Потапенко_книга

потапенко утримується, щоб не потонути в них. творче самонавіювання любов’ю, добротою, всепрощенням приводить до запліднення душі світлою енергією., спонукає до відрощення крил слову. творчість О.потапенка повчальна, але не нав’язлива, тобто не дисциплінарний батальйон, де виправляють мислення й почуття, вона – співдружність духових хвиль-хвилювань поета й читача. у. творі часто помітно, як «випинали жили» на руках у письменника, а в О.потапенка слід відмітити легкість письма: образи (поставити наголос на першому складі) – як образи наголос поставити на останньому складі), доступні і погляду, і серцю.

поету вдалося оминути візіонерство, що створює поліфонічний ефект, але, здебільшого, не приховує схололу душу в мармурі слова. поезія О. потапенка має світлу ауру, любов – як німб над душею митця, осонцює життєвий морок. Його духовна лірика – як антидепресант, прихисток для натомленого болями серця. поетичними апокрифами можна назвати вірші цього поета. Знавець кореневої системи мови, О. потапенко кладе рядкипластами, тим витворює лагідну мовну гладь тексту. проситься назвати твори О. потапенка самшитовою лірикою, адже хороша поезія, як переливання крові, цілюще для духовного організму.

З прочитаного може скластись враження, що О. потапенко дуже набожна людина, але говорити треба про інше. Найінтимніше місце в людини – душа, а найсакраментальніше – віра. Імітувати розумом духовну поезію О. потапенка не можна, а щоб сягнути його одкровень, треба мати на те Божу благодать. творче ім’я Олександра потапенка синонімічне вислову – «благородна поезія», бо хто ще так високосно вознісся словом й увірував у святість грішної людини, що достойна бачити перед собою Бога на колінах?

Вірю в чистих людей і любов пресвяту лебедину, Знаки смерті нема, всі воскреснем у сяєві ми...

І Всевишній стає на пречисті довіку коліна Перед нами, Людьми, лебединими в душах Людьми.

воістино – доровано поету Олександру потапенку «від духа дар вогнистий» ...

240

Туліветрова Н.М.

учитель української мови та літератури Білоцерківського колегіуму, випускниця «Переяслав-Хмельницького ДВНЗ імені Григорія Сковороди»

• • • • . . •

• , , ¸

дана праця – це унікальний плід багаторічних роздумів, спостережень, висновків. Автором запропоновано абсолютно нову гіпотетичну теорію походження древніх слів, термінів, відмінну від узвичаєної, академічної.

дане дослідження стане у пригоді творчому вчителю при викладанні української мови та літератури, світової літератури, факультативних курсів та спецкурсів.

книга знайшла свого читача і серед учнівської молоді, зокрема при написанні науково-дослідницьких робіт у системі малої академії наук.

Цимбал Ярослав, учень Білоцерківського колегіуму, описуючи та аналізуючи загальні закономірності образно-асоціативних полів новели «Я (Романтика)» м. Хвильового, узяв за основу дослідження Олександра потапенка «таємниці символів, чисел, алфавітів».

Наукову діяльність потапенка О.І. характеризують високий професіоналізм, глибока обізнаність, оригінальність та творчий підхід.

241

Оля Волочай

студентка філологічного факультету

дуже мені сподобався ваш вчинок, як ви подарували книжечку хлопчику, якого продавці проганяли від книжкового магазину. Чесно кажучи, в наш час дуже мало таких людей, які б за свої кошти щось придбали і просто так подарували незнайомій людині. у наш час навіть води не подадуть людині, якій просто влітку від спеки може стати погано. Але як кажуть: «Світ не без добрих людей» і десь все таки знайдуться добрі люди.

Ащодо віршів, то я взагалі від них в захваті. поезію я люблю ще з дитинства. А особливо читаю вірші, коли мені дуже сумно, чи поганий настрій. тоді мені стає веселіше на душі і спокійніше.

Читала ваші вірші з великим задоволенням і відчула глибоку ніжність, любов, теплоту душі, справжні людські почуття. Оскільки мені подобається любовна лірика, то найбільше мені сподобались такі вірші як «Не можешь», «Слезы сердца», «Я так вдячний тобі», вірші, які присвячені матусі «материнська любов – найсвятіша», «Заповіт матері», «мамі», але найбільше я була в захваті від віршів, які присвячені Ганні Іванівні.

Я дуже вдячна вам за ці чудові вірші, які порадували мені серце. ви дійсно поет від Бога, тож творіть вашу красу.

