Литература по дисциплинам / Анатомия / Sviridov_O_I_Anatomiya_lyudini

ться з иіднижньощелепного, підпідборідного, сонного і лопатково-трахейного, біч­ ний — з лопатково-трапецієподібного іі ло- патково-ключнчного трикутників.

Передні та бічні ділянки грудної клітки:

передгруднинна, підключична ямка, груд­ на, бічна грудна ділянка молочної залози, підмолочнозалозова, пахвова, пахвова ямка.

Ділянки живота: підребер'я, надчере­ в'я (надчеревна ямка), бічна, пупок (пуп­ кова ділянка), пахвина (пахвинна ділян­ ка), підчерев'я (лобкова ділянка) (мал. 3).

Ділянки спини: хребтова, крижова, ло­ паткова, підлопаткова, поперекова (нижній і верхній поперекові трикутники).

Ділянки промежини: відхідникова, се­ чово-статева.

Ділянки верхньої кінцівки: дельтопо­ дібна, плечова (передня/задня), ліктьо­ ва (передня/задня), передплічна (пе­ редня/задня), кисті: зап'ясткова (пере­ дня/задня), тильна, долоня (долонна), пальці.

Ділянки нижньої кінцівки: сіднична, кульшова, стегна (передня/задня), колі­ на (передня/задня), гомілки (передня/ задня), литки, надп'ятково-гомілкова (пе­ редня/задня, закісточкова (бічна/присередня), стопи (п'яткова, тильна стопи, підошва, пальці).

Організмом (від грецьк. огдапоп — знаряддя, орган) називається будь-яка ціла жива рослина або тварина, в тому числі людина. Основні властивості організму такі: постійний обмін речовин і енергії (внутрішній і з навколишнім середови­ щем), самооновлення, рух, подразливість і

реактивність, саморегулювання, ріст і роз­ виток, спадковість і мінливість, пристосо­ вуваність до умов існування. Чим склад­ ніша будова організму, тим краще він збе­ рігає сталість внутрішнього середовища — гомеостаз (температура тіла, біохімічний склад крові тощо) — незалежно від умов

22 ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ТІЛО людин и

навколишнього середовища. Для людини, на відміну від тварин, серед зовнішніх чинників провідного значення набувають соціально-економічні умови.

Еволюція тварин відбувалася в цілому шляхом зростання рівня життєвої органі­ зації: молекулярного, цитоплазматичного (одноклітинні найпростіші), клітинного (губки), тканинного (кишковопорожнинні), рівня органів та системного (вищі твари­ ни). У ній спостерігалися два взаємно протилежні процеси: диференціація, або поділ, тіла на тканини, органи, системи (з відповідним і одночасним розподілом і спеціалізацією функцій) та інтеграція, або об'єднання, частин у цілісний організм, скріплений гуморальними й нервовими зв'язками.

Вищим організмам, у тому числі людині, властивий переважно системний рівень функціонування. При цьому наявність ін­ ших рівнів зовсім не заперечується, проте вони мають підлеглий характер.

За системного рівня функціонування формуються спеціалізовані системи орга­ нів (руху й опори, травлення, дихання, виділення тощо), функція яких регулює­ ться нейрогормональним шляхом. Ціліс­

ність організму значною мірою зумовле­ на також судинною системою (кровонос­ ною та лімфатичною), що є системою транспортування рідин організму (крові, лімфи) і підвищує його життєдіяльність.

Внаслідок об'єднання функцій органі­ зму за допомогою центральної нервової системи утворилися численні внутрішні та зовнішні зв'язки*, які забезпечують не тільки генетично зумовлене саморегулю­ вання, а й взаємодію організму з навко­ лишнім середовищем (І. П. Павлов).

Визнаючи провідну роль нейрогумо­ рального регулювання в розвитку та функ­ ціонуванні організму, слід звернути увагу також на можливість зворотного впливу на центральну нервову систему функції (особливо патологічної) окремих органів. Крім того, існує генетично зумовлений взаємозв'язок, який називається кореля­ цією .

