Потапенко_книга

або поведінки персонажа, промовистої ситуації, однієї влучної фрази. можна впевнено стверджувати, що в цих текстах повною мірою відчувається уважність автора до людей. Чільне місце в публікованих матеріалах посідає експресивна лексика, автор послуговується публіцистичним стилем, використовує професіоналізми. Статті підпорядковані ідеї виховання читача. Автор постає як вдумлива людина у міркуваннях про життя, моральне обличчя сучасника, місце звичайного громадянина в суспільстві, глибокий дослідник методики навчання рідної мови та літератури, життєлюб.

Серед жанрового розмаїття ранньої творчості О. потапенка – вірші, епіграми, літературні пародії, гуморески. перші поетичні твори побачили світ в районній газеті «Світло Ілліча». вірші «достатку ковалі» (1968 р.), «мій рідний дім» (1969 р.), «Ой, сніжок пухнастий» (1970 р.), «п’ятикутна зірка» (1970 р.) сповнені мотивами раннього юнацького кохання, щирої любові до рідної домівки, Батьківщини, людей праці:

Моє село, мій рідний дім, Вас залишити і забути Не зможу я, бо в краї цім – Мої пісні, в труді здобуті.

Мій Пірнів краснем над Десною Застиг у роздумі німім Над українською рікою Під небом срібно-голубим.

(«Мій рідний дім»).

О. потапенко, навчаючись у педагогічному інституті, аспірантурі, працюючи викладачем у вищому навчальному закладі, невпинно продовжував свої творчі вправи. у 1987 році на сторінках газети «Світло Ілліча» у рубриці «З поетичного зошита» було опубліковано поезію «квіти любові» з присвятою: «матері моїй, Галині тимофіївні клименко». Автор – це вже не наївний юнак-романтик, а людина з великим життєвим та творчим досвідом. у мелодійних рядках прочитується безмежна синівська любов до матері, яка все життя кохалася у квітах. квіти для автора

180

є уособленням тепла і ласки найріднішої людини, рідного дому, вічних людських цінностей, непроминального плину буття:

Матіола і мальви, в гінких павичах, У трояндових рос дивоцвіті… Скільки знаю, город, аж веселка в очах, Помережили мамині квіти.

В зимній вечір під припічком – зоряний сон, То жоржини дрімають, теплом перевиті, Весняне передгроззя колише бутон, А в долонях-пелюстках матусиних – літо.

…Крізь роки бачу: лине цвіт-райдуга ввись, Голос щедрого серденька мами:

Вір, красою сповитий мій сину, колись Торгувать перестануть квітками.

мова вірша багата, семантично та експресивно виразна. відчувається, що автор вправно працює зі словом.

Опублікована у газеті «комуністична праця» (1987 р.) поезія «українська мадонна» написана в переяславі під враженням від прочитаного автором матеріалу про подвиг, який здійснила у роки війни дев’ятнадцятирічна медсестра Галина прокоф’єва, засвідчила, що до поетичної скарбниці О. потапенка додалися зразки громадянської лірики.

Ще навчаючись на першому курсі філологічного факультету, О. потапенко створив епіграми на однокурсників, які вийшли друком в інститутській газеті «За педагогічні кадри» (1971 р.). Стислими, дотепними, жартівливими, із загостренням висміюваних рис, але висміюванням добрим сміхом, є епіграми О. потапенка:

Невеличкий, гострослівний, Як дзвінок не замовка.

У відвертості чарівний Вмер би він без язика! (В. Небрат).

І ще:

Родом з краю поетичного, Сам він настрою ліричного…

181

Та і як же не писати, Як тебе Шевченком звати?! (В. Шевченко).

у 1971 році в журналі «перець» побачила світ літературна пародія О. потапенка під назвою «Біганина» на поезію С. тельнюка:

«А по небу дивне сонце бігло

Іна хвильку стало відпочить». «І білий день побіг назад

Іопустилась вись.

