Литература по дисциплинам / Анатомия / Sviridov_O_I_Anatomiya_lyudini

середню ділянку судинної лакуни й обме­ жене спереду пахвинною зв'язкою, поза­ ду — верхньою гілкою лобкової кістки, вкритої окістям і зв'язками, присередньолакупарною зв'язкою і збоку — стегно­ вою веною. Стінки стегнового каналу: пе­ редня — верхній ріг серпоподібного краю; задня — відповідна ділянка клубово-гре­ бінної фасції; бічна — стегнова вена. Присередньої стінки стегнового каналу немає, оскільки поверхневий і глибокий листки широкої фасції тут зливаються. Виходом стегнового каналу є підшкірна щілина (мал. 124, див. мал. 102).

Затульний канал (сапаlis obturatorius)

утворений однойменними (зовнішнім і внутрішнім) м'язами, затульною перетин­ кою й затульною борозною. Тут прохо­ дять однойменні судини й нерви.

Привідний канал (canalis adductorius)

(див. мал. 124) обмежений з присереднього боку великим привідним м'язом, збо­ ку — присереднім широким м'язом стег­ на і спереду — сухожилковою перетин­ кою, натягнутою між названими м'язами. Цей канал, що з'єднує стегновий трикут­ ник з підколінною ямкою, має три отвори: верхній, оточений проксимальними края­ ми його стінок, передній, розташований у згаданій вище перетинці; нижній (hiatus adductorius), утворений пучками великого привідного м'яза, що розходяться. У при­ відному каналі залягають стегнові суди­ ни та підшкірний нерв.

Підколінна ямка (fossa poplitea) (див. мал. 119, 120) є продовженням привідно­ го каналу. Це ромбоподібна заглибина, виповнена жировою тканиною. Вона об­ межена спереду підколінною поверхнею стегнової кістки й капсулою колінного суглоба, зверху та з боків — двоголовим м'язом, зверху і зсередини — напівсухожилковим і напівперетинчастнм м'язами; знизу — бічною і присередньою головка­ ми литкового м'яза.

З підколінної ямки, в жирових скупчен­ нях якої проходять однойменні судини, великогомілковий і загальний малогоміл­ ковий нерви, крім описаного привідного виходять: гомілково-підколіпиий канал,

утворений спереду заднім великогомілко­

вим м'язом і довгим м'язом — згиначем великого пальця, камбалоподібним м'язом, і верхній м'язово-малогомілковий канал,

розташований між малогомілковою кіст­ кою і довгим малогомілковим м'язом. Від­ галуженням гомілково-підколінного кана­ лу вважають нижній м'язово-малогомілко­ вий канал, обмежений спереду малогоміл­ ковою кісткою і ззаду довгим м'язом — згиначем великого пальця. У цих трьох ка­ налах розташовані великі судини і нерви.

Фасції нижньої кінцівки

Нижня кінцівка, так само як верхня, має дві фасції — поверхневу і власну.

Поверхнева фасція нижньої кінцівки майже на всьому протязі має вигляд слаб­ кої пластинки. У дистальних відділах вона місцями губиться в підшкірній клітковині.

Власна фасція нижньої кінцівки, нав­ паки, майже скрізь виявляється краще, ніж на верхній кінцівці. Вона вкриває всю нижню кінцівку, віддає відростки та про­ шарки вглиб, бере участь у формуванні каналів, тримачів тощо. Розрізняють такі частини цієї фасції.

Сіднична фасція — потужний сполуч­ нотканинний листок, який вкриває вели­ кий і частково середній сідничні м'язи ззовні і дає численні щільні міжпучкові відростки в їхню товщу. Крім того, від цієї фасції відходять пухкі фасціальні міжм'я- зові прошарки. Сіднична фасція зверху межує з грудо-поперековою фасцією, а зни­ зу і збоку через сідннчно-стегнову зв'яз­ ку переходить у широку фасцію.

Фасція таза (fascia pelvis) — безпо­ середнє продовження внутрішньочеревної фасції, яка вкриває стінки таза, внутрішньотазові м'язи, дає відростки у вигляді пухких прошарків до внутрішніх органів малого таза та вистеляє тазове дно, де з'єднується з фасцією промежини.

