Класифікаційна схема типів насаджень і.І. Гуторовича

№ п/п	Назва типу	Склад насадження	Топографічне положення	Грунтовий покрив	Грунт	Примітка
1	Болото	Чисте болото з поодинокими кострубатими соснами	Верхове, низове і рівнинне	Мохи, журавлина, водянка, костяниця, багно	Торф’яний, глибокий	-
2	Рада	Кострубата сосна і ялина	Низинне з деяким нахилом	Аналогічний з типом “болото”	Аналогічний з типом “болото”	Щільне болото
3	Согра	Сосновий заболочений ліс з домішкою берези	Низинне, куп’янисте	Трав’янистий	Перегнійний, сирий	Придатний для сінокосів
4	Рівнядь	Ялина з домішкою сосни і берези	Рівнинне	Зозулин льон, чорниця	Підзолистий, глинистий	Ліс поганий, обвіша ний лишайниками, пиловочника немає
5	Холм (рамінь)	Ялиновий ліс з домішкою берези	Підвищене, горбкувате	Брусниця, чорниця (рідко), гриби	Сірий суглинок	Ліс високої якості
6	Лог-бір	Ялиновий ліс з домішкою берези	Низинне, улоговинне	Трав’янистий	Перегнійний, глибокий, куп’янистий	Деревина червона, важка, з широкими кільцями
7	Бір	Сосновий ліс на сухих місцях	Підвищене	Моховий та трав’янистий, брусниця, буяхи	Піщаний, глибокий, сухий	Ліс прекрасної якості
8	Биль	Сосновий ліс із ялиною та осикою	Підвищене, сухе	Мохи, чорниця, брусниця, гриби	Глинистий, опідзолений	Ліс високостовбурний і гладкий
9	Суболоток	Сосновий ліс з домішкою ялини і осики	Рівнинне	Мохи і багно	Піщаний, глибокий, сирий	Високостовбурний, деревина м’яка, з широкими річними кільцями, пошкоджена гниллю

Таблиця 23.2

Схема типів насаджень за П.П. Серебренниковим

А. По суходолу	Б. По мокрому
І. З перевагою сосни
1. Бір біломошник	4. Сурадок
2. Бір-ягідник	5. Суболоток
3. Бір острівний	6. Рада
	7. Мохове болото
ІІ. З перевагою ялини
8. Холм-рамінь	11. Согра
9. Рівнядь
10. Лог
ІІІ. З перевагою модрини
12. Новина	13. Уйта
ІV. Змішаний, з перевагою хвойних
14. Биль
15. Чорничник

основному для систематизації, класифікації і опису територіального розміщення. Натомість, завдання лісівників полягає у дослідженні умов росту лісових насаджень та встановленні причинно-наслідкових зв’язків з екологічними факторами середовища. П.П. Серебренников вважав головними критеріями оцінки ґрунтового багатства склад і продуктивність насаджень, а другорядними - зовнішні ознаки рельєфу і грунту. Запропонована класифікація типів насаджень залишила помітний слід в історії розвитку лісової типології.

23.3. Засновником лісової типології, як напрямку лісівничої науки, по праву вважається талановитий російський вчений проф. Г.Ф. Морозов (1867-1920 рр.).

Після закінчення Петербурзького лісового інституту у 1893 р. працював помічником лісничого у Воронезькій губернії і викладачем у Лісовій школі. З 1896 р. два роки перебував на стажуванні у Німеччині і Швейцарії. Наукові погляди молодого вченого значною мірою сформувались під впливом вчення про грунт В. Докучаєва та його комплексного методу дослідження природи.

У 1901 р. Г.Ф. Морозов перейшов на постійну роботу у Петербурзький лісовий інститут на посаду професора, а з 1907 по 1917 очолював кафедру загального лісівництва.

У 1904 р. опубліковано статтю “О типах насаждений и их значении в лесоводстве ”, яка отримала широке визнання і підтримку лісівників і відіграла важливу роль у становленні типологічного напрямку у лісівництві. У 1912 р. вийшла у світ фундаментальна монографія “Учение о лесе”, в якій висвітлено питання біології лісових порід і насаджень, розроблено вчення про типи насаджень, обгрунтовано теорію рубок і лісовідновлення, полезахисного лісорозведення, догляду за лісом. Г.Ф. Морозов узагальнив і проаналізував величезний практичний досвід російських лісівників, сформував теоретичні засади нового вчення у лісівництві, а його наукові праці не втратили актуальності і сьогодні.

