§1. Парламентські структури

132.Парламентська структура, можливо, не є фундаментальною, але вона далека від того. щоб не бути значущою для адміністративної роботи, і це з кількох причин. Кількість парламентаріїв справді матиме прямий вплив на кількість і точність запитів, що на них міністри, тобто їхні адміністрації, муситимуть давати відповідь. Існування двох палат, особливо коли вони дуже різняться за способом формування, а уряд несе відповідальність лише перед однією з них, сприятиме здійсненню парламентського контролю без урахування потреб урядової діяльності. таких, як вони подаються партією чи коаліцією більшості: воно сприятиме також функціонуванню мережних систем, що беруть участь у втіленні державної полі­тики в національному та місцевому вимірах. Воно впливатиме також у вирішальний спосіб як на швидкість, так і на якість законотворчої роботи.

Зитта с1і\'іаіов цьому питанні залишається розрізнення між однопалатними і двопалатними парламентами, хоча б якими були різновидності останніх. Особливу увагу необхідно приділити німецькому федеральному парламентові, який не потрапляє в жодну з двох категорій у точному значенні.

133.А. — Однопалатні парламенти.— Однопалатні парламенти є відхиленням від європейської традиції, у якій необхідність подвійного представництва, пов'язана з соціальною чи географічною різноманітністю, супроводжується, як правило, ідеєю, що законодавча процедура, котра вимагає участі двох палат, є гарантією гласності та врахування позицій меншості. Чотири країни відхиляються від цієї схеми.

134. Данія.— Після перегляду Конституції у 1953 р., за яким було скасовано колишню верхню палату —Ландстинг(збори країни), датський парламент складається лише з однієї палати —Фолькетішгу(Народних зборів), який засідає в Копенгагені, у Крістіансборзькому палаці. Він складається з 179 депутатів, які обираються прямим загальним голосуванням і з яких 2 депутати представляють Фарерські острови і 2 — острів Гренландію.

135.Нормальний термін дії скликання — 4 роки, але він може бути скороченим внаслідок розпуску, що його проголошує король на вимогу прем'єр-міністра, коли уряд останнього не отримав вотуму довіри або через інші причини. Відносно часто скликання не добувають свого терміну, оскільки розпуск парламенту використовують як засіб для подолання кризи уряду чи коаліції.

136. Греція.— За винятком режимів, що встановлювалися ефемерними конституціями 1832, 1884, 1925 і 1927 рр., Греція завжди мала однопалатний

76

адміністрації визначатиметься більшістю, яка засідає в нижній палаті, одначе при цьому верхньою палатою зовсім не нехтують.

143. 1) Егалітарний двопалатний парламент.— Такий парламент існує у двох державах співтовариства, де формування верхньої палати (з часу реформ 1921 р. для Бельгії) не ставить під сумнів демократичний характер ладу. Обидві палати мають у них зовсім однакові повноваження: уряд має користуватися довірою обох, а закон, аби бути прийнятим, повинен голосуватися одночасно обома палатами.

144. Бельгія.— 3 прийняттям Конституції 1831 р. бельгійський парламент є двопалатним. Після конституційної реформи 1993 р. Палата представників складається із 150 депутатів, що обираються прямим загальним голосуванням. Сенат включає чотири категорії сенаторів: членів за правом (бельгійські принци з королівської сім'ї), сенаторів (40), обраних безпосередньо в регіонах, призначених сенаторів (ради фламандська і французької громади призначають кожна по 10 сенаторів зі свого кола, а рада німецької громади одного), і 10 сенаторів, кооптованих двома категоріями сенаторів, обраних і призначених; у 1994 р.* загальна кількість сенаторів становитиме 71 чоловік, без урахування членів за правом. Обидві палати засідають у Брюсселі, в Палаці нації. Депутати і сенатори об'єднуються також у разі потреби в лінгвістичні групи — фламандську і французьку.

Перегляд Конституції у 1993 р. привів, отже, до реформи Сенату, зробивши з нього представника регіонів, навіть більше — громад.

145.Терміни дії мандатів обох палат, як правило, чотири роки. Вони збігаються на практиці внаслідок того, що часті розпуски, проголошувані королем, — якщо він згоджується, — на прохання прем'єр-міністра, спрямовуються водночас на обидві палати,', хоча Конституція не зобов'язує до цього. Розпуски дуже часті й використовуються здебільшого як засіб для подолання криз коаліції.