Аще я вдячна Господу, що навчаюсь у такому чудовому університеті, де нас вчать прекрасні викладачі. вони віддають нам свої

242

знання , щоб ми могли донести їх до інших дітей. Наші викладачі чудові люди, з якими можна поговорити як з рідними людьми, запитати поради, якщо не можеш чогось сама вирішити. вони завжди допоможуть, підтримають, порадять. І я дуже пишаюсь тим, що навчаюсь в нашому університеті і обіцяю, що ті знання, які тут отримаю, донесу до інших дітей.

243

Ольга Гусарова

студентка Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»

ваша книга змінила мій світогляд, але не можу сказати, що кардинально. ви пишете, що до людей треба ставитися з любов’ю, так як про це пишеться в Біблії. Але, що робити, коли втрачаєш віру в людей? Із кожним роком свого життя я переконуюсь, що справжньої дружби не існує взагалі. Я людина добра, і завжди намагаюсь допомогти іншим, але коли допомога треба мені, розраховувати доводиться лише на свої сили. Хочу навести приклад із мого життя. в університеті я познайомилася з дівчиною, звісно ми стали подругами. протягом усього навчання я допомагала їй у всьому: робила реферати, контрольні, курсові, оскільки вона погано володіє комп’ютером, допомагала їй на іспитах. Ніколи не просила за це щось мені купувати, або дарувати, якщо вона робила якісь невеликі подарунки то лише з власної ініціативи. Але завжди, коли я просила

учомусь допомоги, вона знаходила причину, щоб відмовити. Зараз вона вчиться в магістра, і хоч ми вчимося у різних групах просить допомоги саме у мене. у Біблії сказано, роби людям добро і воно повернеться до тебе. Я ніколи не бачила підтвердження цієї фрази, усе добро, що я робила, повертається до мене лише зрадою. Не подумайте, що я хизуюся і хочу показати себе з найкращої сторони, я не ідеальна, але хочеться хоч якоїсь вдячності від людей, не подарунків, а лише доброго, щирого слова у скрутну хвилину. можливо,

учомусь я не права, можливо, саме мені треба змінити своє ставлення до інших, до життя, не дивитись на все з недовірою.

Хочу щоб ви знали, що після прочитання книги, я почала поіншому дивитись на життя. починаю розуміти, що саме моє очікування прояву вдячності від друзів, не давало Господу створити чудо

і показати справжню суть його заповіді.

244

Анна Лихно

студентка філологічного факультету Переяслав-Хмельницького ДПУ імені Григорія Сковороди

• • • •

• •

. .

потяг до читання у кожної людини з’являється в різний час. Одні захоплюються читанням із дитинства, інші -з шкільної лави, а дехто – у зрілому віці або навіть після виходу на пенсію. Але в тому, що у нас читаюча країна, можна переконатися навіть їдучи в метро: одні сидять з газетами, інші – з книжками.

Язахоплююсь читанням зовсім недавно. Не те, щоб я не любила читати, просто для задоволення цим займатись не має коли. Але

,коли мені до рук потрапила ваша книга, то була в захваті. Я давно хотіла попросити, щоб ви мені подарували хоча б одну свою книгу, але дуже соромилась. та, коли ви мені подарували аж дві свої книги, я була дуже щаслива і вдячна вам!!!

коли я читала вашу книгу «дух. Любов. творчість», мені здавалось, що я зовсім в іншому світі. у світі, в якому немає зла, брехні, зради, а є тільки добро і кохання. Я пРОСтО в ЗАХвАтІ вІд вАШИХ пОеЗІЙ!!! вони надихають мене на добрі справи, взагалі дають натхнення, очищають душу та думки.

Особливо мене зацікавили ваші поезії присвячені дружині. у них є стільки кохання, тепла, ніжності, відданості. таке враження ніби кожний рядок прожитий вами окремо. ви з такою ніжністю і трепетом звертаєтесь до Ганни Іванівни. Навіть звичайна людина, яка не знає вас, прочитавши ці рядки, зрозуміє, яка любов вас переповнювала, коли писали цю поезію.

На мою думку, дар поета – це вам подарунок від Бога. ваші поезії просто неперевершені!!! Читаючи деякі з них, я плакала.

Яхочу сказати щиро, що коли вперше вас побачила, то відчула, що переді мною стоїть надзвичайно добра людина. відтоді ви мене щоразу вражали все більше і більше. Я дуже вдячна Богу, що

245

він послав мені таку людину, як ви!!! також пишаюсь тим, що ви читаєте у мене пари.

дуже хочу подякувати вам за вашу дружину. Ганну Іванівну я теж дуже поважаю і люблю. познайомившись із вами двома, я стала зовсім іншою людиною і відтоді беру приклад із вас обох. коли мене запитують, які мої улюблені викладачі в університеті, то я з гордістю відповідаю: Олександр Іванович та Ганна Іванівна потапенки.