Клубова фасція — стовщений листок фасції таза, що вкриває клубово-попере- ковнй м'яз. Спускаючись донизу, під пах­ винну зв'язку, фасція зливається з глибо­ ким листком власної фасції стегна. Вузь­ ка ущільнена смужка клубової фасції, яка проходить під пахвинною зв'язкою, з'єдну-

ст е г н а ) :

/.2. 21, 22 — in. quadriceps fcmoris; 'S — v. saphena magna: 4 — її. saphcnus; 5 — canalis adductorius: 6 — m. sartorius; 7 — a. er v. femorales (у привідному каналі): <S' — septum intermusculare fcmoris mediale; 9 — m. gracilis; 10 — min. adductorcs; //. IS. 15. 16 — задній відділ м'язі» стегна; 12 — septum intermusculare; 14 — n. ischiadicus; 17 — septum intermusculare fcmoris laterale; IS — femur: 19 -

fascia lata; 20 — cutis.

ділянки гомілки; 4 — V. saphena magna; 5 — cutis; 6 - fascia cru ris; 7 - vasa tibialis posterior; 8 — tendo m. plantaris longij 9. 10. 12 — m. triceps su rae; // — v. saphena parva; 15 — septum intermusculare posterius cruris; 16 - fibula; 17 — бічна група м'язі» гомілки; 18 — septum intermusculare anteriús cru ris; 19. 22 — передня група м'язі» гомілки; 20 —

membrana interossea; 21 — vasa tibialis anterior.

винної зв'язки, а нижній — без якої-не- будь межі переходить у широку фасцію (див. мал. 124). Присередньо від серпо­ подібного краю поверхневий і глибокий фасціальні листки зливаються і перехо­ дять на присередню поверхню стегна.

Фасція гомілки (fascia cruris) є продов­ женням широкої фасції, але слабша від неї. Огортає м'язи гомілки і щільно зростає­ ться з окістям присередньої поверхні вели­ когомілкової кістки. Від фасції вглиб відхо­ дять листки, які вкривають окремі м'язи або групи їх. Серед цих листків найпотужні­ шими є передня і задня міжм'язові пере­ городки гомілки, які разом з міжкістковою перетинкою гомілки та великогомілковою кісткою ІЗОЛЮЮТЬ одну від одної передню, бічну та задню м'язові групи. Крім того, в межах задньої групи чітко простежується фасціальний прошарок між поверхневими і глибокими м'язами (мал. 126).

Дистально фасція гомілки поступово тоншає і лише в ділянці надплесново-го- мілкового суглоба та безпосередньо над ним вона стовщена у вигляді фіброзних утрнмачів м'язів.

Верхній тримач м'язів-розгиначів (re­ tinaculum mm. extensorum superius) на­ тягнутий між переднім краєм велико­ гомілкової і фасцією бічної поверхні ма­ логомілкової кісток.

Нижній тримач м'язів-розгипачів (re­ tinaculum mm. extensorum inferius) роз­ ташований перед надплесново-гомілко- внм су і лобом і має один бічний і два присередні пучки (останні розходяться). Під двома тримачами містяться три піхви, що обгортають сухожилки м'язів-розгпначів: довгого розгинача пальців, довгого м'яза — розгинача великого пальця стопи, перед­ нього великогомілкового м'яза (мал. 127).

Тримач м'язів-згиначів (retinaculum mm. flexorum) розташований за ирисередньою кісточкою і натягнутий між її краєм і присередньою поверхнею п'яткової кіст­ ки. Цей тримач бере участь в утворенні чотирьох ізольованих один від одного во­ локнистих каналів. У трьох з них містять­ ся огорнуті синовіальними піхвами сухо­ жилки м'язів-згиначів (заднього велико­ гомілкового, довгого м'яза — згинача паль-

I 2

/ — пі. pcroncus longus; 2 — пі. pcroncus brevis; ') — tcndo calcaneus; 4 — retinaculum mm. extensorum superius; 5 - vag. synovial is mm. pcroncorum communis; 6" — retinaculum mm. pcroncorum superius: 7 — retinaculum mm. extensorum inferius; <S' — vag, tendinum mm. digitorum iongi; 9 - retinaculum mm. pcroncorum inferius: 10 — m. extensor digitorum brevis; // — vag. tendinis in. extensoris hallucis longi; 12 — m. pcroncus tercius; 13 — tendinis m. extensoris digitorum longus; 14 — tendinis m. extensoris digitorum brevis; /5 - m. pcroncus brevis; 16 — m. abductor digiti

minimi; 17 — cutis.

ці в і довгого м'яза — згинача великого пальця) (мал. 128). Четвертим каналом проходить судинно-нервовнй пучок.

