Лекція 3. Казацьке діловодство

25

Лекція 3. Козацьке діловодство.

1. Загальні відомості про Запорізьку Січ.

2. Функції січових канцелярій.

3. Штат січових канцелярій.

4. Документація січових канцелярій.

5. Внутрішнє січове діловодство.

6. Переулаштування козацького діловодства на російський зразок.

1. Загальні відомості про Запорізьку Січ. Запорізька січ – організація українського (малоросійського) козацтва за Дніпровськими порогами (16-18 ст.ст.). Виникла в результаті окупації малоросійських земель польськими і литовськими загарбниками. Відступаючи під натиском окупантів в південно-східному напрямі, козаки колонізували степові простори на південь від Дніпровських порогів, створюючи тут «городки» (зміцнення) або «січі» (засічи), об’єднані в 1540-х в Запорізьку Січ. Назва центрального зміцнення – Запорізька Січ – перейшла на всю організацію запорізького козацтва. Спочатку Запорізька Січ виникла, напевне, на о. Токмаковка (біля сучасного м. Марганець Дніпропетровської обл.), пізніше вона неодноразово переносилася, проіснувавши найтриваліший час на о. Базавлук (Стара Січ, біля сучасного села Капуловки Дніпропетровської обл.) і на річці Підпільній (Нова Січ).

Характерними рисами соціальної організації Запорізької Січі була відсутність кріпацтва і визнання формальної рівності за всіма козаками в праві на користування землею і іншими угіддями, а також на участь в радах, де розв’язувалися всі суспільні справи і вибиралася старшина. Соціальна організація козацтва була одночасно і військової: кожен козак був зобов’язаний за свій кошт нести військову службу. Як політична організація Запорізька Січ була утворенням державного типу – своєрідна козацька республіка. Верховним органом у ній була військова рада, що вирішувала всі найважливіші питання, оформлювала їх Військова канцелярія. Главою Запорізької Січі був кошовий отаман.

У адміністративно-територіальному відношенні Запорізька Січ розділялася на паланки (округа), на чолі яких стояли полковники з відповідною старшиною, що призначалася Кошем (головне управління Запорізької Січі). У військово-адміністративному відношенні запорізьке військо ділилося на курені, яких в кінці існування Запорізької Січі було 38. Кожен козак, незалежно від місця проживання, приписувався до одного з куренів. Главою куреня був виборний отаман куреня, що одночасно виконував обов’язки стройового начальника, розпорядника майна куреня і судді.

2. Функції січових канцелярій. Січові канцелярські представлені Військовою, Похідною військовою та паланковими канцеляріями, які були багатофункціональними установами. Військова канцелярія, крім діловодства, виконувала низку адміністративних, судово-слідчих, військових та господарських функцій. Вона:

• документувала та розглядала скарги, пов’язані з пограбуваннями, захистом купецьких прав запорозьких козаків, мешканців Гетьманщини, Нової Сербії, Правобережної України;

• розшукувала грабіжників, втікачів з Гетьманщини, Правобережної України, російських полків;

• документувала вкрадене для слідчих комісій;

• приймала скарги на ногайських татар від запорожців та мешканців інших регіонів;

• розглядала судові справи, пов’язані з виплатою боргів, допитом злочинців та полонених;

• оформляла паспорти й довідки про непричетність осіб до гайдамацького руху;

• збирала кошти до Військової скарбниці;

• займалася контррозвідкою.

Паланкові канцелярії дублювали на місцевому рівні функції Військової канцелярії, у тому числі таку специфічну, як контррозвідка. Крім того, вони виконували низку функцій, непритаманних Військовій канцелярії: реєстрація шлюбів серед населення, оформлення дозволів на заготівлю лісу, укладання на вимогу вищих інстанцій описів та переписів, ведення книг прибутків і видатків на перевозах.