Махав руками білий сад, Тікаючи кудись…» «Дерева дружною юрбою Услід за поїздом біжать».

(Станіслав Тельнюк, із збірки «Опівнічне», видавництво «Радянський письменник»)

Що люди бігають – не дивно, А що природа – новина.

Чи норми на значок спортивний Складать взялася і вона?

Олександр Потапенко.

О.потапенко любить веселий здоровий сміх. про це свідчать

ійого прозові гуморески, у яких відображено курйозні події та випадки з життя, створені на основі спостережень за людськими вчинками, а також завдяки авторській фантазії та уяві. додають читачеві веселого настрою гуморески «Секрет», «Онуки – здоров’я запорука», «Шнурки», опубліковані у газеті «Світло Ілліча» у 1977 р. у жартівливій формі автор відображає моральноетичні аспекти людської поведінки.

Широкий спектр раннього творчого доробку Олександра потапенка – свідчення активної життєвої позиції, наполегливої роботи зі словом, намагання розібратися в літературних прийомах. енергія і творчий неспокій стали відправною точкою для розширення меж особистісного і творчого простору.

182

Тетяна Деркач

провідний бібліотекар ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

° • •

(матеріали для уроків літературного краєзнавства)

відродження україни не можливе без пробудження національної свідомості українського народу, насамперед молоді. Особливе занепокоєння нині викликає відсутність у більшості юнацтва усвідомлення себе як частини народу, співвіднесення своєї діяльності з його інтересами. Зарадити справі може активна популяризація серед широкого загалу духовних надбань мудрих предків, активне впровадження у практику виховної та навчальної роботи в освітніх закладах заходів на основі народних традицій, ознайомлення вихованців з основами краєзнавства, літературного зокрема. Адже кожна людина закорінена у свій рідний край. Саме з пізнання історії та культури малої Батьківщини починається пізнання себе, свого народу, усвідомлення нерозривної єдності з попередніми поколіннями та духовним світом нації.

творчість сучасних поетів київщини ще не стала предметом широкого та різнопланового дослідницького аналізу. Звичайно, з’являлися й з’являються публікації з проникливими спостереженнями, цікавими ідеями, але системно-історичних досліджень бракує. Ще не здобула належного поцінування літературна діяльність митців київського регіону, для кого поетична творчість – це, поряд з основною професією, одкровення, поклик серця. поетичний доробок Олександра потапенка складають поетичні збірки «крещендо душі» та «дві матері», до яких увійшли україномовні поезії, російськомовні романси й пісні, переклади творів російських поетів Є. Євтушенка, С. Єсеніна, О. кочеткова, в. висоцького, Б. пастернака. вірші О. потапенка друкувалися в колективному збірнику «Самоцвіти», журналі «дивослово», на сторінках республіканських періодичних видань, звучали у телепередачах та по радіо. Завдяки тісній співпраці з викладачем

183

університету в. тузиком, з’явилися пісні на слова поета і відразу полюбилися слухачам – представникам різних професій, жителями багатьох міст і сіл україни, бо звучать вони зі сцен культурних і освітніх закладів, конкурсних майданчиків. у 2007 р. вийшов диск пісень О. потапенка у співавторстві з в. тузиком «дві матері».

творчість Олександра потапенка стає предметом дослідження літературознавців: стаття молодого науковця володимира подриги якраз і стала першим та, наважимося сказати, вагомим кроком в осягненні творчості поета як завершеної та самоцінної системи, що постала й функціонує в динаміці сучасного літера турного процесу. прикметним є той факт, що переважно українське університетське літературознавство досить віддалено в часі дистанціює від себе предмет свого розгляду. А тут маємо близьку дистанцію між дослідником та поетичними текстами.

