23. Витоки і завдання лісової типології

23.1. Зміст і завдання лісової типології.

23.2. Класифікаційні схеми типів насаджень Н.К. Генко,

І.І. Гуторовича, П.П. Серебренникова.

23.3. Вчення Г.Ф. Морозова про типи насаджень та його значення

для розвитку лісівничо-екологічної типології.

23.1. Різноманітні грунтово-кліматичні умови обумовили формування на території України лісів, які відрізняються за складом, будовою, продуктивністю. Так, в Українських Карпатах поширені ліси з переважанням ялини європейської та домішкою у складі бука лісового, ялиці білої, явора. Для Лісостепу характерні дубові ліси за участю граба, клена гостролистого, липи. На Поліссі поширені соснові і чорновільхові ліси. У зв’язку з цим існує необхідність класифікації лісів, їх розподілу на однорідні категорії, або типи лісу. Вивченням цих питань займається лісова типологія, яка розглядається як частина лісознавства.

За визначенням проф. З.Ю. Герушинського (1996) лісова типологія - це наука про класифікацію типів лісу, яка вивчає їх характер і специфічні особливості, закономірності просторового розподі­лу і мінливості, тимчасової динаміки тощо.

Предмет лісової типології – діагностування і класифікація типів лісорослинних умов і типів лісу, географічне поширення типів лісу та їх зв’язки з кліматичним і ґрунтовим середовищем.

Методичною основою лісової типології є порівняльна екологія лісу, яка пояснює вплив кліматичних, грунтово-гідрологічних, орографічних чинників середовища на формування різних за складом і продуктивністю лісових угруповань, розкриває суть складного взаємозв’язку між лісовою рослинністю і середовищем існування. Фундаментальним для лісової типології є принцип єдності організмів і середовища.

В основу лісової типології покладено синтез наукових досягнень цілого ряду дисциплін: біології, екології і фізіології рослин, фітоценології, ґрунтознавства, кліматології, гідрології, геоморфології та ін. Класифікація лісів вимагає всебічного вивчення біоекологічних властивостей деревних порід та екологічних факторів середовища.

Таким чином, лісова типологія - це вчення про класифікацію типів лісу, тобто класифікація лісових ділянок, однорідних за комплексом кліматичних і лісорослинних потенційних можливостей, однакових за лісівничими ознаками і які вимагають однорідних лісогосподарських заходів.

Лісова типологія виникла у другій половині ХІХ ст. у практиці лісового господарства. Перші типологи – Н.К. Генко, І.І. Гуторович, П.П. Серебреников, Д.М. Кравчинський, Є.В. Алексєєв були насамперед лісівниками-практиками. Завдяки науковій діяльності визначних вчених, насамперед Г.Ф. Морозова, А.А. Крюденера, Є.В. Алексєєва, Г.М. Висоцького, П.С. Погребняка, Д.В. Воробйова, лісова типологія поступово сформувалась як самостійний науковий напрямок і є теоретичною основою вітчизняного лісівництва.

Ще на початку ХХ ст. класик лісівничої науки Г.Ф. Морозов вважав пріоритетним завданням лісової типології розробку класифікації типів лісу, як природно-історичної основи ведення лісового господарства. У своїй науково-практичній діяльності він постійно надавав прикладне значення лісовій типології.

Головне завдання лісової типології полягає в узагальненні знань про типи лісу, теоретичному обґрунтуванні лісогосподарських заходів з метою максимально ефективного використання грунтово-кліматичної родючості лісових ділянок і підвищення продуктивності лісів, поліпшення якісного складу насаджень, посилення їх біологічної стійкості та виконання середовищестабілізуючих функцій. Наукові досягнення лісової типології повинні забезпечувати більш раціональне ведення лісового господарства у нашій державі.

