Литература по дисциплинам / Анатомия / Sviridov_O_I_Anatomiya_lyudini

присінка (fenestra vestibuli) (овальний), прикрите основою стремінця, вікно завит­ ки (fenestra cochleae) (круглий), затягну­ те вторинною барабанною перетинкою

(membrana tympanica secundaria).

За нормальних умов тиск повітря в бара­ банній порожнині такий самий, як і в нав­ колишньому середовищі. Це забезпечує­ ться сполученням її з носовою частиною глотки за допомогою слухової (євстахієвої) труби. Барабанний отвір слухової тру­ би (ostium tympanicum tubae auditivae)

міститься в передньомедіальному відділі барабанної порожнини.

У барабанній порожнині міститься лан­ цюг із трьох слухових кісточок (ossicula auditus), молоточка, коваделка, стремінця (мал. 280), з'єднаних послідовно за допо­ могою простих суглобів і зв'язок. Моло­ точок (malleus) своєю ручкою міцно при­ кріплюється до внутрішньої поверхні ба­ рабанної перетинки, а кулястою головкою сполучається із западиною коваделка (in­ cus). Коротким відростком коваделка за допомогою зв'язки прикріплюється до покрівлі барабанної порожнини та довгою ніжкою, яка відіграє роль плеча важеля, сполучається з стремінцем (stapes). Ос­ нова стремінця прикриває вікно присінка, між краями якого та основою стремінця лежить непроникний сполучнотканинний прошарок.

Слухові кісточки мають спеціальні м'я­ зи, до яких належать: м'яз — натягувач барабанної перетинки, який іннервується нижньощелепним нервом; стремінцсвий м'яз, до якого йдуть гілки від лице­ вого нерва. Значення цих м'язів полягає переважно в регулюванні функції звуко­ провідності. Так, під час одночасного їх скорочення зменшується амплітуда коли­ вання всього звукопровідного апарата середнього вуха, що дещо пом'якшує про­ ведення дуже різких звуків.

Зсередини барабанна порожнина вкри­ та слизовою оболонкою, яка міцно зрос­ лася з окістям і ззаду безпосередньо про­ довжується в слизову оболонку соскопо­ дібної печери (antrum mastoideum) (див. мал. 279), тобто найбільшої повітроносної порожнини соскоподібного відростка,

Мал. 279. Розтин піраміди скроневої кістки через м'язово-трубнин канал і барабанну порожнину: / — prominentia canalis scmieircularis lateralis; 2 — prominentia canalis facialis; 3 — fenestra vestibuli; 4 — canalis musculotubarius; 5 — зонд n canalis caroticus; б — Promontorium; 7 — зонд n canalis facialis; S — cellulae mastoideae.

12 U

Мал. 280. Слухові кісточки (ossicula auditus): 1 — malleus; 2 — caput mallei; 3 — collum mallei; </ — manubrium mallei; 5, 7 — crus anterius et crus posterius (stapedis); б — basis stapedis; S — articulatio incudostapedialis; 9 — cms longum (incudis); 10 — incus; // — crus breve (incudis); 12 — articulatio incudomallcaris.

а також у слизову оболонку його комі­ рок. Спереду слизова оболонка барабан­ ної порожнини переходить у слизову обо­ лонку слухової труби.

Слухова труба (tuba auditiva) (див. мал. 278), 3,5—4 см завдовжки, є похідним першого глоткового заглиблення, з'єднує середнє вухо з порожниною носової час­ тини глотки, куди труба відкривається

382 ОРГАНИ ЧУТТЯ

глотковим отвором (ostium pharyngeum tubae auditivae). Вона складається з кіст­ кової частини, що займає половину м'язо­ во-трубного каналу скроневої кістки, і хря­ щової, розташованої в межах носової час­ тини глотки. Слизова оболонка слухової трубн вкрита війчастим епітелієм і утво­ рює поздовжні складки.

Із стінкою слухової труби зв'язані м'я­ зи м'якого піднебіння, і скорочення цих м'язів під час ковтання забезпечує про­ ходження повітря до барабанної порож­ нини.

