Литература по дисциплинам / Анатомия / Sviridov_O_I_Anatomiya_lyudini

передньої стінки крижового каналу. Обидві зв'язки зміцнюють хребтовий стовп. Передня зв'язка гальмує розгинан­ ня, а задня — перешкоджає згинанню ту­ луба.

Дуги сусідніх хребців з'єднані між со­ бою жовтою зв'язкою (lig. flavum) (див. мал. 69, a), яка, будучи дуже еластичною, сприяє пасивному випрямленню хребто­ вого стовпа, що має велике значення у функції прямоходіння.

Сполучення остистих відростків хреб­ ців між собою здійснюється відносно слаб­ кими міжостьовими зв'язками (ligg. in­ ter spinalia) і потужною надостьовою зв'яз­ кою (lig. supraspinal) (див. мал. 69, б).

Над остистим відростком хребця обидві зв'язки розширюються дорзально й утво­ рюють каркову зв'язку (lig. nuchae) у ви­ гляді трикутної волокнистої пластинки (див. мал. 70). Ця зв'язка у чотириногих ссавців підтримує голову; у людини внас­ лідок вертикального положення тіла вона втратила своє значення і розвинута слабко.

Поперечні відростки хребців з'єднані між собою слабкими міжпоперечними зв'язками (ligg. intertransversaria), які відіграють незначну роль у статиці й ди­ наміці хребтового стовпа.

Сполучення суглобових відростків, або дуговідросткові суглоби (articulationes zygapopJiysiales) (парні), утворені сугло­ бовими поверхнями суглобових відростків суміжних хребців. За формою вони нале­ жать до плоских суглобів, капсула яких натягнута туго і прикріплюється по краю суглобового хряща; рух у суглобах ковз­ ного типу. На всьому протязі хребтового стовпа ці суглоби мають деякі особливості, зумовлені характером рухів у різних від­ ділах тулуба.

Особливе значення має сполучення ат­ ланта й осьового хребця. Тут є три сугло­ би: атланто-потиличний, серединний атлан- то-осьовий і латеральний атланто-осьовий.

Атланто-потиличний суглоб (articulatio atlantooccipitalis) (мал. 71) належить до комбінованих суглобів і складається з двох ізольованих суглобів, рухи в яких здійсню­ ються одночасно. Кожен з цих суглобів утворений потиличним виростком і верх-

М а л . 70. С п о л у ч е н н я шинног о відділу хребто­ вого стовпа:

/ — atlas; 2 — capsula articulationis atlantoaxial'^; З, 5 — articulationes zygapophyscalcs; 4 — lig. longitudinale antcrius; 6 — lig. Supraspinal e; 7 — lig. intcrspinalc; 8 — processus spinosus VII (prominens); 9 — lig. nuchae; 10 — mcmbrana atlantooccipitalis posterior.

ви д а л е н і ) :

/— lig. apicis dentis; 2 — lig. alaria; 3 — dens; 4 — atlas;

5 — axis; 6* — articulatio atlantoaxial^ lateralis; 7 — ar­ ticulatio atlantooccipitalis; 8 — os occipitale (clivus) .

92 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРН

ньою суглобовою поверхнею атланта. За формою суглоби еліпсоподібні, капсули фіксуються вздовж країв суглобових ямок. Зв'язки у вигляді передньої та задньої ат- ланто-потиличних перетинок (membranae atlantooccipitalis anterior et posterior) на­ тягнуті між потиличною кісткою і дугами атланта.

Серединний атланто-осьовий суглоб

(articulatio atlantoaxialis mediana) (див. мал. 71) утворений ямкою зуба задньої поверхні передньої дуги атланта і перед­ ньою суглобовою поверхнею зуба осьово­ го хребця. Суглобові поверхні неконгруентні, капсула прикріплена до їхніх країв, натягнута слабко. За формою суглоб ци­ ліндричний, рухи в ньому відбуваються навколо вертикальної осі (обертання го­ лови).

Бічний атланто-осьовий суглоб (arti­ culatio atlantoaxialis lateralis) (див. мал. 71) комбінований, складається з двох ізо­ льованих суглобів. Ці суглоби утворені нижніми суглобовими поверхнями атлан­ та і верхніми суглобовими поверхнями осьового хребця. За формою наближають­ ся до плоских. Усі три суглоби зміцню­ ються поперечною зв'язкою атланта (lig. transversarum atlantis), крилоподібними зв'язками і покривною перетинкою.

