебічний розвиток, на радісне щасливе життя. Благо людини – критерій оцінки усіх соціальних інституцій, а високі принципи рівності перед законом, соціальної справедливості, людяності – єдино правними основами взаємин між людьми. Мораль – одна з форм суспільної свідомості і форм нормативної регуляції. Форма нормативної регуляції – це оцінка і регулювання людських взаємин, вчинків, поведінки посередництвом норм, правил, принципів, законів тощо. В основі моралі, як форми нормативної регуляції лежить дихотомія (протилежно доповнюючи поняття: добро-зло, прекрасне-потворне). Антична думка шукала сутність добра і зла, але не знайшла її. Це зробив Ісус. Він однозначно тлумачив добро як діяльність самозречення людини на користь інших людей, як доброзичливість в розумінні, щире бажання іншим людям блага в їхньому житті і добродійність, альтруїстичне безкорисливе сприяння їх благ. Ці ідеї інтегровано постали у заповідях любові: «Люби Бога» і друга рівна з нею «Возлюби ближнього як самого себе». Ці заповіді – результат трансформації радикальної, докорінної зміни стосунків між Богом і людьми. Людина – раб Божий, хробак Господній. Рабовласник хоче від раба покори. В Новому завіті – людина є дитиною Божою. Чого хоче люблячий батько від дітей? Любові. Християнську любов треба розуміти широко, всеохоплююче, не лише як ідентифікацію на рівні забування, цілковитого самозречення себе в об’єкті любові, коли цей об’єкт стає більш значущим, більш цінним для суб’єкта, ніж він сам для себе. Не лише так, а й толерантність в розумінні доброзичливості, доброчинності, людяності, співчутливості тощо. Власне релігійний аспект християнського морального вчення полягає в тому, що душа людини, яка в своєму земному житті дотримувалась заповідей любові, після смерті її тіла полине до Бога і перебуватиме там у вічному блаженстві від єднання з абсолютно довершеним істинним добром і красою. Власне психологічним акцентом у християнському моральному вченні є обґрунтування, ставлення як істотної складової людської душі – психіки. Людина не лише знає про світ і про себе в ньому як про окремого суб’єкта, а й ставиться до світу, до тих об’єктів, які є в ньому і до себе. Ставлення чисельні і різноманітні, але в переважній більшості їх більшою чи меншою мірою наявна оцінка з позицій добро-зло, тобто моральна.

11. Християнський богослов Плотін (приблизно 203-269 рр.) казав, що Бог це світова душа. Нема нічого такого чого б він не знав чим би не володів і чого б не міг. Індивідуальні душі, а вони є не лише в людини а й в ангелів та інших надприродних істот створених Богом є частинками як світової душі. Кожна індивідуальна душа є лише слабеньким,тьмяним відбитком світової душі тому кожна індивідуальна душа має насамперед і головним чином шукати шлях до Бога звертатися до нього свої  помисли і почуття, і опосередковано  через пізнання його організовано своє життя. Звернення людини до свого внутрішнього світу за Плотіном – з метою пошуків Бога в своїй душі. Латиною називається інтроспекція. (інтро – всередину, speciere – спостереження) схожі думки висловлював великий теолог Святий Августин (354-430 рр.). Поступово значення терміну інтроспекція змістилось ним стали позначати не лише пошуки Бога в своїй душі, а й спостереження суб’єкта за змістом своїх психічний процесів і станів. Середньовіччя трактують як добу застою протягом якої були відкинуті і забуті досягнення античної-філософської думки, що пригноблював людську душу, гальмувало розвиток думки, вільний пошук істини тощо, було і це, але в психологічному сенсі це був період пошуків і утвердження людяності в людській душі, нелюдяними авторитарними методами ранньо-християнська і середньовічна-психологічна думка і практика долала зажерливість, кровожерливість, хтивість, демонічні нахили людини християнським моральним принципам.

12. Рене Декарт (1596-1650 рр.)

закони механіки полонили думку всіх науковців, ці закони здавались йому універсальним мовляв: світ, все, що в ньому в тому числі й живі організми влаштовані як машини, нехай і дуже складні.

Декарт назвав нервову систему – нервовою машиною яка складається з двигуна (ЦНС) і периферійної частини (нервових труб). Принцип функціонування цієї машини такий самий як кровообіг. Дуже легкі, маленькі і рухливі частинки кровообігу відфільтровуються з кровоносних судин проникають і нервові трубки і рухаються нею, він назвав ці частинки «тваринними духами». Зовнішні предмети діють на периферійні закінчення нервових трубок – органи чуття, що спричиняє рух тваринного духу до центру та опрацьовуються і формується команда надій – іншими відцентровими нервовими трубками тваринні духи рухаються до тих м’язів які виконують рухи котрі є реакцією на предмет який подіяв на орган чуття. Нервова система тварин влаштована таким чином і обмежується цим, а в людини крім нервової машини є ще й душа, свідомість, мислення, мовлення. Декарт категорично заперечував наявність навіть чогось подібно на душу тварин і тому нещадно жорстоко шмагав своїх собак і коней мовляв: вони не страждали. Принцип за яким функціонує нервова машина як його тлумачив Декарт згодом назвали рефлексом (лат. Рефлексус – вигин).

Людська душа не машина вона від Бога, це внутрішній світ людини зміст якого безпосередньо відкритий тільки їй. І те, що відкрито для кожного з нас у нашому внутрішньому світі є для нас абсолютно достовірним. Жоден з нас не може  поставити під сумнів існування того, що є у нашому внутрішньому світі стисло. Він передав це знаменитою фразою “cogito ergo sum” перекладається я мислю отже я існую, хоче точніше мислення існує, а існування всього іншого, що є в світі в тому числі свого власного тіла я можу поставити під сумнів. .

