Тема: СЕРЕДНЬОВІЧНА ФІЛОСОФІЯ

План

1.Теоцентризм філософії середніх віків

2.Онтологія середньовічної філософії

3.Пізнання як одкровення

4.Дискусія про універсалії: реалізм'номіналізм

5.Християнська антропологія

1. Теоцентризм філософії середніх віків

Середньовічна філософія – це філософія феодального сус( пільства з пануванням релігії і церкви у всіх сферах соціаль( ного буття. Звідси і основна особливість філософії цього пері( оду – теоцентризм (від грецького – бог); головними об'єктами філософського пізнання стають не космос і природа (як в античній філософії), а бог і людська душа. Девіз релігій( ної філософії викладений у трьох коротких лапідарних (стис( лих) судженнях Августина:

Хочу зрозуміти Бога і душу. І нічого більше?

Зовсім нічого.

Філософія цього періоду або підпорядкована теології, або ототожнюється з нею. Теологія (богослов'я, вчення про бога) визначається як сукупність релігійних доктрин про сутність і дію бога, побудованих у формі ідеалістичного умогляду на ос( нові текстів, прийнятих як божественне одкровення.

У середні віки на зміну язичеським, політеїстичним (полі( теїзм – багатобожжя) релігіям приходять монотеїстичні (мо( нотеїзм – єдинобожжя) релігії (буддизм, християнство, іс( лам). Європейська, візантійська і слов'янська філософії роз( вивалися в християнській традиції. Християнство (від грець( кої – помазаник, месія) монотеїстична релігія, яка вини( кла в першому столітті нашої ери в Палестині в рамках іудаїз( му і поширилася по всьому світу завдяки космополітизму (проголошується рівність всіх перед Богом, незалежно від со(

58

ціальної і національної приналежності) і універсалізму хрис( тиянського світогляду – ідея всемогутності єдиного Бога – творця і два основних догмати: догмат триєдності: Трійця – Бог – Батько – (безпочаткова першооснова), Бог – Син або Логос (смисловий або принцип, що оформляє), Бог – Святий Дух (животворящий принцип), догмат Боговтілення – Ісус Христос – боголюдина, який прийняв страждання і смерть за( ради спокути людських гріхів і воскрес після смерті. Ці і інші особливості християнської доктрини вплинули на філософсь( кі ідеї середньовіччя, а філософія того часу багато зробила для обґрунтування і систематизації релігійних догматів.

Вісторії середньовічної філософії виділяються два періоди: патристика і схоластика.

1. Патристика (від грецької patris – батько) – II(VII ст. – діяльність батьків церкви, філософське обґрунтування догма( тів християнської релігії, боротьба проти єресей і язичества. Для філософії періоду патристики характерний зв'язок з іде( ями Платона і неоплатонізму.

ВII(VI(ому століттях в Римській імперії і Візантії співіс( нували дві культурних філософських традиції: з одного боку до VI століття триває антична культурна традиція, з іншого боку – розвивається і зміцнюється християнська. Причому, якщо Римська імперія була завойована варварами, то в Візан( тії антична культурна традиція не переривалася. Саме візан( тійські мислителі, наприклад, Псевдо(Діонісій Ареопагит (V ст.), інтерпретували християнське вчення в термінах неопла( тонізму. Візантійська і західноєвропейська філософія в серед( ні віки розвивалася в рамках християнської традиції, були ті( сно пов'язані і відчували сильний взаємовплив.

Патристика у свою чергу ділиться на три періоди.

(1). Апологетика (від апологет – захисник) – II(III ст. – захист християнської релігії, перші спроби побудувати філо( софську систему на основі християнських догматів. Серед апологетів виділяється фігура – Орігена (біля 185(253 або 254 рр.), який розробляє доктрини про три смисли біблії – “тілес( ний” (буквальний) (моральний) і “духовний” (філософськи( містичний); вчення про апокатастасіс – неминучість повного

59

“порятунку” просвітителя і об'єднання з богом всіх душ і ду( хів; у Орігена вперше зустрічається термін “боголюдина”. Під час чергової хвилі антихристиянських репресій Оріген був кинутий у в'язницю і підданий катуванням, від яких незаба( ром помер.

(2). Другий період патристики – IV(V ст. – характеризу( ється систематизацією доктрини християнської релігії на ос( нові ідеалістичного умовиводу. Найбільш відомі філософи цього періоду.

Василь Великий Кесарійський (біля 330(379 рр.) – глава каппадокійського гуртка у Візантії, куди входили Григорій Богослов, Григорій Нісський. Василь відомий як автор “Шес( тиднева” – тлумачення біблійної книги Буття про шість днів творення. В православній традиції – один із трьох головних “святителів” церкви (поряд з Григорієм Богословом і Іоанном Златоустом).

Григорій Богослов. Григорій Назіанзін (біля 330(біля 390 рр.) відомий способами адекватного опису християнської концепції ступенів пізнання бога в термінах філософії. Його автобіографічні поеми “Про сенс життя”, “Про мою долю” і “Про страждання моєї душі” вирізняються глибоким психоло( гізмом і культурою самоаналізу.

