Литература по дисциплинам / Анатомия / Sviridov_O_I_Anatomiya_lyudini

хоани, або задні носові отвори (с/гоапае* s. aperturae nasales posteriores), що ведуть до порожнини носа.

Майже в центрі заднього відділу зов­ нішньої основи черепа в горизонтальній площині міститься великий (потиличний) отвір. Таке розташування отвору з сучас­ них приматів має лише людина, що мож­ на пояснити вертикальним положенням її тіла. У всіх сучасних мавп, як і в інших ссавців, великий отвір різко відсунутий і відкритий назад.

Рельєф заднього відділу зовнішньої ос­ нови черепа складний. Нижче згадуються найважливіші структурні елементи. На основній частині потиличної кістки видно глотковий горбок, до якого фіксується скле­ піння глотки. З обох боків великого отво­ ру розташовані потиличні виростки, далі назовні й донизу різко виступають шило­ подібні відростки, які є місцем прикріплен­ ня деяких м'язів, а попереду від них біля кожного (правого і лівого) яремного от­ вору помітно яремну ямку, де залягає ци­ булина однойменної вени. Ще далі назовні й назад розташовані завжди добре роз­ винуті у сучасної людини соскоподібні відростки, до яких прикріплюються груд- нинно-ключично-сосконодібні м'язи. По­ переду і вгорі від соскоподібного відрост­ ка міститься зовнішній слуховий отвір. Нарешті, дещо позаду від великого отвору розташована велика шорстка поверхня, обмежена зверху верхньою карковою лінією, що є місцем фіксації каркової зв'яз­ ки і м'язів заднього відділу голови й шиї.

Задній відділ зовнішньої основи чере­ па пронизаний великою кількістю парних отворів (овальний, остистий, яремний, рва­ ний), каналів (під'язиковий) і щілин (клинокам'яниста, кам'янисто-потилична). На нижній поверхні кам'янистої частини скро­ невої кістки відкривається сонний канал, через який у порожнину черепа проходить внутрішня сонна артерія.

Склепіння черепа (calvario,) (мал. ЗО) утворене лускою лобової кістки, парною

*СІіоапо$ (з с т а р о г р е ц ь к . ) — л і й к о п о д і б н и й тигель . С т а р о д а в н і лікарі в в а ж а л и , що через ці отвори с л и з із м о з к у стікає в п о р о ж н и н у носа .

М а л . ЗО. С к л е п і н н я черепа (calvaría) ( в и д зсе­

ре д и н и ) :

/— os frontale; 2 — sutura coronal.Sj З — lam. externa; 4 — lam. interna; 5 — diploc; 6 — sutura sagittalis; 7 — sulci artcriosi; S — sulcus sinus sagittalis supcrioris; 9 — sutura lambdoidca; 10 — os occi pítale; / / — ossa suturalia; 12 — os

parietale; 13 — fovcolac granulares.

тім'яною кісткою, верхньою частиною лус­ ки потиличної кістки і парною лусковою частиною скроневої кістки. Усі ці кістки з'єднані між собою зубчастим швом (su­ tura serrata), за винятком тім'яно-скроне­ вого сполучення (з обох боків). Шви скле­ піння черепа мають такі назви: між лобо­ вою і тім'яними кістками — вінцевий шов

(sutura coronalis); між тім'яними — стрі­ ловий (sutura sagittalis), між лускою по­ тиличної кістки й тім'яними кістками — лямбдоподібний (sutura lambdoidea); лус­ кова частина скроневої кістки з нижнім краєм тім'яної з'єднується лусковим швом

(sutura squamosa).

Зовнішній вигляд склепіння черепа може бути різним, проте найчастіше своєю формою склепіння нагадує половину еліп­ соїда, з боків схоже на дещо розширений і відкинутий назад напівовал, а якщо диви­ тися зверху — контур його не завжди правильний яйцеподібний.

52 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

Зовнішня поверхня склепіння черепа гладка й рівна (за винятком малопоміт­ них скроневих ліній), що є однією з го­ ловних відмітних ознак черепа сучасної людини.