Накопичені наукові відомості про за­ кономірності розвитку організмів на мо­ лекулярному, субклітинному, клітинному, тканинному, рівні органів та системному рівнях підтверджують надзвичайно склад­ ний і тонкий характер розвитку живої при­ роди.

Вивченням тканин займається гістоло­ гія. У цьому розділі викладено короткі відомості про них. Основними елемента­ ми будь-якої тканини тваринного організ­ му є близькі за формою, функцією і роз­ витком клітини й міжклітинна речовина. Усі тканини багатоклітинних тварин і людини прийнято розподіляти на чотири групи: епітеліальну, сполучну, м'язову, нер­ вову.

Епітеліальна тканина, або епітелій (epi­ thelium), складається з щільно прилеглих одна до одної клітин, розташованих од­ ним або багатьма шарами. Основна роль цієї тканини полягає в забезпеченні по­ криву організму, у виконанні захисної і видільної функцій, сприйманні зовнішніх і внутрішніх подразнень. Розрізняють

епітелій, який розвивається головним чи­ ном із ектота ендодерми, мезодерми (мезотелій), мезенхіми (ендотелій), епітелій епендимний, або епендиму, що утворюєть­ ся із спільного з нервовою системою дже­ рела, та ін.

Епітелій утворює зовнішній покрив тіла, поверхневий шар шкіри — багатошаро­ вий плоский зроговілий епітелій, або епі­ дерміс (розвивається з ектодерми); вистеляє зсередини порожнисті органи й труб­ часті утвори — циліндричний епітелій більшої частини травного каналу, війчас­ тий епітелій дихальних шляхів, маткових труб (розвивається з ендодерми); бере участь в утворенні простих і складних

* Й д е т ь с я про о р г а н и чуття .

залоз — залозистий епітелій (розвиваєть­ ся з ектота ентодерми).

Мезотелій (mesothelium) вистеляє се­ розні оболонки (очеревину, плевру, осер­ дя); у більшості випадків — це один шар плоских клітин.

Ендотелій (endothelium) також скла­ дається з одного шару плоских клітин, вкриває порожнини серця, кровоносні та лімфатичні судини.

Епендимний епітелій у вигляді одного шару клітин нейроглії вистеляє шлуночки мозку, центральний канал спинного мозку.

Сполучна тканина (тканина внутріш­ нього середовища) має велику кількість міжклітинної речовини, яка залежно від виконуваної тканиною функції має різну консистенцію (рідка, драглиста, волокнис­ та, кальцифікована тощо) і визначає її ви­ гляд. Різновиди сполучної тканини роз­ виваються з мезодерми та її похідного — мезенхіми. До цієї групи належать такі тканини: рідкі (кров, лімфа), які забезпе­ чують живильну та захисну функції; ске­ летні (колагенова щільна, хрящова, кістко­ ва) , що мають головним чином опорне зна­ чення, і пухка колагенова сполучна тка­ нина, проміжна.

М'язова тканина має різну будову й походження і добру здатність скорочува­ тись у відповідь на подразнення (найчас­ тіше нервовим імпульсом). Клітини м'я­ зової тканини — це одноабо багатоядерні утвори, які мають різко видовжену фор­ му і називаються міоцитами, або м'язови­ ми волокнами. Залежно від особливостей міофібрил (скоротливих ниток), що міс­ тяться в міоцитах, розрізняють посмуго­ вану (скелетну й серцеву) і непосмуговану гладку м'язову тканину. У першому випадку міофібрили складаються з діля­ нок різного переломлення, які чергуються між собою.

Нервова тканина здатна сприймати подразнення, трансформувати їх у нерво­ вий імпульс і передавати його до інших відділів нервової тканини або до інших тканин і органів. Нервова тканина скла­ дається з неоднакових за формою і розмі­ рами нервових клітин — невронів з різної довжини відростками (див. с. 312) і про­ міжної тканини — нейроглії, або глії. Нейроглія забезпечує головним чином опор­ ну й живильну функції невронів. Нерво­ ва тканина розвивається із зовнішнього зародкового листка ектодерми.

Органом називають більш-менш відок­ ремлену частину організму (печінка, нир­ ки, підшлункова залоза тощо), яка виконує певну функцію (одну або кілька). Кожно­ му органові властива своя форма і будова.

