Литература по дисциплинам / Анатомия / Sviridov_O_I_Anatomiya_lyudini

М а л . 50. Пле-

/че (humerus), 6

плечова кістка

(вид ззаду): $

/ — tuberculum majus; 2 — fossa olccrani; З — сріcondylus lateralis; 4 — trochlea hume­ ri; 5 — epicondyius mcdialis; в — cor­ pus humeri; 7 — collum chirurgicum; S — collum anatomicum; 9 —

caput humeri.

Ліктьова кістка (ulna) (мал. 52) так само, як і променева, має два юнці й тіло (corpus ulnae). На стовщеному проксимальному епіфізі кістки є блокова вирізка (incisura trochlcaris), обмежена ззаду ліктьовим відро­ стком (olecranon), а спереду вінцевим відро­ стком (processus coronoideus). Зовні й без­ посередньо під блоковою вирізкою містить­ ся неглибока променева вирізка (incisura radialis) для головки променевої кістки, а нижче від вінцевого відростка — горбистість ліктьової кістки (tuberositas ulnae), де при­ кріплюється плечовий м'яз.

Тіло ліктьової кістки, на відміну від тіла променевої, в дистальному напрямку тон­ шає. Три чіткі краї (передній, задній і міжкістковий) ділять тіло кістки на перед­ ню, задню й присередню поверхні.

Тонкий дистальний епіфіз, або головка ліктьової кістки (caput ulnae), на задньобоковіп поверхні утворює суглобовий обвід

(circumferentia articularis) для сполучен­ ня з променевою кісткою. Прнсередньо тут розташований шилоподібний відросток

(processus styloideus), що добре прома­ цується під шкірою.

Перелом тіла ліктьової кістки трап­ ляється рідше, оскільки завдяки суглобо­

вому диску (с. 98) ліктьова кістка безпо­ середньої участі в сполученні з кістками кисті не бере.

С к о с т е н і н н я . Обидві кістки перед­ пліччя костеніють на основі хряща. У ті­ лах точки скостеніння виникають одно­ часно на 7-му тижні ембріогенезу, а в епі­ фізах скостеніння відбувається раніше і швидше в променевій кістці. Перші точки скостеніння в проксимальному епіфізі про­ меневої кістки з'являються на 3 —4-му, ліктьової — на 8 — 14-му роках життя, а в дистальному епіфізі променевої кістки — протягом перших трьох років життя, ліктьової — у б —8 років. Закінчується скостеніння променевої кістки до 18 — 20, ліктьової — до 20 — 22 років.

Кістки кисті (мал. 53) складаються з кісток зап'ястка, п'ястка й пальців.

Кістки зап'ястка (ossa carpi) в кіль­ кості восьми розташовані у два ряди: ряд, що складається з човноподібної (os scaphoid cum), півмісяцевоїЧ(о5 lunatum),

тригранної (os triquetrum) і горохоподіб­ ної (os pisiforme) (найелабкішої) кісток, і дистальний, до якого належить кістка-тра- пеція (os trapezium), трапецієподібна (os trapezoideum), головчаста (os capitatum)

72 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

/ — phalanx distalis digiti minimi; 2 — phalanx media digiti minimi; 3 — phalanx proximalis digiti minimi; 4 — os mctacarpalc V; 5 — os hamatum; б — os capitatum; 7 — os pisiformc; <S' — os triquctrum; 9 — os lunatum; 10 — os scaphoideum; // — os trapczoideum; 12 — os trapezium; 13 — os

mctacarpale I.

(найбільша) і гачкувата (os hamatum) кістки.