Кістки склепіння черепа — плоскі по­ кривні й складаються з двох тонких кіст­ кових (зовнішньої і внутрішньої) пласти­ нок (lamina externa et interna), між яки­ ми розташований шар губчастої речови­ ни — диплое (diploe). Всередині губчас­ тої речовини кісток склепіння черепа про­ ходять численні з'єднані між собою кана­ ли, що отворами відкриваються як на зовнішній, так і на внутрішній поверхнях склепіння. У цих каналах містяться ве­ нозні стовбури, які зливаються з венами зовнішніх покривів черепа, твердою обо­ лонок) головного мозку і венозними пазу­ хами.

На внутрішній поверхні склепіння вид­ но численні пальцеві втиснення (відбит­ ки звивин великого мозку) та багато роз­ галужених артеріальних і венозних боро­ зен. По серединній лінії, починаючи від півнячого гребеня, через склепіння черепа тягнеться виразний лобовий гребінь, що переходить у борозну верхньої стрілової пазухи, яка прямує до внутрішнього по­ тиличного виступу. По обидва боки роз­ сіяні численні або в невеликих кількос­ тях зернисті ямочки (foveolae granula­ res) — сліди випинання павутинної оболони головного мозку.

Особливий практичний інтерес стано­ вить внутрішня пластинка кісток склепін­ ня черепа, названа стародавніми анатома­ ми склоподібною (lamina vitrea). В разі травми черепа ця пластинка ламається частіше, ніж зовнішня. При цьому гострі краї пластинки можуть розрізати прилеглі до неї кровоносні судини, спричинюючи внутрішньочерепну кровотечу.

Вісцеральний череп

Вісцеральний череп (viscerocranium) складається з утворів, у яких розміщують­ ся дуже важливі органи. Це очні ямки, порожнини носа й рота, скронева, підскро­ нева і крилопіднебінна ямки.

Вісцеральний череп сформований також частинами кісток мозкового черепа: лобо­ вої, решітчастої, клиноподібної, скроневої, потиличної (основною частиною). Крім того, до складу вісцерального (лицевого) черепа входить леміш і перпендикулярна пластинка решітчастої кістки, верхня та нижня щелепи, що з'єднуються по сере­ динній лінії, і п'ять пар окремих кісток (носові, сльозові, піднебінні, виличні і нижні носові раковини).

Очна ямка (orbita) (див. мал. 21) роз­ ташована безпосередньо під передньою ямкою черепа і є порожниною для органа зору. За формою очна ямка нагадує чоти­ ристоронню піраміду, верхівка якої спря­ мована дозаду, усередину і догори, а осно­ ва — допереду, дещо назовні і донизу.

У порожнині очної ямки містяться очне яблуко, клітковина, фасції, м'язи очного яблука, сльозова залоза тощо. У кожній очній ямці розрізняють вхід і чотири стінки: верхню, нижню, присередню та бічну.

Вхід до очної ямки (aditus orbitalis)

формує згори надочноямковий край лобо­ вої кістки, знизу — під очноямковий край верхньої щелепи і виличної кістки, з присереднього боку — сльозовий гребінь ло­ бового відростка верхньої щелепи, збоку — краї лобового відростка виличної і вилич­ ного відростка лобової кісток.

Верхня стінка (paries superior) очної ямки утворена очноямковою частиною лобової кістки і малим крилом клинопо­ дібної кістки. У бічному кутку цієї стінки розташована ямка сльозової залози.

Нижня стінка (paries inferior) (дно оч­ ної ямки) сформована очноямковою по­ верхнею тіла верхньої щелепи, ззаду — очноямковим відростком піднебінної кіст­ ки і частково очноямковою поверхнею виличної кістки. Тут іззаду наперед про­ ходить підочноямкова борозна (див. мал. 23, а), яка спереду переходить у canalis infraorbiialis, що відкривається підочноямковим отвором на передній поверхні тіла верхньої щелепи.

Бічна стінка (paries lateralis) утворе­ на очноямковою поверхнею великого кри­ ла клиноподібної кістки і лобового від-

ростка виличної кістки. На очноямковій поверхні виличної кістки є виличноочноямковий отвір, через який проходять ви­ личні нерви її судини.