В утворенні органа беруть участь різні за будовою та фізіологічною функцією

тканини. Структурними елементами бага­ тьох органів є паренхіма (специфічна тка­ нина) і строма, яка складається з пухкої колагенової сполучної тканини. Такі орга­ ни називають паренхіматозними (печінка, селезінка тощо).

Комплекси органів і тканин, які вико­ нують певні життєві функції, називають­ ся системами органів. Деякі системи, на відміну від інших, основні структурні еле­ менти яких мають загальну будову й роз­ виток (нервова, кровообігу, кісткова тощо), об'єднують різні за структурою і похо­

дженням органи, що доповнюють один од­ ного у виконанні тих або інших функцій (пересування в просторі, травлення, дихан­ ня тощо).

Об'єднання в системи має дещо умов­ ний характер, адже всі системи в цілісному організмі тісно взаємозв'язані між собою.

Знання загальних закономірностей внутрішньоутробного розвитку людини має не лише велике теоретичне значення, а й ве­ личезний практичний інтерес. У певні періоди росту й диференціації (розвиток спадкових структур, початок функціювання найважливіших внутрішніх органів, деякі особливості живлення зародка на різних етапах його розвитку тощо) визна­ чається підвищена чутливість організму, що розвивається, до різних зовнішніх і внутрішніх негативних чинників. Щ пе­ ріоди називаються критичними.

У всіх плацентарних ссавців, у тому числі й людини, пренатальний онтогенез

М а л . 4 . Стадії ембріогенезу л ю д и н и :

а — внутрішня клітинна одношарова бластоциста: / — клітинна маса (смбріобласт); 2 — трофобласт; З — порож­ нина бластоцисти;

6 — прссмбріои восьмиденний (за Хсрпмом — Рокком): / — зародкова ендодерма; 2 — зародкова ектодерма; 3 — ампіотичпа порожнина; 4 — трофобласт;

в — прссмбріои 12 днів (за Міллсром): / — зародкова ектодерма; 2 — первинний амніон; З — зародковий диск; 4 — зародкова ендодерма; 5 — жовтковий мішок; 6 — позазародкова мезодерма (клітинне скупчення);

г — прссмбріои 13— 14 днів (за Пстсрсом): / — ворсинка хоріона; 2 — остаточний амніон; 3 — зародковий диск; •/ — порожнина хоріона (иозазародковиіі целом); 5 — жовт­ ковий мішок; в — нозазародкова мезодерма (клітинне скуп­ чення)

може бути поділений на передзародковий (перші 2 тижні після запліднення), зарод­ ковий період розвитку (2 —8-й тижні після запліднення), тобто до завершення утворення плаценти, і період плодового розвитку (весь наступний період до на­ родження), для якого властивий плацен­ тарний кровообіг.

Крім того, весь період ембріогенезу за Міжнародною гістологічною номенклату­ рою поділяють на такі етапи: передзарод­ ковий (преембріональний), зародковий (ембріональний), плодовий (фетальний).

Передзародковий етап (дроблення) —

перші 2 тижні після запліднення. Зразу після запліднення зигота починає швид­ ко ділитися на клітини (бластомери).

Утворюється морула, потім бластоциста.

В одношаровій бластоцисті утворюється два відокремлених клітинних утвори — стінка бластоцисти утворює позазародковий трофобласт, а відокремлене клітинне скупчення — внутрішню клітинну масу (смбріобласт), між якими незабаром ви­ никає порожнина — бластоцель (мал. 4, а). Наприкінці першого тижня після за­ пліднення бластоциста діаметром близь­ ко 1 мм заглиблюється (імплантується) в товщу пухкої слизової оболонки матки (завдяки лізуючій дії клітин трофобласта) (мал. 4,6).