Григорій Нісський (біля 335(біля 394 рр.) – під впливом ідей Платона і Оригена наближався до неортодоксальної по( зиції, наприклад, у вченні про людину виходив не з ідеї інди( віда, а з ідеї людства, як органічного цілого (плерома), якоїсь колективної особистості, сутність якої вбачається в інтелекті.

Августин Аврелій, Блаженний (354(430 рр.) відомий роз( робкою двох нових проблем: динаміки людської особистості – “Сповідь” і динаміки людської історії – “Про град Божий”, на( писаному під враженням взяття Рима ордами Алариха в 410 році Августин виділяв два види людської спільності: “град зе( мний”, державність, яка заснована “на любові до себе, доведе( ній до презирства до бога” і “град божий” – духовна спільність, яка заснована “на любові до бога, доведеній до презирства до себе”.

(3). Третій період патристики – VI VIII ст. – характери( зується стабілізацією доктрини, підпорядкуванням теології

60

всіх наук впливом арістотелізма. Великий внесок у система( тизацію догматів внесли:

Боецій (біля 480(425 рр.) – відомий як перекладач і комента( тор Аристотеля, вплинув на формування схоластики; твір “Роз( рада філософією”, написаний у в'язниці і присвячений темі сво( боди духу серед текучої видимості життєвих справ, був одним із творів, які читаються протягом цілого тисячоліття.

Іоанн Дамаскін (біля 675(помер до 753 рр.) – візантійський філософ, вирішував завдання щодо упорядкування наук під егі( дою теології і на основі арістотелівської логіки, створив основи схоластичного методу. Праці Дамаскіна були першими філо( софськими творами, перекладеними на старослов'янську мову, і, дуже вплинули на формування філософії східних слов'ян.

2. Схоластика1 (від school – школа) – XI XIV ст. – тип ре( лігійної філософії, підпорядкованої теології, для якої характе( рні зв'язок догматів з раціоналістичним поясненням і особли( вий інтерес до формально(логічної проблематики. В схолас( тиці виділяються також три періоди: рання, зріла і пізня.

(1). Рання схоластика – IX XII ст. – сформувалась в умо( вах підйому феодалізму і папської влади, під впливом августи( новского платонізму. В цей період вперше виявляються проти( лежні позиції в суперечці про універсалії: реалізм – номіналізм.

Ансельм Кентерберійський (1033(1109 рр.) – теолог, архі( єпископ Кентерберійський розумів віру як передумову раціо( нального знання: “Не шукаю порозуміння, щоб увірувати, але вірую, щоб порозуміти”, розвивав онтологічний доказ бога, який виводить його буття із самого поняття бога, як щонайдос( коналішої сутності; в трактаті “Чому бог оприлюднився?” на( магався логічно довести необхідність втілення бога в людині.

П’єр Абеляр (1079(1142 рр.) – учень Росцеліна і Гільома із Шампо, виступаючи проти крайнього реалізму і номіналізму, створив власне вчення – концептуалізм (докладніше дивися в цій главі); вважав розум попередньою умовою віри; “розумію, щоб вірити”; у творі “Та і ні” розробляє схоластичний метод, як логічний аналіз протилежних думок по якому(небудь питанню.

1 ?+" +B , $ #+ F ! + H + + « » $ "- ! + " "$+ + "" + " !, $F D .

61

Михайло Пселл (90(і рр. XI ст.) – візантійський письмен( ник, філософ, історик, учений – енциклопедист, прагнув до створення синтезу античного і християнського поглядів, включав в нього окультизм неоплатонівського типу, хоча в той же час критикував уявлення про чудесне.

(2). Зріла схоластика – XII XIII ст. – розвивалась в сере( дньовічних університетах (загальноєвропейським центром був Паризький університет); платонізм поступово витісняєть( ся арістотелізмом. Ідеї філософії Арістотеля прийшли в Євро( пу через арабську філософію і були по(різному тлумаченні: у дусі аверроізму1 – Сігер Брабантський (біля 1235(біля 1282 рр.) і в ортодоксальному напрямку – Альберт Великий (біля 1193(1280 рр.) і Фома Аквінський.

Фома Аквінський. Томас Аквінат (1225 або 1226(1247 рр.)

– систематизатор середньовічної схоластики, засновник то' мізму, чернець(домініканець, учень Альберта Великого, в 1657 році визнаний п'ятим учителем церкви. В XIX(XX сто( літтях вчення Фоми Аквінського стає основою неотомізму. В основних працях “Сума теології” і “Сума проти язичників” пі( дведені підсумки теологічно(раціоналістичних пошуків зрілої схоластики.

(3). Пізня схоластика – XIII'XIV ст. – пізнала вплив су( перечливого розвитку феодалізму.