Присередня стінка (paries medialis)

очної ямки має найскладнішу будову. Вона розташована парасагітально й утво­ рена задньою ділянкою бічної поверхні лобового відростка верхньої щелепи, сльо­ зовою кісткою, очноямковою пластинкою решітчастої кістки і невеликою ділянкою тіла клиноподібної кістки. На цій стінці сльозові гребені лобового відростка верх­ ньої щелепи і сльозової кістки обмежу­ ють сльозову борозну, яка внизу перехо­ дить у ямку сльозового мішка (fossa sacci lacrimalis), а далі — в нососльозовий ка­ нал (canalis nasolacrimal). На лобоворешітчастому шві розташовані передній і задній решітчасті отвори (foramen ethmo­ idal anterior et posterior).

Між верхньою і бічною стінками очної ямки міститься верхня очноямкова щіли­ на (fissura orbitalis superior), між бічною і нижньою — нижня (fissura orbitalis in­ ferior), біля заднього кутка присередньої стінки відкривається зоровий канал (canalis opticus). Таким чином, очна ямка з'єд­ нується з порожниною носа, передньою та середньою черепною ямками й крилопіднебінною ямкою.

Кісткова носова порожнина (cavitas nasalis ossea) (див. мал. 22, 23) займає цен­ тральне положення між основою черепа зверху, порожниною рота знизу, очними ямками та верхньощелепними пазухами з боків і є кістковою основою початкового відділу дихальної системи та органа нюху. Кісткова носова порожнина ділиться кістко­ вою перегородкою носа на дві, найчастіше нерівні, частини. Кісткова перегородка носа (septum nasi osscum) утворена нижньою частиною перпендикулярної пластинки ре­ шітчастої кістки, лемешем, носовими гребе­ нями верхньої щелепи і піднебінної кістки.

У кожній половині кісткової носової по­ рожнини розрізняють шість стінок: верхню, нижню, задню, передню, присередню й бічну.

Верхня стінка утворена носовою час­ тиною лобової кістки, дірчастою пластин­ кою решітчастої кістки та вузьким перед­

нім кантом передньої поверхні тіла кли­ ноподібної кістки.

Нижню стінку становить кісткове піднебіння.

Задня стінка є лише на протязі верх­ ньої третини. її утворює передня поверх­ ня тіла клиноподібної кістки, а в двох нижніх третинах містяться хоани, які з'єднують порожнину носа з порожниною глотки. Передня стінка обох половин по­ рожнини носа обмежена зверху носовими кістками, нижче від яких розташований широкий грушоподібний отвір (apertura piriformis).

Присередньою стінкою для обох поло­ вин порожнини носа є кісткова перегород­ ка носа.

Бічна стінка порожнини носа утворена носовою поверхнею тіла і лобовим відрост­ ком верхньої щелепи, сльозовою кісткою, решітчастою кісткою, носовою поверхнею перпендикулярної пластинки піднебінної кістки і присередньої пластинки крило­ подібного відростка клиноподібної кістки. На бічній стінці є три носові раковини, що вільно звисають у порожнину носа. Над задньою частиною верхньої носової рако­ вини розташований клинорешітчастий за­ куток (recessus sphenoethmoidal), в який відкривається клиноподібна пазуха.

Верхній носовий хід (meatus nasi superior) обмежений верхньою і середньою носовою раковиною; в нього відкривають­ ся пазухи клиноподібної кістки і задні комірки решітчастого лабіринту.

Середній носовий хід (meatus nasi médius) обмежений середньою і нижньою носовими раковинами. Він довший і шир­ ший, ніж верхній носовий хід, з'єднується з пазухами лобової кістки та верхньої щелепи, а також з передніми й середніми комірками решітчастого лабіринту.

Верхньощелепна пазуха (sinus таxillaris) здається набагато вужчою внас­ лідок прилягання сусідніх кісток: знизу — верхньощелепного та решітчастого від­ ростків нижньої носової раковини і гач­ куватого відростка решітчастої кістки, зза­ ду — перпендикулярної пластинки під-

54 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

небінної кістки. Гачкуватий відросток, що спускається зверху, ділить отвір верхньо­ щелепної пазухи на два відділи — передньонижній і задньоверхній. Задньоверхній відділ, розташований між великим решітчастим пухирцем (bulla ethmoidalis) і гачкуватим відростком, формує контури вихідного отвору верхньощелепної пазу­ хи — півмісяцевого розтвору (hiatus semilunaris). Верхня, ширша частина цьо­ го розтвору містить решітчасту лійку (іпfundibulum ethmoidale), через отвір якої лобова пазуха сполучається з середнім но­ совим ходом. Розташований ззаду і трохи вище середньої носової раковини клинопіднебінний отвір (foramen sphenopalatinum) зв'язує крилопіднебінну ямку з середнім і верхнім носовими ходами.