В Н У Т Р І Ш Н Є В У Х О

Внутрішнє вухо (amis interna) — це присінково-завитковпй орган (огдапит vestibulococldeare). Складається з кістко­ вого та перетинчастого лабіринтів.

Кістковий лабіринт (labyrinthus osseus)

(мал. 281) розташований у товщі кам'я­ нистої частини скроневої кістки всереди­ ну від барабанної порожнини. Він скла­ дається із порожннсттіх присінка, трьох кісткових півколових каналів і завитки, з'єднаних між собою.

Присінок (vestibulum) (див. мал. 281) має еліпсоподібну форму, займає централь­ ну частину лабіринту. Присередня стінка порожнини присінка вертикальним гребе­ нем присінка ділиться на три закутки: еліп-

тичний (recessus ellipticus), куди відкри­ ваються п'ять внутрішніх отворів півко­ лових каналів; кулястий (recessus schericus), розташований перед попереднім, і за­

витковий (recessus cochlearis), який міс­ титься знизу, в проміжку між двома пер­ шими. Два останніх заглиблення безпосе­ редньо сполучаються з каналами завитки. Закутки мають решітчасті плями (тасиlae cribrosae), через які проходять пери­ феричні відростки присінкового нерва. На зовнішній стінці присінка міститься вікно присінка та вікно завитки.

і бічний — розташовані позаду та назовні від присінка у взаємно перпендикулярних площинах: передній — у стріловій, зад­ ній — у лобовій, бічний — у горизон­ тальній. Кожен канал має дугу й дві ніжки, одна з яких біля впадіння в присінок роз­ ширюється у вигляді ампули (ampíala ossea). Кістковими ніжками півколові ка­ нали відкриваються в присінок, причому всі ампули мають самостійні отвори, а су­ сідні ніжки (не мають ампул) переднього та заднього півколових каналів незадовго до впадіння об'єднуються в одну загаль­ ну кісткову ніжку. В результаті три кана­ ли мають п'ять отворів, що відкриваються у присінок.

Завитку (cochlea) (див. мал. 281), яка утворює передньонижній відділ лабірин­ ту, найбільш розвинутої форми мають тільки ссавці, зокрема людина. Це спіраль­ ний канал завитки (canalis spiralis cochleae),

що поступово звужується до верхівки і за­ кручений на два з половиною оберти нав­ коло кісткового веретена (modiolus coch­ leae) (мал. 282). Останній розташований горизонтально так, що верхівкою спрямо­ ваний назовні, а основа, утворена дном внутрішнього слухового ходу, — всереди­ ну. Основа веретена має велику кількість дрібних отворів, які ведуть до спірально­ го каналу веретена (canalis spiralis тоdioli), де проходять волокна завиткового нерва. На зовнішній поверхні веретена всередині каналу міститься тонка кістко­ ва спіральна пластинка (lam. spiralis ossea) (див. мал. 282), що робить також

два з половиною оберти і не доходить повністю до протилежної стінки каналу завитки.

Перетинчастий лабіринт ЦаЬущпЬІхщ тстЬгапассиь) (мал. 283) є найважливі­ шим функціональним відділом внутріш­ нього вуха. Він розташований всередині кісткового лабіринту іі складається з кіль­ кох сполучнотканинних проток, що май­ же цілком повторюють форму кісткового лабіринт)'. Перетинчастий лабіринт при­ сішка з півколовими протоками належить до периферичних органів статокінетпчного аналізатора (регулювання рівноваги, ви­ значення положення тіла в просторі, коор­ динація рухів), а в перетинчастих відділах завитки закладені рецепторні апарати слу­ хового аналізатора. Між стійками обох лабіринтів міститься щілиноподібний простір, заповнений рідиною - перилімфою. Всередині перетинчастий лабіринт наповнений ендолімфо ю.

