Тема: ФІЛОСОФІЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

План

1.Джерела вітчизняної філософії

2.Явище Софії

3.Буття і пізнання як промисел Бога

4.Людина як мікрокосмос

1. Джерела вітчизняної філософії

Шукаючи виток (як початок) і джерела, (як те, що дає по( чаток чому(небудь), у вітчизняній філософії ми неминуче зі( штовхуємося із двома вихідними проблемами.

Перша проблема – проблема національної специфіки або діалектики загального і особливого в розвитку культури і фі( лософії східних слов'ян. Інакше кажучи, яку філософію ми будемо називати вітчизняною: слов'янську, українську або ро( сійську? Серед безлічі точок зору на цю проблему позначимо три крайніх.

1.В розвитку культури і філософії східних слов'ян загальне переважає над особливим. Вилившись з одного джерела – да( вньоруської філософської думки, білоруська, російська і укра( їнська філософії до XV(XVI століть відносно відокремилися, набули національно(регіональної специфіки. В XVII(на поча( тку XVIII століть українська і білоруська філософська думка вплинули на розвиток російської філософії. Українські і біло( руські мислителі зіграли особливу роль в організації філософ( ської освіти і викладанні філософії в Росії. Для ідейно( філософських взаємозв'язків і взаємовпливів російського, українського і білоруського народів XVII(XVIII століть хара( ктерна поява мислителів бінаціональної і навіть полінаціона( льної приналежності: Сімеон Полоцький, Феофан Прокопо( вич, Стефан Яворський.

2.Точка зору, яка підкреслює перевагу особливого націо( нального над загальним. Стверджується, що українська і ро( сійська – це дві різних культурних традиції і що духовним спадкоємцем культури Київської Русі став тільки український

79

народ. Що українці, зазнавши впливу від Заходу в період фо( рмування народності, придбали особливі, багато в чому про( тилежні росіянам, риси менталітету (пріоритет індивідуаль( ного, особистісного над соборним, повага до інших мов і зви( чаїв, натхненність, пріоритет духовного над матеріальним, любов до природи, матері – землі)1.

3. Існує також точка зору, що своєрідної філософії у східно( слов'янських народів, у Росії (мається на увазі Російська ім( перія і всі землі які ввійшли у її склад) взагалі не було. “Філо( софією в Росії займалися і займаються, але говорити про ро( сійську філософію в тому розумінні, в якому говорять про французьку, німецьку або англійську не можна: національного філософа, яким є, наприклад, Декарт для французів, Кант для німців, Бекон для англійців, в Росії не було”2.

Ваша думка з цього приводу? Яку точку зору Ви можете на звати більш аргументованою, виходячи з Ваших знань

історії вітчизняної культури?

Друга проблема – проблема початку вітчизняної філософії або, починаючи з якого періоду можна говорити про своєрідну філософію? Ця проблема упирається в діалектику становлення і завершення самого процесу розвитку і вже розвинених (кла( сичних) форм.

Більшість істориків і філософів початок слов'янської філо( софії пов'язують з прийняттям християнства на Русі, тобто з X(XI століттями.

Однак, деякі пов'язують початок вітчизняної філософії з появою розвинених на власній основі, класичних філософсь( ких вчень, які виникли у зв'язку з поширенням університетсь( кої освіти – XVII(XVIII століття. Так, О.Ф. Лосєв пише, що вперше філософські інтереси пробуджуються в Росії в XVIII столітті, коли російський розум був зачеплений ідеями фран( цузького просвітництва і одночасно ідеями освіченого абсолю( тизму.

1 .: O >. O ! < // O-> +< - : # 3 . O., 1990. – .1. – . 162-169.

2 .: L !: W$ . – .: " , 1991. – .833.

80

Своєрідність вітчизняної філософії визначається історичною долею слов'янських народів. Слов'янські етноси, як більш моло( ді опинилися в руслі культурного впливу більш розвинених ци( вілізацій. В VI(VIII століттях у слов'янських племен йде процес розкладу родового ладу, виникнення феодально(суспільних від( носин, формування в IX(X століттях (в результаті об'єднання східнослов'янських племен) єдиної держави – Київська Русь. Філософія Київської Русі, яка формувалась в цей час, черпала ідеї із двох джерел: давньослов'янської язичеської міфології і християнського віровчення, яке прийшло з Візантії.

