7)Платон про душу

Платон – учень Сократа. За оригінальність, глибину, ґрунтовність думки Платона назвали князем філософії. Тривалий час він перебував в основній резиденції піфагорійців у Південній Італії, основним постулатом філософських пошуків яких було твердження: першоосновою і першопричиною буття світу є числа у їх різноманітних співвідношеннях. Усе розмаїття і мінливість, які є у світі зумовлюються динамікою чисел. Збагнути цю динаміку можна і необхідно численням. Напевне, Платон перейняв у піфагорійців ключову ідею їх філософії – абстрактної першооснови. Кількість, число – доволі складні абстракції, тому що самі по собі, як окремі матеріальні речі вони ніде і в ніякій якості не існують. Латинське «абстрактіо» - відволікання, відсторонення – одна з основних мисленнєвих операцій, сутність яких полягає в тому, що ті, чи інші властивості, ознаки об’єктів виокремлюються від усіх інших і фіксуються словом. Наприклад, кількість – щоб абстрагувати кількість, необхідно побачити і збагнути різну кількість того самого і однакову кількість різного. Так само твердість і таке інше. Самі по собі як окремі об’єкти самі такі властивості не існують, а лиш як властивості певних об’єктів. Платон збагнув сам принцип абстрагування, зрозумів, що кожне слово позначає не окрему річ, предмет, чи явище, а властивості, притаманні сукупностям речей, які об’єднують їх у сукупності, як спільні ознаки їх усіх. Такі узагальнені знання називають поняттями. Поняття – це знання про спільні загальні властивості всіх тих об’єктів (предметів, явищ, дій, властивостей, якостей, співвідношень). Кожне утворене поняття позначається знаком. Базова знакова система людства – мова. Кожне слово є знаком, котрий позначає якесь поняття. Наприклад, «рослина» - в природі не існує. Не існує рослини як такої, як матеріального предмета, матеріально існують лиш окремі рослини, серед яких не існує навіть двох цілком однакових. Кожна з них має низку тільки їй притаманних особливостей, що відрізняють її від усіх інших. Але люди виділили і абстрагували те спільне, що є в усіх без виключення рослин. Мова – це система, в якій кожне слово посідає певне місце, відповідно місцю в системах природи і суспільства тих об’єктів, котрі охоплюються поняттям, яке це слово позначає. Отже, мова містить знання, здобуте всіма попередніми поколіннями предків. Дитина, засвоюючи мову, засвоює і ці знання. Цей процес є основним чинником і шляхом формування та розвитку психіки людини. Зміст кожного поняття, позначеного словом можна зафіксувати, розкрити і збагнути тільки за допомогою тих слів, які несуть інформацію про складову об’єктів, охоплених цим поняттям. Кожне з цих слів, в свою чергу, позначає окреме поняття. Оперуючи словами, людина оперує колосальними пластами знань, накопиченими попередніми поколіннями її предків. Понятійне мислення, як спосіб існування, динаміка, процесуальний аспект понятійного знання дозволяє створювати і використовувати поняття і про теперішнє, і про майбутнє, накопичувати посередництвом знакових систем, серед яких головною є мова, досвід у вигляді знань.