Прнсінковий лабіринт (ІаЬугіпІІшз ь<с- лтіби/ятО складається з двох частин: сліп пшчної маточки (иігісиїиз), куди відкри­ ваються П'ЯТЬ перетинчастих півколових протоків, і сферичною мішечки кассиїт),

ЯКИЙ через з'єднувальний хід сполучається з завитковою протокою. Маточка і мішс чок з'єднуються тонкою маточково мішечковою протокою, яка, в свою чергу, пе­ реходить в тонку ендолімфатичну про­ току. Остання з'єднується з ендолімфа-

тичпим мішком (saccus cndolymphaticus),

розташованим на задній поверхні кам'я­ нистої частини скроневої кістки.

На внутрішній поверхні мішечка і ма­ точки прпсінкового лабіринту помітні своєрідні плями (maculae) білястого ко­ льору, які містять чутливі волоскові нен-

384 ОРГАНИ ЧУТТЯ

mociiolus; 4 — lam. spiralis ossca; 5 — відростки нервових клітин спірального вузла, що іідуть до спірального органа; 6' — gangl. spirale; 7 — scala tynipani; <S' — lam. basilaris; 9 — organum spirale (залягає но всій довжині завиткової протоки); 10 — ductus cochlearis.

роепітеліальні клітини. Функції цих клі­ тин полягають у сприйнятті й трансфор­ мації подразнень, спричинених переміщен­ ням особливих кристалічних тіл — С1Ш-

тичного піску (statoconium), закладених

удраглистій мембрані, яка вкриває плями,

унервовий імпульс. Переміщення статич­ ного піску, в свою чергу, є результатом руху ендолімфи внаслідок зміни положення тіла та його окремих частин (особливо голови).

Півколові протоки — передня, задня

та бічна (ductus semicirculares anterior, posterior et lateralis) (див. мал. 283) — та їхні ампули точно повторюють форму переднього, заднього й бічного півколових каналів з ампулами. За допомогою ампул і спільних перетинчастих ніжок півколові протоки сполучаються з порожниною ма­ точки присінкового лабіринту. На внут­ рішній поверхні кожної перетинчастої ампули міститься ампульний гребінь (cris­ ta ampullaris), поверхня якого вкрита нейроепітелієм, здатним перетворювати под­ разнення в нервовий імпульс й передава­ ти його до центральної нервової системи. Подразником є рух ендолімфи, зумовле­ ний переміщенням тіла в просторі.

У функціональному відношенні основ­ ною частиною завиткового лабіринту є

спірально закручена ендолімфатичпа про­ тока (ductus cochlearis) (мал. 284), яка займає центральнозовнішнє положення в спіральному каналі завитки. Вище завит­ кової протоки розташовані сходи присінка (scala vestibuli), а нижню половину спіраль­ ного каналу завитки займають барабанні сходи (scala tympani), з'єднані з вікном завитки та з перилімфатичним простором. Сходи мають форму спіральних канальців, сполучених між собою біля верхівки ве­ ретена. Формування завиткової протоки, сходів відбулося внаслідок доповнення кісткової спіральної пластинки основною мембраною, що призвело до утворення

основної пластинки (lam. basilaris), яка повністю поділила спіральний канал завит­ ки на дві частини. У верхній частині ка­ налу з'явилася інша перетинчаста плас­ тинка — присінкова стінка завиткової протоки (paries vestibularis), яка відділяє канал від сходів присінка (див. мал. 284).

На внутрішній поверхні основної плас­ тинки на всій довжині завиткової протоки розташований рецепторний пристрій слу­ хового аналізатора — спіральний орган (organum spirale).

Подразнення нейроепітеліальних клітин спірального органа відбувається таким чином. Звукові хвилі через зовнішній слу­ ховий хід досягають барабанної перетин­ ки, спричинюючи її вібрацію. За допомо­ гою ланцюга слухових кісточок вібрація перетинки через вікно присінка передає­ ться в рідке середовище лабіринту, де, пройшовши через сходи присінка, а потім через барабанні сходи, ніби повертається до барабанної порожнини, приводячи в рух вторинну барабанну перетинку. Вібраційні коливання рідкого середовища лабіринту завитки і вторинної барабанної перетин­ ки відображаються відповідною вібрацією стінок завиткової протоки, зокрема її ос­ новної пластинки, в якій є утвори з рецеп­ торами слухового аналізатора.

