Тема: ГНОСЕОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ У ФІЛОСОФІЇ

План

I. Діалектичний характер процесу пізнання

1.1.Протиріччя об'єктивного і суб'єктивного в пізнанні

1.2.Протиріччя почуттєвого і раціонального в пізнанні

1.3.Протиріччя абсолютної і відносної істини

2.Специфіка наукового пізнання

I. Діалектичний характер процесу пізнання

Таємниця пізнання завжди хвилювала розум людини. Як людина пізнає навколишній світ? Чи здатна вона проникнути в сутність речей? Чи існують межі пізнавальних здібностей людини і які вони? Ці і інші важливі світоглядні питання є предметом гносеології.

Гносеологія (від грецького. gnosis – знання, пізнання) – роз( діл філософії, у якому вивчаються проблеми природи пізнан( ня і його можливостей, відношення знання до реальності, дос( ліджуються загальні передумови пізнання, виявляються умо( ви його вірогідності, істинності.

Гносеологія – теорія пізнання. Гносеологічний – пізнавальний. Пізнання – це соціально опосередкований процес відбиття

суб'єктом об'єкта.

Об'єкт пізнання (Об) – те, що відбивається: світ, людина, суспільство, мислення.

Суб'єкт пізнання (Сб) – той, хто відбиває: людина, соціа( льна група, людство.

Діалектичний характер пізнання проявляється в тому, що це надзвичайно складний рухливий, суперечливий процес, що розвивається. Джерелом розвитку пізнання (як і будь(якого іншого процесу) є протиріччя. Для розуміння сутності пі( знання, його діалектичності зупинимося на характеристиці трьох головних протиріч пізнавальної діяльності.

260

1.1. Протиріччя об'єктивного і суб'єктивного в пізнанні

Перше протиріччя. З визначення категорії "пізнання" виявля( ється, що головним протиріччям пізнавальної діяльності є про' тиріччя об'єкта і суб'єкта (об'єктивного і суб'єктивного). Од( на з головних проблем гносеології – з'ясування механізму взає( мозв'язку об'єкта і суб'єкта в пізнанні. Всі гносеологічні концепції можна звести до трьох моделей пізнавального процесу, які по( різному трактують взаємозв'язок об'єкта (Об) і суб'єкта (Сб).

Схема 19

Моделі процесу пізнання

Пояснення до схеми 19:

I – метафізична модель процесу пізнання характерна для ранніх форм розвитку філософії і науки. Пізнання тут тракту( ється як процес простого, пасивного споглядання суб'єктом об'єкта. Суб'єкт як би фотографує об'єкт, відбиваючи його то( чно таким, який він є насправді поза його органами почуттів; тому образ дорівнює об'єкту або абсолютно об'єктивний. Од( нак з позиції такого спрощеного трактування процесу пізнання неможливо пояснити розвиток пізнання, або, як можливі різні думки по тому самому питанню, або, як суб'єкт, однозначно і пасивно відбиваючи мир, здатний створити щось таке, чого в природі ще не було (здатність до творчості). Іншими слова( ми, активність суб'єкта в процесі пізнання філософи помітили ще в давній філософії. Саме так з'явилася друга модель.

II – агностицизм. Якщо в першої моделі абсолютизується об'( єктивність образа (результату пізнання), то в агностицизмі – його суб'єктивність (образ = суб'єктові) і на цій основі заперечується

261

здатність людини пізнавати світ таким, який він є насправді поза нашими органами почуттів. Суб'єкт не пасивно відбиває об'єкт, а істотно переробляє інформацію, що йде від об'єкта. Образ завжди суб'єктивний, тому що він залежить від будови органів почуттів і нервової системи людини, від його утворення, досвіду, системи цінностей, навіть настрою в цей момент. Візьмемо, наприклад, са( мий елементарний акт пізнання – зорове відчуття. Відомо, що в природі немає кольорів: зеленого, жовтого, червоного, синього і т.п.; ми ж відображуємо мир кольоровим. Отже, наше відчуття дає нам картину не схожу на об'єкт, а тому що ми не можемо вийти за межі своїх відчуттів (вони єдина зв’язуюча ланка людини із зовні( шнім світом), то ми не можемо із упевненістю стверджувати, що світ пізнаваний (що ми його пізнаємо таким, який він є, наприклад кантівська "річ у собі"). Крайній агностицизм стверджує, що світу поза нами взагалі немає (або людина не може це довести) – є тіль( ки наші відчуття. Історично перша форма агностицизму – антич( ний скептицизм, у якому були сформульовані аргументи (тропи) проти можливості достовірного знання. Знамениті 10 тропів Эне( сидема: не можна ніщо достовірне стверджувати так, як:

ті ж самі речі викликають у різних земних істот різні від( чуття; одним вони корисні, а іншим шкідливі;

різні люди також відчувають речі по(різному;

той самий предмет різні органи почуттів сприймають по( різному;

в різних станах люди сприймають речі не однаково, і навіть те, що бачать божевільні, не суперечить природі;

судження про речі залежить від їхнього положення (місця, відстані);

речі не можуть сприйматися ізольовано, у сполученні з різ( ними обставинами вони сприймаються по(різному (напри клад, камінь здається у воді легше, ніж у повітрі);

судження про речі залежить від внутрішнього устрою, стру( ктури речей;

судження завжди відносні в силу відносності всіх явищ;

судження залежать від того, постійно або рідко зустріча( ються явища;

судження залежать від поводження суб'єкта1 .

