5. Підведення підсумків лекційного заняття та отримання домашнього завдання.

Лекційний матеріал

1. Підприємство (фірма) в умовах ринкової економіки

Підприємство – це первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна структурна ланка народногосподарського комплексу й основний суб’єкт ринкової економіки. Це самостійний господарюючий суб’єкт, що реалізує власні інтереси шляхом виготовлення і реалізації товарів і послуг через планомірне комбінування факторів виробництва і організацію господарської діяльності. Підприємство має економічну та юридичну самостійність, здійснює незалежну діяльність, є юридичною особою, веде самостійний баланс власних доходів і витрат, має власний рахунок в банку і печатку.

Економічна самостійність підприємства полягає в тому, що воно самостійно вирішує основні питання економіки: Що? Як? Для кого? виробляти і за якою ціною продавати.

Юридична самостійність визначається в тому, що підприємство є юридичною особою з правом укладення господарських угод, може бути відповідачем і позивачем в суді, має власну назву, занесену до державного реєстру, власний рахунок в банку, печатку і право завіряти угоди.

Підприємство має закінчений цикл відтворення (випуск і реалізацію продукції), само покриває свої витрати своїми доходами, тобто діє на основі комерційного розрахунку.

Відповідно до Господарського кодексу України залежно від форм власності в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

Малий бізнес – це особливий сектор еконо­міки, утворений сукупністю малих підприємств, що виступає у якості специфічної соціально-економічної форми дрібного виробництва в умовах ринку.

В Україні суб'єктами малого бізнесу вважаються:

- індивідуальні підприємці, тобто фізичні особи, зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності і що займаються нею без створення юридичної особи;

- підприємницькі організації зі статусом юридичної особи, будь-якої організаційно-правової форми і форми власності (крім довірчих товариств, банків, страхових компаній, інших фінансово-кредитних і небанківських фінансових установ), а також суб'єкти підприємництва, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам – учасникам і засновникам даних суб'єктів, що не є суб'єктами малого підприємництва, не перевищують 25%.

Крім цього, ці суб'єкти повинні відповідати наступним крите­ріям:

Малі підприємства мають ряд пе­реваг в управлінні: відсутність твердої ієрархії, простота комуні­кації, можливість швидкого коректування цілей. Тому, собівартість виробництва продукції в малому бізнесі найчастіше нижча, ніж у великому при високій якості виробленої продукції і послуг.

В умовах дестабілізації економіки, обмеження фінансових ре­сурсів саме малі господарські структури, що не вимагають великих стартових інвестицій, володіють швидкою окупністю витрат, більш активні в інноваційній діяльності, здатні при певній підтримці сти­мулювати структурну перебудову економіки, розвиток економічної конкуренції, сприяти ослабленню монополізму, створювати додат­кові робочі місця, насичувати ринок товарами і послугами. Мале підприємництво багатьох розвинутих країн стало фактором еконо­мічного прогресу, соціальної стабільності і політичної консолідації.

Частка зайнятих на малих підприємствах промисло­во розвинутих країн становить 50 – 70%, а частка виробленої ними продукції у ВВП країн – 50 – 60%

Недоліки малого бізнесу: відносно коротка тривалість життя, неве­лика вартість підприємства, обмежений матеріально-технічний потенціал, малі обсяги виробництва, слабка фінансова база, силь­на залежність від ринку і держави, поганий менеджмент і т.д.