Характерною особливістю нашого часу стала поява численних навчальних посібників для студентів і всіх, хто цікавиться літературою рідного краю, присвячених темі літературного краєзнавства. такі видання, як «Літературні імена переяславщини» (автори Н.в. Ігнатенко, Н.С. Гаврилюк), «Літературне краєзнавство київщини» (автор Г.І. потапенко), «кришталеві роси. поетична антологія київщини» (упорядники О.І. Шкира та ін.), збірник віршів педагогів україни «Самоцвіти» подають літературний портрет Олександра потапенка та тексти віршів. видання містять короткі відомості про творчий шлях О. потапенка, ґрунтовний літературознавчий аналіз його поезій відсутній.

метою статті є виявлення особливостей образного відображення світу поетом, ідейно-естетичний аналіз україномовних віршів збірки «дві матері», визначення провідних мотивів лірики Олександра потапенка, розкриття ідейно-художніх особливостей образів-архетипів та з’ясування художніх особливостей творів.

-ƒ„‹€±-“ ‚ˆ•‘€¥Œ‹€ ƒ‡€Šˆ¥•€. ‹„€¥-…¥€ ”Œ¥-‘‡˜ ‚-‡ˆ- ‹€‡–‹¥ƒ² ‡€ ¥€–•ƒ‰ƒ-ŠˆŒ€„ƒ„-…¥ƒ² Œ-“‚˜¥ƒ‘‡- «†‡ª“. Розглядаючи творчість того чи іншого письменника, варто приділяти увагу не лише творчій, а й людській вдачі митця, його життєвому шляху.

Біографія Олександра потапенка схожа на біографію його

184

ровесників, одержимих спрагою знання. Але автобіографією, яка так довірливо подається в його щирих, майже сповідальних поезіях, він помітно виділяється серед майстрів поетичного слова. Звичайно, мистецька річ набирає довершеності, коли в процесі її творення душа автора самоочищується, а тому народжений у морально виважених почуттях словесний ряд сприймається читачем захоплююче, адже там підкуповує правда пережитого.

душі буває тісно на території, відведеній їй від народження, і тоді вона шукає виходу у ширший світ, у творчість, зокрема – в поезію. тільки в ній можливий лет думки, щемливе самосповідання, воля душевних поривань. Народився Олександр потапенко 1953 року в с. вища дубечня вишгородського району київської області в сім’ї, де завжди шанували працю і творчість. Стати педагогом і поетом Олександрові потапенку воістину було написано на роду. З малих літ його оточувала атмосфера, де шанувалися інтелект, культура, українська ідентичність. Родина нараховує 16 педагогів, серед яких біологи, філологи, фізики, історики. мати, Галина тимофіївна, яка понад 30 років пропрацювала вчителем мови та літератури і була відмінником народної освіти уРСР, долучила дітей до краси українського поетичного слова, бо й сама ним майстерно володіла.

після закінчення (з відзнакою) київського державного педагогічного інституту імені О.м. Горького у 1975 році О. потапенко працював учителем української мови та літератури у Нижчедубечанській та вищедубечанській школах на київщині. Ранні поетичні, прозові та публіцистичні твори публікувалися на сторінках обласних та республіканських періодичних видань. у 1977 році став лауреатом республіканського конкурсу на кращий нарис про освітян, оголошений газетою «Радянська освіта».

маючи значний потенціал знань та прагнення випробувати свої сили у науці, О. потапенко вступив до аспірантури Інституту педагогіки АпН україни. після її закінчення у 1982 році захистив кандидатську дисертацію. Свою наукову кар’єру розпочав далеко від домівки – у вкрай зросійщеному місті кривий Ріг. працював викладачем криворізького державного педагогічного інституту, а потім завідувачем кафедри. тут він отримав загартування викладача вищої школи,

185

знайомив студентів з основами педагогічної майстерності вчителяфілолога, навчав методики викладання української мови.

та душа прагла самовираження, яке найповнішим чином можливе лише у рідному краї, що випестив з дитинства душу кольоровим дивограєм квітів, пахощами полів і лугів, краї, щедрому на дружні поради, підтримку та допомогу друзів і рідних.

тож, дізнавшись про відкриття філіалу київського державного педагогічного інституту імені О. м. Горького, який відкривався у переяславі-Хмельницькому, О. потапенко у 1986 році разом із сім’єю переїздить на київщину.

