57)Мозок і психіка. Психофізіологічна проблема.

Психофізіологічна проблема – це проблема характеру співвідношення зв*язку, взаємовпливів, психічних феноменів і пов*язаних з ними нейрофізіологічних процесів ГМ, які застосовуються, базуються на біохімічних реакціях нейрона. Ця проблема маловивчена. Від античних часів до 20 ст. психічні феномени. Тлумачились як здатності. Налічували 3 основні: 1) Перцептивна – людина сприймає оточуючу дійсність у вигляді образів, предметів і явищ, які вона ідентифікує, впізнає, знає. Вона порівнює їх, розрізняє в них спільне і відмінне, інтерпретує на основі наявних у неї знань, виявляє й виділяє необхідне для себе. 2) Це здатність інтелекту, яка забезпечується мисленням. Утримання образів і думок у внутрішньо-псих. плані. 3)здатність пам*яті. Тож виникло питання – чи є спеціальний орган, в якому знаходяться ці функції і здатності? Такі органи вбачали у серці, мозку, навіть у печінці. У пізньому Середньовіччі дійшли висновку що органом психічного є таки мозок. Щільні його шари вважались вочевидь не придатними до цього. В мозку є три невеличкі порожнини, які назвали шлуночками. В них і помістили названі здатності. Хоча були спроби локалізувати душу в щільних структурах, наприклад, Декарт поселив душу у шишковидній залозі. Перший потужний прорив у психофізіологічній проблематиці зробив у 19ст. віденський лікар ФранцГалль. Описав білу і сіру речовину і поділив мозок на 3 функціональні структури:1)Нижні відділи ГМ і продовгуватий мозок – орган життєвих процесів, тобто центр управління всіма функціями організму.2) Середня підкуркова частина – орган спільностей і потягів та емоцій, тобто спонук життєдіяльності. 3) верхня частина – орган інтелектуальних властивостей душі, тобто свідомість і все, що з нею пов*язано. І сучасна наука поділяє мозок на 3 частини, але функції в цих частин не такі, як вважав Галль. Йому ми віддаємо належне за плідний підхід.

58)З історії тлумачень зв*язку м. І пс. Френологія Галля.

ГАлль створив френологію(френос – розум). Виявив, що у двох віденських чиновників, котрі відрізнялися неймовірною обачливістю, задньобокові частини у тім*яної ділянки черепа помітно опуклі. Це наштовхнуло його на думку, що мозкові центри принаймні в багатьох психічних феноменів, котрі виявляються у тих чи інших рисах особистості розміщуються ближче до поверхні великих півкуль. Чим більш розвинені ці властивості, тим більші розміри відповідних їм ділянок мозку і тим дужча в них енергетика. Череп – «сорочка» мозку. Тому на ньому, як рельєф тіла на сорочці, відбувається рельєф психічних властивостей. Чим більше розвинена якась з них, тим більшою буде опуклість на черепі. Відтак назвав опуклості тих чиновників центром обережності – гуля №11. Виявив, що в храмі особливо ретельно моляться особи, у яких помітна гуля в середній частині тім*я. Назвав центром поштивості, моральності і теософії. – гуля №27. У Сервантеса, Свіфта, Вольтера та ін.. осіб, котрі відрізнялись потужним гумористично-сатиричним складом розуму верхні частини бокових сторін голови спереду сильно заокруглені. – гуля №23 – центр дотепності. І.т.д. Невдовзі з*явилася мапа черепа, на якій розмістилось баато психічних властивостей. Від кровожерливості до мате мат. Здібностей. Сам Галль демонстрував чудеса. Ледь доторкнувшись до черепа людини, він безпомилково визначав її задатки, здібності, властивості. Ніхто більше так не міг, навіть ті, хто старанно вивчав френологію. Підхід був хибним – психічні властивості не локалізуються на поверхні мозку, немов авто на стоянці. Розвиненість психічних властивостей не виражається кількісно у об*ємі ділянок, в яких вони локалізуються. Френологія – це остання спекулятивна психофізіологічна теорія.