Для слухового сприйняття людини до­ ступні не всі види звукових хвиль, які можуть виникати в навколишньому сере­ довищі. Зокрема, людське вухо зовсім не сприймає ультразвуку, тобто акустичних коливань частотою понад 20 ООО Гц, а та-

кож інфразвуку з частотами, нижчими за 20 Гц. Разом з тим відомо, що всі ці зву­ кові хвилі в природних умовах сприйма­ ють багато тварин: деякі безхребетні, ка­ жани, гризуни, хижаки.

ШЛЯХИ ПРИСШКОВО-ЗАВИТКОБОГО ОРГАНА

ШЛЯХИ статокінетичного аналізатора.

Тіла перших невронів статокінетичного аналізатора лежать в присінковому вузлі (мал. 285, а), розташованому на дні внут­ рішнього слухового ходу. Периферичні відростки цих невронів починаються від волоскових клітин півколовнх проток, мішечків присінка, а центральні йдуть у складі присінкового нерва до присереднього, бічного, верхнього та нижнього присінкових ядер, розташованих на дні бічного закутка IV шлуночка. Звідси тягнуться

шляхи: висхідні — в складі нижніх ніжок мозочка переважно до ядра намету; чис­ ленні волокна в складі присереднього по­ здовжнього пучка прямують разом з во­ локнами ядер додаткового, відвідного, бло­ кового та окорухового нервів до рухових клітин передніх рогів верхніх шийних сегментів (це забезпечує синхронне повер­ тання голови й очного яблука у відповід­ ний бік); низхідні — у складі присінко- во-спинномозкового шляху до рухових ядер передніх рогів спинного мозку.

Від ядер мозочка нервові імпульси йдуть до ядер екстрапірамідної системи (мозочково-червоноядерний шлях, мозоч- ково-таламічний шлях та ін.). Імпульси, які виникають у початковій частині ста­ токінетичного аналізатора, рефлекторно можуть впливати на тонус, окремих м'язів і навіть без участі свідомості спричинити їх скорочення. Так, ритмічні звуки полег-

386 ОРГАНИ ЧУТТЯ

шують ходьбу, а музична мелодія допома­ гає танцювати. Цю обставину враховують під час вироблення певного умовноре­ флекторного комплексу рухів.

Шляхи слухового аналізатора (див. мал. 285, б) починаються в нейроепітеліальних утворах спірального вузла завит­ ки (gangl. spirale cochleae), звідки відхо­ дять периферичні відростки тіл невронів, які утворюють вузол біля основи кістко­ вої спіральної пластинки на всю її дов­ жину. Центральні відростки клітин спі­ рального вузла у складі завиткового корін­ ця нрисінково-завпткового нерва йдуть до його переднього та заднього ядер, а також до ядер трапецієподібного тіла обох боків. Центральні відростки клітин цих ядер у межах моста й ніжок великого мозку роз­ ташовані назовні від волокон присередньої петлі, що дало підстави назвати цю частину слухового шляху бічною петлею.

Волокна бічної петлі закінчуються в клітинах ядра прнсереднього колінчасто­ го тіла (велика с п е ц и ф і ч н а ч а с т и - н а) і в ядрах нижніх горбків середнього мозку ( р е ф л е к т о р н а ч а с т и н а ) . Від клітин прнсереднього колінчастого тіла слухові волокна через дорсальний відділ задньої ніжки внутрішньої капсули про­ ходять до кіркового кінця слухового аналі­ затора, тобто до верхньої скроневої звиви­ ни. Волокна рефлекторної частини несуть імпульс через клітини ядер нижніх горбків у низхідному напрямку через екстрапіра-

мідниіі покрівельно-спннномозковий шлях до рухових клітин передніх рогів сірої ре­ човини спинного мозку. Таким чином, слу­ хове подразнення рефлекторно може спри­ чинити руховий ефект.