Свою трудову діяльність на новому місці роботи розпочинає на посаді старшого викладача. Саме тут, у древньому місті, славному своїми історичними і освітніми традиціями, у стінах молодого вищого навчального закладу розпочалася віха бурхливого розвитку О. потапенка як науковця. Свою викладацьку та наукову діяльність він продовжує на посадах доцента, професора переяслав-Хмельницького дпу імені Григорія Сковороди. тривалий час завідував кафедрами української мови та літератури, методики викладання мови, української та зарубіжної літератури, був деканом філологічного факультету, проректором із навчально-виховної роботи. у 1993 році першим серед викладачів тоді ще переяслав-Хмельницького філіалу кдпІ імені м. п. драгоманова отримав звання професора і став наймолодшим професором в україні зі спеціальності «методика викладання української мови».

у 1998 році О. потапенка призначено деканом факультету довуз’івської підготовки, а з 2005 р. – відділення. він продовжує працювати завідувачем кафедри української лінгвістики.

Очолює власну наукову школу. працює над науковими проблемами в галузі етнолінгвістики, лінгводидактики, культурології, теософії, поезії.

відмінник народної освіти з 1996 року. має десятки грамот і подяк.

Олександр Іванович є автором 140 наукових публікацій, з них 32 – монографії, словники, посібники та підручники для вНЗ,

186

ЗОШ, ліцеїв, гімназій. Зокрема, «Шкільний словник з українознавства», що вийшов друком у 1995 році, створений у співавторстві з науковцем-філологом університету в.І. кузьменком, видано в Австралії. дві книги перекладено російською мовою («тайны символов, чисел, алфавитов». – к., 1999; «тайны духоматерии». – к, 2000).

О. потапенко – людина неординарна за стилем мислення, захопленнями, науковими інтересами. у полі зору його як науковця не лише проблеми мовознавства й методики мови, але і народознавства, теософії.

він є автором унікальних робіт, уперше створених в україні, зокрема «Словника символів» та «Словника символів культури україни», що витримали три видання і користуються попитом серед вчених, учителів.

під його науковим керівництвом і за безпосередньої участі вперше у країні видано підручник для вНЗ «етимологія української мови» (видання здійснювалося у 2003 і 2005 рр.). у «Лінгводидактиці» (2005 р.) запропоновано авторську методику навчання магістрів на нових методологічних та методичних засадах.

уперше в україні авторським колективом кафедри на чолі із Олександром потапенком було створено посібник для вищих навчальних закладів «методика викладання української мови. модульно-рейтинговий курс», що побачила світ у 2006 році.

Олександр Іванович добре знається на музиці. музика входить у плоть його поезій. велику роль у цьому відіграло дитяче виховання, атмосфера родини. він знайомий з багатьма українськими композиторами, поетами-піснярами, співаками – справжніми професіоналами і популяризаторами українського пісенного мистецтва.

пісні на його слова та музику в.О. тузика стали переможцями обласних та республіканських конкурсів. Наприкінці 2005 року вийшла їхня спільна книга пісень «крещендо душі», у 2007 році – диск, що вміщує 18 пісенних композицій, виконавцями яких є талановита молодь – співаки з переяслава-Хмельницького (учасники і переможці всеукраїнських пісенних конкурсів та фестивалів).

187

За значну наукову діяльність, виконання організаторських та громадських обов’язків, вклад у розвиток вищої школи у березні 2006 року Олександр потапенко удостоєний нагороди президента україни «Знак петра могили».

Олександр Іванович – душевно відкрита людина, великий життєлюб, людина, здатна прийти на допомогу кожному, кому вона потрібна, бо його життєве кредо – поспішайте творити добро.

О. І. потапенко – автор поетичної збірки «дві матері», що побачила світ у 2005 році і відразу знайшла відгук у серцях читачів, бо книга ця – своєрідна сповідь поета-митця, гімн любові.

