2.2. Основні особливості античної філософії

Виділимо деякі загальні ознаки, характерні для всієї Анти( чної філософії.

Антична філософія відрізняється розмаїтістю шкіл, на( прямків, проблем. Це багатоцвіття обумовлене культурно( історичним середовищем. Античне суспільство – це рабовлас( ницька демократія з досить високим ступенем свободи особи, а там, де свобода – там різноманіття і прогрес. Рабовласниць( ке суспільство – це суспільство, у якому здійснювався третій великий поділ праці – відділення розумової праці від фізич( ної. Наслідком цього був зліт духовної культури і, зокрема, розквіт філософії. Не випадково говорять: “Стародавні греки придумали все”; тому вивчення Античної філософії буде зав( жди актуальним.

Істотною ознакою Античної філософії є її зв'язок з міфоло' гією. Філософія поступово виділяється з міфології, відбува( ється рух від міфу до логосу. Вплив міфологічного світогляду проявляється в особливостях стилю античних філософів: час( те звертання до образів, до метафор, до притчі, до поезії, до ді( алогу. В грецькій міфології Всесвіт виникає в жарких обіймах богів і богинь, які самі – живе уособлення сил природи: землі і неба (Гея і Уран), земних надр (Тартар) і сяючого дня (Гоме( ра), шумного моря Понта і глибокого Океану. Всесвіт виникає з деякої єдності (Хаос) і управляється єдиним принципом (солодко млосний Ерос або Майора – доля). В філософії цій картині надається раціональна форма і все різноманіття світу виводиться з єдиного організуючого принципу: у Геракліта – це живий вогонь, Логос, у піфагорійців – музична гармонія небесних сфер, у Емпедокла – Любов і Ворожнеча. Від міфо( логії античні філософи успадкували художньо(естетичне сприйняття світу.

Філософія в давні часи була осередком всього наукового знання. Наука ще не звертається до дослідно( експериментальної методології, користуючись, як і філософія,

умоглядними методами осягнення істини.

44

Наприклад, Тит Лукрецій Кар у своїй знаменитій поемі “Про природу речей”, користуючись методом аналогії і поетич( ної метафори, так доводить атомарну побудову світу:

Це перед нами завжди і на наших очах відбувається От подивися: щораз, коли сонячне світло проникає В наші житла і морок прорізає своїми променями

Безліч маленьких тіл у порожнечі ти побачиш, миготячи, Мечуться назад і вперед у променистому сяйві світла; Начебто у вічній боротьбі вони б'ються в боях і битвах У сутички кидаються раптом по загонах, не знаючи спокою Або сходячись, або знову безперервно знову розлітаючись Можеш із цього ти усвідомити собі, як невпинно, Першооснови речей у порожнечі неосяжній метуться.

Космоцентризм – головна відмінна риса античної філосо( фії. Світ представляється як вічний, живий, який розвиваєть( ся, є розумним, одухотвореним, самодостатнім Космосом. Не( бозвід був для древніх вічною красою, абсолютним розумом, самим божеством. Цицерон, наприклад, приводить такий текст Арістотеля: “Якби існували такі люди, які б завжди жи( ли під землею в гарних яскраво освітлених житлах, прикра( шених статуями і картинами, були забезпечені вдосталь усім, що вважається необхідним для щастя, якби ці підземні люди ніколи не виходили на поверхню землі, а тільки по слухах знали, що є якісь могутні боги, далі, якби в якийсь час земля розверзлась, і вони, ці люди, змогли зі своїх підземних жител вийти на світло в ті місця, де ми живемо; і отут вони раптово побачили б землю і моря, і небо, і громади хмар, відчули б си( лу вітрів, глянули б на сонце і пізнали б як його велич і красу, так і його силу, як воно, розливши своє світло по всьому небу, утворить день, а з настанням ночі вони побачили б небо, все засіяне і прикрашене зірками; вони побачили б, як всі ці сві( тила сходять і заходять і помітили незмінність і постійність цих шляхів протягом всієї вічності, – то, побачивши все це, люди, які вийшли з під землі, звичайно, вирішили б і що боги існують і що все велике, що їм відкрилося, саме боги і створи(

45

ли”1. Людина – космічна істота, мікрокосмос – повинен наслі( дувати рух небесних тіл “... через сприйняття гармоній і кру( говоротів світу виправити круговороти у власній голові ... ін( акше кажучи, домогтися, щоб те що споглядає, як і вимагає початкова його природа, стало подібно тому що за яким спо( глядають...”2.