На другий і третій тижні після заплід­ нення відбувається гаструляція, виділен­ ня зародкових листків і початок їх роз­ витку. Спостерігається активніший розви­ ток ембріобласта (порівняно з трос|юбластом), тобто інтенсивно відбувається ут­ ворення та диференціація зародкових листків. Спочатку (восьма доба) у внут­ рішньому шарі ембріобласта виділяється однорядний шар клітин — зародкова ен­ додерма. У решті клітинної маси ембріо­ бласта пізніше з'являється порожнина — амніон (мал. 4,6), вистелений зсередини однорядним шаром клітин. Частина стінки амніона, яка прилягає до ендодерми, нази­ вається зародковою ектодермою (мал. 4, в).

Внутрішній і зовнішній зародкові лис­ тки — ендо- і ектодерма — разом станов­ лять зародковий диск, де пізніше і розви­ вається ембріон. Утворюється жовтковий мішок. При цьому ендодерма зародково­ го диска разом з позазародковою части­ ною, яка розвивається, входить до складу стінки жовткового міхура. Ектодерма ж є частиною стінки амніона (мал. 4, в, г).

У зародковому диску незабаром з'яв­ ляється потовщення — псрвипиа смужка із зародковим вузликом спереду, де в кінці першого і на початку другого тижня по­ чинається інтенсивна міграція клітин під ектодерму. За рахунок цих мігруючих клітітн (див. мал. 4, в, г) розвивається трегій, середній між ендодермою та ектодермою, зародковий листок, або мезодерма. Кліти­ ни, розташовані перед зародковим вузли­ ком, утворюють нотохорду — зачаток хреб­ та (мал. 5), по боках від первинної смуж­ ки — основний зачаток мезодерми, який не­ вдовзі диференціюється на три частини:

приосьову (епімер), мезодерму бічної пла­ стинки (гіпомер) і закладену між ними проміжну (мезомер).

8

М а л . 5 . П о п е р е ч н и й р о з р і з з а р о д к а :

1,3, 5 — склеритом, міотом, дерматом (пріїосьопа дорзаль­ на сегмсіїтоиаііа мезодерма); 2 — нерпова трубка; 4 — екто­ дерма; 6 — соматична (паріетальпа) мезодерма (соматоплепра); 7 — іісломічпа порожнина; <S' — ендодерма: У - порожнина первинної кишки: 10 — мезодерма (вісцераль­

на) спланхпоилевра; // — нотохорда (спинна струпа)

Паралельно з утворенням основних ча­ стин мезодерми відбувається також дифе­ ренціація нотохорди (спинної струни). Це циліндричної форми скупчення мезодермальних клітин, розташоване по сере­ динній площині вентрально від мозко­ вої первинної смужки. Нотохорда є осьо­ вим скелетом примітивних хордових і преембріонів усіх хребетних і відіграє важ­ ливу роль у розвитку нервової трубки та хребта.

В ектодермі на етапі нейруляції почи­ нає розвиватись нервова система, точніше коли на дорсальній поверхні зародкового диска ектодерма стовщується у вигляді

нервової пластинки, — від головного кінця до хвостового.Ця пластинка перетворюєть­ ся на нервову борозну, а на початку ембріо­ нального періоду — на нервову трубку. На цьому етапі розвитку живлення зарод­ ка здійснюється тільки за рахунок речо­ вин із тканин матки.

Зародковий (ембріональний) період

(диференціація основних зачатків органів і тканин) — 4 —8-й тижні після заплід-

нення. У цей час тіло зародка цілком відокремлюється від жовткового мішка. Сегменти нриосьової мезодерми, яких в ембріоні людини закладається 43 — 44 пари і які дістали назву сомітів (мал. 6), ди­ ференціюються на дерматом, клітини яко­ го беруть участь у розвитку власне шкіри, міотом, з якого розвивається посмугова­ на мускулатура, і склеротом, з клітин якого розвивається скелет (див. мал. 5).