Верхній і нижній тримачі малогомілко­ вих м'язів (retinaculum mm. peroneorum superius et inferius) натягнуті між бічною кісточкою і зовнішньою поверхнею п'ятко­ вої кістки. За рахунок відростків нижнього тримача малогомілкових м'язів формується кістково-волокнистий канал, у якому під верхнім тримачем обгорнуті загальною си­ новіальною піхвою малогомілкових м'язів

залягають в окремих синовіальних піхвах сухожилки короткого (спереду) і довгого (ззаду) малогомілкових м'язів (мал. 129).

Тильна фасція стопи (fascia dorsalis pedis) вкриває сухожилки довгого м'яза — розгинача пальців (поверхнева пластин­ ка) і тильні міжкісткові м'язи та корот­ кий м'яз — розгинач пальців (глибока пластинка). На підошві поверхнева плас­ тинка дуже стовщена, вона формує підошвовнй апоневроз (aponeurosis plantaris) і

поверхневу поперечну плеснову зв'язку

(lig. metatarsale transversum superficial),

по в е р х н я ) :

/— vag. tendinum in. flcxoris digitorum longi; 2 — retinaculum mm. flcxorum; 3 — vag. synovialis tendinis m. flcxoris hallucis longi; 4 — m. abductor hallucis (підріза­ ний); 5 — vag. tendinis in. extensoris hallucis longi; 6' — vag. synovialis tendinis m. tibialis postcrioris; 7 — vag.

synovialis tendinis m. tibialis anterioris.

М а л . 129. П і х в и с у х о ж и л к і в м ' я з і в стопи:

/ — tuber calcaneus; 2 — retinaculum mm. pcroneorum inferius; 3 — vag. communis tendinum mm. pcroneorum; 4 — lig. plantare longum; 5 — vag. plantaris tendinum m. peronei longi ; в — vagg. synoviales tendinum digitorum pedis; 7 — mm. lumbricales; 6', 9. 10 — vag. tendinis in. flcxoris hallucis longi; // — vag. tendinum in. flcxoris digitorum pedis longi; 12 — vag. synovialis

Біомеханіка стояння і ходіння

ред, треба дуже напружити м'язи задньої поверхні

ноги на ширину плечей . До несприятливого впли­ ву цього виду с т о я н н я т р е б а віднести з м е н ш е н у глибину вдиху і тиск органів малого таза на м ' я з и

Основи антропометрії 165

ТЯГНЄННЯ з в ' я з к о в о г о апарат}' м ' я з и опорної ноги майже не напружені, а в тулубі н а п р у ж е н н я охоп­ л ю є тільки ОДИН бік . Т а к и м ч и н о м л и ш е за чер­

вається з а в д я к и взаємодії внутрішніх (скорочен­

і с т р и б к а м и є постійне о п о р н е п о л о ж е н н я однієї (період одиночної о п о р и ) й обох н и ж н і х кінцівок

Скелет разом з м'язами і шкірою дає чітке уявлення про загальні розміри, фор­ му та пропорції тіла. Багато виступів ок­ ремих кісток і заглиблень між ними, які легко визначиш під шкірою (орієнтири під час огляду, зовнішні орієнтири), і є антро­ пометричними точками (мал. 131) підчас вимірювання тіла та його частин.

Антропометричні вимірювання дуже важ­ ливі для визначення конституціональних типів, вивчення динаміки фізичного роз­ витку дітей, їхнього жувально-мовного апарату.

Потилична точка (opisthocranion — ор) — найвіддаленіша від глабели точка на потиличній ділянці голови.

Права і ліва тім'яні точки (еигуоп — eu) — точки тім'яної ділянки, що най­ більше виступають назовні.

Верхньогруднинна точка (suprasternale — sst) — перетин краю яремної виріз­ ки груднини з серединною лінією.

Середньогруднинна точка (sternale média — sm) — на серединній лінії на рівні верхнього краю IV груднинно-ребрового суглоба.

Верхньотім'яна, або верхівкова, точ­ ка (vertex — v) — розташована найвище точка на тім'ї при положенні тіла і голо­ ви в певній позиції (див. с. 166).

Міжбрівна точка, або глабела (glabel­ la — д), — точка надперенісся, що най­ більше виступає вперед.

Шийна точка (cervicale — с) — вер­ хівка остистого відростка CVII хребця.

Лобкова точка (symphysion — sy) —

перетин верхнього краю лобкового сим­ фізу серединною лінією.