тому я бажаю вам натхнення у ваших поезіях і міцного здоров’я. І дуже хочу, щоб ви ще довго – довго радували нас своїми поезіями!!!

246

Мельниченко Л.І.

студентка інституту мови та літератури Переяслав-Хмельницького ДПУ імені Григорія Сковороди

• • . . •

Вірю в чистих людей і любов пресвяту лебедину, Знаю: смерті нема, всі воскреснем у сяєві ми… І Всевишній стає на пречисті до віку коліна

Перед нами, Людьми, лебединими в душах Людьми.

у цих кількох граціозних строфах Олександра потапенка перед нами постають одвічні проблеми людського буття і смерті, віри, надії, любові – поняття настільки складні, що майже не піддаються охопленню. у їх осмисленні людина не зводиться лише до тілесного поєднання духовної тріади, з-поміж якої найважливішою є Любов, якою й сповнена чи не вся поезія збірки Олександра потапенка «дві матері».

Символ віри, Надії й Любові у творчому доробку поета – унікальний феномен, який немислимий без образу «двох матерів» – Божої, небесної і реальної, земної. Це вони оберігають нас протягом життя, наповнюють почуттям гордості і гідності, роблять сильними і незламними. Їхні імена, як святині, проносимо на устах і в серці від народження до смерті, у важкий час кличемо матір і віримо, що вона нас чує і прийде на допомогу. тільки чомусь ми «рідко цілуємо руки» і «свічі золотавимо в храмі», пізно усвідомлюємо вартість їхньої турботи. Сповідь-молитва сина змушує серце щеміти, а очі опустити додолу: як часто забуваємо про невідплатний борг за безсонні ночі, проведені біля колиски, за ласку і тепло, передчасно вкрите інеєм чоло і подароване життя. Але незважаючи ні на що, Любов матерів безмежна, вона не знає граней, а їхні сльози ллються у вірі й Надії за всіма дітьми:

Свіча горить, а матері крильми В обіймах плачуть за всіма синами…

247

І образи святії в рушниках Скропляє віск із сивими сльозами…

Авторська інтерпретація світу через почуття любові – це квінтесенція філософських роздумів, пошуку сенсу життя, осмислення загальнолюдських цінностей. Людина усвідомлюється митцем як унікальне творіння на землі, наділене надзвичайною силою, на яку вказує сам Господь Бог:

Господи, воскреслий у віках, В чому сила: у розп’ятті, крові? Із Небес по всіх-усіх світах:

-У любові, люди, у любові! («У любові»).

Любовключове поняття у поезіях, це всесильне почуття, яке пронизує кожне слово. «про нього не говорять, а мовчать», його велич не підвладна вимірам часу і простору. полум’я любові виникає в серці людини без відома, тому сприймається ліричним героєм як найтяжча кара небесних сил:

Я із сином твоїм на Голгофі вмирав, Гріх змиваючи праведно кров’ю… Чом же, Боже, мене покарав, Найсвятішим, що зветься любов’ю? («Мій хрест – це ти…»).

у кожному вірші О. потапенка почуття любові воскресає, мов фенікс. Щире слово поета розкриває перед нами світ ніжності й кохання, розуміння законів мистецтва й естетичного сприймання світу, важливості залишатися людиною із серцем, сповненим любов’ю, за будь-яких умов:

Любов – безумство, ласка і вогонь, Любов – дарунок благодатний з Неба… І ніжні пелюстки твоїх долонь, З яких живу я воду п’ю від тебе! Любіть серед гіркот і лиходіїв,

248

Коли душа посічена болить… У Вірі і Любові, і Надії, І в безнадії – все одно любіть!

(«Є кохання на світі»).

Образ ліричного героя неперевершений: він втілює найкращі естетичні ідеали закоханої людини. усю повінь його схвильованих і пристрасних почуттів, які цілком належать їй, єдиній, найдорожчій, автор влучно передає анафорою: «Я так хочу любить, // Я так хочу любить твої очі, // Я так хочу віддать // Ніжне серце тобі…», «Я так хочу віддать // все тепло тих трояндових мрій! //Я так хочу почуть, // Як ти ніжно шепочеш» («Я так хочу любить…»)

перлинами збірки О.потапенка є поезії, у яких звучить мотив любові до україни. кожне слово – справжнє коштовне надбання, воно мерехтить усіма мальовничими гранями. так, Батьківщина виростає з-під пера автора вишневим раєм, її сини – тополиною надією, рушники – веселковим шитвом, пісня і мова лебединими.

249