Мезодерма бічної пластинки у подаль­ шому розпадається на два шарп: зовніш­ нії! — соматичну (парієтальну) мезодер­ му (соматоплевру) і внутрішній — мезо­ дерму нутрощів, або вісцеральну (спланхноплевру) — спланхнічиу мезодерму. Перший шар, з якого розвивається парієтальиий листок серозної оболонки, тісно зростається з ектодермою і елементами дерматомів, що проникають у неї. Другий об'єднується з ендодермою і є початком вісцерального листка серозної оболонки та його похідних. Між соматичною і вісце­ ральною мезодермою розташована порож­ нина (це л о м ) . На ранніх стадіях ця

І

26 ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ТІЛО людини

де р м а ) :

/— перша глоткова (зяброва) дуга; 2 — зорова ямка; З — перша глоткова (зяброва) борозна; 4 — Друга глоткова (зяброва) дуга; 5 — вушна ямка; б — третя глоткова (зяб­ рова) дуга; 7 — восьмий, дев'ятин, десятин і одинадцятий

соміти

порожнина є спільною целомічною порож­ ниною тіла (див. мал. 5), а потім ділить­ ся на чотири ізольовані порожнини: пра­ ву й ліву плевральні, перикардіальну і че­ ревну.

З проміжної мезодерми (нефрогенного тяжа) розвиваються головні компоненти сечової і статевої систем, які протягом ево­ люції хребетних зазнали складних пере­ творень.

У преембріональному періоді з глибо­ ких шарів мезодерми відділяються харак­ терні відростчасті клітини, які поширюють­ ся по всьому організму. Ця клітинна маса, що дістала назву мезенхіми, започатковує гладку м'язову тканину, кров, лімфу, кро­ вотворні органи, кровоносні і лімфатичні судини, лімфатичні вузли, селезінку тощо.

Починає регулярно скорочуватися сер­ це, виникає кровообіг, закладаються кінцівки, посмугована (скелетна) м'язова тканина (похідна міотомів), з'являються перші ознаки (на 6-му тижні) скостеніння скелета, замикається нервова трубка, утво­

рюються первинні мозкові виступи (міху­ ри), спинний мозок складається влее з сірої і білої речовини, інтенсивно виникають за­ чатки органів, формується шкіра із зачат­ ками її придатків. Із ендодерми, що скла­ дається з прехордальиої пластинки та киш­ кової ендодерми, закладається епітелій сли­ зових залоз заднього відділу порожнини рота, глотки, залозиста тканина щитоподіб­ ної та прищитоподібної залоз, епітеліальна основа тимуса (загруднинної залози) та епітелій стравоходу. Кишкова ендодерма є джерелом розвитку епітелію слизової оболонки шлунка, кишок, її дрібних залоз і залозистих елементів підшлункової зало­ зи, печінки та слизової оболонки жовчних шляхів. Формується плацента, хоч заро­ док ще продовжує живитись за рахунок жовткового кровообігу.

У кінці ембріонального і на початку пло­ дового періоду за допомогою нервових во­ локон установлюється зв'язок між органа­ ми, що розвиваються, і їхніми частинами та відповідними невротомами. Цей зв'язок за­ лишається сталим протягом усього життя.

Плодовий період у людини триває від дев'ятого тижня після запліднення (заро­ док, або ембріон, починає називатись пло­ дом) до народження дитини. Протягом цього часу відбувається бурхливий ріст та диференціація органів. Високого розвит­ ку досягає центральна нервова система. У зв'язку з тим, що утворення плаценти цілком завершується до початку плодо­ вого періоду, плід повністю переходить на плацентарний кровообіг.

Кожен наступний етап причинно випли­ ває з попереднього. Через це ушкоджен­ ня на будь-якому етапі, як правило, при­ зводить до різких порушень розвитку за­ родка, іноді його загибелі або розвитку виродливостей (О. Г. Кнорре).

Протягом вагітності за нормальних умов розрізняють такі критичні періоди. Пер­ ший період — це запліднення й етап імплан­ тації (перший тиждень після запліднення), другий — ембріональний період, тобто збігається з часом, який передує утворен­ ню плаценти. У цей час зародок продов­ жує живитись речовинами, що надходять із стінки матки, причому часто між ембріо-

ном і матір'ю відбувається обмін несуміс­ ними білковими фракціями. Третій пері­ од збігається з бурхливим розвитком органів у першій половині плодового пе­ ріоду. З'являється велика потреба плода в поживних речовинах і особливо в кисні. Кров матері насичується надмірною кіль­ кістю продуктів обміну, внаслідок чого можлива гіпоксія і токсинемія вагітної.