Нижній носовий хід (meatus nasi infe­ rior) розташований під нижньою носовою раковиною; у нього впадає нососльозовий канал (canalis naso lacrima lis), що почи­ нається в очній ямці.

Простір між кістковою носовою перего­ родкою і носовими раковинами у вигляді вузької щілини називається спільним носо­ вим ходом (meatus nasi communis). Він пе­ реходить за раковинами в дуже короткий носоглотковий хід (meatus nasopharyngeus),

який відкривається в глотку.

Порожнина рота (cavitas oris) обме­ жена кістковими утворами, які формують верхню і передньобічні стінки її. Кістко­ ве піднебіння — тверда основа верхньої стінки порожнини рота. Тіло і гілки ниж­ ньої щелепи, комірковий відросток верх­ ньої щелепи й зуби, коміркова дуга ниж­ ньої щелепи й зуби утворюють передню і бічну кісткові стійки порожнини рота.

Скронева і підскронева ямки. На бічній нормі черепа є заглиблення, розді­ лені підскроневим гребенем клиноподіб­ ної кістки на скроневу (згори) і підскро­ неву (знизу) ямки.

Стінки скроневої ямки (fossa tempo­ ralis) утворені тім'яною, скроневою, кли­

ноподібною і лобовою кістками зсереди­ ни, виличною дугою знизу, скроневою по­ верхнею виличної кістки спереду. Зовніш­ ньої й задньої стінок немає. Ямка запов­ нена скроневим м'язом.

Підскронева ямка (fossa infratempo­ ral) (див. мал. 29) є продовженням до­ низу скроневої ямки й займає простір нижче від підскроневого гребеня і вилич­ ної дуги. Вона вужча й коротша за скро­ неву, але має більший поперечний розмір. Верхню стінку підскроневої ямки формує частина великого крила клиноподібної кістки нижче від підскроневого гребеня, присередню — бічна пластинка крилопо­ дібного відростка клиноподібної кістки. Спереду ямка обмежена горбом верхньої щелепи й частково виличною кісткою, вни­ зу вона не має кісткової стінки, ззовні прикрита гілкою нижньої щелепи.

Крилопіднебінна ямка (fossa pterygopalatina) (див. мал. 21) з кожного боку утворена спереду тілом верхньої щелепи, ззаду — крилоподібним відростком кли­ ноподібної кістки, зверху — основою її великого крила, присередньо — перпен­ дикулярною пластинкою піднебінної кіст­ ки. Збоку крилопіднебінна ямка не має кісткової стінки і сполучається з підскро­ невою ямкою. Донизу стінки ямки звужу­ ються й переходять у великий піднебін­ ний канал (canalispalatinus major). У цій ямці проходять судини та нерви, в ній роз­ ташований парасимпатичний крилопіднебінний вузол (ganglion pterygopalatinum).

Крилопіднебінна ямка через круглий отвір з'єднується з середньою ЯМКОЮ че­ репа, через клинопіднебінний отвір — з порожниною носа, через нижню очноям­ кову щілину — з очною ямкою, великий піднебінний канал — з порожниною рота і через крилоподібний канал — із рваним отвором. Через круглий отвір з порожни­ ни черепа до крилопіднебінної ямки про­ ходить верхньощелепний нерв (II гілка трійчастого нерва), через нижню очноям­ кову щілину — підочноямковий нерв. Крилоподібний канал пронизує основу крилоподібного відростка. У ньому в скла­ ді великого кам'янистого нерва містяться

передвузлові парасимпатичні нервові во­ локна, що йдуть до крилопіднебінного вуз­ ла, а також післявузлові симпатичні во­ локна внутрішнього сонного сплетення — в складі глибокого кам'янистого нерва. Парасимпатичні й симпатичні волокна утво­ рюють нерв крилоподібного каналу.

