го споглядання. Середньовічна філософія, будучи “служницею богослов'я”, відмовившись від вивчення природи, протиставив( ши себе науці, проте, зберегла інтелектуальну наступність розро( бкою раціональних методів пізнання, розвитком логіки.

2. Онтологія середньовічної філософії

Основі християнської онтології складають три основних принципи:

монізм;

креаціонізм;

оптимізм.

Монізм. В поясненні основи світу, першопричин буття, ре( лігійна філософія виходить із однієї духовної першооснови – бога (об'єктивний ідеалізм). Справжнім буттям володіє тільки Бог; він вічний, незмінний, самодостатній і трансцендентний (тобто перебуває за межами почуттєво сприйманого світу).

Креаціонізм (від creatio – створювати, творити) – ідея створення світу богом. Бог, як правило, нескладове буття, тво( рить світ з нічого (“creatio ex nihifo”) і не в силу необхідності, а в акті вільної волі.

Оптимізм. Заснований на наступному умовиводі: оскільки світ створений Богом, а Бог є вище благо і добро, то і світ по природі своїй добрий. Зло, диявол – це небуття, що прикида( ється буттям. Добро править світом і зло не в змозі його пере( могти. Обґрунтування цього принципу – теодицея (виправ( дання бога) – захист досконалості Бога і того, що їм створене, перед лицем існуючого світу зла – традиційна проблема хрис( тиянської філософії. Стверджується, що зло як недолік, позба( влення, порча існує для того, щоб благо могло розгорнути всі свої потенції. При цьому зло не рівнозначно благу. Воно не має самостійного джерела, а лише є присутнім в благі, та і то тільки акцидентально, тобто випадково, а не по сутності. Зло приме( ншує благо, “однак ніколи не може його цілком знищити”1.

1 .: * // * ! – >.:, 1969.

– .1 – .2 – . 841

65

Теодицея – виправдання Бога за існування зла у світі. Від

повідь на питання:

«Чому Бог як вище Благо і Добро зміг допустити існування зла у світі?».

Як би Ви відповіли на це питання?

Які є варіанти теодицеї в середньовічній філософії і сучасній культурі?

З перерахованих вище онтологічних принципів слідує, що Бог і Світ багато в чому протилежні один одному (дивись схему 6).

В релігійній філософії велика увага приділяється доказу буття Бога. Ця проблема має кілька варіантів обґрунтування.

Точка зору очевидної істини, відповідно до якої буття бога очевидне саме собою. Іоанн Дамаскін вважав, що знання про бога “природно вкладено у всіх” і тому немає необхідності до( водити його існування раціональними засобами. Буття Бога – це істина одкровення.

Онтологічний доказ буття бога, висунутий Ансельмом Кентерберійським, ґрунтується на твердженні, що із самого поняття “бог” з очевидністю слідує буття бога.

“Природний доказ”, розпочатий Фомою Аквінським і за( снований на русі розуму від наслідку до причини. Очевидні ре( зультати творення бога (наслідки доводять його існування як причини. Аквінат формує п'ять “ доказів(шляхів” буття бога.

Доказ від руху (кінетичний) виходить із того, що всі види перебувають у русі, а всі які рухаються приводиться в рух чи( мось іншим, а ті, в свою чергу, третім; ланцюг двигунів може бути нескінченним, і ми доходимо до першої причини, яка ні(

66

ким не рухається і яка все рухає – такою причиною є чиста форма, чистий акт або Бог.

Доказ від виробляючої причини говорить, що в матеріаль( ному світі існує певний причинний порядок, що бере свій по( чаток від першої причини, тобто Бога.

Доказ від необхідності і випадковості. У світі випадкових явищ “... необхідно покласти якусь необхідну сутність, необ( хідну самою по собі, що не має зовнішньої причини своєї не( обхідності всіх інших; по загальній думці, це є бог”1.

Доказ від ступеня досконалості виходить із передумови, що в речах проявляються різні ступені досконалості (добра, краси); про різні ступені можна судити лише знаючи абсолю( тну досконалість і її ми іменуємо Богом.