Плацента (placenta) є частиною плодо­ вих оболонок. Розвивається в ділянці трофобласта, який безпосередньо прилягає до стінки матки, протягом двох — п'яти місяців вагітності. Це орган, який здійснює проце­ си обміну між кров'ю матері й плода. У роз­ витку і формуванні плаценти бере участь трофобласт бластоцисти, який є основою

утворення ворсинчастого хоріона, і слизо­ ва оболонка матки у вигляді основної відпадної (децидуальної) оболонки. При цьому замкнута капілярна мережа ворсин хоріона ніби плаває в крові лакунарних розширень цієї оболонки матки.

Плацента гальмує перехід деяких ток­ сичних речовин із крові матері в кров пло­ да. Разом з тим через плаценту в кров плода проникають алкоголь, наркотичні речови­ ни, нікотин, гемолітичні отрути, ртуть, ми­ ш'як тощо. Бар'єрну функцію плацента має лише у фізіологічних умовах. Отруєння алкоголем, нікотином та іншими речовина­ ми різко зменшує цю функцію, що призво­ дить до захворювань, формування вад пло­ да і навіть до його загибелі.

Упостнатальному (післяпологовому) он­ тогенезі людини розвиток її окремих органів, систем і частин тіла, так само як і в утробно­ му житті, відбувається нерівномірно. Не­ вдовзі після народження найінтенсивніше росгуть кінцівки, причому нижні швидше, ніж верхні. Навпаки, верхній відділ тулуба, шия

іособливо голова ростуть повільніше. З мо­ менту народження до дорослого стану лю­ дини її голова збільшується у два рази, дов­ жина тулуба — в три, верхніх кінцівок — у чотири і нижніх кінцівок — у п'ять разів. Таким чином, пропорції тіла значно міняють­ ся (мал. 7).

Упостнатальному онтогенезі найінтен­ сивніше збільшується маса кісток та м'язів. Маса головного мозку, а також інших життєво важливих органів (печін­ ки, серця), які досягли значного розвитку в антенатальному (допологовому) періоді, зростає порівняно повільно.

З б і л ь ш е н н я зросту д и т и н и від н а р о д ж е н н я до настання статевої зрілості відбувається нерівно­ мірно, а л е б і л ь ш - м е н ш о д н о т и п н о д л я більшості к л і м а т о г е о г р а ф і ч н и х зон . Р о з р і з н я ю т ь два пе­ ріоди прискореного росту й розвитку д и т и н и : 4 — б років (вік першого в и т я г у в а н н я ) і 1 2 — 1 4 років ( п р е п у б е р т а т н и й с т р и б о к ) .

Під час вивчення фізичного розвитку дітей і підлітків заслуговує на увагу феномен акцелерації, тобто збільшення темпів росту і статевого дозрі­

вання підростаючого покоління, що спостерігається в останні 150 років у більшості країн земної кулі. Акцелерація виявляється переважно в подовженні нижніх кінцівок і розширенні плечей, у той час як відносна ширина таза часто навіть зменшується. Територіально акцелерація відбувається нерівно­ мірно і більше поширюється на індустріально роз­ винуті країни, особливо міста. Вона має. більш-менш чітку циклічність в епохальному розрізі.

Основні гіпотези акцелерації такі: 1) збільшення впливу ультрафіолетового випромінювання внас­ лідок підвищення сонячної активності; 2) поліпшен­ ня харчування; 3) велика кількість змішаних шлюбів, що пов'язано з урбанізацією, тощо. Серед вітчизня­ них учених найбільшого поширення набула думка про те, що в розвитку акцелерації має значення ком­ плекс соціальних і біологічних чинників.

Нижче наведено вікову періодизацію,

прийняту на Міжнародному семінарі з проблем геронтології ВООЗ (Київ, 1973).

1. Період новонародженості, протягом якого організм дитини пристосовується до нових умов зовнішнього середовища, три­ ває близько місяця.

2.Період вигодовування молоком ма­ тері (також вигодовування штучне) — 12 — 15 місяців.