Ембріогенез присінково-завиткового органа

щ е н н я ектодерми перетворюєтьс я спочатку в ям­

ринту вростають периферичн і елементи присінко­

глоткови х дуг утворюютьс я слухові кісточки та м ' я з и б а р а б а н н о ї п о р о ж н и н и .

К р о в о п о с т а ч а н н я вуха відбу­ вається з кількох джерел. Зовнішнє, се­ реднє та невелика частина внутрішнього вуха постачаються кров'ю з гілок зовніш­ ньої сонної артерії. Значна частина внут­ рішнього вуха отримує артеріальну кров з основної артерії. Венозна кров відтікає по зовнішній і внутрішній яремних венах

вкам'янисті пазухи.

Ін н е р в а ц і я : гілки шийного і сон­ ного сплетень блукаючого, трійчастого, язикоглоткового й лицевого нервів.

Орган нюху (огдапит olfactus) є пери­ феричною частиною нюхового аналізато­ ра і має вигляд специфічних рецепторів, закладених у нюховій зоні слизової обо­ лонки порожнини носа (верхній хід і задньоверхній відділ перегородки носа).

Шляхи органа нюху (мал. 286). Тіла перших невронів нюхового аналізатора закладені в нюховій частині слизової обо­ лонки носа. Центральні відростки їх про­ низують решітчасту пластинку й закінчу­ ються в bulbus olfactorius, де містяться тіла других невронів, центральні відрост­

ки яких тягнуться в складі нюхового шля­ ху і переходять у нюховий трикутник.

Тут, у клітинах трикутника і в розташо­ ваній поблизу корі передньої продірявле­ ної речовини нюхового мозку, закінчується частина волокон, більша ж частина їх від­ разу ділиться на три нюхові смуги (striae olfactorіае): бічну, проміжну (досить не­ чітку) і присередню.

Найпотужніша бічна нюхова смуга про­ ходить назад і назовні, закінчуючись у корі

звивини морського коника, причому окремі волокна продовжуються до мигдалеподіб-

Орган смаку (organum gustatorium s. gustus) належить до контактних аналіза­ торів. Рецептори смакового відчуття міс­ тяться у смакових чашечках, або брунь­ ках (caliculi gustatorii s. gemmae), закла­ дених переважно в жолобуватих, листо­ подібних і частково в грибоподібних со­ сочках язика.

Тіла перших невронів чутливого смако­ вого шляху розташовані у вузлі колінця лицевого нерва (проміжного нерва) і в

нижніх вузлах язикоглоткового й блука­ ючого нервів. Нейрити клітин цих вузлів проходять через задню частину моста (ли-

цевий нерв) і довгастого мозку (язико­ глоткового і блукаючого нервів) до клітин

ядра одиночного шляху. Другі неврони, які виходять з ядра, посилають свої аксони у двох напрямках. По-перше, вони зв'язані з руховим подвійним ядром довгастого моз­ ку, де й може відбуватися ковтальний ре­ флекс (язикоглотковий і блукаючий нерви). По-друге, аксони цих невронів у більшій своїй частині йдуть від довгастого мозку та моста до клітин веитробічного ядра та­ ламуса. Аксони цих клітин тягнуться до ядра кіркового аналізатора, який містить­ ся в приморськокопиковій звивша.

Загальним покривом (integumentum commune) у людини, як і в інших хребет­ них, є шкіра (cutis). Вона складається з двох основних шарів: поверхневого, який називається епідермісом, і глибокого, або власне шкіри (мал. 287). Епідерміс роз­ вивається з ектодерми, шкіра — з мезо­ дерми. Під шкірою міститься підшкірний прошарок.