1 ' ) . . ' % ( ( %. – .: # * % * . – 1976. – .413-416.

262

Будь(яке пізнання починається з почуттєвого споглядання. Органи почуттів – це канали, вікна нашої свідомості у відкри( тий зовнішній мир. Почуттєвий досвід оформляються у від( чуттях, сприйняттях та уявленнях.

Відчуття – це відбиття окремих властивостей, якостей, предметів об'єктивного світу, що безпосередньо впливають на органи почуттів.

Відчуття – вихідний пункт пізнання, нерозкладний його елемент.

Якісну розмаїтість відчуттів називають їхньою модальніс' тю. По модальності відчуття діляться на: дотикальні, зорові, слухові, вібраційні, температурні, нюхові, смакові, больові; ві( дчуття рівноваги, прискорення, м'язово(суглобні, відчуття процесів, що відбуваються у внутрішньому середовищі органі( зму – органічні відчуття і інші.

З різноманітних відчуттів у суб'єкта складається цілісний конкретно(почуттєвий образ об'єкта – сприйняття.

Уявлення – це вища форма почуттєвого відбиття у вигляді образного знання про об'єкти, що безпосередньо не сприймані в цей момент. Фізіологічною умовою уявлень є збереження в пам'яті слідів минулих впливів і їхня актуалізація (пригаду вання) у цей момент.

Людина, як істота вільна і творча, здатна відірватися від безпосередньої даності в пізнанні. Ця здатність розвивається у вигляді розуму або мислення. Основу мислення становить процес абстрагування. Абстракція – (від лат. abstractio – ві дволікання) – процес виділення загального, істотного і існу( вання цієї ідеальної сутності (абстракту) у свідомості окремо від конкретних образів.

Відбиття абстрактної сутності об'єкта оформляється в по( нятті (у мові – в слові). Завдяки абстрагованості одним понят( тям людина позначає безліч різноманітних конкретних об'єк( тів, що мають різний вид, але одну сутність. Наприклад, по( няттям "людина" ми позначаємо і великого і маленького, і мо( лодого, і старого, і чоловіка, і жінку, людину намальовану і зо( бражену на фотографії і т.д., оскільки в нашім розумінні лю(

264

дини сконцентровані лише самі істотні якості і ознаки. Завдя( ки здатності до абстракції людина обмеженою кількістю слів, позначає нескінченну розмаїтість явищ навколишнього світу. Якщо поняття позначає об'єкт, то судження – це висловлення про об'єкт, а умовивід – це логічна операція, у процесі якої із двох або більше суджень роблять висновок.

Як взаємозалежать в процесі пізнання почуттєві конкретні образи і абстрактні поняття? Різноманіття відповідей на це питання можна звести до трьох основних позицій.

(1). Сенсуалізм (від лат. sensus – почуття, відчуття) – на( прямок у теорії пізнання, відповідно до якого чуттєвість є го( ловною формою достовірного знання. Сенсуалізм близький до емпіризму, що визнає почуттєвий досвід єдиним джерелом знання. Сенсуалісти стверджують, що тільки відчуття зв'язу( ють нас із зовнішнім світом і в них формується основа знання, а мислення лише класифікує, укладає отриману інформацію, не додаючи до неї ніякого нового змісту.

(2). Раціоналізм (від лат. ratio – розум) – напрямок у фі( лософії, що визнає розум основою пізнання і поводження лю( дей. Раціоналізм, на противагу сенсуалізму, абсолютизує роль мислення в пізнанні, аргументуючи це тим, що тільки думка проникає в сутність речей, тільки завдяки розуму людина під( німається над світом природи і здобуває здатність осягнути не тільки частку, випадкове, але і загальне, необхідне, здатність до творчості.

(3). Діалектична теорія пізнання розглядає почуттєве і раціональне як дві протилежні сторони того самого процесу. Розрив протилежностей і абсолютизація однієї з них веде до однобічного трактування пізнання. З діалектичної точки зору результати мислення не тільки дають нове знання, але і акти( вно впливають на структуру і зміст почуттєвого пізнання. Ра( зом з тим чуттєвий досвід, що виступає як вихідна основа пі( знавального процесу, розуміється не як пасивне втілення впливу предметів зовнішнього світу, а як момент активної практичної, чуттєво(предметної діяльності.

265