Тема: ЄВРОПЕЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ XIX СТОЛІТТЯ

План

1.Німецька класична філософія

1.1.Критична філософія І. Канта

1.2.Філософія “Я” І.Г. Фіхте

1.3.Естетичний пантеїзм Ф. Шеллінга

1.4.Розвиток діалектичного методу у філософії Г. Гегеля

1.5.Антропологічний матеріалізм Л. Фейєрбаха

2.Філософія марксизму

2.1.Основні особливості марксистської філософії

2.2.Розробка ідей марксизму в працях Г.В. Плеханова і В.І. Леніна

2.3.Марксизм у XX столітті

1.Німецька класична філософія

Вєвропейській філософії XIX століття не можна виділити єдиної, головної ідейної течії; для неї характерні плюралізм світоглядних напрямків, філософських шкіл, інтенсивність теоретичних суперечок. Поряд із традиційним європейським раціоналізмом, у другій половині XIX століття з'являються ірраціоналістичні вчення в особах А. Шопенгауера, Серена К'єркегора, Фрідріха Ніцше (коротку характеристику їх вчен( ня дивіться в темі “Філософія XX століття”). В даному розділі ми охарактеризуємо дві школи, дві ідейні течії, які багато в чому близькі одна одній і в той же час протилежні, являють собою дві грані одного і того ж процесу. В XIX столітті в Єв( ропі буржуазний спосіб виробництва розвивається вже на власній основі, здобуваючи класичні риси. Класичні (завер( шені) форми буття породжують класичну філософію – німе( цька класика. Але в той же час, момент завершеності – це по( чаток кризи, коли явно проявляються основні протиріччя. Однією з форм відбиття кризи європейської буржуазної куль( тури і став марксизм.

Німецьку класичну філософію можна назвати революцією у сфері духу, тому що вона дала поштовх, підготувала методоло( гічну базу для формування нової релятивістської наукової кар(

158

тини світу. Кожен з відомих представників цієї школи створив свою неповторну філософську систему, яка претендує на певну завершеність і енциклопедизм.

1.1. Критична філософія І. Канта

Іммануїл Кант (1724(1804) – основоположник німецької класичної філософії народився, більшу частину життя прожив і вмер у місті Кенігсберзі. Він був сином скромного сідельного майстра, закінчив гімназію, місцевий університет, потім 9 ро( ків працював домашнім учителем в різних містах Східної Пруссії. В 1755 році І. Кант як приват(доцент почав читати лекції по метафізиці і природничих науках у Кенігсберзькому університеті. Не маючи постійного доходу, в 1765 році філо( соф змушений був погодитися на скромну посаду помічника бібліотекаря при кенігсберзькому королівському замку. І тільки у віці 46 років Кант стає професором університету, піз( ніше він був деканом факультету і двічі ректором університе( ту. І. Кант був зразком педантичності і пунктуальності. Стро( гий, до дріб'язків продуманий розпорядок життя його був спрямований на те, щоб зміцнити слабке від народження здо( ров'я і направити всі сили на наукову діяльність.

У творчості Канта виділяються два періоди: “докритич' ний” (до 1770 року) і “критичний”. Для першого періоду роз( витку філософії Канта характерні запозичення і еклектичне з'єднання ідей Лейбніца і Вольфа. Кант виявляє значну заці( кавленість до питань космології і космогонії, висловлюючи в цій області новаторські і діалектичні ідеї і гіпотези: ідею про вповільнення обертання Землі внаслідок морських припливів;

космогенну гіпотезу утворення Сонячної системи з дифу( зійної газопилової матерії. В роботі “Загальна природна істо( рія і теорія неба” Кант стверджує, що Сонячна система (як і інші космічні системи), не існувала вічно і не була створена всевишнім, а утворилася “природним шляхом”. Розсіяні мате( ріальні частки (холодне пилове скупчення) внаслідок тяжіння утворили величезну хмару, усередині якої притягання і відш( товхування породили вихрі і кулясті згустки, які нагріваються від тертя. Це були майбутні Сонце і планети.

159

В “критичний” період формується своєрідна філософська система Канта, основні ідеї якої викладені в трьох критиках: “Критика чистого розуму” (1782), “Критика практичного ро( зуму” (1788) і “Критика здатності судження” (1790). Чому фі( лософію Канта називають критичною? Кого і що критикує Кант? Головним завданням своєї філософії Кант вважає кри( тичний аналіз пізнавальних здатностей суб'єкта. На початку свого філософствування він ставить три питання:

Що я можу знати? Що я повинен робити?

На що я можу сподіватися?

Ці три питання знання, моральності і віри концентруються в одному головному: Що таке людина і чим вона може сама

стати?

Кант поставив і глибоко розробив проблему активності суб'єкта в пізнанні. Свідомість людини не пасивно споглядає об'єкт, а творить, конструює його, повідомляючи пізнаваль( ному предмету ту форму, у якій він може пізнаватися – форму загального і необхідного знання. Звідси слідує висновок: об( раз речі і сама річ поза нашою свідомістю не те саме і можуть істотно відрізнятися, тому, речі як такі залишаються непізна' ними “речами в собі”. На підставі твердження про суб'єктив( ний характер образу Кант робить висновок про неможливість пізнання світу (агностицизм). Але як у такому випадку мож( ливе наукове знання, яке має ознаки загальності і необхіднос( ті? Цю проблему Кант вирішує, звертаючись до апріорізму (apriori – знання, яке передує досвіду і незалежне від нього). У свідомості людини, по Канту є апріорні логічні форми, за допомогою яких можливе загальне (чисте) теоретичне знання. Такі форми Кант називає трансцендентальними1.

Інтелектуальні здатності суб'єкта розвиваються на трьох рів( нях: чуттєвість, розсудок, розум. Всяке людське пізнання, – пише Кант – починається зі споглядань, переходить від них до понять і

1 ( + . Truscendens – K $ $;, " F+) – , K " ! " F $+ !; O – " F + .

160

закінчується ідеями”1. Кожному рівню відповідають свої апріорні форми організації знання, свій розділ гносеології і галузь науки, яке переважно використовує ці форми (дивись схему 10).

В основі розсуду 12 основних категорій, що організують знання на цьому рівні (дивись схему 11). Вони підрозділяють( ся на математичні (кількісні та якісні) та динамічні (відно( шення та модальності).

На рівні розуму можливий вищий синтез знання і збігу протилежностей. Протиріччя пізнання Кант називає антино' міями2. В космології (вчення про світ) Кант виділяє чотири основних антиномії (дивись схему 12).

Використовуючи антиномії розуму, Кант висловлює геніа( льні діалектичні ідеї і здогадки про протиріччя як джерело ро( звитку не тільки пізнання, але і світу в цілому.

1 .: O ). ! 6- . – >.: 1963-1966. – .3. – .591.

2 * +! – $; ! + $ $, K $+ $, ! + $ - D $ + \ !.

161

1 .: . . N$ - $! ! XIX . – >., # B ! B , 1976. – .61.

2 .: O ). O " // * ! . – O., 1992. – .1. – .3. – .13.

162