Епідерміс, або надшкір'я (epidermis),

на ранніх стадіях філогенетичного розвит­ ку і в ранньому онтогенезі складається з одного шару циліндричних клітин. У до­ рослої людини він багатошаровий, причо­ му клітини найглибшого основного шару (stratum basale) зберігають циліндричну форму, а решта клітин перетворюються на плоскі. Клітини глибокого шару епідер­ місу містять пігмент меланін, від кількості якого залежить колір шкіри і роль якого

М а л . 287 . Б у д о в а ш к і р и :

/ — epiclcrmis; II — dermis (eorium), яка складається з Stratum papilläre (бсзпоесредіїьо під епідермісом) і Stratum reticularc; /// — tcla subcutanea: / — scapus pili: 2 - капіляри та нервові закінчення сосочкового шару; ? — porus sudoriferus; 4 — різноманітні шкірні рецептори; 5 — Stratum corneum; 6' — Stratum basale; 7 — radix pili; S — gl. sebaceae; 9 — m. errector pili; 10, Ii — Bulbus pili; 12 — folliculus pi­

li; Ii. 14, 15 — судини і Нерви'; і в — gl. sudorifera.

полягає головним чином у захисті організ­ му від проникнення ультрафіолетового та радіоактивного випромінювання. Поверх­ неві плоскі клітини рогового шару епідер­ місу (stratum corneum) весь час рогові­ ють і поступово злущуються, їх заміню­ ють молоді клітини.

Шкіра (dermis, соггит) у людини має два шари: сосочковий і сітчастий.

Сосочковий шар (stratum papilläre) без­ посередньо прилягає до шару цилін­ дричних клітин епідермісу і складається з численних валків, спрямованих у різні боки (на поперечному розрізі сосочків), рельєф яких у вигляді гребінців шкіри (cristae cutis) дуже добре простежується на шкірі долонь і підошов. У товщі цих валків залягають нервові закінчення й ка­ пілярні мережі кровоносних судин.

Сітчастий шар (stratum reticulare)

складається з дуже щільної, але не офор­ мленої сполучної тканини, яка має доміш­ ки гладких м'язових волокон, зв'язаних з цибулинами волосся (м'язи, що підніма­ ють волосся); до нього належать численні потові та сальні залози, а також цибулини волосся.

лучнотканинних пучків, між якими міс­ титься підшкірна жирова клітковина (рапniculus adiposus). Вона є живильним ма­ теріалом і запобігає переохолодженню тіла.

У шкірі та епідермісі є велика кількість нервових закінчень. Судинами прониза­ на вся шкіра, крім епідермісу. У людини шкіра не має густого волосяного покри­ ву. Як вияв рекапітуляції шкіра зародка людини суцільно вкрита ніжним пушком (Іапидо), або первинним волосяним покри­ вом. На момент народження цей покрив звичайно зникає і замінюється вторинним волосяним покривом (волосся голови, брів, повік).

Нарешті, на початку статевого дозріван­ ня з'являється третій волосяний покрив: волосся пахвової ділянки, лобкового підви­ щення, ніздрів тощо, а в чоловіків — бо­ рода й вуса.

Кожна волосина (pilus) (див. мал. 287) має форму прямолінійної або скрученої нитки, в якої розрізняють стрижень (seapus) і корінь (radix), закладені в товщі шкіри. Корінь закінчується цибулиною волосини (bulbus), в дно якої впинається сполучнотканинний сосочок (papilla). Цибулина волосини оточена фолікулом волосини, який зсередини встелений епі­ телієм і в просвіт якого відкриваються сальні залози. Волосина росте в межах цибулини за рахунок зроговіння прилег­ лих епітеліальних клітин.

До придатків шкіри у людини належить ніготь (unguis), який розвивається з епі­ дермісу й гомологічний кігтю та копиту (ратиці). Нігті — це порівняно тонкі, ви­ пуклі зроговілі пластинки на тілі кінце­ вої фаланги кожного пальця кисті і стопи. У такій пластинці розрізняють тіло (cor­ pus unguis), місячко (lunula), краї: вільний, бічний і прикритий складкою шкіри. Увесь ніготь залягає в епідермальному ложі (ma­ trix unguis), міцно зрощеному з горбистістю кінцевої фаланги.