У разі перелому виличної кістки мо­ жуть ушкоджуватись гілки виличного нер­ ва (виникає парестезія). Перелом дірчас­ тої пластинки решітчастої кістки може супроводжуватись ринореєю — витікан­ ням цереброспінальної рідини через ніс. У випадках перелому присередньої стінки очної ямки можуть ушкоджуватись суди­ ни, що призводить до екзофтальму. Трав­ мування нижньої стінки очної ямки спри­ чинює випинання періорбітальної кліт­ ковини у верхньощелепну пазуху і ено­ фтальм.

Ушкодження тонкої передньої стінки верхньощелепної пазухи може призвести до поранення гілок п. тахШагІБ, які йдуть до зубів верхньої щелепи у товщі стінки. При тяжких переломах кістки лицевого черепа можуть відділитися від мозкового; якщо вони змістяться назад, то може пору­ шитися прохідність дихальних шляхів.

Дугоподібна форма нижньої щелепи під час її травмування сприяє виникненню подвійних переломів. Найчастіше перело­ ми відбуваються в ділянці симфізу (до дворічного віку) і в зоні шийки нижньої щелепи. При цьому часто ушкоджується нижній комірковий нерв.

М а л . 3 1 . Т и п и ч е р е п а л ю д и н и ( в и д з в е р х у ) : / — брахікранний; 2 — мсзокраниий; З — доліхокранний.

го показника (співвідношення найбільшо­ го поперечного діаметра склепіння чере­ па та його максимальної довжини) і фор­ ми склепіння. Розрізняють такі типи че­ репа: доліхокранний (черепний показник <74,9); мезокранний (черепний показник 75 — 79,9) і брахікранний (показник >80) (мал. 31).

Серед різноманітних форм лицевого черепа є вузькі, середні, широкі різнови­ ди, форми, що дуже випинають вперед

(прогнатні)*, помірно (мезогнатні) і

слабко (ортогнатні). Досить рідко трап­ ляються черепи з незарощеним лобовим (метопічним) швом або кістками-швами

(055а зиіигаїіз), розташованими найчасті­

ше в ділянці потиличної і тім'яної кісток. Можуть бути також черепи патологіч­ но змінені (мікроцефалія, незарощення та недорозвинення кісткового піднебіння, наявність різцевої кістки тощо) і штучно деформовані (наприклад, внаслідок накла­

дення дитині різних пов'язок).

А н а т о м і ч н а м і н л и в і с т ь ф о р м и ч е р е п а

Форма черепа в сучасної людини змі­ нюється в досить широких межах. Варі­ анти розрізняють на підставі багатьох індексів і описових особливостей різних частин черепа. Слід зазначити, що будьякий із прийнятих поділів є умовним, ос­ кільки відмінності між групами мають кількісний характер, а тому чітких меж між ними немає.

У сучасній краніології найчастіше ви­ значають тип черепа на підставі черепно-

В і к о в і з м і н и ч е р е п а

Протягом життя людини форма, будова і взаємозв'язок окремих частин черепа зазнають змін. У новонароджених шви кісток склепіння черепа ще не сформо­ вані, а в місцях з'єднання кількох кісток є тім'ячка ЦопЬісиїі сгапіі) з сполучної тканини (мал. 32). Така будова черепа новонародженого є важливим пристосу­ ванням, що полегшує проходження плода пологовим каналом.

*Від г р е ц ь к . gnathos — щ е л е п а .

56 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

¡4 ¡312 11 10

М а л . 32 . Ч е р е п н о в о н а р о д ж е н о г о :

/ — fonticulus anterior; 2 — fonticulus sphenoiclalis; 'S — ala major ossis sphenoidal is; •/ — squama frontalis; 5 — os nasale; Ii — os lacrimalc; 7 — os zygomaticum; 8 — maxilla; 9 — mandibula; 10 — anulus tympanicus; // — squama temporalis; 12 — processus mastoideus; IS — pars lateralis ossis occipitalis; N — fonticulus mastoideus; /5 — squama occipitalis; 16 — fonticulus posterior; 17 — tuber parietale.

