§7. Бельгія

47. бєлье [:ісь,ка держава, плід Вересневої революції 1830 р. протії авторитаризму короля НідсрЛсіївд.в Вільгельма І, була утворена з благословення великих європейських держав. Вонії завжди була ліберальною парламентською демократією, за винятком періоду другої німецької окупації з 1940-го по 1945 рр. Однак бельгійська адміністрація не втрачаь від цього своїх коренів, що існували до появи держави.

Місцева адміністрація зберегла основні риси виборної системи органів влади й управління провінцій, міст і комун, зокрема систему ешевенів, яка належить до часів Старого режиму і, частково, до середніх віків. Окупація французькими військами у 1794 р., а потім перетворення на французькі департаменти значно сильніше вплинули на перенесення на бельгійську адміністрацію певної кількості особливостей, які стали постійними; йдеться про новий територіальний поділ та інституційну уніфікацію місцевої адміністрації, а особливо про концепцію центральної виконавчої влади, яка має у своєму розпорядженні ієрархізований адміністративний апарат, поділений на великі міністерські одиниці, що своєю чергою підрозділяють­ся на центральні й місцеві служби на функціональній основі. Ї навпаки, період Нідерландського королівства не залишив по собі слідів, а посилення місцевого самоврядування з огляду на це є, швидше, поверненням до Старого режиму.

48. Сто тридцять років, що минули після утворення бельгійської держави, відзначаються поступовою еволюцією адміністрації, віхами якої були важливі закони про врядування на провінційному і комунальному рівнях від 1836 р., зростання кількості й штатів міністерств у третій чверті XIX ст. і після 1-ї світової війни, що пов'язано з економічним інтервенціонізмом через потребу перебудови та економічну кризу, 1930-і роки характеризуються розвитком консультативної адміністрації та глибокими реформами в галузі державного управління — під впливом французьких прикладів — утворення Фінансової інспекції —і ще більше під впливом зразків Великої Британії —Постійніш секретаріат у справах наборуі статут державних службовців, прийнятий 1937 р.

У цей час зростають також число напівдержавних організацій (громадських установ, як сказали б у Франції) та інтенсивність міжкомунальної співпраці. Якщо додати ще утворення Державної ради у 1946 р., матимемо структури сучасної бельгійської адміністрації, на яких потім відіб'ються наслідки протистояння мовного й між громадами.

49. Конституція 1831 р. зовсім не брала до уваги існування двох груп населення з різними культурними традиціями ;— фламандської та французької (до яких додається, після 1-ї світової війни, німецькомовне населення кантонів Ойпен і Мальмеді). Те,що керівники тієї частини населення Бельгії, яка мала виборний ценз, розмовляли французькою, вкупі з реакцією проти голландського режиму, привело до утворення адміністративної системи, спрямованої виключно на французьку мову. Довга боротьба за свої права фламандського руху закінчилася прийняттям законодавчих актів 1921 р., які регулювали використання мов у громадських установах, а особливо закону від 28 червня 1932 р., котрий організував адміністративну

47

систему на засадах одномовності установ у Фландрії та Валлонії, їхньої двомовності у Брюсселі та узагальненої одномовності державних службовців, за винятком тих випадків, коли протилежне виправдане вимогами контакту із загалом. Відтоді сталася поступова переміна, яка привела велике число фламандців на всі рівні адміністрації, що раніше була зайнята головно валлонцями. Закон від 1963 р. про використання мов в управлінні потвердив і посилив принципи, встановленні у 1932 р.

50. Страх — часто обгрунтований — перед пануванням франкофонів над фламандцями, потім перед зворотним пануванням, коли демографічні й економічні зміни перевернули відношення сил, вкупі з соціально-мовними заворушеннями 1960-х років, привели до реформи держави. Починаючи з 1970 р., а потім у 1980 і 1988 рр., які були важливими етапами, вона поступово перетворила Бельгію з унітарної на федеративну державу в 1993 р. До 1988 р. прямий вплив цієї реформи на адміністративну систему ще обмежений, нові інституції громад та регіональні інституції не мають власних автономних установ, і держава надає у їхнє розпорядження своїх чиновників і служби. Однак з 1989 р., після політичних інституцій, федеральної структури поступово набуває увесь адміністративний апарат Бельгії; перебудова на сьогодні лише розпочалася і видається значною.