Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Mova.docx
Скачиваний:
228
Добавлен:
14.02.2016
Размер:
179.93 Кб
Скачать

1/Мета і завдання курсу дІловоЇ украЇнськоЇ мови, його мІсце в навчальному процесІ.

Українське ділове мовлення служить засобом освоєння навчального матеріалу, тому основною метою в процесі навчання студентів НФаУ є володіння українською діловою мовою, набуття навичок культури ділового спілкування та вміння застосовувати цена практиці.

В результаті вивчення української мови студент повинен:

1. Виробити навички логічного, виразного, граматичного та стилістично досконалого усного та писемного мовлення.

2. Розширити словниковий запас з української мови для спілкування.

3. Засвоїти норми та правила сучасної літературної мови.

4. Засвоїти основні принципи та моделі словотворення медичних і фармацевтичних термінів українською мовою.

5. Відпрацювати навички перекладу спеціальних текстів.

6. Складати різні види ділової документації та використовувати їх на практиці.

7. Оволодіти високим рівнем культури ділового спілкування.

8. Уміти вживати мовні традиційні звороти, властиві для певного виду документації.

2/ Загальне поняття про мову мовлення і мовну культуру

Мова - суто людський засіб спілкування в духовному і практичному житті людини і являє собою систему знаків для передавання, приймання і використовування інформації.

Мова виникла в процесі становлення самої людини як суспільної істоти, в процесі спільної трудової діяльності людей. Передумовами виникнення мови були здатності видавати звуки та здійснювати рухи, які виступали способом спілкування, засобом задоволення потреби обмінюватися думками, пізнавати властивості предметів і явищ.

Комплекси звуків мови, що позначали певні об'єкти, набували певного значення, ставали спільним для людей засобом обміну думками. Мова є системою знаків соціального походження, яка утворилася і сформувалася впродовж історичного розвитку діяльності людини.

Головні складові мовної системи - її словниковий склад і граматична будова.

Практичне вживання мови включає активний словник, тобто слова, якими людина користується для висловлення своїх думок, спілкуючись з іншими людьми, і пасивний - ті слова, які вона розуміє, коли їх чує або читає, але рідко їх вживає.

Мова і мовлення — поняття не тотожні.

Мовлення - це акт вживання людиною мови для спілкування.

Залежно від віку, характеру діяльності, середовища існування людини її мовлення набуває певних особливостей, незважаючи на те, що люди говорять однією мовою.

Так, у однієї людини мовлення образне, яскраве, виразне, переконливе, а в другої - навпаки: обмежене, бідне, сухе, малозрозуміле. Це вже свідчить про відмінності у володінні мовою.

Кожній людині притаманні свій індивідуальний стиль мовлення, відмінності в артикуляції звуків, інтонації, логічній виразності. Отже, кожна людина говорить по-своєму, хоча й користується спільною для всіх мовою.

3. Мова як суспільне явище

Мова становить собою певне явище, а всі явища діляться на дві групи – природні й суспільні. До якої ж групи слід віднести мову? Певна річ, мова належить до суспільних явищ, суспільних властивостей людини. Щоб довести цю тезу, доцільно розглянути аргументи, які нібито промовляють за те, що мова є природним явищем. Кажуть, що мова властива не тільки людям, а й тваринам, а тварини суспільства не складають. Проте ніякої мови у тварин немає. Тварини можуть використовувати звукові сигнали для повідомлення. Однак такі сигнали не слова, а біологічні рефлекторні явища.

Суспільна сутність мови найкраще пояснюється тим, що вона невідривно пов’язана із суспільством, є однією з істотних ознак суспільства. Поза суспільством мова стає мертвою, а жодне суспільство без мови існувати не може. У кожному суспільстві, у кожній країні мова виконує суспільну функцію.

Комунікативна функція мови полягає в тому, що вона — найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві (у науковій, технічній,політичній, діловій, освітній та інших галузях життя людства).