Поперечна зв'язка атланта (lig. transversum atlantis) натягнута між бічними масами СІ. Вона притискає зуб осьового хребця до передньої дуги атланта. Від середини зв'язки відходять дві ніжки: верхня — до потиличної кістки і нижня — до задньої поверхні осьового хребця. Цю зв'язку з двома ніжками називають хрес­ топодібною зв'язкою атланта (lig. cruciforme atlantis). Зв'язка має суглобову ямку.

Крилоподібні зв'язки (ligg. alaria) (див. мал. 71) починаються на верхівці зуба осьо­ вого хребця, звідки вони, дивергуючи дво­ ма потужними пучками, йдуть до присередньої поверхні потиличних виростків.

Покривна перетинка (membrana tectoria),

що є безпосереднім продовженням задньої поздовжньої зв'язки хребтового стовпа, кра­ ніально прикріплюється до переднього краю великого (потиличного) отвору.

Хребтовий стовп у цілому

Хребтовий стовп людини, на відміну від інших сучасних ссавців, має риси присто­ сування до прямоходіння. Це передусім виявляється в його Б-подібній зігнутості, що забезпечує високі пружні властивості й можливість легкого зрівноваження го­ лови. Найкраще зігнутість хребтового стов­ па людини видно збоку. При цьому помітні чотири фізіологічні вигини (див. мал. 35). У шийному і поперековому відділах вигини випуклістю повернуті вперед (лор­ доз), а в грудному й крижовому — назад

(кіфоз).

Хребтовий стовп новонародженого, як правило, прямий. Утворення шийного лор­ дозу в еволюції хребетних було головним чином пов'язано з формуванням рухомої шиї та зрівноваженням голови. В онтоге­ незі людини цей лордоз з'являється тоді, коли дитина починає самостійно тримати голову. До шести місяців життя дитини намічається грудний кіфоз, що звичайно збігається з тим періодом, коли дитина починає сидіти. Це слід пояснити впли­ вом ваги голови і добре розвинутих на той час органів грудної порожнини.

Поперековий лордоз, на відміну від наз­ ваних вигинів, є специфічним придбанням людини. Його основна роль, поряд з підви­ щенням буферних властивостей хребтово­ го стовпа, полягає у зрівноваженні цен­ тру ваги при вертикальному положенні тіла. У деяких випадках значного груд­ ного кіфозу поперековий лордоз може компенсаторно збільшуватись. В онтоге­ незі людини поперековий лордоз виникає порівняно пізно, тобто коли дитина почи­ нає вчитися ходити (кінець першого року

Ж И Т Т Я ) .

Більші чи менші вигини хребтового стовпа значною мірою взаємозв'язані з по­ ложенням тіла і поставою. У положенні лежачи на спині хребтовий стовп випрям­ ляється і видовжується.

На стан вигинів хребтового стовпа впли­ ває спосіб життя (заняття спортом, про­ фесія, зокрема звична робоча поза). В осіб важкої фізичної праці, особливо пов'яза-

ної з систематичним перенесенням ван­ тажів, усі вигини хребтового стовпа збіль­ шуються. У тих, хто працює сидячи, може помітно збільшитись грудний кіфоз з пев­ ним компенсаторним збільшенням шийно­ го лордозу. Поперековий лордоз при цьо­ му зменшується.

У тих місцях, де одна кривина перехо­ дить в іншу, найчастіше виникають ушко­ дження, що деякою мірою пояснює най­ більшу травматизацію саме цих місць, де межують рухомі або зовсім нерухомі відділи хребтового стовпа.

Від фізіологічних вигинів хребтового стовпа потрібно відрізняти деякі пато­ логічні його скривлення. До них нале­ жить передусім бічне скривлення — сколіоз. Якщо не зважати на притаманну всім людям незначну асиметрію хребто­ вого стовпа, яка виявляється у ледь по­ мітному правосторонньому сколіозі, зу­ мовленому більшим розвитком м'язів по­ яса правої верхньої кінцівки, то решта видів сколіозу, що виникають звичайно в дитячому і ранньому юнацькому віці, розцінюються як патологічні й потребу­ ють уважного ставлення лікаря. Це тим більш важливо, що за значного сколіозу змінюється положення, а отже, і функція більшості внутрішніх органів. Зміню­ ється також нахил таза, що в жінок може призводити до тяжких ускладнень під час пологів.

Серед дітей і підлітків найчастіше роз­ вивається шкільний сколіоз, зумовлений звичним неправильним сидінням за пар­ тою. Сколіоз іноді виникає внаслідок уко­ рочення нижньої кінцівки, що також по­ требує раннього виявлення його для при­ значення ортопедичного взуття.