Слов'янська міфологія пов'язана із землеробською культу( рою. Серед безлічі богів і духів, в яких вірили і яким поклоня( лись наші предки, виділяються боги, пов'язані із працею на землі: бог грози – Перун, бог сонця – Даждьбог, бог вогню – Сварог, бог животворящих сил природи – Ярило, бог худоби

– Велес. Микола Костомаров вважав, що слов'яни, незважаю( чи на видиме багатобожжя, визнавали одного бога – батька природи... З літопису Нестора, – пише він далі, – видно, що слов'яни мали поняття про єдину верховну істоту, яку по пра( ву називали богом і відрізняли від Перуна, головного із друго( рядних божеств. Інші божества були істотами, які походять або випливають від верховного... Отже, кореневий принцип слов'янської традиції – еманація; по слов'янському уявленню і моральна, і фізична природа представляється живучою, вона містить в кожному явищі свій життєвий дух, який виходить від зіждителя”1. Таке приховане єдинобожжя, мабуть, було однієї із причин того, що слов'яни порівняно швидко сприй( няли нову монотеїстичну релігію – християнство.

В образно(метафоричній міфологічній картині світу часто ви( користовується образ дерева. Світ як дерево, яке своїми корін( нями йде в пекло, а кроною впирається в небо (небо – земля – пекло – вертикальна структура світу); яке обіймає чотири вітри (горизонтальна структура світу). В цьому дереві закладене осно( вне протиріччя буття – життя і смерть (зелене і сухе дерево). Да( лі ми побачимо, що образ дерева пізніше був використаний хрис( тиянськими мислителями у вивченні людини та її душі.

1 O >.&. ’! + +!. – O < : + , 1994. – .201.

81

Діалектичність міфологічної картини миру виявляється в образному баченні основних протиріч буття: життя – смерть, доля – недоля, небо – земля, чет – нечет, вогонь – волога, сон( це – місяць, білий (Білобог) – чорний (Чорнобог), близький – далекий (будинок – ліс, тридев'яте царство), священний – мирський.

Прийняття Руссю християнства, безумовно, можна назвати революцією в сфері духу, тому що воно змінювало (часто на про( тилежні) багато світоглядних орієнтирів (дивись таблицю 3).

Таблиця 3

Порівняння язичеського і християнського типів світогляду

82

Разом з християнством в середньовічну Київську Русь прийшла і європейська культура, а також елементи античної культури. Саме Візантія, зберігши античну культурну тради( цію, передала її іншим народам. Ухвалення християнства пос( лужило початком підйому духовної культури Давньокиївської держави. Візантійські монахи Кирило і Мефодій створюють слов'янський алфавіт. Своя писемність стала сильним каталі( затором в розвитку духовної культури, адже мова є універса( льним засобом збереження і передачі культурних цінностей.

Один з перших книжників Київської Русі Київський мит( рополит Іларіон так пише про історичне значення християні( зації Русі:

“... И подобало благодати и истине воссиять над новым народом... Так и свершилось. Ибо вера благодатная распростерлась по всей земле и достигла нашего народа русского... И уже не идолопоклонниками зовемся, но христианами, не без упования еще живущими, но уповающими на жизнь вечную. И уже не капища сатанинские воздвигаем, но церкви Христовы созидаем...

Тогда как пуста и иссохшая была земля наша ибо идольский зной иссушил ее, внезапно разлился источник Евангельский, напоя всю землю нашу.

Тогда как слепы мы были и невидали света истины, но блуждали во лжи идольской, к тому же глухи были к спасительному учению, помиловал нас Бог – и ввоссиял и в нас свет разума к познанию Его, по пророчеству: Тогда отверзнутся очи слепых, уши глухих услышат”1.

Багато дослідників помічають, що два основних джерела культури Київської Русі: давньослов’янська міфологія і хрис( тиянська релігія, незважаючи на протилежність, становили своєрідний синтез; утворилася “довіра” – діалог старої і нової культури (це відрізняє слов'янську культуру від західноєвро( пейської, в якій кілька століть ішла непримиренна боротьба античної і середньовічної християнської культурної традиції). Із цієї довіри і вийшла філософія Київської Русі, яка стала

1 ) , $ O . " // N . – >., 1990. – .113-114.

83