Доказ від божественного керівництва світом. Зі спосте( режуваної доцільності і гармонії світу варто зробити висно( вок, що “... є розумна істота, яка є ціль для всього, що відбува( ється в природі, і її ми іменуємо Богом”2.

Бог у християнській онтології – уособлення сутності буття. Виходячи із сутності, Фома Аквінський вибудовує онтологіч( ну ієрархію залежно від того, наскільки ця сутність актуалізу( ється в тих або інших речах. У класифікації основних сфер буття (дивись схему 7) Аквінат використовує арістотелівські поняття. “Матерія” і “Форма”, розуміння під формою актив( ний, організуючий початок пасивної матерії.

Із трактування сутності буття випливають і певні гносеоло( гічні принципи, рівні і форми пізнання. У зв'язку із цим Фома пише: “Міркую про тіло, щоб міркувати про душу, а про неї міркую, щоб міркувати над окремою субстанцією, над нею ж міркую, щоб думати про Бога”3.

1 .: E B (. * – >.: > , 1975. – .73. 2 .: F . - .75.

3 .: F . – .43.

67

Схема 7

Онтологічна ієрархія в концепції Фоми Аквінського

3.Пізнання як одкровення

Упізнанні сущого середньовічні філософи виділяють два рівні.

Перший рівень – вищий – знання надприродного. Голов( ний спосіб пізнання – одкровення – передача людям істин, які виходять від Бога і відображають його волю. Бог є не тільки абсолютне благо, але і абсолютна істина, тому один раз отримане в одкровенні знання є догматом, тобто положен( ням, що не вимагає доказу або аналізу, а прийнятим на віру.

Ухристиянстві основними видами одкровення є тексти Біб( лії або Євангелія.

Другий рівень – нижчий – знання єства, яке відшуку' ється людським розумом. Тут зразком, нормою вважали те( ксти Платона і Арістотеля, а також коментарі їх арабськими філософами.

Співвідношення цих двох рівнів пізнання інтерпретувалися в середньовічній філософії у проблемі співвідношення розуму і віри, науки, філософії і теології. Позначимо деякі крайні ва( ріанти вирішення цієї проблеми.

68

Точка зору повного заперечення цінності науки. Пріори' тет віри над розумом. Відповідно до Петра Даміані (1007( 1072) раціональне мислення повертається проти віри, будь( яка філософська думка небезпечна для віри і вважається ос( новою єресі і гріха.

Раціоналістична точка зору, представлена Абеляром і його учнями, які обґрунтовували необхідність піддати догма( ти віри оцінці розуму, як вищого критерію істини і омани. Примат розуму над вірою відстоював також Роджер Бекон (1214(1292).

Точка зору двоїстої істини, висунута латинськими авер( роїстами. Стверджує, що істини теології і філософії черпають( ся з різних джерел і коштовні кожна по своєму. Вільям Оккам, наприклад, стверджував, що буття бога – предмет релігійної віри, а не філософії, яка опирається на доказ. Розмежування віри і розуму.

Примирення віри і розуму при збереженні пріоритету віри характерно для філософії Ф. Аквінського. Філософія і конк( ретні науки виконують по відношенню до теології пропедев( тичні, службові функції. Відоме положення Фоми про те, що теологія не звертається до інших наук як до вищих стосовно неї, але прибігає до них як наближеним до неї служницям. Теологія не черпає з філософії і інших наук ніяких істин – во( ни є в одкровенні – але використовує їх з метою повчання. Використання їх не є предметом слабості теології, а навпроти, на думку Фоми, випливає з убогості людського розуму. Раці( ональне знання посереднім і вторинним чином полегшує ро( зуміння відомих догматів віри, наближає до пізнання “першо( причини” всесвіту, тобто Бога.

Істина релігійної філософії – це відповідність знання дог( матам віри. Кожна річ іменується істиною, оскільки наближа( ється до подібності з Богом. Таким чином, логічна істина є нижчим видом істини, який підпорядкований істині онтологі( чній, божественній.

Яка з точок зору Вам здається найбільш логічної і зрозумілою. Аргументуйте свою відповідь.

69