У старечому віці, як правило, збіль­ шується грудний кіфоз, що пов'язано з ослабленням тонусу м'язів спини й іноді призводить до старечого горба.

Довжина хребтового стовпа становить у середньому в чоловіків 73 см, у жінок 69 см і разом з міжхребцевими дисками — 2/5 загальної довжини тіла. Найдовшим відділом хребтового стовпа є грудний, за ним ідуть шийний, поперековий, крижовий, куприковий.

У людини протягом доби можуть бути деякі коливання довжини хребтового стов­ па, що відбивається на загальній довжині тіла. Так, уранці довжина хребтового стов­ па, а разом з нею і зріст, дещо більші; у другій половині дня і особливо після три­ валого фізичного навантаження ці показ­ ники звичайно зменшуються. Це явище, зумовлене коливанням вмісту води в міжхребцевих дисках, слід враховувати під час антропометричних вимірювань.

У старечому віці загальна довжина хребтового стовпа внаслідок деякого сплю­ щення міжхребцевих дисків і незначних зміщень тіл хребців зменшується.

Рентгеноанатомія хребтового стовпа

Рентгенографію хребтового стовпа зви­ чайно виконують у прямій, бічній і рідше в косій проекціях. На задній рентгенограмі тіла всіх хребців, за винятком двох пер­ ших шийних, і міжхребцеві диски добре контурують у вигляді чотирикутних тіней (хребці) та просвітлень між ними, розмі­ ри яких збільшуються донизу, до попере­ кового відділу.

Удорослої людини бічні, верхні й нижні краї хребців завжди рівні, талію добре видно (особливо поперекових хребців). Добре видно дуги хребців, які мають ви­ гляд поперечних або овальних тіней, що нашаровуються на тіні тіл хребців, попе­ речні та остисті відростки; менш виразні щілини реберно-хребцевих і дуговідросткових суглобів. Внаслідок викривленості крижової кістки на прямій рентгенограмі всі деталі крижово-куприкового відділу хребтового стовпа виявити неможливо. Атлант і осьовий хребець внаслідок на­ шарування тіні нижньої щелепи у прямій проекції звичайно майже не видні.

Убічній проекції найбільш чітко видно деталі (передні, задні, верхні й пилені кон­ тури тіл хребців, будова їхньої губчастої речовини, міжхребцеві отвори, суглобові відростки тощо) шийного і поперекового відділів хребтового стовпа. У грудному відділі всі перераховані деталі значною мірою затушовуються внаслідок нашару-

94 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

вания пояса верхньої кінцівки. Косу про­ екцію застосовують головним чином для виявлення щілин дуговідросткових су­ глобів і розмірів міжхребцевих отворів.

Біомеханіка сполучень хребтового стовпа

й голови

глобами, а в грудному відділі значн о обмежу­ ються р е б р а м и .

Н а й р у х о м і ш и м и є ш и й н и й , н и ж н ь о г р у д н и й і

ною рухомістю в усіх суглобах ш и й н о г о відділу хребтового стовпа, обертання навколо вертикаль­ ної осі, а т а к о ж бічні нахили голови, в я к и х бе­ руть участь атланто - потилични й і атлантоосьові суглоби; колові обертання, я к і відбуваються в суглобах н и ж н і х трьох - чотирьох ш и й н и х хреб­ ців. У молодому віці хребтовий стовп має більшу рухомість .

М а л . 72. Ф о р м и рухів хребтового стовпа:

/ — розгинання; 2 — початкове положення; ] — згинання.

СПОЛУЧЕННЯ ГРУДНОЇ клітки

До сполучень грудної клітки (functurae thoracis) належать сполучення ребер з хребтовим стовпом, з грудниною і між со­ бою, а також ручко- і мечоподібно-груд- нинний симфізи.

Реброво-хребцеві суглоби склада­ ються з суглобів головок ребер і ребро­ во-поперечних суглобів.

Суглоб головки ребра (articulatio capitis costae) (мал. 73) від II до X реб­ ра включно утворений суглобовою поверх­ нею головки ребра та верхньою і нижньою ребровими ямками двох сусідніх грудних хребців. Цей суглоб має добре натягнуту суглобову капсулу і зміцнений двома по­ тужними зв'язками: внутрішньою сугло­ бовою зв'язкою головки ребра (lig. capitis costae interarticulare), що йде від гребеня головки ребра до міжхребцевого диска і ділить порожнину суглоба на дві частини, та променистою зв'язкою головки хребта

(lig. capitis costae radiatum) — добре роз­ винутими пучками волокнистої сполучної тканини, які розходяться віялом. Пучки з'єднують передню поверхню головки реб­ ра з тілами двох суміжних хребців і міжхребцевим диском. Суглоби головок І, XI і XII ребер відрізняються від описа­ них суглобів тим, що в них кожне ребро сполучається з тілом лише одного хребця, тому внутрішньосуглобових зв'язок вони не мають.