М а л . 33 . С п і в в і д н о ш е н н я між м о з к о в и м і вісце­ ральним відділами черепа в постнатальному онто­ генезі л ю д и н и :

/ — череп новонародженого; 2 — череп дорослого

Розрізняють: найбільше переднє ті­ м'ячко (fonticulus anterior) розташоване на стику вінцевого й стрілового швів;

заднє (fonticulus posterior) —. на місці з'єднання лямбдоподібного та стрілового швів і бічні (по два з кожного боку) тім'ячка, з яких клиноподібні (fonticuli sphenoidales) тім'ячка визначаються на місці сполучення лобової і тім'яної кісток з лускою скроневої та великим крилом клиноподібної кісток, а соскоподібні (fon­ ticuli mastoidei), або задньобічні, розташо­

вані на стику тім якої, потиличної та скро­ невої кісток.

Найбільше практичне значення має пе­ реднє тім'ячко, яке не заростає за нормаль­ ного розвитку дитини до 1,5 — 2 років життя. Решта тім'ячок звичайно зароста­ ють протягом перших тижнів життя. Не­ завершені процеси скостеніння в новона­ роджених і дітей перших років життя спо­ стерігаються також в інших ділянках че­ репа і в його окремих кістках.

З 16—18 років починається зрощення деяких швів. Першим звичайно костеніє шов між основною частиною потиличної кістки й тілом клиноподібної. Скостенін­ ня швів склепіння черепа відбувається звичайно в літньому віці.

У дітей і підлітків кістковий рельєф (горби, шорсткості, гребені тощо), як пра­ вило, незначний, що зумовлено недостатнім розвитком м'язів. У старечому віці може спостерігатись загальне або часткове стон­ шення кісток при добре розвинутому рельєфі. Під час росту організму відбу­ вається пневматизація багатьох кісток черепа (лобової, решітчастої, клиноподіб­ ної, скроневих, верхньої щелепи), завдяки чому збільшуються розміри повітроносних пазух.

Протягом постнатального онтогенезу розміри вісцерального черепа порівняно з мозковим збільшуються (мал. 33). Одно­ часно з ростом носових кісток і особливо верхньої та нижньої щелеп все більше виступає вперед профіль лиця.

Склепіння черепа в новонароджених має доліхокранну форму внаслідок впли­ ву деяких моментів біомеханізму пологів. Через кілька місяців після народження череп дитини набуває, як правило, брахікранної форми. Увесь наступний період життя, аж до закінчення росту скелета (20 — 23 роки), череп потроху збільшуєть­ ся в довжину. У потиличному відділі це зумовлено, зокрема, розвитком м'язового рельєфу і виразнішим випинанням зовніш­ нього потиличного виступу.

Найхарактернішою особливістю черепа людей старечого віку є значна атрофія коміркових частин і тіла нижньої щелепи, що пов'язано з випадінням зубів.

Статеві відмінності черепа

Форма черепа сучасної людини не має чітких ознак статевого диморфізму. Про­ те деякі відмінності між чоловічим і жіно­ чим черепом є. Абсолютні розміри всіх частин черепа і об'єм мозкової порожни­ ни у жінок дещо менші, що узгоджується з меншими довжиною і масою тіла жінок порівняно з чоловіками.

Загальний рельєф зовнішньої поверхні черепа (надбрівні дуги, соскоподібні відро­ стки, зовнішня потилична горбистість, шорсткі м'язові лінії тощо) у чоловіків виявлений більше. Стінки кісток черепа у чоловіків товщі, ніж у жінок, що дуже ви­ разно спостерігається в серединно-лобо­ вому (у чоловіків 12 мм, у жінок 8 мм) і потиличному відділах. Очні ямки у жінок абсолютно вужчі, але відносно більші, ніж у чоловіків. Лоб у чоловіків похиліший (кут нахилу менше 80°), ніж у жінок. Ви­ пуклість тім'яного склепіння більша у чоловіків.

Перераховані статеві відмінності чере­ па мають лише відносний характер і в більшості випадків потребують підтвер­ дження щодо інших частин скелета, особ­ ливо таза.

Рентгеноанатомія черепа

На рентгенограмі черепа дорослої лю­ дини в передній проекції добре видно ко­ рені передніх зубів, краї коміркових відростків і контури зубних комірок, горбистості нижньої щелепи, кісткове підне­ біння, кісткову носову перегородку, верхньобічні контури очних ямок, контури й перегородки лобових пазух, зовнішню ос­ нову черепа, соскоподібні відростки і дещо гірше — решітчастий лабіринт. Світліший вигляд має кісткова порожнина носа, верхні частини очних ямок, підскроневі ямки і нижні відділи верхньощелепних пазух. У межах кам'янистої частини скро­ невих кісток картина нечітка.