23.2. Ідея про класифікацію насаджень виникла у другій половині ХІХ ст. в Росії. Інтенсивний розвиток промисловості, будівництва, залізничного транспорту, зв’язку у цей період обумовив зростання попиту на деревину. В цей час активно проводились лісовпорядкувальні роботи з інвентаризації лісів у різних регіонах Росії, а класифікацію лісових насаджень проводили переважно за таксаційними показниками. При цьому встановлювали склад деревостану, вік, походження, повноту, бонітет, а лісорослинні умови, які визначають ріст, формування, склад і продуктивність лісів, не мали належної оцінки. У зв’язку з цим назріла необхідність створення такої типологічної класифікації лісів, яка б всебічно враховувала природу лісових угруповань, пояснювала причини їх різноманітності, об’єднувала однорідні за умовами місцезростання лісові ділянки у певні класифікаційні одиниці. Така необхідність була викликана насамперед потребами лісогосподарської практики. Лісничі і лісовпорядники, яким доводилося організову­вати господарство в природних, великих за площею лісових масивах, у першу чергу були зацікавлені класифікувати ліс за “типами насаджень” з метою ефективного вирішення технічних інвентаризаційних завдань.

Вперше ідею поділу лісів на типи насаджень висунули вчені-лісівники А.А. Нартов, В.Я. Добровлянський, О.Ф. Рудзький. У 1988 р. проф. О.Ф. Рудзький у праці “Руководство к устройству русских лесов” запропонував поділ лісових насаджень, із врахуванням грунтових умов та рельєфу, на “відділи”, які пізніше отримали назву типи насаджень.

Вперше до реалізації цієї ідеї на практиці підійшов Н.К. Генко при лісовпорядкуванні Біловезької пущі у 1889 р. Матеріали досліджень викладено в праці “Характеристика Беловежской Пущи и исторические о ней данные” в “Лесном журнале” у 1902-1903 рр.

У запропонованій класифікації Н.К. Генко використав споконвічні назви лісів місцевого населення, виділивши такі типи насаджень: а) бор-лядо - сосновий ліс по суходолу; б) багон - сосна на заболоченому грунті; в) бір з дубиною - дубовий ліс із старовіковою сосною; г) єлосмич - смерека з листяними породами; д) груд - листяний ліс по суходолу; е) ольс - заболочений листяний ліс із вільхи та ясена.

У 1893 р. І.І. Гуторович виконував лісовпорядку­вання на території Вологодської губернії. У 1897 р. він опублікував результати проведених робіт в “Лесном жур­нале”. І.І. Гуторович неодноразово вказував на доцільність поділу лісів на типи насаджень для потреб інвентаризації лісів Європейської Півночі Росії та раціонального ведення лісового господарства.

При класифікації типів насаджень І.І. Гуторович також використовував народні регіональні назви, в яких певною мірою відображено грунтові умови і топографічне положення місцевості. Він виділив і описав 9 типів насаджень, які наведені у класифікаційній схемі (табл. 23.1).

В ній дається опис складу насаджень, топографічного положення, живого надґрунтового покриву, грунту, якості деревини. Cуттєвим недоліком цієї класифікації була поверхнева характеристика складу насаджень.

Незважаючи на недоліки, класифікаційна схема типів насаджень І.І. Гуторовича була актуальною на той час, отримала визнання завдяки своїй простоті і успішно використовувалась у лісовпорядкувальній практиці. На підставі вивчення зміни соснових лісів березовими він одним із перших підійшов до розуміння генетичного зв’язку корінних і похідних типів насаджень.

Вивченням лісів на величезних просторах Європейської Півночі Росії займався П.П. Серебреников, а підсумки проведених досліджень викладено у праці “О типах насаждений и их значении в северном лесном хозяйстве” (1912).

П.П. Серебренников запропонував вважати найважливішим критерієм оцінки грунтово-гідрологічних умов склад деревостану. Він розробив класифікацію за типами насаджень в розрізі переважаючих порід і за ступенем зволоження грунту. За переважаючим складом виділено 4 групи типів насаджень, а за зволоженням - 2 групи (А - “по сухому”, Б - “по мокрому”). П.П. Серебренников вважав зволоження грунту головним чинником різноманітності лісів Півночі (табл. 23.2).

Запропонована П.П. Серебренниковим класифікація відображає у спрощеній формі принцип поділу типів лісу за умовами зволоження і родючості грунту. На думку вченого, основним фактором, що визначає ріст і розвиток дерев в умовах Півночі є фізичні властивості грунту, які обумовлюють водний режим. Категорія “по сухому” включає сухі, свіжі і сирі ґрунти, а до категорії “по мокрому” відносяться мокрі і болотисті.

П.П. Серебренников у своїх публікаціях акцентував увагу на принципових відмінностях у розімінні природи лісу ботаніками і лісівниками, зазначаючи, що ботаніки обмежуються вивченням лісових угруповань в

Таблиця 23.1