Реброво-поперечний суглоб (articulatio costotransversaria) (див. мал. 73) від І до X ребра, включно утворений ребровою ямкою поперечного відростка хребця і горбком ребра зміцнений реброво-попереч- ними зв'язками (ligg. costotransversaria).

За формою реброво-хребцеві суглоби плоскі, конгруентні, суглобова капсула добре натягнута, рухи в них завжди ком­ біновані.

Груднинно-реброві суглоби (articula­ ciones sternocostales) утворені вирізками груднини і хрящами II —VII ребер. По­ рожнини цих суглобів — це невеликі вер­ тикальні щілини, в порожнині II груднин- но-ребрового суглоба є внутрішньосугло- боватрудниино-реброва зв'язка (lig. ster-

articulât.о capitis costac; 4 — corpus costac; 5 — corpus sterni; G — cartilago costalis; 7 — caput costac; S — arti-

culatio costotransversaria; 9 — angulus costac.

nocostale intraarticulare). Перше ребро з'єднується з грудниною за допомогою синхондрозу. Спереду і ззаду грудниннореброві сполучення від 11 до VII ребра зміцнені потужними променистими груд-

нннно-ребровими зв'язками (ligg. sternocostalia radiata), які утворюють щільну сполучнотканинну перетинку груднини (тетЬгаіга sterni), найкраще розвинену на передній поверхні.

Хрящові кінці VIII, IX і X (не­ справжніх), а іноді VI і VII ребер зроста­ ються між собою й утворюють реброву дугу. Ці зрощення є міжхрящовими су­ глобами (articulationes interchondrales).

суглобів головок ребер відповідно до поздовжніх

змінюватись під впливом зміни ф о р м и і ступеня грудного к і ф о з у .

О с і о б е р т а н н я р і з н и х р е б е р р о з т а ш о в а н і в різних п л о щ и н а х . Т а к , вісь о б е р т а н н я 1 ребра проходить м а й ж е у лобовій п л о щ и н і , а в наступ­

в нижніх ребрах займає проміжне п о л о ж е н н я між лобовою й стріловою п л о щ и н а м и . О с к і л ь к и обер­

ти ними еластичності ( к а л ь ц и н а ц і я або скостенін­ ня реберних х р я щ і в і з в ' я з о к ) , що спостерігається у старечому віці, а т а к о ж при з в и ч н о м у поверхо­

С П О Л У Ч Е Н Н Я В Е Р Х Н Ь О Ї К І Н Ц І В К И

Верхні кінцівки людини у зв'язку з втратою опорно-локомоторної ролі та при­ стосуванням до найрізноманітніших тру­ дових функцій набули максимальної сво­ боди й складності рухів, що відбилось на структурі їхніх сполучень.

Сполучення грудного пояса

До сполучень грудного пояса ()іжсіигае сіпдиіі ресіогаїіз), або пояса верхньої кін­ цівки (/Ш2с£игае? сіпдиіі тетЬгі Биреггогіз), або грудного пояса (сіпдиіі ресіогаїіз)

належать: синдесмози і суглоби.

До синдесмозів відносять міцну дзьо- бо-надплечову зв'язку Шд. согасоасготіаііз), яка з'єднує кінці дзьобоподібного і надплечового відростків лопатки, натя­ гуючись над плечовим суглобом у вигляді сплетення. Має важливе значення для упору головки плечової кістки під час спи-

96 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

М а л . 74. Г р у д н і ш н о - к л ю ч и ч н и й суглоб (articu­ lado sternoclavicular is):

I — articulatió stcrnoclavicularis (discus articularis); 2 — lig. stcrnoclavicularc anterius; 3 — clavicula; 4 — costa I; 5 — manubrium Storni.

рання, піднімання її вище горизонтально­ го рівня.