Для античної філософії характерний розвиток діалекти' ки. Древні помітили мінливість, рухливість, суперечливість самого світу (натурфілософія): “Це космос, той же самий для всіх, не створив ніхто ні з богів, ні з людей, але він завжди був, є і буде вічно живим вогнем, мірами що розпалюється і мірами загасаючим”3, а також суперечливість, мінливість нашого пі( знання – звідси діалоговий характер давньої філософії.

Герцен О.І. в “Листах про вивчення природи” звертає увагу на таку особливість античної філософії як її зв'язок з жит' тям: “Тоді наука черпала з життя і негайно поринала в нього. Діяльність філософа в Греції не обмежувалося школою, у сті( нах якої можуть цілі століття тривати суперечки, до того, коли хто(небудь почує їх за стіною, – там філософ був здебільшого вчитель народу, тим хто дає йому раду: Емпедоклу і Геракліту пропонували корону; Зенон загинув в героїчній боротьбі; по( вага до Піфагора доходила до поклоніння; Перикл ходив по площі афінській зі своєю дружиною, благаючи прощення Анаксагору; Пилип Македонський благословляв долю, за те, що його син народився в часи Арістотеля; Платона афіняни назвали божественним”4.

2.3. Філософія Демокріта

Демокріт з Абдер – давньогрецький філософ – атоміст і вчений(енциклопедист, народився близько 460 р. до н.е., рік смерті невідомий, за деяким даними прожив більше ста років. Демокріт – нащадок багатого і знатного роду, величезну спа(

1 .: *. .. . – >.: $, 1990. – .57-58. 2 .: ? . !. – >., 1971. – .3 – .1. – .539.

3 .: = // * ! . – O : M>O #H, 1991. – . 1 – .1

– . 55.

4 .: = *.). ? " $ // ! 2- . – >.: > , 1985. – .1. – .287.

46

дщину витратив на подорожі в далекі країни з метою одер( жання знань. По одній з легенд, на батьківщині був притягну( тий до суду за марну розтрату спадщини; під час виправдува( льної промови прочитав суддям один із своїх творів і був ви( знаний невинним.

Філософія Демокріта – це атомістичний матеріалізм. Увесь світ, всі тіла, відповідно до цієї концепції, складаються з атомів (atomos – неподільний) – дрібних матеріальних непо( дільних часток. Рух – внутрішня властивість атомів (здогад про внутрішнє джерело матерії, яка є в русі); різноманіття явищ навколишнього світу пояснюється розходженням форм атомів. Послідовно проводячи матеріалізм, Демокріт вважав, що душа складається зі сферичних, рухливих, вогненних ато( мів. Людина відрізняється від тварини особливим розташу( ванням атомів душі, які чергуються з атомами тіла. Після сме( рті душі розпадаються і атоми розсіюються в просторі. Боги також мають атомарну структуру і складаються із круглих во( гненних атомів, які нелегко руйнуються, але все(таки не вічні.

Космологія. Демокріт розвиває концепцію Левкіппа про космічні вихри, які породжують незліченні світи, різні за роз( міром і структурою. В одних світах сонце і місяць більше на( ших, в інших – більша кількість світил, у третіх – немає зо( всім. Світи, розрізняються за віком: одні тільки народжують( ся; інші – перебувають у розквіті; треті – гинуть зіштовхую( чись один з одним.

Для філософії Демокріта характерний твердий детермі' нізм – заперечення випадковості; все, по Демокріту, законо( мірне і має свої причини. Філософ стверджував, що люди ви( гадали ідол випадку, щоб користуватися ним як приводом, який прикриває їх власну нерозсудливість. Демокріту припи( сують авторство забавної притчі: Один раз лиса людина йшла по пустельній місцевості і їй на голову з неба впав камінь. Людина померла. – Якщо ми не будемо затрудняти себе пояс( неннями, то скажемо, що це відбулося випадково. Однак, спробувавши знайти причину, ми довідаємося, що в цій місце( вості живуть хижі птахи, які своєрідним способом полюють на черепах – піднімають у пазурах камінь і кидають його зверху на панцир черепахи й, розбиваючи його, ласують м'ясом чере(

47