§2. Компетенції регіональних громад

294. Виняткові та спільні компетенції.— Дослідження системи регіональних компетснцій є важливим з цього погляду, що позначений головно конституційним правом федеративних держав для визначення можливої межі маневру регіональної

124

автономії. Не слід, однак, забувати про взаємозалежність більшості елементів компетенції, яка виражається через обов'язок взаємодії між державою і регіонами, якщо сторони прагнуть до пошуку ефективності при втіленні в життя прийнятих рішень. Тут існує значна відмінність між Німеччиною та іншими країнами, адже федеральне законодавство є, завдяки причинам інституційного характеру, але ще більше завдяки адміністративно-політичним традиціям, що склалися від самого початку існування Боннської республіки, у значній мірі результатом спільної праці федеральних депутатів і урядів та адміністрацій федерації і земель. Цей факт слід брати до уваги при порівнянні фінансових повноважень цих субнаціональних утворень:

загалом вони є дуже обмеженими, і фінансування земель, регіонів та областей не дуже відрізняється від фінансування місцевих громад країни, що розглядається. У цьому зв'язку досить зважити на існування процедури і механізмів урівнювання між багатими та бідними регіонами, які існують від кінця 1970-х років у Німеччині та були впроваджені в середині 1980-х років в Іспанії; їхнє відлуння відчувається в механізмі урівнювання між містами, запровадженому у Франції 1991 року.

295. Лише в одній країні, Франції,поняття виняткових і спільних компетенції! не має жодного значення. Справді, унітарна структура держави тягне за собою численні наслідки, які обмежують можливу юридичну самостійність регіонів. Законодавчі й нормотворчі повноваження належать у такім разі лише державі: це означає, що коли виникає потреба відповідного врегулювання для проведення рішень, прийнятих на регіональному рівні, необхідно проходити через національні канали — парламент і уряд, щоби потрібні норми було схвалено. Французьке розуміння принципу рівності, яке тяжіє до ототожнення рівності та уніфікованості, не дає змоги національним інституціям приймати нормативні положення, призначені лише для одного регіону чи такі, що різняться для кожного з регіонів. Єдиним дійсним винятком із цього принципу є повноваження деяких особливих регіонів (Корсики, заморських регіонів) щодо облаштування території: регіональні власті мають насправді можливості приймати плани облаштування, які мають таку саму силу, як національні директиви в галузі облаштування міст. У решті питань компетенції регіонів зводяться до проведення на регіональному рівні рішень, прийнятих у рамках національного законодавства і норм, й до здійснення своїх повноважень у тісній взаємозалежності з державними повноваженнями, переважно в галузі економічного розвитку.

296. У Бельгії,навпаки, різниця між винятковими і спільними компетенціями є значною: держава, громади і регіони мають кожен свою сферу діяльності, в яку жодне інше утворення не може втрутитися. Лише держава може займатися закордонною політикою і обороною, а також кредитно-грошовою політикою. Лише громади компетентні в культурних питаннях (вживання мов, радіо- і телемовлення, музеї, бібліотеки тощо, і навіть міжнародна культурна співпраця), а також, після реформи 1988 р., в головних питаннях, пов'язаних з освітою: вони компетентні також у тому, що називають гуманітарними питаннями, а саме: медично-санітарна діяльність, соціальний захист, прикладні дослідження. Регіони мають менше виняткових повноважень: йдеться передовсім про те, що належить до облаштування території, громадських робіт і політики навколишнього середовища (до речі, це питання, в якому правила Європейського Співтовариства поступово обмежують поле для маневру громадських властей усіх рівнів). Однак у деяких питаннях компетенції є спільними, чи тому, що громади й регіони мають право адаптації національних компетенцій, чи тому. що різні компетенції надзвичайно залежать одна від одної. Така ситуація характерна, зокрема, для економіки.

125