Іоанн Дунс Скот (біля 1266(1308 рр.) протиставив інтеле( ктуалізму системи Фоми Аквінського свій волюнтаризм, від( мову від завершеної системи і гострий інтерес до індивідуаль( ного буття.

Вільям Оккам (біля 1285(1349 рр.) – англійський філософ, логік, політичний діяч; представник номіналізму, відстоював теорію двоїстої істини, пріоритет свободи над розумом, перед( бачив деякі ідеї Реформації і емпіризму як методології досвід( ченого знання.

1 * +" – + !, + + + & L B (* ), + + ! ! * !, F ; ! + + +< + , " ! ; ! B ! $B$ K . L " ! D B !+<, < "$ " ! + + < B+, F D ; + + + + + " .

62

Порівняйте два невеликих фрагменти тексту Августина Аврелія і Фоми Аквінського. Чим відрізняються міркуван ня про Бога цих двох філософів? Ще раз зверніть увагу на те,

чим відрізняються два основних періоди середньовічної філосо фії: патристика і схоластика?

Августин Аврелій Сповідь

“Пізно полюбив я Тебе, Краса, така древня і така юна, пізно полюбив я Тебе! Ось Ти був у мені, а я – був у зовнішньому і там шукав Тебе, у цей благообразний світ, Тобою створений, вламувався я, потворний! Зі мною Ти, з тобою я не був. В да( лині від тебе тримав мене світ, якого б не було, не будь він у тобі. Ти покликав, крикнув і прорвав глухоту мою; Ти блис( нув, засяяв і прогнав сліпоту мою; Ти розлив пахощі свої, Я вдихнув і задихаюсь без тебе. Я покуштував Тебе і Тебе бажаю і хочу; Ти торкнувся мене, і я загорівся про світ Твій”.

Августин. Сповідь.

Фома Аквінський Сума теології

“... Бог є першопричина всіх речей як їхній зразок. Щоб це стало очевидним, варто мати на увазі, що для продукування якої(небудь речі необхідний зразок, тобто оскільки, продукт по( винен додержуватися певної форми. Справді, майстер продукує в матерії певну форму відповідно до спостережуваним ним зра( зком, будь то зовнішній зразок, що споглядається ним, або ж та( кий, який зачатий у надрах його розуму. Тим часом, очевидно, що всі природні породження слідують певним формам. Але цю визначеність форм треба звести як до своєї першооснови до бо( жественної премудрості, яка замислила світопорядок, що скла( дається в різності речей. І тому треба сказати, що в божествен( ній премудрості перебувають приречення всіх речей, які ми на( звали ідеями, або зразковими формами в розумі бога... Отже, сам бог є первинний зразок всього. – Однак же і серед створе( них речей деякі можуть іменуватися зразками інших відповідно до того, як одні з них слідують подобі або в силу приналежності до того ж роду, або в силу аналогії деякого наслідування”.

Фома Аквінський. Сума теології

63

Окремо варто сказати про специфіку арабської філософії1. Вчення Арістотеля послужило методологічним обґрунтуван( ням середньовічної схоластики. Західна Європа сприйняла його спочатку в інтерпретації Авіценни, Аверроеса, Олександ( ра Афрадизійського. Давида Динантського. Арабська серед( ньовічна філософія розвивалася в тісному зв'язку з наукою (філософи були і математиками, і астрономами, і лікарями) і тому в ній виражені матеріалістичні тенденції. Назвемо де( яких найвідоміших філософів.

Аль'Кінді (800(879) – перший арабський філософ, інтерп( ретатор Арістотеля. Він визнавав природні закономірності світу, вважаючи бога лише “окремою причиною всіх явищ”, розробляв проблеми логіки і гносеології, зокрема логічного обґрунтування догматів віри. Відома його схема трьох ступе( нів пізнання: математика і логіка – природничі науки – філо( софія.

Ібн'Сіна (Авіценна біля 980(1037) – видатний вчений( енциклопедист, філософ, лікар – заперечував створення світу в часі, пояснюючи його як позачасову еманацію бога – “пер( шопричини”, надалі природа розвивається за принципом са( моруху.

Ібн'Рушд (Аверроес, 1126(1198) – його раціоналістичні коментарі Арістотеля дуже вплинули на європейську філосо( фію, утворивши цілий напрямок в ній – Аверроїзм. Ствер( джуючи вічність світу і безначальність першоматерії, розуміє створення богом у тому сенсі, що бог совечный світу перетво( рює в дійсність потенційні форми першоматерії. Висловлене ним розмежування раціональної і образно(алегоричної релігії стало одним із джерел теорії двоїстої істини.

Вся середньовічна філософія і схоластика, зокрема, є філо( софствування у формі інтерпретації тексту (або божествен( ного одкровення – священних книг, або творів Арістотеля, кано( нізованого теологією) – в цьому вона протилежна новоєвропей( ській філософії, яка прагне відкрити істину через аналіз досвіду,

атакож містиці з її спробою побачити істину в стані екстатично(

1 + +! " +; ! ! , ! D ; + < , K $+ $ * U + .

64