Човноподібна, півмісяцева і тригранна кістки своїми проксимальними поверхня­ ми утворюють яйцеподібну поверхню для сполучення з дистальною суглобовою по­ верхнею променевої кістки. Горохоподіб­ на кістка є сесамоподібною, у сполученні з кістками передпліччя участі не бере й особливим суглобом з'єднується з три­ гранною кісткою. У ряду кісток зап'яст­ ка з долонної поверхні здіймається зов­ нішнє (променеве) і внутрішнє ліктьове підвищення, утворені з одного боку горб­ ками кістки-трапеції і човноподібної кіст­ ки, а з другого — гачком гачкуватої кістки і горохоподібною кісткою. Між цими під­ вищеннями на долонній стороні утво­ рюється борозна зап'ястка (sulcus carpi).

Кістки п'ястка (ossa metacarpi) — це п'ять (I —V) трубчастих моноепіфізарних кісток. Кожна з них має циліндричне тіло,

основу з плоскими суглобовими поверх­ нями і кулясту головку. Найдовшою і досить масивною є II п'ясткова кістка, яка на відміну від інших п'ясткових кісток на проксимальній суглобовій поверхні має стрілову борозну. Найкоротша, але й найтовща — це І п'ясткова кістка; НІ п'яст­ кова кістка на тильній поверхні основи має шилоподібний відросток (processus styloideus). V п'ясткова кістка иайелабша, її відмітною ознакою є розташований на ліктьовому боці основи масивний гор­ бок для прикріплення м'яза. IV п'ястко­ ва кістка за розмірами займає проміжне місце між III і V п'ястковими кістками.

Кістки пальців (ossa digitorum). Кожен палець (digitus) (названий порядковим числом від променевого краю кисті) утво­ рений короткими трубчастими моноепіфізарними кістками — фалангами (phalan­ ges): по три (проксимальна, середня й дис­ тальна) у II —V пальцях і дві (проксималь­ на, дистальна) в І пальці. Спеціальні назви мають І палець — pollex, тобто великий палець, II палець — index, або вказівний, і V — minimus, або мізинець. У кожній фаланзі розрізняють розширену основу, дещо сплюснуте в тильно-долонному на­ прямку тіло і заокруглену головку.

Суглобова поверхня основи прокси­ мальних фаланг має увігнуту кулясту форму для сполучення з головкою відпо­ відної п'ясткової кістки, а увігнута сугло­ бова поверхня основи середніх і кінцевих (дистальних) фаланг має стріловий гре­ бінь. Головки проксимальних і середніх фаланг закінчуються блоковою поверхнею, а головки кінцевих фаланг мають гор-

(мал. 54) відбувається в певній послідов­ ності: головчастої та гачкуватої — на пер­ шому році, тригранної — на третьому, півмісяцевої — на четвертому, човноподіб­ ної — на п'ятому, кістки-трапеції — на шостому, трапецієподібної — на сьомому і, нарешті, горохоподібної — на дванадця­ тому році життя (за М. Г. Привесом).

У кожній п'ястковій кістці й кожній фаланзі виникає по дві точки скостенін­ ня. Перша з'являється в тілі названих

М а л . 54. Послідовність п о я в и центрів скостенін­ ня в кисті та д и с т а л ь н о м у відділі кісток перед­ п л і ч ч я ( ц и ф р а м и п о з н а ч е н о р о к и за М . Г . П р и - весом)

губчаста речовина, горбки, ямки та інші ут­ вори. Чітко видно суглобові щілини з рівним контуром (у нормальному стані) кісток, які сполучаються.

Рентгенологічно добре простежується виникнення точок скостеніння в епіфізах та зрощення епіфізів з діафізами в дов­ гих і коротких трубчастих кістках. Особ­ ливо наочно на тильно-долонному знімку видно точки скостеніння в кістках зап'яст­ ка, в головках II —V п'ясткових, в основі І п'ясткової кісток та в основі всіх фа­ ланг пальців. Контури і внутрішня будо­ ва всіх цих кісток завжди чіткі, якщо не­ має захворювань і*вікових змін.

Рентгенографію кисті й дистального відділу передпліччя звичайно роблять для визначення кісткового віку (див. мал. 54).

