Потапенко_книга

його земного єства. вона є невід’ємним тлом й учасником усіх переживань ліричного героя. Антеїзм як риса української ментальності присутня у творчості поета. він залюблений у землю, квіти, дерева, шанування яких бере свій початок із сивої давнини, коли наші предки поклонялися деревам, як Богам, а кущі, квіти використовувалися не лише з практичною метою, а й задля краси. квіти були окрасою життя. квітник був неодмінною частиною української садиби. Особливе розкрилля поетової душі виявляється шляхом уведення до художньої тканини твору пов’язаних із рослинністю епітетів, порівнянь, метафор. дивовижні за своєю змістовністю, вони глибинно передають внутрішній стан ліричного героя:

Твоя душа – то ніжні очі, То мальва трепетна в саду, О, як вона кохання хоче, Бо долю має молоду. [17; 70]

Система тропів у поезії О. потапенка досить розгалужена. Найпоширенішим тропом у його віршах є епітет. поряд із поширеними, постійними (шовкова трава, грішні душі, жорстокий біль, вічне життя, проста людина, барвінок хрещатий, холодний сніг, сірі будні, ясні зорі, рясні дощі), зустрічаємо більш вишукані (тополине літо, блакитно-синій сон, ромашки білі, срібний вальс, лелітка світанкова, чубчик золотий, дзвінкі/стрімкі небеса, вербовий сум, синій птах, весняний жар, трояндові мрії, зоряна вода, срібний човен, трепетні серця, ніжна чистота, тихий щем, ніч горобина, святі рушники, лебедині люди, вишневий рай, терпкі ночі, веселкові стрічки, ясна жага, посічена душа).

притаманними для поезії О. потапенка є порівняння – чіткі, експресивні, кольорово означені: я, немов зелений лист; як білі свічі будуть ангели сіять; любов свята, як мати і отець, як світ гордлива і така вродлива; ти... з небес, як молитва зійшла; моя душа, як білий лебідь лине; я до тебе лечу ... наче лебідь, до сонця злітаю.

досить багатою та складною є система метафор: не торкайся душі теплим подихом віч; і я крильми до тебе тихо пригорнуся; і

220

хай хоча б душа моя насниться і з німбом золотим твоїм зіллється; згорали дні і роки; тепло трояндових мрій; відпущу я на волю свою долю небесну; свічада любові запалює ранок; загорни мене в крила свої; моє серце співало поміж весняних мрій; журавлі срібний вальс нам заграють; накупай мене у щасті; очі молоді любов’ю звиті; тихо сніг ізкапує сльозами.

у поезії О. потапенка пишним цвітом процвітають милозвучні алітерації, навіяні не лише фольклорною традицією, а й непідробним прагненням самого автора до мелодійного облаштування свого тексту:

Тиха радість моя, Маків цвіт тополиного літа, Голуба течія

Улілеї, як свічі, налита. [17; 66]

вцьому уривку з вірша «кохаюсь...» бачимо звуки і сукупність звуків, якими інструментовано текст:

ти-ха-ість-о-я ма-ків-іт-о-лин-о-літ-а ол-у-а-е-чія у-лі-ле-ї-а-ічі-на-ли-та

Одним із факторів, який впливає на «музичність» поетичних творів Олександра потапенка, є прозорість мови його віршів, тобто кількість голосних звуків у рядку приблизно дорівнює кількості приголосних або переважає.

тісно пов’язана з народно-поетичною евфонією традиція однотипних зачинів поетичних рядків, що надає особливої музикальності творам. поет часто вдається до анафори, що служить підсиленню зорового образу:

Ізнову бачу образ уві сні,

Ізнову бачу очі в сповиткові, Які веселі, і які ясні –

Вони у нашій молодій любові. [17; 65]

221

Часто – дотикового, слухового тощо:

Втобі любив не жінку, а богиню,

Втобі любив пресвітлу душу я...