Пупкова точка (omphalion) — нарівні центра пупка.

166 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

М а л . 131 . Антропометричні точки :

/ — верхівкова;2 — іуіабсла; ') — потилична-,'/ — тім'яна; 5 — верхньої руднична; 6 -- нижньогруднинна; 7 — іііиііиа; 8 — лобкова; ') — клубово-остиста; 10 — клубово-гре­ бенева; // — плечова; 12 — променева; 1S — іцилоиолібна; 14 — фалангова; ІЬ — пальцьова; 16 — вертлюжна; 17 — нерхіїьогомілкова; /.S' — іиіжньогомілкова; 19 — п'ят­

кова; 20 — кінцева стоїш.

Поперекова точка (lumbale — І) — вер­ хівка остистого відростка LV хребця, що найбільше виступає назад.

Права і ліва клубово-остьові точки

(iliospinale — is) — точки верхньої перед­ ньої клубової ості, які найбільше виступа­ ють вперед.

Права і ліва клубово-гребінні точки

(iliocristale — іс) — точки на клубовому гребені, що найбільше виступають назовні.

Права і ліва плечові точки (асготіаІе — а) — точки надплечового відростка, що найбільше випинають назовні.

Права і ліва променеві точки (radiale — г) — верхні точки головки промене­ вої кістки (промацуються під шкірою на задньобічній поверхні ліктьового суглоба; обертання променевої кістки полегшує знаходження цих точок).

Права і ліва шилоподібні точки (stylion — sty) — найнижчі точки шилоподіб­ ного відростка променевої кістки.

Права і ліва фалангові точки (phalanдіоп — р/і) — верхні точки тильного краю основи проксимальних фаланг III пальців (ці точки легше знайти, якщо згинати й розгинати пальці).

Права і ліва пальцьові точки (dactylion — da) — точки кінчиків III пальців, які найбільше виступають дистально.

Права і ліва вертлюжні точки (trochanterion — tro) — точки великого вертлюга, які найбільше виступають назовні й до­ гори.

Права і ліва верхньогомілкові точки

(tibiale — ti) — точки присереднього виростка великогомілкової кістки, які най­ більше виступають догори.

Права і ліва нижньогомілкові точки

(sphyrion — sph) — точки присередньої кісточки, що найбільше виступають до­ низу.

Права і ліва п'яткові точки (ptemion — pte) — точки п'яти, які якнайбільше відхо­ дять дозаду.

Кінцева точка стопи (acropodion — ар) — передня точка найдовшого пальця (І або II) стопи.

Виміри провадять вранці, коли тіло ще не зазнало різних навантажень. Дослід­ жуваний перебуває в положенні стоячи, голова — в позиції очноямково-вушної горизонталі (верхній край зовнішнього слухового ходу — нижній край лівої оч­ ної ямки розташовані в одній горизон­ тальній площині).

Довжину тіла (зріст) вимірюють ме­ талевим антропометром (дерев'яний, або станковий, зростомір дає не такі точні ре­ зультати). Прилад треба тримати верти­ кально. Дослідник, легенько притискую­ чи лівою рукою волосся досліджуваного, правою рукою опускає поперечну планку, поки та не зіткнеться з верхньотім'яною

точкою голови. Показники записують з точністю до 5 мм.

Для визначення поздовжніх розмірів частин тіла, зокрема кінцівок, найчастіше використовують непряму методику — ви­ мірюють висоту антропометричних точок над підлогою за допомогою металевого антропометра. Застосовують також вимі­ рювання довжини окремих частин. Дов­ жину хребтового стовпа з головою молена визначати в положенні сидячи, виміряв­ ши відстань від площини сидіння (для дорослих використовують табуретку зав­ вишки 40 см) до верхньотім'яної точки. Це вимірювання дуже важливе для виз­ начення найбільш зручних стандартних меблів для стоматологічних кабінетів.

Серед поперечних і передньозадніх роз­ мірів, ЯКІ звичайно вимірюють товщинним циркулем, використовують такі: найбільший поперечний діаметр голови (між двома тім'яними точками); найбільший поз­ довжній діаметр голови (між надпереніс­ сям і потиличною точкою); ширина плечей (між двома плечовими точками); ширина таза (між двома клубово-гребіннимн точ­ ками); ширина стегон (між двома вертлюж­ ними точками). Бажано також вимірюва­ ти: поперечні та передньозадні розміри грудної клітки (на рівні сосків молочних залоз); відстань мЬк клубово-остьовимиточ­ ками; відстань від верхнього краю лобково­ го симфізу до верхівки остистого відростка

ІУ хребця (передньозадній розмір таза).