[Ідентифікаційна функція виявляється в часовому й у просторовому вимірах. Ми, сучасні українці, відчуваємо свою спільність і з пращурами, і з нащадками, і з тими, хто перебуває поряд, і з тими, хто в інших краях. Лише для тих хто знає мову, вона є засобом спілкування, ідентифікації, ототожнення в межах певної спільноти.Експресивна функція мови полягає в тому, що вона є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини.

Кожний Індивід має унікальний неповторний світ, сфокусований у його свідомості, у надрах інтелекту, у гамі емоцій, почуттів, мрій, волі. І цей прихований світ може розкрити для інших лише мова: чим досконаліше володієш мовою, тим виразніше, повніше, яскравіше постаєш перед людьми як особистість.

Гносеологічна функція мови виражається в тому, що вона є своєрідним засобом пізнання навколишнього світу. Пізнаючи будь-яку мову, людина пізнає різнобарвний світ крізь призму саме цієї мови.

Мислетворча функція реалізується в тому, що, формуючи думку, людина мислить мовними нормами. Мислення може бути конкретним (образно-чуттєве) й абстрактним (понятійним). Понятійне мислення — це оперування поняттями, позначеними певними словами, що без цих слів перестали б існувати. «мислити» означає «оперувати мовним матеріалом»,Естетична функція мови полягає в тому, що вона є першим джерелом культури, знаряддям і водночас матеріалом створення культурних цінностей.Культурологічна функція мови відіграє важливу роль у житті будь-якої нації. Культура кожного народу відображена та зафіксована найперше в його мові. Через мову передається й естафета духовних цінностей від покоління до покоління.

]Номінативна функція Усе пізнане людиною одержує від неї свою назву і тільки так існує у свідомості. Цей процес називається лінгвілізацією — «омовленням» світу.

4.Поняття нац. І літ мова . І бла бла бла

Літературна мова – це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, як в писемному так і в усному різновидах обслуговує культурне життя народу , всі сфери його суспільної діяльності.

Маэ ознаки: унормованысть, уныфыкованысть, наддыалектнысть, полыфункцыональнысть. За функціональним призначенням це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній і культурній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації. Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності. Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства. Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літератуної мови був І.П. Котляревський – автор перших високохудожніх творів українською мовою („Енеїда”, „Наталка Полтавка”, „Москаль-чарівник”). Він першим використав народорозмовні багатства полтавських говорів і фольклору. Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Тараса Григоровича Шевченка. Саме він уперше „своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклав основи для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови...” Традиції Т. Шевченка у розвитку української літератрної мови провадили далі у своїй творчості І.Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М.Коцюбинський та інші писменники. Унормованість – основна ознака літературної мови. Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих реалізацій мовної системи, закріплених в процесі суспільної комунікації. Розрізняють орфоепічні, графічні, лексичні, граматичні, стилістичні, орфографічні та пунктуаційні норми, опанування якими сприяє підвищенню культурної мови. Ці правили оберігають літературну мову від проникнення в неї суржику, сленгу, діалективізму і всього того, що може розхитати, спотворити її структуру. 

Національна мова – мова,що э засобом спылк нацыъ.форма існування мови в епоху існування нації, складне системне єдність, що включає в себе літературну мову, діалекти, жаргони, просторіччя і арго. Нац. Мова – категорія історична, оскільки вона формується в період розвитку народності в нації. Поняття»нац. Мова» склад з літ мови,терит та соц. Діал.

Формування національної мови йде в напрямку становлення і зміцнення мовної норми, придбання літературною мовою (за рахунок його позицій у керуючих, освітніх і культурних інституціях, починаючи з певного періоду пов'язаних з ідеєю нації) пріоритетного положення по відношенню до регіональних діалектів, а також, у ряді випадків, в боротьбі за витіснення головного в культурі та / чи політиці інонаціонального мови ( латині, церковнослов'янської, мов країн-метрополій у колишніх колоніях).

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]