3. Штат січових канцелярій. Штат Військової канцелярії спочатку складався з військового писаря, переписувачів і підписаря. У 1753-54 рр. у чолобитних до імператриці, донесеннях до гетьмана, у листах до вищих урядовців Гетьманщини посадовці установи найменовані «служителі канцелярські». Це були: військовий писар, підписар, канцеляристи, підканцеляристи, старший канцелярист, товмачі, перекладачі, військовий табунник, копіїст та учні Січової школи. У відомостях військової та паланкової старшини, які Кіш надсилав К. Розумовському, в установі значилися: у 1755 р. – 20 осіб., у 1762 р. – 30 осіб, у 1769 р. – 41 особа.

Через військового писаря проходили всі документи, що надходили у Січ від зовнішніх суб’єктів. До прерогатив військового писаря належало обнародування важливих документів, доведення до відома військової, паланкової старшини і курінних отаманів рішень Коша, ділова переписка, вичитування й редагування документів (в окремих випадках і безпосередньо написання тексту), підписування офіційної документації Коша, нотаріальне засвідчення копій документів, які використовувалися за межами Запоріжжя. Військовий писар вручав письмові прохання Коша в Петербурзі. Коли він відлучався з Січі, його обов’язки виконував один з писарів полкових старшин. Щоб стати військовим писарем слід було мати за плечима службу у Військовій канцелярії, участь у військових роз’їздах, комісіях, розвідках у дипломатичних місіях, а також отримати статус полкового старшини.

Військовий підписар виконував господарські функції, займався прийомом та доставка разом з військовим суддею провіанту в Кіш.

Старший канцелярист засвідчував документацію, вичитував, перевіряв та редагував документи. До обов’язків канцеляристів належало: складання чернеток, відпусків та оригіналів; реєстрація вхідних та вихідних документів; копіювання та нотаріальне засвідчення внутрішньої документації; збір податків, перевезення різних товарів з Січі на Гетьманщину; участь у стягненні боргів та в антигайдамацьких загонах, в посольствах та комісіях.

Підканцеляристи дублювали компетенцію канцеляристів. Поява цієї категорії служителів викликана розширенням об’ємів роботи Військової канцелярії.

Товмачі робили усні переклади, а також використовувалися як кур’єри між Кошем і Кримом, збирали розвіддані, входили до складу різних посольств. Існувало три категорії товмачів: військові, курінні, рядові. Перекладачі робили письмові переклади документів з польської, татарської, турецької, латинської та грецької мов.

До компетенції табунника входив розподіл провіанту, перегін худоби та споріднені обов’язки.

Для утримання Військової канцелярії Кіш обклав паланки спеціальним натуральним податком. З початку 1760-х рр. на неї почали відраховувати частину призначеної запорожцям царської платні.

Утримання паланкових канцелярій проводилося з паланкових податків. У паланкових канцеляріях штат був сталим: писар та підписар. Писар складав, копіював документи, підписував офіційні папери від імені полковника, оприлюднював розпорядження Коша, входив до складу команд, які розшукували розбійників, проводив допити, займався розвідкою, збирав податок в паланці. Призначався Кошем з канцеляристів Військової канцелярії і міг бути почергово писарем в декількох паланках. Писар керував паланкою за відсутності в паланці полковника.

Підписар копіював, нотаріально засвідчував документи, підписував їх за неграмотних осіб. Міг бути призначений на посаду писаря. Лави паланкових підписарів поповнювали канцеляристи Військової канцелярії.

Аналогічний з паланковим був штат при шафарях Микитинського та Кодацького перевозів. Головне завдання писаря та підписаря на перевозах полягало у веденні книг прибутків та видатків з мит, що знімалися до військового скарбу з подорожніх. Більший штат канцелярії мала Старокодацька духовна наміснія, де крім писаря було ще двоє помічників-писарів.

Похідна Військова канцелярії розглядала судові позови на місцях. Її штат складався з полкових старшин, писарів, канцеляристів та підканцеляристів. Канцеляристи та підканцеляристи (обов’язки, яких не відрізнялись) укладали й копіювали документацію, полкові старшини перевіряли й нотаріально засвідчували документи, а також писали найважливіші з них. Чисельність штату Похідної Військової канцелярії коливалась в залежності від обсягу документів: так у 1769 р. – 8 осіб, у 1770 р. – 27 осіб.