3.Період нейтрального дитинства

(вторинні статеві ознаки виявляються слабко) — від 1 до 7 років. Цей період

7 років). У третьому періоді з'являються всі молочні і починають прорізуватися постійні зуби та майже скрізь у скелеті виникають вторинні точки скостеніння.

4.Четвертий період, протягом якого про­ різуються всі постійні зуби і відбувається скостеніння епіфізів, звичайно поділяють на

молодший (7—10 років) і середній (11 — 14 років) шкільний вік. В останньому по­ чинають розвиватися і функціонувати ста­ теві залози, З'ЯВЛЯЮТЬСЯ вторинні статеві оз­ наки: у хлопчиків МІНЯЄТЬСЯ ГОЛОС, у дівча­ ток розвиваються молочні залози тощо.

5.Період статевого дозрівання, який називають юнацьким, триває в більшості випадків у осіб жіночої статі з 12 —13 до 16—17 років, а в осіб чоловічої — з 13 — 14 до 17 — 18 років. У цьому періоді ви­

Молодший, середній і старший шкільний вік разом становлять підлітковий. Під

кінець юнацького періоду завершується скостеніння переважно всіх частин скеле­ та й синостозування епіфізів усіх кісток стопи й кисті. Головною особливістю цьо­ го періоду, який називають також періо­ дом бісексуального дитинства, є повний розвиток статевих органів і вторинних ста­ тевих ознак.

6. Період розвитку дорослого організ­ му звичайно поділяють на: м о л о д и й в і к (до 44 років); с е р е д н і й в і к (45 — 59 років), л і т н і й в і к (60 — 74 роки) і старечий вік (понад 75 років) . Люди 90 років і старші вважаються дов­ гожителями.

Описані періоди є лише загальною схе­ мою. При цьому мають значення голов­ ним чином індивідуальні особливості організму. Крім того, розвиток і старіння органів відбуваються нерівномірно, що зу­ мовлено як генетичними чинниками, так і умовами навколишнього середовища.

М а л . 8 . Т и п и конституції л ю д и н и :

/ — астенічний (доліхоморфний); 2 — нормостспіЧНЙй (ме­

зоморфний); З — гіпсрстенічпнй (брахіморфішй)

Нижче наведено типи конституції за М. В. Чорноруцькнм, що грунтуються го­ ловним чином на морфологічних, біохіміч­ них і деяких функціональних ознаках (мал. 8).

Астенічний тип — високий (рідше се­ реднії!) зріст, видовжена грудна клітка з гострим підгруднннним кутом, довга шия, вузькі плечі, відносно довгі кінцівки, ніжна тонка бліда шкіра, слабко розвинута підшкірна клітковина. Серце невеликих розмірів, легені видовжені, кишки короткі, тиск крові знижений; переважають про­ цеси дисиміляції.

Гіперстенічний (пікнічний) тип —

риси в цілому прямо протилежні поперед­ ньому: зріст середній або нижчий за се­ редній, тіло масивне, багате жировідкла­ дення (схильність до повноти), порівняно короткі кінцівки, короткі грудна клітка й шия, великий живіт, велике серце, довгі кишки, схильність до підвищеного тиску; переважають процеси асиміляції.

Нормостенічному типу властива про­ порційна гармонійна будова тіла, добре розвинуті у більшості випадків кісткова і м'язова тканини. Вважається, що нормо-

стенічний тип займає середнє положення між астенічним і гіперстенічним типами.

В. М. Шевкуненко виділив два основ­ них типи конституції: доліхоморфний (ближче до астенічного) і брахіморфний (ближче до гіперстенічного). Кожний тип налічує багато спадкових особливостей (типів) будови різних органів і систем.

За сучасними поглядами, типи консти­ туції людини — це типи груп людей, які мають комплекс більш-менш однакових спадкових і набутих протягом індивіду­ ального життя ознак (морфологічних, фізіологічних, біохімічних, психічних), які зумовлюють особливості життєдіяльності та реактивності організму.