Кістки нижньої кінцівки

Кістки нижньої кінцівки (ossa membri in ferions) складаються з тазового пояса, або пояса нижньої кінцівки, і вільної час­ тини нижньої кінцівки.

Тазовий пояс (пояс нижньої кінцівки)

кісток у кінці другого місяця ембріогене­ зу, друга закладається в головці II — V п'я­ сткових кісток наприкінці другого року життя, в основах І п'ясткової кістки і всіх фаланг пальців — наприкінці третього року. Скостеніння головки І п'ясткової кістки і всіх фаланг відбувається разом з тілами. Закінчується скостеніння кісток кисті людини у 18 — 20 років.

Рентгеноанатомія скелета верхньої кінцівки

На рентгенограмі верхньої кінцівки в прямій проекції виразно видно трубчасту Б-подібно зігнуту ключицю. У цій самій та в бічній проекціях чітко окреслена ло­ патка з її краями і кутами. Добре конту­ ру є плечова, а на тильно-долонному знім­ ку — променева і ліктьова кістки, їхня внутрішня будова — компактна речовина,

Тазовий пояс (unguium pelvicum), або пояс нижньої кінцівки (cingulum membri inferioris), на відміну від пояса верхньої, разом з крижовою кісткою утворює зам­ кнуте кільце. До складу пояса нижньої кінцівки всіх ссавців належать дві куль­ шові кістки (мал. 55), які в людини наймасивніші і мають тільки їй властиву фор­ му, зумовлену прямоходінням.

Кульшова кістка (os coxae) у людини до 14 — 16 років складається з трьох ок­ ремих кісток (клубової, лобкової та сідничої), що з'єднані між собою хрящовою тканиною, а в 20 —22 роки цілком зроста­ ються. У місці сполучення цих кісток на зовнішній поверхні кульшової кістки вид­ но глибоку чашоподібну кульшову запа­ дину (acetabulum) для з'єднання з голов­ кою стегнової кістки. У западині розріз­ няють півмісяцеву поверхню, вкриту сугло­ бовим хрящем, ямку кульшової западини,

Тіло сідничої кістки в задньому відділі має сідничу ость (spina ischiadica), що обмежує знизу велику сідничу вирізку

(incisure ischiadica major), нижче від якої розташована мала сіднича вирізка (іпсіsura ischiadica minor). На задньонижньому відділі гілки сідничої кістки є шорст­ ке стовщення — сідничий горб (tuber ischiadicum).

Кульшові кістки разом з крижовою та куприковою утворюють таз (pelvis) (мал. 56) — широке міцне кісткове кільце. У зв'язку з прямоходінням таз людини витримує весь тягар розташованих вище частин тіла, пом'якшує поштовхи і струси, пов'язані з локомоторною функцією ниж­ ніх кінцівок. Разом з тим у ньому містять­ ся внутрішні органи, тому таз має форму широкої і ніби розвернутої догори чаші.

Розрізняють великий таз (pelvis major) і малий (pelvis minor), розділені пограничною лінією (linea terminalis), що утво­ рена мисом, дугоподібними лініями клу­ бових кісток, гребенями лобкових кісток і лобковим симфізом.

Великий таз передньої стінки не має. З боків він обмежений крилами клубових кісток, а ззаду — хребтом.

Малий таз утворений ззаду крижо­ вого і куприковою кістками, з боків — час­ тинами кісток, які формують кульшову за­ падину, тілами й горбами сідничих кісток,

а спереду — гілками лобкових кісток і лобковим симфізом.

Нижній отвір таза (apertura pelvis in­ ferior) утворений лініями, проведеними від верхівки куприкової кістки до сідничих горбів, потім до нижнього краю лобкового симфізу. Нижні гілки (права й ліва) лоб­ кових кісток, з'єднуючись між собою, ут­ ворюють лобкову дугу (arcus pubis), яка обмежує підлобковий кут (angulus subpu­ bicus), розмір якого коливається у різних людей і залежить від статі.