146. Італія.— Конституція 1947 р. залишила в Італії двопалатний парламент, палати якого засідають у Римі в різних приміщеннях неподалік від Пантеону. Палата депутатів складається з 630 депутатів, які до 1993 р. обиралися прямим загальним голосуванням на основі пропорційного представництва в національному масштабі. Сенат, крім того, що він включає 5 членів, котрі призначаються довічно президентом республіки, і президентів республіки у відставці, складається з 322 се­наторів, які обираються віднині за мажоритарною системою на обласній основі. Відмінності між двома палатами найчастіше мінімальні, але був випадок, коли уряд не користувався довірою в одній палаті, і це змусило його до відставки.

147.З 1963 р. термія дії мандату складає 5 років для кожної з палат, а вибори збігаються в часі внаслідок того, що розпуски, проголошувані на вимогу голови Ради міністрів президентом республіки, якщо він згоджується, дотичні до обох палат одночасно, попри те що Конституція не зобов'язує до цього. Розпуски дуже часті і є нерідко неефективним засобом для розв'язання урядових криз.

148. 2) Нерівноправний двопалатний парламент.— Це найбільш розповсюдже­на форма в державах, які запровадили чи зберегли двопалатні парламенти.

Книга написана 1993 року. — П.П. 78

за винятком наступного за попереднім розпуском року; використання розпуску, відносно нечасте, було дотепер здебільшого засобом для президента привести у відповідність парламентську більшість із своєю власною „президентською більшістю". Щодо сенаторів, то вони обираються на 9 років; третина з них оновлюється через кожні три роки, а Сенат не може бути розпущеним.

154.Нерівність між двома палатами є дуже значною, за винятком сфери перегляду Конституції, бо уряд підзвітний лише перед Національними зборами, а в законодавчій галузі останні можуть проігнорувати поправки Сенату, якщо уряд виступить з такою ініціативою.

155. Ірландія.— Відповідно до ірландської Конституції національний парламент складається з президента республіки та двох палат. Палата депутатів Ірландії налічує 166 депутатів, що обираються прямим загальним голосуванням у виборчих округах визначених законом і пропорційно до населення. В Сенаті — 11 членів, що призначаються прем'єр-міністром, 6 членів, котрі обираються університетами і 43 члена, які обираються виборчими колегіями у складі членів старого Сенату, членів нової Палати депутатів і членів рад графств або міст серед представників секторів (5 від освіти і культури, 11 від сільського господарства, 11 від найманих працівників, 9 від промисловості й торгівлі та 7 від громадських служб). Обидві палати засідають у палаці Лейнстер-Хауз у Дубліні.

156.Термін дії скликання, так само як і мандату Сенату, визначається терміном дії мандату Палати депутатів — щонайбільше 5 років; розпуск оголошується президентом республіки після консультації з прем'єр-міністром у момент, який найбільше влаштовує останнього.

157.Нерівність між двома палатами дуже відчутна, оскільки уряд підзвітний лише перед Палатою депутатів, а в законодавчій сфері остання може проігнорувати поправки чи рішення про призупинення (вето), прийняті Сенатом, що на практиці трапляється дуже рідко.

158. Нідерланди.— Нідерландський парламент, назва якого — Генеральні штати — зародилася в часи герцога Бургундського, коли він представляв провінції та стани, засідає в замку Бінненгоф у Гаазі. З 1815 р. він складається з двох палат. 150 членів Другої палати обираються прямим загальним голосуванням пропорційно до населення у 19 виборчих округах. 75 членів Першої палати обираються членами провінційних зборів за системою, яка враховує різницю між населенням різних провінцій. Назва „член палати", хоча офіційно не закріплена, використовується для позначення депутатів Другої палати.

159.Палати Генеральних штатів обираються кожна з мандатом на чотири роки. Королева може розпустити дві палати окремо, без особливих умов, і розпуски Другої палати використовуються часто, особливо як засіб отримати схвалення виборцями коаліційних перестановок.

160.Нерівність між двома палатами дуже відчутна, за винятком питань пере­гляду Конституції. Уряд підзвітний лише перед Другою палатою, а в законодавчій галузі Перша палата не має ні права ініціативи, ні права поправки, а лише право вето, що його складно використовувати занадто часто як засіб блокування.