Тісно пов'язані з вивченням типів кон­ ституції людини дослідження, які дають змогу на підставі деяких антропометрич­ них даних з'ясувати кількісне співвідно­ шення основних компонентів (жирова, м'язова і кісткова тканини) тіла людини, тобто її соматотип. На базі сучасних до­ сліджень побудовано значну кількість ти­ пологічних схем, створено нові типи кон­ ституції. При цьому встановлено кореля­ ційну залежність між основними компо­ нентами тіла, розроблено методи визначен­ ня тих компонентів, які є причиною зміни маси тіла під впливом різних чинників: ступеня й характеру фізичної активності, складу й кількості їжі, тривалості перебу­ вання в екстремальних умовах (наприк­ лад, у космосі) тощо. Тини конституції мають також певну кліматогеографічну залежність. Подальше вивчення консти­ туціональної типології потребує популя- ційно-генетпчного підходу.

Тіло людини і його окремі органи в нормі, тобто коли немає порушень життє­ діяльності організму, мають значну мінливість. Від цієї нормальної мінливості треба відрізняти вади розвитку (аномалії) та різні патологічні стани, які супровод­ жуються, ЯК правило, різкими, а іноді й несумісними з життям організму порушен­ нями. Важливе значення в розвитку вад мають спадковість, а також гострі та хронічні отруєння вагітної жінки (праця в умовах шкідливого виробництва).

Одним з механізмів пристосування орга­ нізму до навколишнього середовища є його здатність пересуватися в просторі. Цю функ­ цію виконує апарат руху та опори. Удоско­ налення апарату мало велике значення в еволюції хребетних. Однак слід зауважити, що у сучасної людини опорно-локомоторні функції апарату руху не досягли доскона­ лості, яку має більшість хребетних (хижа­ ки, копитні, мавпи тощо) і птахів. Це можна пояснити тим, що трудова діяльність люди­ ни поступово звільняла її від природного добору та від потреби пристосовувати своє тіло до навколишнього середовища. Техніч­

ний прогрес забезпечив людині пересуван­ ня в будь-якому середовищі і з будь-якою швидкістю без значної участі її локомотор­ них функцій.

Апарат руху та опори прийнято ділити на пасивну (скелет) і активну' (м'язи) ча­ стини. Під скелетом (від грецьк. skeleton — висушений) розуміють комплекс щільних сполучних тканин (хрящова, кісткова), які становлять каркас усього організму. В ево­ люції тварин спочатку виник сполучно­ тканинний скелет, потім хрящовий і, нарешті, кістковий, що повторюється в антенаталь­ ному онтогенезі.

Система скелета людини нараховує 203-206 (36 - 40 непарних і 164-166 парних) кісток, становить 1/5—1/7 час­ тину маси тіла (у дітей більше) і відіграє значну роль у життєдіяльності організму.

По-перше, система скелета, виконуючи функцію опори, має механічне значення: на кістках починаються й до них при­ кріплюються посмуговані м'язи, при ско­ роченні яких кістки виконують роль пле­ ча важеля І і II роду. Цим забезпечується переміщення тіла або окремих його час­ тин у просторі, а також стійка рівновага тіла в різних положеннях.

По-друге, кістки є міцним захистом для головного і спинного мозку (череп, хре­ бет) , а також значною мірою для органів грудної порожнини і малого таза.

По-третє, кісткова тканина є основним субстратом, де відкладаються мінеральні солі та здійснюється мінеральний обмін.

По-четверте, у внутрішньокісткових порожнинах МІСТИТЬСЯ червоний і жовтий кістковий мозок (medulla ossium rubra et flava). Жовтий кістковий мозок у дорос­ лої людини не функціонує як кровотвор­ ний орган, у червоному кістковому мозку здійснюються процеси кровотворення та біологічного захисту.

Основною структурно-функціональною одиницею компактної кісткової тканини є остеон, який видно під мікроскопом під малим збільшенням або на мікрорентгенограмах. Остеон — трубчаста система тонких кісткових пластинок, що оточують центральний канал, заповнений пухкою колагеновою сполучною тканиною, в якій проходять судини, що живлять кістку, і нерви. В ньому також містяться кісткові клітини о с т е о б л а с т о ц и т и , які потім перетворюються на о с т е о ц и т и . їх роль — створення нової кісткової ре-