Можливо, що матерія це ілюзія, продукт моєї психіки – насправді немає нічого матеріального, моя душа продукує те, що я сприймаю як об’єктивну дійсність. Тобто психіка суб’єкта спонтанно розгортається для нього самого як зовнішній, що до нього матеріальний світ, створюючи ілюзію реального, незалежного що до неї існували. Матеріал, ідеї якими оперує психіка вродженні. Важливим висновком з позиції cogito ergo sum є те, що інтроспекція єдиний самодостатній спосіб і засіб пізнання психічної реальності тобто жоден суб’єкт не може проникнути в думку іншого суб’єкта, хіба останній розповість про зміст свого внутрішнього світу. Саме від Декарта інтроспекція на тривалий час утвердилась як єдиний метод пізнання психічних феноменів, що у XIX столітті завело їх у стан глибокої кризи.

13. Спіноза – казав нескінчена природа існує реально тобто об’єктивно. Бог розлитий в природі. Природа має 2 атрибути (лат. атрибутіо – надаю, наділяю): ідеальне тобто психічне, духовне назвав ідеї і фізичні тобто матеріальні речі яким властива просторовість. Важливо : порядок співвідношення – взаємовідповідність ідей цілковито відповідає порядку влаштування співвідношення матеріальних речей тобто матеріальний світ відображається в ідеальному – у психіці, це ключова ідея принципу детермінізму (лат. Детерміно – визначають) – іншими словами психічне відображає матеріальне сповнюючись його змістом. Якщо порядок ідей відповідає порядку речей то для адекватного пізнання ідей психічної реальності, необхідно звертатися не лише до них самих, але й до того, що є їх змістом матеріального світу. Отже принцип детермінізму за Спінозою холітав інтроспекцію. Ідеї пов’язуються за законом асоціації (ассотіатіо – єднання) – принцип асоціації вперше описав Арістотель. Спіноза надав йому елегантної вагомості суворості визначення : якщо тіло людини одного разу зазнали дії двох чи декількох тіл то душа уявляючи згодом одне з них одразу ж буде згадувати й інші.

за суміжністю подобою і контрастом.

дихотомія за контрастом.

форма хмари нагадала тіло якоїсь тварини за суміжністю .

14. Джордж Берклі 1685-1753рр.

позиція категорично протилежна тій на якій стояв Лок: існує тільки рух ідей ,тобто те що відбувається у психці ,в ідеальному плані свідомості є єдиною дійсно справді існуючою реальністю,мовляв справді існують сприймання ,память мислення емоційні преживанння а не те що представлено в них чим вони оперують ,що сприймається осмислюється ,переживається у свідомості. немає контактів матеріальних обєктів з органами чуття ,тому що немає самих цих об’єктів і органів чуття, розмаїття світу насправді розмаїття відчуттів .по за душею не існує ні світу ні тіла,є лиш образи усього цього і знання про це - різноманітні співвідношення образів і знань створюють ілюзію обєктивного світу ,насправді ж "esse est persipi" - буття є відчуття, іншими словами бути означає тільки відчуття, отже ідея асоціації відпадає, насправді усі зв*язки які утворюються в душі посередництвом (suggestio-навіювання) кожне відчуття ,кожен образ ,кожна думка,ідея навіює інші повязані з ним зовнішньою подібністю чи внутрішньою логікою,якось натякає на них.

Бертлі був архієпископом і стверджувати існування Бога а відтак категорично відхрещувався від соліпсизму - (solo-один)- доведене до межі заперечення існування матеріального світу - мовляв насправді існує тікі один субєкт в ідеальній іпостасі і цей субєкт "я", я мислю отже я існую. отож буття яке є суто ідеальним поділити на ідеї та душі,ідеї представлені у відчуттях є пасивні їх зміст не залежить від субєкта який їх відчуває .душі ативні діяльні,душе це рушійнийна потуга функціонування субєкта.

15. Джон Лок народився 1632-1704 рр. категорично обстоював позицію що в душі людини немає ніяких вроджених ідей у супереч декарту мовляв у новонародженої дитини душа - (табулараза) на якій життєвий досвід накреслюється свої письмена. є 2 джерела досвіду

1) ті відчуття і образи сприймання які утворюються у психіці через вплив предметів і явищ оточуючого світу .

2) рефлексія- це усвідомлення та розумове опрацювання тієї інформації яка вже міститься у психіці,тобто робота розуму

"рефлексія це внутрішнє сприймання діяльності нашого розуму коли вона займається набутими ним ідеями,коли розум починає міркувати про цю діяльність зявляються ідеї іншого роду,які ми не можемо одержати від зовнішніх речей :мислення віра все розмаїття роботи нашого розуму це джерело ідей, кожна людина носить в середині себе,назвав це джерело "внутрішнє чуття" у цій характеристиці

Лок плутає роботу психічних процесів і мисленнєве відстежування змісту цієї роботи . людина може мислити про щось і мислити про це мислення відстежувати його перебіг ,це уможливлюється завдяки свідомості ,завдяки свідомості людина знає про те що вона знає про те , що вона знає . специфіка рефлексування за Локом прослідковується у протиставленні ним асоціювання яке функціонує на рівні чуттєвості та мислення ,асоціації можуть утворювати не правильні ,не природні сполучення ,це деякий вид божевілля,в наслідок того ,що можуть асоціюватися обєкти за не родинних випадковими,поверховими,лиш зовнішньо подібними а не за істотними ознаками, наприклад веселка і папуга. мислення ж шукає і знаходить суттєве ,істотне спільне та відміне у предметах і явищах в такий спосіб воно асоціює те що ми називаємо поняттями в такий спосіб людина здатна пізнавати саму себе ,як діють її психічні процеси ,що в ній міститься і відбувається а це інтроспекція.