Груднинно-ключичний суглоб (articulatio stcrnoclavicularis) (мал. 74) — комп­ лексний (має суглобовий диск). Він утво­ рений ключичною вирізкою груднини і груднинним кінцем ключиці. Капсула вільна, закріплена біля країв суглобових поверхонь. За формою суглоб плоский, але наявність диска перетворює його в трьохосний із знач­ ним розмахом рухів. Суглоб зміцнений та­ кими зв'язками: потужною реброво-ключич- ною, натягнутою між хрящем ребра і ниж­ ньою поверхнею ключиці; слабкою міжключичною, яка з'єднує груднинні кінці двох ключиць, і слабкими передньою та задньою груднинно-ключичними.

Надшіечово-ключичний суглоб (articu­ lado acromioclavicularis) утворений су­ глобовою поверхнею надплечового кінця ключиці й суглобовою поверхнею надпле­ чового відростка лопатки. Потужна сугло­ бова капсула і вузька суглобова щілина дали деяким анатомам підстави віднести цей суглоб до зрощень. Суглоб укріпле­ ний добре розвинутою дзьобо-ключичною зв'язкою, що йде від дзьобоподібного відростка лопатки до нижньої поверхні зовнішньої третини ключиці, та надплечо- во-ключичною, натягнутою між ключицею і надплечовнм відростком лопатки. Рухи в суглобі мінімальні. За формою суглоб плоский, має диск.

Рухомість пояса верхньої кінцівки в людини зумовлена рухами в груднинноключичному суглобі, який одночасно за­ безпечує основну точку опори на тулубі пояса і вільної верхньої кінцівки.

Основні форми рухів пояса верхньої кінцівки людини такі: піднімання й опус­ кання ключиць разом з лопатками; відтя­ гування ключиць разом з лопатками на­ зад; висування ключиць вперед і зміщен­ ня лопаток на бічні відділи грудної клітки і, нарешті, обертання ключиць по колу (при цьому лопатки дещо повертаються з відхи­ ленням нижніх кутів назовні й усередину).

Сполучення вільної верхньої кінцівки

Сполучення вільної верхньої кінцівки

(functurae membri superioris liberi) скла­ даються з променево-ліктьового синдесмо­ зу, міжкісткової перетинки передпліччя (див. с. 98), косої струни і суглобів.

Плечовий суглоб (articulatio humeri)

(мал. 65, 75) належить до типових куляс­ тих суглобів. Він утворений суглобовою западиною лопатки, доповненою губою суглобової западини, і головкою плечової кістки. Суглоб багатоосний і внаслідок великої неконгруентності має значну ам­ плітуду рухів. Вільна суглобова капсула фіксується зовні від губи суглобової за­ падини, по краю суглобового хряща сугло­ бової западини лопатки та вздовж анато­ мічної шийки плечової кістки.

Плечовий суглоб — єдиний суглоб, у по­ рожнині якого проходить вкритий двостінним впинанням синовіальної мембрани су­ хожилок довгої головки двоголового м'яза плеча (tendo т. bicipitis brachii). У міжгорбковій борозні, де сухожилок виходить з по­ рожнини суглоба, синовіальна мембрана утворює синовіальну піхву. Порожнина плечового суглоба іноді сполучається з підсухожилковою сумкою підлопаткового м'яза.

Зв'язковий апарат плечового суглоба складається із слабких суглобово-западин- но-плечових (ligg. glenohumeralia et lig. coracohumerale) та дзьобо-плечової зв'я­ зок. Сполучнотканинні пучки цих зв'язок,

почавшись від дзьобоподібного відростка і краю суглобової западини лопатки, вплітаються в суглобову капсулу і разом з нею закінчуються біля анатомічної ший­ ки плечової кістки.

Р у х и в плечовому суглобі такі: нав­ коло лобової (згинання, розгинання — по­ над 110°), стрілової (приведення, відведен­ ня — понад 90°*), вертикальної (супіна­ ція, пронація — близько 70°) осей, а та­ кож рух по колу. У плечовому суглобі внаслідок його великої рухомості та відносно невеликої укріпленості найчас­ тіше трапляються вивихи.

Ліктьовий суглоб (articulatio cubiti)

(мал. 67, 76) складний. В його утворенні беруть участь три кістки: суглобова по­ верхня (блок і головка виростка плечової кістки) дистального епіфіза плечової кістки та суглобові поверхні проксималь­ них епіфізів ліктьової (блокоподібна і променева вирізки) і променевої (голов­ ка) кісток. У ньому розрізняють об'єднані спільною суглобовою капсулою три суг­ лоби, що мають одну суглобову порожни­ ну: плечово-ліктьовий, плечово-променевий і проксимальний променево-ліктьовий.