Як незабудку з віченьками синю, Як пам’ять серця, що навік моя! [17; 56]

Словесні повтори на початку та всередині рядка підсилюють особливий психологізм сприйняття людиною оточення: радості, захоплення. І тоді вони виконують роль одного із засобів пісенності – приспіву, часто ж сприяють акумуляції художнього світу на невидимих регістрах, що створюються на рівні почуття:

Золото очей, золото свічей, Золото душі просив у тебе! Болі і жалі – більші і малі –

Забирав на себе, забирав на себе! [17; 65]

Одним із значних художніх досягнень поета є створення індивідуальних, авторських неологізмів, як-то: липнева кружина, блакить у небі взорює («Ромашечка»), потаємна тужба («Я так її люблю»), моя зорино («На цьому світі я зробив усе, що міг»), у

церкві свічі золотавив («дві матері»), закучугуріло, кужеліє лихо

(«Засніжило, полукіпки вмело...»). Авторські неологізми є ознакою індивідуальної новизни творчої манери митця, створюють бурхливий стилістичний ефект. вони позначені художньою образністю та неповторним поглядом автора на світ.

Нот таємничості та непізнаності поетичному одкровенню поета часто надає несподіваний оксиморон, наприклад, мук солодких дивоцвіт, світла, пресвітла журба. така особливість творчого почерку свідчить про незалежність мислення, особистісну духовну цілісність митця.

Однією з характерних синтаксичних особливостей віршів є часте вживання трикрапки. поезія О. потапенка – це розгортання стрижневого образу, розгортання центральної метафори, постійне віднаходження нових смислів поетичного слова. Разом з тим трикрапка виступає засобом розставлення смислових акцентів.

222

передачі високої емоційної напруги думки сприяє ампліфікування слів, особливо займенників, які, на перший погляд, можуть здатися дещо зайвими, проте насправді вони навівають якусь «іншу» мелодію, підказують щось неясне, але жадане:

Ту першу, ту жадану й молоду, Тебе, кохану, що у серці й нині...

Я на щоку сльозою упаду, Мій перший цвіт, мій сон блакитно-синій. [17; 64]

тут фактично одне дієслово має прямий семантичний зміст, а яка картина написана!

Особливістю поетичного почерку О. потапенка є прагнення до ступеневого розширення образу, посилення його емоційносмислової значущості, тому закономірним є активне використання автором градації:

Ми кохали удвох В потаємній тужбі, Ми любили до болю, Шалено...

Все б тобі я віддав, Чуєш – тільки тобі, Незбагненна моя, Нездійсненна! [17; 50]

Градація в поєднанні з антитезою сприяють досягненню мальовничої експресії, динамічної напруги:

Не суджу, а люблю і жалію.

Іза біль, і за сльози прощу. Затужу, заболю, занімію

Ідо нього тебе відпущу. [17; 72]

Ти – дар і кара з вишини, Любов і мука ти єдина...

Спини мене, спини і прожени, Спали мої й незроблені провини. [17; 51]

223

Щодо фонічних особливостей віршів, то варто зазначити, що у творчості поета переважають катрени і октети з чергуванням жіночих і чоловічих рим. Рими позначені оригінальністю, глибиною і багатством. Глибина рими – це співзвуччя, що поширюється на голосні та приголосні, які стоять у римованих словах, вліво від наголосу. Багатство рими виявляється в римуванні слів, що належать до різних частин мови. поет знаходить досить чимало оригінальних рим, досягаючи цього такими засобами: римуванням слів різних граматичних категорій: іменника з прикметником (саду – молоду) чи навпаки (святу – чистоту, грішну – вишне), прикметника із займенником (голубі – тобі), займенника з дієсловом (мій – зрозумій), іменника з дієсловом (коханих – постанем, благодать – пам’ятать, мить – живіть, краси – принеси) і навпаки (повторяю – раї, віддам – світам), прикметника з дієсловом (піднебесні – воскреснуть), прислівника з прикметником (ненароком – синьоока, нині – блакит- но-синій), прислівника з іменником (щиро – миро) або навпаки (любов – знов), іменника із займенником (неба – тебе), прикметника з дієсловом (небесну – воскреснув, молоду – прийду). Зустрічаються і бідні рими: цвіт – світ, заснуть – потонуть, облиш – мовчиш.

вірші мають переважно дактилічну будову. Зустрічається найчастіше дво-, три- і чотиристопний дактиль. послуговується автор і ямбом.

у підсумку відзначимо, що важливою стилістичною рисою поезії Олександра потапенка є постійний пошук у системі організації поетичного мовлення, увага до фонічних засобів будови вірша, намагання досягнути у версифікації досконалості й точності вислову. поетична творчість Олександра потапенка свідчить про високу мистецьку ерудицію поета.

Висновки. Олександр потапенко – непересічна постать у літературному процесі київщини, яскрава творча особистість у вітчизняному загалом, бо володіє багатогранним поетичним хистом, оригінальною манерою письма.

