§4. Португалія

36. Португалія є незалежною від інших частин Іберійського півострова з 1385 р., незважаючи на персональну унію з Іспанією за часів Філіппа II (1580), два наступни­ки якого фактично віддали королівство під іспанське панування до 1640 р. Відтоді і аж до Революції „гвоздик" 1974 р. Португалія як ніколи була повернена в бік заморських країн та Англії (такою мірою, що з 1811 по 1820 рр. управлінйя країною здійснював фактично англійський посол Бересфорд).

XIX — початок XX ст. відзначалися крайньою політичною нестабільністю, як за монархії, коли точилися династичні сварки, запекла боротьба між партіями і відбувались військові перевороти, котрі вели до підриву королівської влади, так і протягом перших 16 років Республіки (проголошеної в 1910 р.), коли країна пережила не менше 16 державних переворотів.

Військовий путч генерала Кармони у травні 1926 р. привів його у крісло президента республіки, в якому він залишався до своєї смерті у 1951 р. На цій посаді він закликав професора економіки Антоніу ді Олівейру Салазара в якості міністра фінансів (1928), колоній (1930), потім — голови Ради міністрів (1932— 1969). Добившись значного піднесення державних фінансів, останній невдовзі

42

запровадив фактичну диктатуру, яка знайшла своє відображення в ^ Конституції 1933 р., що встановлювала авторитарний і корпоратистський режим. Його наступ­ник Марселу Каетану, професор державного права, попри дуже несміливі заходи лібералізації, не зміг. чи не схотів, ні здійснити демократичні реформи, ні вивести свою країну з колоніальних воєн, котрі розпочалися 1960 р. і тривали доти, доки новий державний переворот військових — Революція „гвоздик" 25 квітня 1974 р. — не відкрив шлях деколонізації й сучасному демократичному ладові.

37. Незважаючи на постійні зв'язки з Англією з XIV ст., коли Віндзорський договір закріпив союз між двома королівствами у 1386 р., іноземний вплив на португальську адміністративну систему обмежується адміністративними реформами, інспірованими, як вважають, ,,наполеонівською моделлю" й започаткованими v 1832 р. Політична нестабільність і, можливо, значний вплив колоніальної адміністрації (колонії залишалися португальськими провінціями до 1975 р.) як у сфері бюджету, так і іцодо чисельності державних службовців, пояснюють той факт, що так і не було створено міцного й ефективного центрального апарату управління державою.

38. Місцева влада, дуже сильна на момент утворення Королівства, певний час продовжувала зміцнюватися, поки інтереси короля збігалися з інтересами муніципалітетів — об'єднань мешканців, що виникали внаслідок існування спільних інтересів, — однак їхня роль дедалі слабшала, як тільки вони починали складати противагу центральній владі. Персональна унія з Іспанією посилила цей занепад. як і абсолютизм кінця XVIII ст., особливо за правління маркіза Помбала. Починаючи з 1832 р. реформи змінювали одна одну, проголошуючи то централізацію, то децентралізацію, так ніколи й не встановивши останню на ділі. Сучасна муніципальна структура Португалії в основних лініях започаткована першим Адміністративним кодексом 1836 р., хоча відтоді сталося чимало змін. зокрема призначення муніципальних адміністративних комісій за Салазара. коли місцеві власті діяли радше як відділки державної адміністрації.

Конституція 1976 р. утвердила принципи децентралізації та передбачила створення областей. Як і щодо італійської конституції 1947 р., конституційна обіцянка виконується не дуже швидко, за винятком автономних областей Азорські острови і Мадейра. Причини такої затримки криються як в урядовій нестабільності протягом перших п'ятнадцяти років парламентаризму, так і в дуже серйозних проблемах бюджету, які паралізують будь-які значні адміністративні реформи у цій державі, яка у 1980-х роках не завжди була спроможна вчасно виплатити заробітну платню своїм службовцям.