Нахил.таза залежить головним чином від поперекового лордозу, а також від по­ стави і змінюється залежно від положен­ ня тіла. Під час вертикального стояння таз нахилений під кутом 46 — 65° до гори­ зонтальної площини.

Таз людини належить до частий скеле­ та, в яких найбільше виявляється стате­ вий диморфізм (мал. 57). Жіночий таз звичайно ширший, ніж чоловічий, крила його клубових кісток розгорнуті в сторо­ ни. Крижова кістка у чоловіків вужча, а в жінок ширша й менше зігнута. Мис у чо­ ловіків виступає чіткіше, підлобковий кут, як правило, наближений до гострого. У жінок він завжди тупий. Форма верх­ нього отвору малого таза у чоловіків на­ гадує контур карткового серця, а в жінок він круглий або поперечно-овальний. По­ рожнина малого таза, яка в жінок є поло-

76 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

говим каналом, майже циліндрична; у чо­ ловіків вона часто нагадує форму лійки або конуса з вершиною донизу..

Статеву належність таза найкраще виз­ начати за допомогою певних вимірювань. Щодо великого таза найчастіше роблять два вимірювання: відстань між верхніми передніми клубовими остями — міжостьова дистанція (сІізіапНа іпіепріпова) (у жі­ нок 23 — 25 см, у чоловіків 21—23 см) і відстань між клубовими гребенями — міжгребенева дистанція (іїШапЦа іпЬегсгі- &ЬвШ\ (у жінок 28 — 29 см, у чоловіків 25 — 27 см).

Розміри малого таза такі: відстань між мисом і серединною точкою верхнього краю лобкового симфізу (анатомічна кон'югата) (у жінок 11,5 см, у чоловіків 10,8 см); найбільша відстань між пограничними лініями (поперечний діаметр) (у жінок

13.5см, у чоловіків 12,8 см); відстань між клубово-лобковим підвищенням з одного боку та крижово-клубовим суглобом —

здругого (косий діаметр) (у жінок 12 —

12.6см, у чоловіків 12 — 12,2 см).

Крім того, вимірюють кон'югати, які мають велике значення в акушерстві:

С к о с т е н і н н я таза відбувається на хрящовій основі. Перші точки скостенін­ ня з'являються в клубовій кістці на тре­ тьому місяці, у сідничій кістці — на чет­ вертому і в лобковій — на п'ятому місяці ембріогенезу. У новонародженого ці кістки головним чином утворені кістковою тка­ ниною. До восьми років зростаються гілки сідничих і лобкових кісток. У межах куль­ шової западини всі кістки починають зро­ статися в 14 — 16 років. Додаткові точ­ ки скостеніння виникають у клубовому гребені, сідничому горбі та в сідничій ості. Скостеніння таза закінчується в 22 — 25 років.

Вільна частина нижньої кінцівки

Вільна частина нижньої кінцівки (pars libera membri inferioris) складається із стегнової кістки, двох кісток гомілки, наколінка й кісток стопи.

Стегнова кістка (os femoris), стегно (femur) (мал. 58, а, б) є найдовшою труб­ частою кісткою скелета людини. Значні розміри і відносна випрямленість цієї кістки у людини порівняно з одноймен­ ними кістками інших приматів є наслідком головним чином прямоходіння. У кістці розрізняють тіло (діафіз) і два епіфізи. Тіло стегнової кістки дещо скручене за поздовжньою віссю і має циліндричну форму з певними розбіжностями в різних людей. Спереду та з боків поверхня тіла гладка, а ззаду поздовжньо проходить шорстка лінія (linea aspera), яка скла­ дається з бічної і присередньої губ. Верхні й нижні кінці губ розходяться таким чи­ ном, що внизу вони обмежують гладку підколінну поверхню трикутної форми, вгорі бічна губа безпосередньо переходить у сідничу горбистість (tuberositasglutea),

а присередня — в гребінну лінію (Ііпеа pectinea). До згаданих вище шорсткостей прикріплюються м'язи, що випрямляють

нижню кінцівку, а тому в людини вони найкраще розвинуті.