Плечово-ліктьовий суглоб (articulatio humeroulnaris) утворений блоком плечо­ вої кістки і блоковою вирізкою ліктьової. На поверхнях, що сполучаються, як сугло­ бовий замок використовуються косі стрі­ лові борозни (вгорі) і гребінь (знизу). Форма суглоба блокоподібна, і рухи в ньо­ му здійснюються тільки навколо однієї осі — лобової, відхиленої дещо спіраль­ но. Загальний розмах рухів (згинання і розгинання) становить близько 140°.

Плечово-променевий суглоб (articulatio humeroradial is) утворений головкою ви­ ростка плечової кістки і суглобовою ям­ кою проксимальної поверхні головки про­ меневої кістки. За формою суглоб є ку­ лястим, він пов'язаний з плечово-ліктьо­ вим (згинання, розгинання) і проксималь­ ним променево-ліктьовим суглобами (про­ нація, супінація).

/ — acromion; 2 — processus coracoiclcus; J — scapula; 4 — capsula articularis; 5 — humerus; в — tcnclo m. bicipitis brachii; 7 — m. subscapulars (підрізана).

/ — humérus; 2 — capsula articularis; 'і — lig. collatérale ulnare; 4 — ulna; 5 — radius; 6 — tendo ni. bicipitis brachii; 7 — lig. collatérale radiale.

98 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

М а л . 77. Суглоби кисті (artieulationes manas) (до­

ло н н а п о в е р х н я ) :

/— ulna; 2 — art.cu latió radioulnaris distalis; 3 — os pi-

siforme; •/ — os hamatum; 5 — artieulationes metacarpophalangcac (суглобова капсула розкрита); 6 — lig. metacarpalcum transversum profundum; 7 — artieulationes intcrphalangeac manus (суглобова капсула розкрита); 8 — tendo m. flexoris digitorum profundi; 9 — articulatio carpometacarpea pollicis (суглобова капсула розкрита); 10 — os capitatum; II — lig. carpi radiatum; 12 — os lunatunv, 13 -

radius; 14 — membrana interossea.

Проксимальний променево-ліктьовий суглоб (articulatio radioulnaris proximalis) циліндричний, одноосьовий. Він утво­ рений променевою вирізкою ліктьової кістки і суглобовим обводом головки променевої кістки. У суглобі можливі рухи, спільні з рухами в плечово-проме­ невому суглобі, тільки навколо поздовж­ ньої осі (пронація і супінація в межах 180°).

Капсула ліктьового суглоба прикріпле­ на на дистальному епіфізі плечової кістки так, що спереду променева і вінцева ямки розташовуються в порожнині суглоба, а ззаду половина ліктьової ямки виходить

за межі суглоба. Обидва иадвиростки пле­ чової кістки залишаються поза суглобо­ вою сумкою. Через суглоб капсула пере­ кидається вільно і фіксується до блоко­ вої і променевої вирізки ліктьової кістки та до шийки променевої. Суглоб укріп­ люють дві міцні зв'язки: побічна ліктьова зв'язка (lig. collatérale ulnare), що йде вія­ лоподібно від присереднього надвиростка плечової кістки до краю блокової ви­

різки ліктьової кістки, і побічна промене­

ва (lig. collatérale radiale), що починається

на бічному надвиростку плечової кістки, спускається донизу і на рівні шийки про­ меневої кістки розщеплюється на передню й задню ніжки. Останні, щільно обхопив­ ши шийку променевої кістки, закінчують­ ся на краях променевої вирізки ліктьової кістки. Обидві ніжки, що притискають головку променевої кістки до ліктьової, називаються кільцевою зв'язкою проме­ невої кістки (lig. anulare radii).

Дистальний променево-ліктьовий су­ глоб (articulatio radioulnaris distalis)

(див. мал. 66, 67) утворений ліктьовою ви­ різкою променевої кістки, головкою ліктьо­ вої кістки і суглобовим диском промене­ во-зап'ясткового суглоба. За формою й функцією він ідентичний проксимально­ му променево-ліктьовому суглобу і разом з ним об'єднується в один комбінований суглоб. Рухи в цих суглобах, що здійсню­ ються навколо поздовжньої осі (пронація та супінація), синхронні й однакові за об­ сягом.

Кістки передпліччя на всьому протязі з'єднуються між собою за допомогою міжкісткової перетинки передпліччя (mem­ brana interossea antebrachii) (див. мал. 67), яка прикріплюється до міжкістко­ вих країв ліктьової й променевої кісток. У проксимальному і дистальному відділах міл<кісткової перетинки є отвори для проходження судин і нервів. Міжкістко­ ва перетинка передпліччя натягується під час супінації і розслаблюється при про­ пащі.