Специфіка поезії О. потапенка полягає в тому, що він бачить у цьому світі передовсім духовне, тривке, непроминальне. І серед основних цінностей – рідна земля, її історія, культура, взяті в своєму не обтятому, неушкодженому, в своєму правдивому сенсі

224

та обсязі. Звідси той незборимий потяг до «колективного підсвідомого», в якому закодована ментальність етносу. О. потапенко узяв у свою мандрівку життя світлу мамину і батькову науку, здоровий національний дух, відчуття нерозривного зв’язку зі своєю землею, її традиціями, виплеканою багатьма поколіннями предків духовною культурою.

Головним джерелом, з якого живиться й під впливом якого сформувалася й перебуває творчість О. потапенка, є насамперед українська культура, філософія, історія, мистецтво та література, а також набутки світової духовної культури.

Через опрацювання історичних, біблійних, літературномистецьких сюжетів з історії україни та сучасності, через цілу систему першоелементів художніх творів, ідей, типів та персонажів, через індивідуальне світобачення та світовідображення авторові вдалося розкрити у творах свої погляди на сучасну добу.

Релігійно-християнське світовідчуття – найфундаментальніший підмурівок вітчизняного письменства – знайшло своє відображення у поетичній творчості О. потапенка, в її мотивах, ремінісценціях і образах. поезія для нього – це прагнення втілити у художньому тексті засади християнської етики, високого гуманізму.

Не кількістю написаного вимірюється творчий доробок письменника, а глобальністю та неординарністю відображених тем і проблем. попри незвичайність ліричного узагальнення у творчості О. потапенка відображено епоху на зламі тисячоліть, з її болями, проблемами. тут і ментальність української щирості, і діалог поколінь, і еротичні мотиви, і виразні релігійні мотиви, сфокусовані в сучасність.

таким чином, домінантою поетичної творчості О. потапенка є морально-етична категорія любові, що осмислюється автором в естетичному аспекті шляхом художньої розробки тематичного мотиву любові до краси, етичному аспекті – мотивами християнської любові до людини, до матері й батька, дітей, патріотичному аспекті – мотивами любові до рідної землі, народу, Батьківщини, еротичному – мотивами кохання до жінки. тема любові у творчості митця універсалізується, виростаючи до статусу визначального екзистенціалу людського буття. у збірці «дві матері» поетом

225

яскраво ілюстровано думку, що всім негараздам світу протистоїть жіноче начало, втілене в образах матері, коханої. Жінка в поезії

О.потапенка – носій космічного ладу, джерело сакральності. духовно-моральний обшир поезії О. потапенка збагачений

народним інтелектуалізмом, в якому ясно чується биття серця українського народу з його глибинними архетипами. у свідомості поета-патріота синкретично укорінені християнські та національні архетипи любові до роду, родоводу, до батьків (архетип Роду); особливий гармонійний зв’язок душі з матір’ю, художньо втіленої в іпостасях рідної неньки, україни, святої Божої матері (архетип матері); потужне вкорінення у рідний край, свою домівку – батьківську хату, рідну землю, вітчизну (архетип Хати); незборимою внутрішньою потребою духовного вивершення, високого гуманізму, миру серця з Богом і людьми і осяяної любов’ю душі (архетип душі).

Отже, торжество духу, торжество Любові, торжество оновлення гармонійної людської особистості є визначальною домінантою поетичної творчості О. потапенка. Ідейну основу віршів можна означити як вдо сконалення людської духовно-моральної природи. Й осердя такого вдосконалення творить християнська в основі своїй, високо-гуманістична концепція любові.

Стилістично творчість поета органічно існує в річищі поетичної стилістики, виробленої поетами-шістдесятниками.

у творенні своїх віршів О. потапенко велику увагу приділяє системі організації поетичної мови, фонічним засобам. дослідження тропів і стилістичних фігур дає змогу зробити висновок про їх надзвичайну роль у творенні художньої образності. першочергове значення мають метафори, епітети, порівняння, а також використання анафори, оксиморона.

перекладацька спадщина О. потапенка збагатила скарбницю української перекладної поезії. Робота над перекладами, безперечно, служить удосконаленню й збагаченню власної україномовної поетичної творчості, поглиблює в ній європейські культурномистецькі традиції.