4. Документація січових канцелярій. Документацію Запорозької Січі за видовою ознакою можна поділити на:

• директивно-розпорядчу (накази, ордери, інструкції);

• виконавчу (донесення, рапорти, чолобитні, прохання);

• засвідчу (атестати, паспорти, свідоцтва, білети, розписки, підписки, довідки, векселі, заповіти, ухвали);

• обліково-статистичну (переписи, описи, реєстри, журнали);

• інформаційно-публіцистичну (свідчення, меморіали, екстракти, листи, промеморії, вимоги, повідомлення, бачення).

Документація Запорізької Січі оформлювалася в чернетках, відпусках, оригіналах. При потребі робилися діловодні копії та переклади. Річний обіг документації Військової канцелярії становив в середньому близько 4 тисяч документів, в Похідній канцелярії близько 1-2,5 тисяч документів; у окремих паланках: Самарській, Козацькій, Протовчанській, Орільській 500-1000 документів.

Листування з київським генерал-губернатором (18 ст.) найповніше відбило особливості переходу Запорізької Січі на російську форму діловодства. Російська сторона надсилає на Січ директивно-розпорядчу документацію – ордери. Січ поступово переходить на російський варіант міжканцелярських зносин: пише донесення та рапорти у відповідь на ордери. Крім того в Київ надсилаються такі різновиди обліково-статистичної документації, як відомості, реєстри скарг татар на запорожців, листи або не розпаковану документацію з Криму, копії розписок про задоволення претензій кримців.

Київська губернська канцелярія та генерал-губернатор були посередниками у зносинах Коша з імператрицею, Сенатом та Колегією закордонних справ. У 1753 р. змінюється адресат виконавчої документації Коша, яка направлялася до Києва, з генерал-губернатора на київську губернську канцелярію.

Документообіг з Гетьманщиною охоплював діловодні зносини Військової канцелярії з Правлінням гетьманського уряду, Генеральною військовою канцелярією, гетьманом К. Розумовським, полковими й сотенними канцеляріями, магістратами міст, а також зносини паланкових канцелярій з полково-сотенними канцеляріями.

Документообіг між Кошем та гетьманом вівся через рапорти, донесення, прохання, листи, з боку Коша, та через повідомлення, ордери, універсали з боку гетьмана. З представником гетьмана на Січі миргородським сотником Василем Зарудним документообіг вівся через повідомлення – «ізвєстія» – у відповідь на вимоги.

До 1750 р. списування полків та сотень з Січчю відбувалося через листи. З 1751 р. між полками і Січчю ходили промеморії та повідомлення. З сотенних правлінь з 1750 р. надходили рапорти та донесення. Кіш у свою чергу надсилав накази, пропозиції, об’яви. Приватне листування старшини з мешканцями Гетьманщини відбувалося через листи. Населення Гетьманщини в разі потреби могло подавати позови до Військової канцелярії, укладати там контракти та оформляти квитанції. З магістратами Січ списувалася через листи.

Крім Коша, з полково-сотенними канцеляріями зносилися і паланки. Документообіг між цими суб’єктами вівся через листи.

Документообіг з Кримом проходив через листи, інструменти, розписки та реєстри. Київська губернська канцелярія та генерал-губернатор втручалися в цей процес, про що свідчить переправлення Кошем до Києва нерозпакованої кримської документації та заборона 1754 р. самостійно зноситися з ханством (дозволялося контактувати лише через форми-відповіді, надіслані з київської губернської канцелярії). Документація, яка надходила з Криму, пересилалася також на розгляд до гетьмана та до вищого армійського російського командування.

Через листи, розписки, реєстри та свідоцтва відбувався документообіг Коша з польськими урядовцями Правобережної України. Через листи зносилися з Кримом та Правобережжям й паланки.