Суглоби кисті (artieulationes manus).

Променево-зап'ястковий суглоб (arti­ culatio radiocarpalis) (мал. 66, 77) у лю­ дини найбільш диференційований. Утво-

решти проксимально ввігнутою зап'ястко­ вою суглобовою поверхнею променевої кістки з суглобовим диском і дистально випуклою суглобовою площадкою трьох кісток зап'ястка: човноподібною, півмісяцевою і тригранною. Суглоб є складним, за формою еліпсоподібним. Досить вільна, але щільна суглобова капсула прикріп­ люється по краю суглобових поверхонь. Суглоб двоосьовий, у ньому можливі такі рухи: навколо лобової осі (згинання — до 90°, розгинання — до 80°); навколо стрілової осі (приведення — до 40°, від­

ведення — до 20°). Можливий коловий РУХ-

Середньозап'ястковий суглоб (articulatio mediocarpalis) (див. мал. 66) утво­ рений суглобовими поверхнями кісток проксимального і дистального рядів за­ п'ястка, за винятком горохоподібної кістки, яка утворює окремий суглоб горохоподіб­ ної кістки. Суглобова порожнина має ви­ гляд S-подібної щілини з відгалуження­ ми між кістками зап'ястка. Добре натяг­ нута суглобова капсула прикріплюється по краях суглобових поверхонь кісток. Су­ глоб малорухомий.

Променево-зап'ястковий і середньо-за­ п'ястковий суглоби укріплюються числен­ ними зв'язками. Найрозвинутіші з них: тильна і долонна променево-зап'ясткові зв'язки, міжкісткові зв'язки, ліктьова та променева побічні зв'язки зап'ястка (Ндд.

collatérale carpi radiale et ulnare) та ін.

(див. мал. 77).

Зап'ястково-п'ясткові суглоби (articulationes carpometacarpals) складаються із структурно й функціонально відособле­ ного зап'ястково-п'ясткового суглоба вели­ кого пальця кисті та зап'ястково-п'ястко­ вих суглобів II — V пальців.

Зап'ястково-гіястковий суглоб вели­ кого пальця (articulatio carpometacarpal pollicis) (див. мал. 66, 77) утворений су­ глобовими поверхнями основи першої п'я­ сткової кістки та дистальною поверхнею кістки-трапеції. За формою цей суглоб сідлоподібний, капсулу має вільну. Р у х и : опозиція і репозиція в межах 35 — 40°, при­ ведення й відведення (45 — 60°) навколо стрілової осі, колові рухи.

Зап'ястково-п'ясткові суглоби II —V пальців складні (див. мал. 66, 77). Вони утворені суглобовими поверхнями основ II —V п'ясткових кісток і дистальними суглобовими поверхнями кісток зап'яст­ ка другого ряду. Форма суглобів плоска, суглобова щілина вузька й ступінчасто зігнута під прямим кутом. Вона продов­ жується між основами п'ясткових кісток

(міжіг'ясткові суглоби) і між кістками зап'ястка (міжзап' ясткові суглоби), а та­ кож з'єднується з порожниною середньозап'ясткового суглоба (див. мал. 66). Капсула суглоба щільна, добре натягну­ та по краях суглобових поверхонь, укріп­ лена долонними і тильними зап'ястко­ во-п'ястковими, тильними, долонними та міжкістковими міжп'ястковими зв'яз­ ками.

Зап'ястково-п'ясткові суглоби II —V пальців належать до малорухомих сугло­ бів. Особливо добре укріплені II і III п'ясткові кістки, рухомість яких незнач­ на; кращу рухомість мають IV і V п'яст­ кові кістки.

П'ястково-фалангові суглоби (агНсиІаМШез теіасагрор/гаїапдеае) (див. мал. 77) утворені головками І —V п'ясткових кісток і суглобовими поверхнями основ проксимальних фаланг І —V пальців. Форма суглобів (II — V) куляста. Сугло­ бова капсула укріплена досить міцними колатеральними (побічними) і слабкіши­ ми долонними зв'язками. Крім того, го­ ловки II —V п'ясткових кісток з'єднані між собою глибокою поперечною п'ястко­ вою зв'язкою Під. теіасаграіе ігатиетпп рго^Шшгі), яка перешкоджає роз­ ходженню цих кісток. У п'ястково-фалан- говому суглобі можливі такі р у х и : нав­ коло лобової осі — згинання і розгинан­ ня (90—100°); навколо стрілової осі — відведення й приведення (45 — 50°). П'яст­ ково-фаланговий суглоб І одноосьовий блокоподібний.