80

161. Велика Британія.— Термін „парламент" може мати різні значення: він може позначити або суверена, тобто королеву і дві палати(ТНе ()иееп іп РагНатепі), або дві палати(Ногсічі громад), які засідають у Вестмінстерському абатстві(Ноихе.ч о/ Рагііатепґ).або лише одну Палату громад для позначення депутатів(МетЬегч о/ Рагііатепі — МР).Нижньою палатою є Палата громад(Нои.че о/ Соттопх),члени якої (651 у 1992 р.) обираються прямим загальним голосуванням в округах, пропорційних населенню. Палата лордів(Нои^е о/ Еог^)складається з 26 духовних лордів(Ьоігіч Зрігіґиаіч),архієпископа та єпископів англіканської церкви, світських лордів(ЬогсІ5 Тетрогаї),близько 800 спадкових перів Королівства та близько 300 довічних перів, яким титул даровано королевою за поданням прем'єр-міністра. Палата лордів, у скороченому складі, виконує також функцію суду останньої інстанції, на вершині британської судової будови.

162.Тривалість скликання визначається мандатом Палати громад і складає щонайбільше п'ять років: термін дії визначає королева на прохання прем'єр-міністра, яке подається, як правило, заздалегідь: прем'єр-міністр вибирає час, який найбільше влаштовує його для виборів.

163.Нерівність між двома палатами є значною. Уряд підзвітний лише перед Палатою громад, а в законодавчій сфері Палата лордів не може заперечувати проти прийняття документа більше одного року. На практиці, до речі, Палата лордів користується своїм правом поправок у конструктивний, як загалом вважають уряд і Палата громад, спосіб, оскільки остання без труднощів приймає численні поправки лордів.

164.В. — Німецький федеральний парламент.— Німецький федеральний парламент у власне юридичному значенні є однопалатний; але, як це звичайно має місце у федеративних державах, поряд із палатою, яка забезпечує представництво народу в цілому, у законодавчому процесі бере участь інституція, на котру покла­дено представництво суб'єктів федерації і котра — за визначенням самого федерального конституційного суду — не має якості верхньої палати. Першою є Бундестаг; він засідатиме у колишньому будинку Імперських зборів (Рейхстагу) в Берліні після того, як буде здійснено його переїзд із Бонна. Бундестаг складається з 662 депутатів (з 1990 р.), які називаються членами Бундестагу(Міґ^Ііеііс/е.?Випсіечґа^х — М(ІВ)і обираються прямим загальним голосуванням пропорційно до населення. Другою є Бундесрат, який вирішив, у липні 1991 р., залишитися засідати в Бонні після перенесення Бундестагу та уряду до Берліна. Він складається

3 членів урядів земель, яких ці уряди призначають і відкликають. Йдеться, звісно, про голову уряду та кількох інших міністрів (федеральних справ, внутрішніх справ. юстиції, фінансів). Незалежно від числа представників, присутніх на кожному засіданні, кожна земля має кількість голосів, визначених приблизно за кількістю населення, яких може бути 3 (Бремен, Гамбург, Мекленбург — Західна Померанія і Саар), 4 (Берлін, Бранденбург, Гессен, Рейнланд-Пфальц, Саксонія, Саксонія-Ангальт, Шлезвіг-Гольштайн і Тюрінгія) або 6 голосів (Баден-Вюртемберг, Нижня Саксонія, Баварія і Рейнланд-Пфальц*), тобто загалом 68 голосів.

165.Термін дії скликання визначається мандатом Бундестагу і звичайно становить

4 роки. Розпуск може бути проголошено федеральним президентом за дуже обмежених умов: коли Бундестагові не вдається обрати федерального канцлера або коли він

Помилка автора. Слід: Північний Рсйн-Вестфалія. — П.П.

81

відмовляє в довірі канцлерові. Дотепер сталися два розпуски (в 1972 і 1983 рр.) за умов, що їх сутужно відтворити після того, як Федеральний конституційний суд визначив межі викривлення процедури. Політичний склад Бундесрату, пов'язаний зі складом урядів земель, має мінятися з нагоди кожних виборів чи коаліційних перестановок, що відбуваються в окремих землях.

166.Ця фактична двопалатність є нерівноправною в тому значенні, що федеральний уряд відповідальний лише перед Бундестагом і що останній може, окрім питань перегляду конституції, проігнорувати опозицію Бундесрату, прийнявши проект . кваліфікованою (найчастіше) більшістю в 2/3. Складна процедура законотворчості гарантує серйозну участь Бундесрату в розробці федерального закону, так само як у прийнятті нормативних актів федерального уряду, які матимуть наслідки для земель. Цей останній елемент свідчить, що Бундесрат не є парламентськими зборами, чиїх повноважень, до речі, він і не має, окрім права брати участь у законотворчій процедурі.