На проксимальному епіфізі кістки присередньо розташована куляста головка стегна (caput femoris), яка має суглобову поверхню для сполучення з кульшовою западиною. Приблизно в центрі суглобо­ вої поверхні головки є ямка головки стег­ на (fovea capitis femoris) для прикріплен­ ня внутрішньосуглобової зв'язки головки стегна. Донизу і назовні від головки роз­ міщена шийка стегна (collum femoris), яка переходить у тіло під кутом 120—135°. На межі між шийкою і тілом розташовані два вертлюги для прикріплення м'язів. Великий вертлюг (trochanter major) роз­ ташований вище й назовні, а малий (trochanter minor) — на внутрішньозадній поверхні проксимального кінця стегнової кістки. Обидва вертлюги з'єднані позаду міжвертлюговим гребенем (crista intcrtrochanterica), а спереду шорсткою міжвертлюговою лінією. Позаду й присередньо, безпосередньо біля основи великого верт­ люга розташована вертлюгова ямка (fossa trochanterica), де фіксуються деякі м'язи таза.

Нижній епіфіз стегнової кістки для спо­ лучення з великогомілковою кісткою має два (бічний і присередній) масивні виро­ стки (condylus lateralis et medialis), вкриті суглобовим хрящем. Між виростками є глибока міжвиросткова ямка (fossa intercondylaris), де фіксуються внутрішньосуглобові зв'язки.

Присередній виросток завжди масивні­ ший, більше виступає донизу й назад,, що визначається косим положенням стегнових кісток під час стояння. Спереду обидва виростки утворюють пологе заглиблення — наколінкову поверхню (faciès patellaris) для з'єднання з наколінком. Над суглобо­ вими поверхнями виростків розташовані надвиростки (epicondylus lateralis et medialis) для прикріплення м'язів.

С к о с т е н і н н я . Перші точки скосте­ ніння з'являються в ділянках тіла і ший­ ки стегнової кістки на 42-й день ембріоге­ незу. До моменту народження виникає вторинна точка скостеніння в дистально­ му епіфізі, а на першому році — в головці.

(femur):

а — вид спереду: - trochanter major; 2 — collum femoris; З — caput femoris; 4 — lin. intcrtrochanterica; 5 — trochanter minor; 6 — epicondylus medialis; 7 — facics patellaris; 8 — epicondylus lateralis; 9 — corpus femoris;

6 — вил ззаду: / — caput femoris; 2 — collum femoris; 3 — fossa trochanterica; 4 — trochanter major; 5 — crista intcrtrochanterica; 6 — tuberositas glútea; 7 — corpus femoris;

<9 — fossa intercondylaris; 9 — condylus lateralis; 10 — condylus medialis; // — lin. áspera; 12 — lin. pectineal 13 — trochanter minor.

Додаткові точки скостеніння з'являються після народження: на 3—4-му році у ве­ ликому вертлюзі і в 9 — 14 років — у ма­ лому. Прирощення епіфізів закінчується: верхнього до 17 — 18, нижнього до 18 — 20 років.

Найчастіше перелом стегнової кістки у старечому віці відбувається в ділянці її шийки, оскільки механічно вона є найслабшим місцем. Такий перелом, проте, ні­ коли не трапляється у дітей і підлітків; шийка стегнової кістки коротка і порівня­ но ширша.

Кістки гомілки — це дві довгі труб­ часті кістки (велико- і малогомілкова), роз­ ташовані паралельно. Великогомілкова кістка розташована присередньо і зв'яза­ на із стегновою кісткою за допомогою су­ глоба. Вона масивна й виконує основні опорні функції гомілки. Малогомілкова кістка тонка, розташована латерально і в плацентарних ссавців безпосереднього зв'язку з стегновою кісткою не має.