На рентгенограмах у бічній і косій проек­ ціях помітні шви черепа, рельєф турець­ кого сідла, скронево-нижньощелепний су­ глоб, контури кам'янистої частини скро­

невої кістки та решітчастий лабіринт, ре­ льєф склепіння черепа, добре видно очну ямку, клиноподібну і лобову пазухи, крилопіднебінну ямку. При закритій порож­ нині рота нижньощелепна ямка скроневої кістки має вигляд заглибини з чіткими контурами і випнутим уперед суглобовим горбком. Головка нижньої щелепи має форму півовалу, обриси її плавно перехо­ дять у контури шийки. Між нижньоще­ лепною ямкою і головкою нижньої щеле­ пи видно суглобову щілину, яка в середній частині ширша, нілс з країв. При опущеній нижній щелепі головка її перебуває на суглобовому горбку, а нижньощелепна ямка залишається вільною.

Критика расистських теорій краніології

Вчення про расові відмінності типів че­ репа сучасної людини розроблялося в пе­ ріод розквіту колоніалізму. Окремі вчені використовували деякі антропологічні оз­ наки для доведення нібито біологічної не­ рівноцінності рас. Так, стверджувалось, що прогнатичний тип черепа в негрів зближує їх із мавпами, а доліхоцефалічний у по­ єднанні з високим зростом і світлим во­ лоссям характеризує тип так званої вищої північної раси. Відомо, що ці ізольовано взяті антропологічні ознаки було покладе­ но в основу фашистської расової теорії.

Прогресивні антропологи для вирішен­ ня питання аналізують не окремі відомості про будову черепа певних рас, а весь ар­ сенал наукових фактів. Доведено, що прогнатність, яка часто трапляється в сучас­ ної людини, на відміну від прогнатності мавп, має дещо іншу морфологічну осно­ ву (Нестурх, 1970). У представників не­ гроїдної раси ця ознака завжди нівелюєть­ ся прогресивнішим, порівняно з європей­ цями, вертикальним положенням луски лобової кістки. Що ж до доліхокранії, то відомо, що череп первісної людини (архан­ тропа) і неандертальця (палеоантропа) був різко доліхокранним.

Наукою доведено також, що мезо- і брахікранія в багатьох народів Центральної

58 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

і Східної Європи, Кавказу, Середньої Азії та інших районів земної кулі з'явилась порівняно недавно (переважно в останнє тисячоліття) і є вторинним явищем. Та­ ким чином, черепний показник як одна з найбільш мінливих за часом ознак не може бути використаний у значенні основного расово-діагностичного критерію.

Расові відмінності сучасних людей ви­ никли під впливом тривалої кліматогеографічної диференціації та ізоляції одних груп населення від інших (Рогінський, 1963). Багато особливостей черепа (роз­ ташування виличних кісток, профілізація лиця тощо) могли бути результатом гене­ тичних змін внаслідок метисації та наступ­ ної ізоляції.

Людина в своєму становленні й розвит­ ку, залишаючись частиною природи, одно­ часно є якісно відмінною категорією, внас­ лідок чого не можна ототожнювати яви­ ща суспільні та біологічні. Доведено, що існують докорінні відмінності та співвідно­ шення расових і етнічних поділів племен, народностей і націй, і що сучасні народи мають, як правило, неоднорідний расовий склад. Як зазначав свого часу Ч. Дарвін, сучасне людство незалежно від його ра­ сового поділу є єдиним біологічним ви­ дом, рівноцінним у психологічному і фізіо­ логічному відношеннях.