Міжфалангові суглоби кисті (агИсиІаііШез іпіегрігаїапдеае тапт) (див. мал. 77) утворені головками й основами суміж­ них фаланг. Мають блокоподібну форму з однією поперечною віссю обертання. Суглобова капсула укріплена міцними

100 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

побічними (ліктьовими та променевими)

ідолонними зв'язками. Рухи: згинання

ірозгинання в межах 110 — 120° в прокси­ мальних і до 70° — в дистальних міжфалангових суглобах II — V пальців. У міжфаланговому суглобі І пальця можливі рухи до 80-90°.

Кисть у цілому

Внаслідок звільнення від опори та роз­ ширення функцій руки скелет верхньої кінцівки людини набув багатьох специфіч­ них рис, які найвиразніше сформувалися в дистальному її відділі, тобто кисті.

Ця обставина свого часу дала підстави Ф. Енгельсу висловити думку про те, що рука є не тільки органом праці, а також її продуктом.

Основними специфічними особливостя­ ми кисті людини є такі: взаємопов'язане збільшення розмірів І і Н п'ясткових кісток і укріплення II і III зап'ястково- п'ясткових суглобів (Є. І. Данилова); збільшення кісток зап'ястка і передусім головчастої кістки; цілковите злиття цен­ тральної кістки з човноподібною (від­ булося також у горили та шимпанзе); збільшення розмірів усіх дистальних фа­ ланг і їхніх горбистостей; випрямле­ на форма всіх трубчастих кісток кисті; під­ вищена рухомість пальців, особливо пер­ шого.

Поряд з цим деякі кістки, що втратили в кисті людини своє колишнє (локомотор­ не) значення, різко зменшились (горохо­ подібна кістка) або повністю редукувались (більшість парних п'ястково-фалангових сесамоподібних кісток).

Зв'язковий апарат кисті при розслаб­ ленні м'язів здатен витримувати (без роз­ тягнень і розривів) в середньому близько 7 кг маси. Дітям до настання статевої зрілості, а також особам старечого віку протипоказані підвищені фізичні наван­ таження (праця вантажника, штангіста тощо), оскільки в дітей відносно слабко розвинуті м'язи, особливо їхні сполучно­ тканинні футляри. У осіб старечого віку втрачені еластичні властивості зв'язок, і часто вони осифікуються.

СПОЛУЧЕННЯ НИЖНЬОЇ КІНЦІВКИ

Сполучення тазового пояса

Сполучення тазового пояса (juncturae cinguli pelvici) мають найбільшу міцність і найменшу рухомість. Тут є майже всі види сполучень кісток: суглоби, лобковий симфіз, синдесмози.

Крижово-клубовий суглоб (articulatio sacroiliaca) (мал. 78) — парний. Утворе­ ний (з кожного боку) вушкоподібними поверхнями клубової і крижової кісток, вкритими хрящовою волокнистою ткани­ ною (волокнистим хрящем). За формою і функцією суглоб наближається до плос­ ких малорухомих сполучень. Щільна су­ глобова капсула, прикріплена до країв су­ глобових поверхонь, добре натягнута, укріплена потужними й короткими перед­ ньою, задньою і міжкістковою крижовоклубовнми зв'язками. Р у х и в крижо­ во-клубовому суглобі мінімальні і відігра­ ють головним чином амортизаційну роль.

Лобковий симфіз (symphysis pubica)

утворений симфізіальними поверхнями лобкових кісток і закладеною між ними волокнисто-хрящовою пластинкою — міжлобковим диском (discus interpubicus)

(див. мал. 78), в якому є невелика щілина. Лобковий симфіз укріплює верхня лоб­ кова зв'язка, яка з'єднує верхні гілки лоб­ кових кісток, і нижня, перекинута через лобковий симфіз знизу. Р у х и в лобко­ вому симфізі мінімальні, головним чином це еластичне розширення тазового кільця

під час пологів.

Затульна перетинка (membrana obturatoria) (мал. 79, див. мал. 78) натягнута уздовж краю однойменного отвору таза. У верхньобічному квадранті мембрани є отвір, що обмежує разом з відповідною кістковою борозною затульний канал (саnalis obturatorius), крізь який проходять судини та нерви.

Крижово-горбова зв'язка (lig. sacrotuberale) і крижово-остьова (lig. sacrospiñalе) (див. мал. 78) дуже потужні; на кожному боці з'єднують крижову кістку з тазовою. Перша зв'язка натягнута між внутрішньою поверхнею сідничого горба