Великогомілкова кістка (tibia) (мал. 59, а, б) складається з тіла і двох епіфізів. Тіло великогомілкової кістки тригранної форми з ирисередиьою, бічною та задньою поверхнями й переднім, присередиім і міжкістковим краями. Усі утвори вели­ когомілкової кістки прикриті м'язами, за винятком її присередньої поверхні та пе­ реднього краю, які розташовані безпо­ середньо під шкірою, а тому їх частіше травмують. Передній край великогоміл­ кової кістки під верхнім епіфізом пере­ ходить у потужну горбистість (tuberositas

tibiae) — місце прикріплення зв'язки иаколінка.

Проксимальний епіфіз великогомілко­ вої кістки значно стовщений, має присередній і бічний виростки (condylus medi­ alis et condylus lateralis), кожен з яких має суглобову поверхню для сполучення з виростками стегнової кістки. Між сугло­ бовими поверхнями розташовані переднє і заднє міжвиросткові поля (агеае), а між ними, приблизно в центрі, — міжвиросткове підвищення (eminentia intercon­ dylaris), яке складається з бічного і присередиього міжвиросткових горбків ДЛЯ прикріплення потужних виутрішньосуглобових менісків і зв'язок. На зовнішній поверхні бічного виростка є невелика су­ глобова поверхня для з'єднання з мало­ гомілковою кісткою.

Дистальний епіфіз великогомілкової кістки з внутрішнього боку закінчується присередньою кісточкою (malleolus me­ dialis), яка має бічну суглобову поверх-

шо, що безпосередньо продовжується в нижню суглобову поверхню кістки. Обо­ ма цими поверхнями великогомілкова кістка сполучається з кістками стопи. На бічній поверхні дистального епіфіза, біля

60) має неправильної форми тіло і два стовщені кінці. На тілі розрізняють присередню, бічну й задню поверхні, а також передній, задній і міжкістковий краї.

Верхній епіфіз — головка малогомілко­ вої кістки (caput fibulae) — звичайно не­ правильної форми із загостреною верхів­ кою; до нього прикріплюються м'язи. У верхньоприсередній ділянці головки є не­ велика суглобова поверхня для з'єднання з проксимальним епіфізом великогомілко­ вої кістки. Нижній епіфіз малогомілкової кістки утворює бічну кісточку (malleolus lateralis) з невеликою суглобовою поверх­ нею з присереднього боку для з'єднання з дистальним епіфізом великогомілкової кістки і надп'ятковою кісткою. Малогоміл­ кова кістка вкрита товстим шаром м'язів, лише бічна кісточка розташована безпосе­ редньо під шкірою і виразно контурує.

С к о с т е н і н н я . Первинні точки скос­ теніння обох кісток гомілки закладають­ ся в їхніх діафізах на восьмому тижні ем­ бріогенезу. Вторинні точки скостеніння ви­ никають у такій послідовності: в прокси­ мальних епіфізах великогомілкової кіст­ ки — на момент народження, у малогоміл­ ковій кістці — на 4 —5-му році, в дисталь­ них епіфізах обох кісток — на 2-му році,

угорбистості великогомілкової кістки —

в13 років. Зрощення дистального епіфі­ за великогомілкової кістки настає в 16 — 19 років, інші епіфізи обох кісток зроста­ ються в 20 — 22 роки.

Перелом великогомілкової кістки най­ частіше трапляється в нижній третині, а малогомілкової — безпосередньо над кісточкою, тобто в місці найменшої окруж­ ності діафізів цих кісток.

Наколінок (patella) — це найбільша сесамоподібна кістка. Він закладений у сухолсилку чотириголового м'яза стегна.

М а л . 60. М а л о г о м і л к о в а к і с т к а (fibula) ( в и д

сп е р е д у ) :

/— apex capitis fibulae; 2 — caput fibulae; 3 — margo intcrosseus; 4 — corpus fibulae; 5 — malleolus lateralis; б —

margo anterior; 7 — faciès lateralis.