Він був глибоко переконаний, що вчення про типи насаджень стане базою для подальших наукових досліджень і розробки диференційованих господарських заходів у відповідності до умов місцезростання.

Під типом насаджень Г.Ф. Морозов розумів “сукупність насаджень, об’єднаних в одну обширну групу спільністю умов місцезростання”. Тип насадження у його трактуванні – поняття лісівничо-географічне, пов’язане з певною кліматичною зоною, типом рельєфу і грунтово-геологічними умовами. У визначенні відображено екосистемний підхід до вивчення природи лісу.

Тип насадження вчений вважав найдрібнішою класифікаційною одиницею, а до одиниць вищого рангу відносив типи лісових масивів, підобласті, області, підзони і зони.

Г.Ф. Морозов вперше розробив цілісне вчення про ліс як біогеоценотичне, географічне і історичне явище. Виходячи з принципу єдності організмів і середовища, вчений вказував на нерозривний зв’язок лісових насаджень з грунтово-кліматичними умовами та необхідність вивчення типів насаджень із врахуванням географічного середовища. При цьому він визнавав середовище первинним, а лісові угруповання – вторинними, функцією умов місцезростання. У книзі “Учение о лесе” Г.Ф. Морозов писав: “Не організми створюють географічне середовище, а навпаки, середовище створює, за участю соціальних факторів і відбору певні типи організмів. …Первинне значення має фактор середовища: в більшій від нього залежності, ніж навпаки, перебуває інший самостійний фактор – організми, зокрема деревні породи, взаємодія яких і створює під владою землі той чи інший тип лісу. …Жодна класифікція таких об’єктів як ліс не може уникнути вказівки на характер місцезростань”.

Г.Ф. Морозов стверджував, що для певних умов місцезростання притаманні: 1) відповідний склад лісу; 2) відповідна його форма; 3) відповідні взаємні поєднання; 4) довговічність окремих компонентів лісу; 5) щільність деревного населення; 6) сутність боротьби за існування; 7) ріст і плодоношення; 8) поновлення всього організму; 9) ступінь стійкості в боротьбі з іншими угрупованнями рослин, зі шкідни­ками, хворобами та іншими стихійними явищами. На думку вченого “природа лісу складається з природи порід, природи їх взаємовідносин та природи умов місцезростання”.

Головними лісоутворюючими факторами Г.Ф. Морозов вважав: внутрішні екологічні властивості деревних порід, географічне середовище (клімат, грунт, рельєф, материнська гірська порода), біосоціальні взаємовпливи, історико-географічні причини і втручання людини. Особливу увагу вчений акцентував на значенні впливу діяльності людини на лісові угруповання, виділивши прямі і опосередковані види цього впливу.

Г.Ф. Морозов ввів поняття про основні і похідні (тимчасові) насадження. На підставі багатого фактичного матеріалу проведено ґрунтовний аналіз процесів зміни корінних ялинових і соснових деревостанів похідними березняками і осичниками, соснових насаджень - дубняками, ялинниками і т.ін.

Важливим здобутком вченого є розроблена для умов Центрального Лісостепу Росії (Шипів ліс, Теллерманівська роща, Тульські засіки, Чорний ліс) класифікація дібров. Г.Ф. Морозов виділив такі типи насаджень:

1. Діброви на чорноземі та темно-сірому лісовому суглинку І бонітету. У складі деревостанів домінує дуб з суттєвою домішкою ясена (30-40%).

2. Діброви на темно-сірих і світло-сірих лісових суглинках ІІ-ІІІ бонітетів. Домішка ясена незначна.

3. Діброви на солонцюватих суглинках. Чисті дубові насадження ІV бонітету, або з незначною домішкою ясена.

4. Діброви на солонцях. Чисті дубняки V бонітету.

5. Діброви у тальвегах балок з дубом високого бонітету. Поширені похідні осичники.

Грунтовий ряд від чорноземів через лісові суглинки до солонців є рядом зменшення вихідного (весняного) зволоження. З цього приводу екологічний ряд дібров Шипового лісу не трофогений, а гігрогенний.

Час і практика підтвердили правильність і життєздатність наукових принципів і методологічних основ Г.Ф. Морозова. Завдяки таланту і працелюбності вченого сформувалась нова галузь лісівничої науки - лісова типологія, а теоретичні положення Г.Ф. Морозова започаткували розвиток лісотипологічних напрямків його талановитих послідовників – А.А. Крюденера, Є.В. Алексєєва, П.С. Погребняка та ін.