Студії над поетичною творчістю Олександра потапенка в контексті регіонального письменства та вітчизняного загалом і націо-

226

нального світобачення, досліження його художнього стилю дають підстави твердити, що як поет він є яскравою творчою індивідуальністю, заслужено посідає поважне місце в літературі.

-‡ˆ‹€‡–‹€

1.Барабаш Ю. «...Людей і господа любіть» (Любов як ментальна й поетична константа творчості тараса Шевченка) // Слово і час. – 2007. – № 3. – С. 3-19.

2.Бійчук Г. Сутність, структура та психологічні особливості формування національного характеру особистості // Історія в школі. – 2007. – № 7-8. – С. 1-8.

3.в’язовський Г.А. творче мислення письменника: дослідження. – к. :дніпро, 1982. – 335 с.

4.Галич О. теорія літератури: підручник / О.А. Галич,

в.м. Назарець, Є.м. васильєв. За ред. О. Галича. – київ: Либідь, 2001. – 488 с.

5.дідівський в. Ідейно-художні особливості образів-архетипів у творчості петра Розвозчика // українська література в загальноосвітній школі. – 2006. – № 11. – С. 7-12.

6.Ігнатенко Н.в. Літературні імена переяславщини: Навч. посіб. для студ. вНЗ / Н.в. Ігнатенко, Н.С. Гаврилюк. – тернопіль: Астон, 2006. – 352 с.

7.кришталеві роси. поетична антологія київщини: поетичнонауковий довідник / укл.: О. Шкира, А. Глієва, Л. Забарило та ін.; За ред.: в. коцура, в. Бутника, О. плахотнік та ін. – к, міленіум, 2007. – 544 с.

8.Літературознавчий словник-довідник / Р.т. Гром’як, Ю.І. ковалів. – київ: Академія, 1997. – 752 с.

9.Літературознавча енциклопедія: у 2-х т. т. 1. А (аба) – Л (лямент) / Авт.-укл. Ю.І. ковалів. – київ: Академія, 2007. – 608 с.

10.Літературознавча енциклопедія: у 2-х т. т. 2. м (маадайкара) – Я (я-форма) / Авт. – укл. Ю.І. ковалів. – київ: Академія, 2007. – 624 с.

11.підкамінна Л.в. культурологічні архетипи у мовотворчості т.Г. Шевченка // мова і культура: Науковий щорічний журнал.

227

вип. 8. т. iii. Ч. І. Лінгвокультурологічна інтерпретація тексту. мова сучасного мистецтва. – київ, 2005, –С. 135-140.

12.подрига в. Найголовніший закон космосу – любов // дві матері. – к: міленіум, 2005. – С. 8-15.

13.подрига в. Найголовніший закон космосу – любов // українознавство. – 2005. – Число 3. – С. 215-217.

14.потапенко Г.І. Літературне краєзнавство київщини: курс лекцій. – київ: міленіум, 2005. – 162 с.

15.потапенко О. І. крещендо душі / О. І. потапенко, в.О. тузик. – переяслав-Хм.: пЦ Ризографіка, 2005. – 134 с.

16.потапенко О. І. Шкільний словник з українознавства / О.І. потапенко, в.І. кузьменко. – київ: укр. письменник, 1995. – 291с.

17.потапенко О. дві матері. – к: міленіум, 2005. – 160 с.

18.потапенко О. І. дух. Любов. творчість. – к: міленіум, 2007. – 354 с.

19.потапенко О. поезії // Самоцвіти. вірші педагогів україни. у 2-х кн. – к: молодь, 1996. – кн. 2. – С. 7274.

20.потапенко О. поезії // українознавство. – 2005. – Число 3. – С. 217-218.

21.Ратко м. Світоглядні основи української художньої культури // мистецтво та освіта. – київ, 2007. – № 1. – С. 25-30.

22.Словник символів культури україни / За заг. ред. в.п. коцура, О.І. потапенка, м.к. дмитренка. – к: міленіум, 2002. – 260 с.

23.Сморж Л.О. Філософія: Навч. посіб. – київ: кондор, 2004. –

416 с.

24.Філософія: підручник / І.в. Бичко, м.І. Бойченко. – київ: Либідь, 2001. – 408 с.

25.Философский словарь / под ред. И.т. Фролова. – 5-е изд. – москва: политиздат, 1986. – 590 с.

Українська мова і література в школі. – 2008. – № 2 (66). – С. 65-72

228

...рецензii та вiдгуки....

229