Нова книжка О. потапенка «дух. Любов. творчість» – це творчий підсумок поета, продовження й переосмислення накреслених у попередніх його книгах. (поетичній збірці, книгах з ізотерики) тем і мотивів, а також послідовне поглиблення філософських засад його поезії. Грандіозність задуму (збірка містить описи нових наукових гіпотез, таємничих паранормальних феноменів, вражаючий містичний, духовний досвід автора, твори поетичної збірки «дві матері», російськомовні романси та пісні, переклади), різноманітність тем, об’єднаних планетарним мотивом добра і Любові, та розмаїтістю форм (нариси, вірші, переклади) – це пошук автором нового слова, слова поетичного, філософського і навіть релігійного.

‰‡ƒ‹‘˜•€ -¥‡ˆ‹Š‹ˆ‡€ª-“ Š‹ƒŽ‚ˆ«† ‚©Žƒ‰-. •–«€¥-‘‡†…- ¥†œ Š€±ƒ‘ ‡‰ƒ‹…ƒ‘‡-. поетична творчість – це особливий стан душі, розмова з Богом, це особливе одкровення, у ній знаходяться і відкриваються найпекучіші істини. у поезіях митець висловлює своє бачення сучасної йому доби, створює власні філософські візії, за допомогою поетичного слова прагне доторкнутися до найпотаємніших струн людської душі. Безперечно, цікавою і яскравою є спроба автора подати світ як внутрішньо-гармонійну, врівноважену систему, вибудувану на основі всесвітньої Любові як Абсолюту, Любові, яку не можна руйнувати. Її треба і надалі вдосконалювати. На думку О. потапенка, справжня поезія, пісня народжується лише тоді, коли душа людини або радіє, або молиться, або плаче.

188

Однією з найважливіших граней людського єства є любов. Любов – властиве людині як одушевленій істоті глибоко особисте, інтимне почуття виняткової прихильності – усвідомленої, часто й несвідомої – до іншої людини, людської спільноти, якогось явища, ідеї, життєвої мети; це і закорінена в генотипі сердечна прив’язаність до своєї нації, народу, батьків, до рідного краю. Саме любов надає людині усвідомлення неперервного сенсу життя, подолання споконвічного жаху смерті, страху самотності, непотрібності й забуття. Любов є життя. усе, що людина може зрозуміти, вона розуміє тому, що любить, усе може існувати тільки завдяки тому, що існує любов. усе у всесвіті зв’язане однією нею. у такому широкому, вселюдському сенсі й водночас у конкретно-життєвому спрямуванні та виявленні любов становить одну з ментальних констант світовідчуття

ітворчості Олександра потапенка.

усвоїй книзі «дух. Любов. творчість» поет пише: «Я радів, коли усвідомив велику істину духовного Неба – смерті немає. добрі справи, краса душі, жертовна Любов – це вічний скарб духовної Людини. Я радів, коли написав такі слова: «ми вважаємо, що людина стала доброю і красивою Людиною саме тоді, коли, зірвавши тендітну квітку, не скористалася нею як смачним наїдком, а подарувала істоті протилежної статі як ознаку прихильності і світанкової Любові. А ще, коли мовила з трепетом: «кохаю!». взагалі, я мрію, щоб люди ніколи не продавали квітів, бо то наші зоряні душі, зіткані зі сліпучо-яскравого сяєва творця» [18; 4]. тож не дивно, що любов, посідаючи таке важливе місце в духовному житті людини, завжди була в центрі її самоосягання, самопізнання. І самопізнання насамперед поетичного: адже узагальнювальна сила художнього образу й ліричного переживання у цьому разі значно більша, аніж широкі тлумачення почуття любові у філософії та психології.

Олександр потапенко – поет любові. Любов у його поетичній творчості – не тільки предмет ліричного вираження, а й філософського осмислення. Автор як педагог-вчений і як митець завжди перебував у русі й розвитку, тому художня філософія любові теж не могла залишатися застигло-статичною. вона знайшла своє гли-

189