Розташований спереду на стику стегнової і великогомілкової кісток, має тригранну форму. В ньому розрізняють основу (зго­ ри), верхівку (знизу), передню шорстку й злегка випуклу поверхню і задню сугло­ бову поверхню, що бере участь в утворенні колінного суглоба.

С к о с т е н і н н я . Наколінок розви­ вається на основі хряща. Точка скостенін­ ня з'являється в 4 - 5 років. Завершує­ ться скостеніння наприкінці періоду ста­ тевого дозрівання (пубертатного періоду).

Стопа (pes) (мал. 61) людини найкра­ ще пристосована до прямоходіння, що відбилося на співвідношенні окремих її кісток. У скелеті стопи розрізняють кістки заплесна, плесна і кістки пальців.

80 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

metatarsale I; 12 — phalanx proxim.alis liallucis; 13 — phalanx distális digiti V; 14 - phalanx media digiti V; 15 — phalanx proximalis dígiti V; 16 — trochlea tali.

Кісток заплєсна (ossa tarsi) у лю­ дини, як і в інших приматів, сім. Вони до­ сить масивні, оскільки повинні витриму­ вати велике навантаження, що припадає на задній відділ стопи при вертикальному положенні тіла. Кістки заплєсна розташо­ вані в два ряди: проксимальний ряд, до якого належать надп'яткова і п'яткова кістки, а також дистальний, утворений трьо­ ма клиноподібними і кубоподібною кістка­ ми. Крім того, у людини, як і в інших ссавців, є досить велика кістка середнього ряду — човноподібна, яка відповідає одній з центральних кісток стопи нижчих хре­ бетних.

Надп'яткова кістка (talus) має масив­ не тіло, що нагадує неправильний куб, ко­

ротку шийку та овальну, спрямовану допереду головку (caput tali). Верхня час­ тина тіла, або блок надп'яткової кістки (trochlea tali), з'єднується з кістками го­ мілки. Задній відділ тіла кістки закінчу­ ється заднім відростком надп'яткової кістки, через який проходить стрілова бо­ розна сухожилка довгого м'яза — згина­ ча великого пальця стопи. Знизу надп'ят­ кова кістка має задню, середню і передню п'яткові суглобові поверхні. Між задньою п'ятковою суглобовою поверхнею і двома іншими проходить глибока борозна над­ п'яткової кістки, де прикріплюються ко­ роткі міжкісткові зв'язки.

П'яткова кістка (calcaneus) — най­ більша кістка стопи людини. Вона розта­ шована нижче і трохи назовні від надп'ят­ кової кістки. На відміну від п'яткової кістки нижчих хребетних, безпосередньо­ го зв'язку з кістками гомілки не має. Задній стовщений відділ її утворює ма­ сивний п'ятковий горб (tuber саісапеі) — одну з основних опорних точок стопи лю­ дини. На внутрішній поверхні п'яткової кістки є відросток — підпора надп'ятко­ вої кістки (sustentaculum tali), на нижній поверхні якого помітна борозна сухожил­ ка довгого м'яза — згинача великого паль- •ця стопи.

Зверху п'яткова кістка має передню, середню і задню надп'яткові суглобові поверхні для з'єднання з надп'ятковою кісткою. Тут також міститься глибока бо­ розна п'яткової кістки для прикріплення зв'язок, яка разом з борозною надп'ятко­ вої кістки утворює пазуху заплєсна (sinus tarsi). Дистальний кінець кістки має ку­ боподібну суглобову поверхню для з'єднання з кубоподібною кісткою.

Човноподібна кістка (os naviculare)

розташована між надп'ятковою і клино­ подібними кістками. На проксимальній поверхні вона має ямку для головки над­ п'яткової кістки, а на дистальній — три фасетки для з'єднання з трьома клинопо­ дібними кістками. З присереднього боку розташована горбистість човноподібної кістки (tuberositas ossis navicularis) для прикріплення заднього великогомілково­ го м'яза. Ця горбистість легко промацуєть-