Командування російської армії надсилало до Коша директивно-розпорядчу документацію (ордери, накази), а також листи, а Кіш – виконавчу (рапорти та донесення). Кіш видавав вищому генералітету атестати. З боку російських полків надходили повідомлення, промеморії, вимоги, листи. У відповідь Кіш аналогічно надсилав вимоги, повідомлення, пропозиції, промеморії, листи. Різновидом засвідчої документації, яка використовувалися у зносинах Коша з російськими полками, є розписки, відписки та свідоцтва. Зі Слобідськими полками, Слідчими комісіями, Військом Донським Кіш списувався листами, промеморіями та повідомленнями.

Крім Коша, діловодні зносини з російськими військовими командами, Слідчими комісіями, Військом Донським підтримували паланки. З російськими полками документообіг відбувався через листи, промеморії та повідомлення, зі Слідчими комісіями – через листи, з Донським Військом – через повідомлення.

5. Внутрішнє січове діловодство. У внутрішньому документообігові з кінця 1747 р. простежується тенденція списування Військової канцелярії за російським варіантом діловодства (через ордери та накази) з паланками, шафарами, духовним правлінням, похідними полковниками та старшиною. Інструкції надсилалися виключно до депутатів в Слідчі комісії та до загонів, які споряджалися для пошуку гайдамацьких ватаг. У внутрішньому документообігові залишалися універсали (у окремих випадках могли маскуватися під ордери), які засвідчують, що «старі» діловодні документи ще не остаточно відійшли в минуле.

Військова та полкова старшина, похідні полковники та рядове козацтво списувалося з Кошем насамперед через виконавчу документацію: листи, рапорти, донесення, прохання та уклони. Документація засвідчого характеру представлена паспортами, подорожніми, білетами, атестатами, свідоцтвами, довідками, підписками, векселями, заповітами, ухвалами. Серед обліково-статистичної документації, яка використовувалася у внутрішньому обігові, зафіксовано переписи, описи, реєстри, журнали. Інформаційно-публікаційна документація представлена свідченнями, меморіалами та екстрактами.

Підпорядкування паланок Кошеві як нижчої інстанції вищій створило відповідний комплекс документації, що направлялася з паланкових канцелярій до Коша. До середини 1740-х рр. списування відбувалося через листи. З кінця 1749 р. на документи з паланок починає впливати російське діловодство. З’являються донесення та рапорти. Однак перехід на російську форму списування остаточно не ліквідував зносини через листи, особливо між родичами. Паланкові канцелярії продукували також свідчу документацію: паспорти, білети, вінечні пам’ятки, розписки, свідоцтва, атестати та угоди. Інформаційно-публікаційна документація представлена протоколами допитів та свідченнями, обліково-статистична – описами та переписами. Характерною рисою цих документів є те, що вони складалися за вказівкою Коша і періодично.

Через рапорти та відповіді списувалося із Військовою канцелярією і Старокодацьке духовне намісництво.

В основу архівації справ у архівах канцелярій всіх рівнів було покладено хронологічно-тематичний принцип.

6. Переулаштування козацького діловодства на російський зразок тривало болісно і остаточно відбулося в кінці 1750-х рр. Завершальним етапом стало нумерування документів. Після переходу січових канцелярій на російську схему діловодства у внутрішньому документообігові Запоріжжя продовжували використовуватися універсали та печатки. Рудименти старого діловодства відбилися формулярах документів, базованих на російському варіанті зносин (охоронні ордери з початковим протоколом, подібним до початкового протоколу універсалів, паланкова виконавча документація з початковим протоколом схожим на початковий протокол листів).

У діловодних стосунках січових канцелярій з київської губернською канцелярією, київським генерал-губернатором та Генеральною військовою канцелярією і гетьманом відбилося прагнення Коша до ієрархічної рівності з цими суб’єктами. Вони втілювали протилежний намір – формально, у документах закріпити підпорядкований статус Коша, змусити його перейти на виконавчу документацію.