§4. Обласні держави

124. Означення і поле застосування.— Ця відносно нова форма держави, перехідна між унітарною і федеративною державами, визначається Філіппом Лово так: „Модель обласної держави було створено авторами іспанської республіканської Конституції 1931 р., під назвою інтегральної держави. (...) Критерій відмінності між обласною та федеративною державами є, головно, юридичним. В обласній державі існує лише один конституційний устрій — устрій центральної початкової держави, і саме її конституція визначає основні особливості статусу і повноважень

73

регіональних органів, але на основі федералістського принципу горизонтального розподілу законодавчих повноважень. Федеративна держава, натомість, відзначається дуалізмом конституційних устроїв — федеральної держави і держав — членів федерації" (Ьаиуаих,1990, 134). Можна додати, що коли різниця між обласною і федеративною державами є відчутнішою в юридичній галузі, аніж політичній, вона виявляється також у наслідках, які має впровадження цієї форми держави для адміністративного апарату. Це означення, яке виразно має на увазі Іспанію та Італію, застосовувалося також починаючи з 1970 р. до Бельгії, поки вона не перетворилася на федеративне королівство у квітні 1993 року.

125.А. — Королівство Іспанія.— Сучасною Конституцією Іспанії, десятою письмовою Конституцією країни, є документ від 29 грудня 1978 року.

126.Відносно структури держави він повертається до принципів республіканської Конституції 1931 р. Як це дуже добре пояснює Філіпп Льово: „Саме поняття федералізму залишилося в Іспанії пов'язаним з ефемерним і невдалим досвідом республіканської Конституції 1873 р., який призвів до анархії й кантоналізму. Федералізм зрозуміли як такий, що містить у собі справжню фрагментацію суверенітету, здатну привести до розпуску держави. Ось чому творець Конституції 1931 р., стурбований щонайперше проблемою каталонської автономії, створив оригінальну систему, яка виключає загальний характер самоуправління, притаманний федеративній системі, але відкриває шлях до вибіркової автономії, що може бути визнаною в конституційних рамках центральної держави у міру того, як місцеві власті вимагатимуть її, дотримуючись процедури, передбаченої Конституцією"{Ьаи\'аих,1990, 662).

Ще навіть до прийняття Конституції 1978 р. було вирішено повернутися до цієї форми державної структури: у вересні 1977 р. було відновлено Женералітет Каталонію, а на початку 1978 р. Країні Басків і Галісії надано статус так званих преавтономій. За статтею 2 Конституції, остання „грунтується на нерозривній єдності іспанської нації, спільній і неподільній батьківщині всіх іспанців, і визнає та гарантує право на автономію національностей і областей, які входять до неї, та солідарність між ними всіма", створюючи в такий спосіб формулу, проміжну між унітарною і федеративною державами.

Конституція не визначила системи політичної регіоналізації, єдиної та узагальненої для всієї території, і лише в загальних лініях передбачає рамки повноважень автономних інституцій, відсилаючи за визначенням їх змісту до окремого тексту, що повинен схвалюватися органічним законом. Цим пояснюється той факт, що стало можливим запровадити 17 різних статусів автономних областей і що організація іспанської держави зазнала значних змін між 1978-м і 1983 рр., не викликавши потреби перегляду Конституції (див. розділ 3).

127.Процедура перегляду іспанської Конституції поділяється на тяжку процедуру, в разі повної ревізії, — коли вона стосується чи то вступної частини, чи положень про основні права, чи то Корони, — і легшу процедуру. Тяжка процедура вимагає, щоб принцип перегляду було прийнято більшістю у дві третіх кожною палатою парламенту, а потім, після передбаченого законом розпуску і нових виборів, щоб поправки було також прийнято більшістю у дві третіх кожної палати. Для решти переглядів використовується легша, хоча й складніша, процедура: проекти перегля­ду мають бути прийняті більшістю у три п'ятих в обох палатах, а в разі невдалої спроби компромісу між палатами досить абсолютної більшості в Сенаті та більшості у дві третіх депутатів Конгресу; проект має бути згодом поставлений на референдум,

74

перед парламентом — незалежно від того. задіяна вона чи ні в результаті повного використання конституційних механізмів, — обумовлює перебіг політичної діяльності, а отже, значною мірою, діяльності адміністративної. Парламент здатен втручатися в адміністративну діяльність за допомогою парламентських запитів та комісій з розслідування і контролю; парламентська структура прямо пов'язана з інтенсивністю цього контролю. Нарешті, і особливо, адміністративна робота з підготовки юридичного забезпечення державної політики, яка є обов'язковим мінімумом завдань центральної адміністрації, дуже залежить від розподілу законодавчих повноважень і законодавчої процедури.