Окружності вимірюють сантиметровою стрічкою. Визначають: окружність голо­

Основи антропометрії 167

ви (найбільші розміри склепіння черепа),

окружність грудної клітки (під час вди­ ху, видиху і середнього стану) — стрічку накладають ззаду під нижніми кутами лопаток і спереду над навколососковими кружальцями (у чоловіків) або вище мо­ лочних залоз (у жінок); окружність жи­ вота — на рівні талії; окружність шиї —

унаїївужчому місці; окружність плеча —

вділянці найбільшого випинання двого­ лового м'яза; окружність передпліччя —

внайтовщому його відділі; окружність стегна — безпосередньо під сідничною складкою, а також у середньому відділі стегна; окружність гомілки — у найбільш стовщеному відділі.

Вимірюють також деякі спеціальні роз­ міри голови: окружність склепіння че­

репа; поздовжній діаметр склепіння че­ репа (найбільший); поперечний діаметр склепіння черепа (найбільший); морфо­ логічну висоту лиця (від точки перетину лінії нижніх країв брів із серединною лінією до нижньої точки підборіддя); дов­ жину носа (від тієї самої точки згори до підносової точки); верхню висоту лиця (від тієї самої точки згори до ротової щіли­ ни); окружність голови в лобовій пло­ щині (через верхівкову і нижньощелепну точки).

Стопи вимірюють або за відбитками, або за допомогою спеціальної вимірювальної дошки з поділками (стопомір Фрідланда), що має дві бічні стінки: внутрішню, до якої притискується внутрішній край стопи, і задню, в яку впирається п'ята.

Внутрішні органи (splanchna, s. visce­ ra) розташовані головним чином у порож­ нинах тіла (грудній, черевній, тазовій). Ці органи забезпечують процеси обміну в ор­ ганізмі з зовнішнім середовищем (спожи­ вання й перетравлювання їжі, повітряний і тканинний обмін), виведення продуктів обміну, генеративну функцію та ін. Такі функції властиві рослинам, тому ці орга­ ни називають також органами рослинно­ го життя.

Залежно від функціональних власти­ востей і будови внутрішні органи об'єднані в системи: травну, дихальну, сечову, ста­ теву.

Органи травної системи розташовані в ділянці голови, шиї, в грудній, черевній і тазовій порожнинах, мають вхідний отвір (рот) і вихідний (відхідник).

Органи дихальної системи (з одним вхідним отвором — носовим) містяться в ділянці голови, шиї і в грудній порожнині. У грудній порожнині розташоване також серце, що належить до системи кровообігу.

Сечові й статеві органи мають лише вихідні отвори, містяться в черевній порож­ нині й порожнині таза. Черевна порожни­ на є місцем розташування селезінки, що на­ лежить до органів кровотворення. У всіх порожнинах тіла розташовані ендокринні залози.

Внутрішні органи за своєю структурою поділяються на паренхіматозні й трубчасті, або порожнисті. Паренхіматозні органи

складаються з паренхіми (скупчення спе­ ціалізованих клітин) І сполучнотканинної строми. До паренхіматозних органів нале­ жить печінка, легені, нирки тощо. Строма виконує опорну й трофічну функції, у ній розташовані кровоносні та лімфатичні су-

дини, нерви. Трубчасті органи (глотка, стравохід, шлунок, кишки, трахея, бронхи, сечоводи, сечовий міхур тощо) є трубками різного діаметра. Незважаючи на різні форму та функції трубчастих органів, їх стінки мають схожу будову й складаються із слизової оболонки, підслизової ОСНОВИ, м'язової та серозної оболонок (адвентиції).

Слизова оболонка (tun. mucosa) — це внутрішня оболонка трубчастих органів (травних, дихальних, сечових); вона висте­ лена епітелієм: багатошаровим (плоским), що не зроговіває (порожнина рота, язик, глотка, стравохід, кінцевий відділ прямої кишки), перехідним (сечові органи), одно­ шаровим циліндричним (шлунок, тонка й товста кишки). Епітелій слизової оболон­ ки, виконуючи покривну функцію, відме­ жовує стінку порожнистого органа від зовнішнього середовища (у його просвіті).