Шкіра людини містить велику кількість потових і сальних залоз, розташованих у її сітчастому шарі. Потові залози (дії. sudoriferae) належать до мезокринних простих трубчастих залоз. Вони розташо­ вані майже по всій шкірі тіла людини. Ду­ же багато їх на підошві, долоні і в пахво­ вій ямці.

Сальні залози (дії. sebaceae), які є аль­ веолярними голокриновими залозами, Зви­ чайно розташовані у волосяному покриві, відкриваючись своїми устями в мішечки волосся. Вони містяться також на головці статевого члена (клітора), на внутрішній поверхні передньої шкірочки. Немає їх на долоні та підошві. Жир, який виділяють залози, змащує шкіру, запобігаючи зов­ нішнім впливам.

Ф у н к ц і о н а л ь н е значення шкіри людини величезне. Вона має захисну та видільну функції, відіграє велику роль у терморегулюванні організму, що здійс­ нюється головним чином рефлекторним нервовим впливом. Нарешті, шкіра є чи­ малим вмістилищем крові.

ГРУДЬ

Грудь (mamma) (мал. 288) складаєть­ ся з часток і часточок молочної залози, жи­ рового та волокнистого шарів, фасцій і шкіри з підшкірним прошарком. У люди­ ни молочна залоза (ді. таттагіа) є пар­ ним органом, і в ранньому ембріогенезі закладається в осіб обох статей.

Молочна залоза розташована симетрич­ но на передній стінці грудної клітки на рівні III —IV ребер і безпосередньо при­ лягає до фасції великого грудного м'яза. У осіб чоловічої статі молочна залоза (за рідкісними винятками) рудиментарна.

Зовні у молодих жінок, які ще не на­ роджували, грудь має вигляд більшої чи меншої кулі (іноді не зовсім правильного конуса), у центрі якої міститься сосок (papilla таттагіа), розташований звичай­ но по середньоключичній лінії. Сосок ото­ чує грудне кружальце (areola mammae)

М а л . 288 . Грудь (mamma) і м о л о ч н а з а л о з а (gl. таттагіа) (стріловий розріз по середньоключич­

7 — ductuli lactiferi; S — papilla mammae.

грудного кружальця горбиста й зморшку­ вата, оскільки в її товщі містяться великі сальні залози і гладкі м'язові елементи.

Більшу частину жіночої груді становить жирова тканина, а основною функціональ­ ною частиною є молочна залоза. Залоза має структуру трубчасто-альвеолярної апо­ кринової і складається з 16 — 21 частки

(ІоЬиІі ді. таттагіае), вивідні протоки яких відкриваються на верхівці соска.

Молочна залоза у функціональному від­ ношенні пов'язана із життєдіяльністю жіно­ чих статевих органів, причому цей зв'язок здійснюється гуморальним шляхом. Під час вагітності залозиста тканина інтенсивно роз­ ростається і відразу після пологів (а іноді незадовго до них) через молочні ходи по­ чинає виділятися молозиво.

Молочна залоза ссавців розвивається як похідна потових залоз предків тварин. В однопрохідних молочні залози мають

відкриваються в ділянці залозистого поля біля сумок волосся. У живородних ссавців молочні залози розташовані білатерально в кількості, яка залежить від кількості ді­ тей, які народжуються за один раз.

В ембріогенезі людини молочна залоза розвивається шляхом розмноження й за­ нурення ектодермальних клітин із наступ­ ним розростанням їх у вигляді залозистої тканини.

К р о в о п о с т а ч а н н я : гілки III — VII задніх і передніх міжребрових і внутрішніх грудних артерій та бічної груд­ ної артерії, венозна кров відтікає одно­ йменними венами.

Л і м ф о в і д т і к: із зовнішніх відділів молочної залози в навкологрудні і далі в пахвові лімфатичні вузли, із задніх від­ ділів — у надключичні, а з верхньоприсередніх — у навкологруднинні лімфатичні вузли.