Ембріогенез черепа

ч е н н я клітин головни х с к л е р о т о м і в н а в к о л о го­

тинні с к у п ч е н н я перетворюються в х р я щ о в у пла­ стинку основ и черепа, я к у п о д і л я ю т ь на дві час­ тини : з а д н ю з о з н а к а м и сегментації, що л е ж и т ь з обох боків головного кінця х о р д и (парахордалії) , і п е р е д н ю , несегментовану, я к а р о з т а ш о в а н а пе­

ви черепа р о з в и в а ю т ь с я спочатку не з в ' я з а н і з не ю нюхов а і слухова х р я щ о в і п л а к о д и (капсу­ л и ) . Невдовз і ці х р я щ о в і компоненти зростають­ ся між собою, за в и н я т к о м п р о м і ж к у між пара - хордаліямн і перекладинами, які заростають лиш е

Філогенез черепа

вого отвору як початкового відділу травної сис­

х а р а к т е р и з у ю т ь с я т а к и м и о с н о в н и м и р и с а м и : прогресуючим скостенінням х р я щ о в и х елементів;

М а л . 34 . Р а н н і й ембріогенез основи ч е р е п а :

/ — косова илакода; 2 — орбітоссрсноїдальиии хрящ; З — перекладини черепа; 4 — місце майбутньої гіпофізарної ямки; 5 - слухова плакода; в - парахордалії; 7 - зали­ шок хорди.

п і с ля п р о н и к н е н н я в п о р о ж н и н у черепа д і л я н к и

д а в н і ш о ю його частиною і започатковує більшість

решітчаста, сльозові, носові, леміш, нижні носові

пластинки її крилоподібного відростка), потилич­

Кістки склепіння черепа, що виникають у філо­ генезі пізніше, в ембріональному розвитку мина­ ють стадію х р я щ а і ф о р м у ю т ь с я на перетинчастій

подібний відросток скроневої кістки, стремінце середнього вуха.

Х Р Е Б Т О В И Й С Т О В П

М а л . 35 . Хребтовий стовп (columna vertebralis): I — vertebrae cervicales; 2 — vertebrae thoracicac; 3 — vertebrae lumbalcs; 4 — os sacrum (vertebrae sacrales); 5 — os coccygis (vertebrae coccygcae).

Хребтовий стовп (соїитіга vertebralis)

(мал. 35) в еволюції хордових замінив первісний осьовий сполучнотканинний ске­ лет (хорду). В організмі людини, як і в інших ссавців, хребтовий стовп захищає спинний мозок і разом з тим має значну рухомість, що дуже важливо для статики і динаміки тіла.

Формування основних морфологічних особливостей хребтового стовпа людини відбувалося переважно внаслідок присто­ сування до двоногості та прямоходіння.

Хребтовий стовп людини, як і інших хребетних, має сегментарну будову. Ос­ новним елементом його є хребці (verte­ brae) (див. мал. 35), кількість яких у лю­ дини становить 32 — 34. Відомо, що на ранніх етапах еволюції хребців налічува­ лось більше. Кожен хребець має схожі риси і складається з однакових для всіх хребців основних частин: тіла, дуги, остис-

того відростка, парних поперечних і су­ глобових відростків.

Наймасивнішою частиною хребця є пе­ редня — тіло хребця (corpus vertebrae),

яке має губчасту структуру з тонким ком­ пактним покриттям. Позаду до тіла при­ єднується дуга хребця (arcus vertebrae), яка обмежує разом з тілом хребцевий отвір (foramen vertébrale). При накла­ денні кількох хребців один на один хреб­ цеві отвори утворюють хребтовий канал

(canalis vertebralis), у якому міститься спинний мозок, його оболонки і корінці спинномозкових нервів.

Від дуги хребця відходить назад по се­ рединній площині остистий відросток

(processus spinosus), латерально — парний поперечний відросток (processus transversus), а з боків — парний верхній і нижній суглобовий відросток (processus articularis superior et inferió?-). На кожній

Мал. 36. Шийний хребець (vertebra cervicalis)

(вид знизу):

/ — processus spinosus; 2 — for. transversa.*.um; З — processus transversus; 4 — corpus vertebrae; 5 — for.

vertébrale; 6 — tubcrculum anterius; 7 — tuberculum posterius; cS' — processus articularis inferior.

Мал. 37. Атлант ( С І , atlas) (вид зверху):

/ — tuberculum posterius; 2 — sulcus arteriae vertebralis; З — for. transversarium; 4 — massa lateralis atlantis; 5 — fovea dentis; fi — arcus anterior atlantis; 7 — tuberculum anterius; <S' — proecssus transversus; 9 — facics articularis superior; 10 — arcus posterior atlantis.