Епітелій лежить на власній пластинці слизової оболонки (lam. propria mucosae),

що складається в основному з пухкої ко­ лагенової сполучної тканини. У ній роз­ ташовані залози слизової оболонки, кро­ воносні та лімфатичні судини, нерви, скуп­ чення лімфоїдної тканини. Під власною пластинкою на межі з підслизовою осно­ вою міститься м'язова пластинка слизо­ вої оболонки (lam. muscularis mucosae),

скорочення якої формують різні складки слизової оболонки.

У товщі слизової оболонки травної труб­ ки розкидані келихоподібні клітини, які виділяють слиз, однота багатоклітинні залози, що синтезують травний сік. Бага­ токлітинні залози можуть бути окремими органами, вивідні протоки яких відкрива­ ються у травну трубку, наприклад великі слинні залози, печінка. За будовою розріз-

няють залози трубчасті, альвеолярні й труб­ часто-альвеолярні, кожна з яких може бути простою (з однієї трубочки чи альвеоли) чи складною (з багатьох трубочок або аль­ веол). Складні залози, що мають вивідні протоки, називають екзокринними, ендо­ кринні залози таких проток не мають (glan­ dule sine ductibus). Великі багатоклітинні залози розділені прошарками сполучної тканини, що йдуть від капсули вглиб за­ лози, на частини — частки (lobi). Деякі частки поділяються на дрібніші часточки

(lobuli).

Лімфоїдна тканина в слизовій оболонці може мати вигляд дифузно розкиданих невеликих поодиноких лімфатичних фо­ лікулів (folliculi lymphatici solitarii) або їх скупчень (folliculi lymphatici aggregati).

Підслизова основа (tela submucosa)

лежить ззовні від слизової оболонки; скла­ дається з пухкої колагенової сполучної тканини, в якій проходять кровоносні та лімфатичні судини. У травних органах тут базується досить розвинуте підслизове нер­ вове сплетення. Підслизова основа містить деякі травні залози, а також лімфатичні фолікули. Пухка колагенова сполучна тка­ нина забезпечує рухомість слизової обо­ лонки й утворення складок. У тих місцях, де немає підслизової основи й слизова обо­ лонка щільно прилягає до м'язової, склад­ ки не утворюються, наприклад у сечоміхуровому трикутнику (trigonum vesicae).

М'язова оболонка (tun. muscularis)

розташована ззовні від підслизової осно­ ви. У початкових і кінцевих відділах трав­ ної трубки (порожнина рота, глотка, верх­ ній відділ стравоходу, зовнішній м'яз — стискач відхідника) м'язова оболонка складається з посмугованої м'язової ткани­ ни, решта трубки — з гладкої. У м'язовій оболонці гладкі міоцити утворюють внут-

Травна система 169

рішній коловий шар (stratum circulare),

назовні від нього розташований поздовж­ ній шар (stratum longitudinale).

Головна функція м'язової оболонки трубчастих органів — перемішування хар­ чової маси і проштовхування її по травній трубці (травна система), регулювання го­ лосової щілини й бронхів (дихальна^єцстема), проштовхування сечі та регулюван­ ня просвіту сечових органів.

Серозна оболонка (tun. serosa) (з підсе­ розною основою) — це тонка пластинка, що вистеляє порожнини тіла (черевну, осердну, плевральні тощо), а також обгортає розта­ шовані в них органи. Серозна оболонка стінки порожнин називається пристінковим (парієтальним) листком, а та, що вкриває внутрішні органи, — нутряним (вісцераль­ ним). Серце ззовні вкрите вісцеральним листком серозного осердя (епікард).

Основою серозної оболонки є щільна волокниста сполучна тканина з різнонапрямленими колагеновими та еластичними волокнами. Поверхня оболонки з боку порожнини вкрита одношаровим плоским епітелієм, або мезотелієм.

Вільна поверхня серозної оболонки в нормі завжди волога, гладка, блискуча, що сприяє ковзанню одного органа відносно ін­ шого. Ті органи або їх частини, які не мають серозної оболонки, обгорнуті сполучнотканин­ ною волокнистою оболонкою (tun. abventitia). До них належить стравохід, ділянки дванадцятипалої і товстої кишок, печінки, жовчного міхура, підшлункової залози, а та­ кож повітропровідні та сечові органи.

У цьому розділі вивчаються органи травної, дихальної, сечової, статевої систем. Подано також відомості про посмуговані м'язи порожнини рота, глотки, гортані та промежини, функції яких міцно пов'язані з внутрішніми органами.