Литература по дисциплинам / Анатомия / Sviridov_O_I_Anatomiya_lyudini

Внутрішня клубова вена (v. iliaca in­ terna) (див. мал. 205) — товстий корот­ кий стовбур, що проходить по бічній стінці порожнини малого таза, приймає венозну кров від стінок і внутрішніх органів.по­ рожнини малого таза і зовнішніх стате­ вих органів. Основні притоки внутрішньої клубової вени: верхні та нижні сідничні вени (vv. gluteae superiores et inferiores);

затульні (vv. obturatoriae); бічні крижові

(vv. sacrales laterales); міхурові (vv. ve­ sicales); глибока дорзальна вена статево­ го члена (v. dorsalis penis profunda) або глибока дорзальна вена клітора (v. dor­ salis clitoridisprofunda); маткові (vv. uterinae); внутрішня соромітна (v. pudenda interna); глибокі вени статевого члена (vv. prof undue penis); середні та нижні прямокишкові (vv. rectales mediae, vv. recta­ les inferiores); задні калиткові (у жінок губні) вени (vv. serótales (labiales) posteriores); вени цибулини статевого члена (присінка) (v. bulbi penis (vestibuli)).

Усі згадані вени супроводжують одно­ йменні артерії попарно, за винятком глибо­ кої тильної вени статевого члена, яка розта­ шована між двома однойменними артеріями. Середні й нижні прямокишкові вени мають по всій своїй довжині виразні, але досить різні щодо кількості та розмірів клапани. Біля витоків внутрішньої клубової вени, в стінках і поблизу органів порожнини малого таза утворюються густі тонкостовбурні венозні сплетення. До них належать великі міхурове, маткове та прямокишкове сплетення.

Міхурове венозне сплетення (plexus venosas vesicalis) — найвагоміше з усіх сплетень малого таза. Міститься в клітко­ вині перед сечовим міхуром і його дном. У чоловіків воно безпосередньо перехо­ дить у передміхуровозалозове венозне сплетення (plexus venosus prostaticus).

Маткове венозне сплетення (plexus venosus uterinus) (див. мал. 205) розта­ шоване в навколоматковій клітковині, спо­ лучається з міхуровим і переходить у піх­ вове венозне сплетення (plexus venosus vaginalis), найбільш виражене у бічних і задній стінках піхви. Це сплетення ши­ роко сполучається з прямокишковим ве­ нозним сплетенням.

Судини великого кола кровообігу 301

Прямокишкове венозне сплетення

(plexus venosus restalis) займає нижню третину стінки прямої кишки та прилеглу клітковину. Спереду воно з'єднується з матково-піхвовим або передміхуровозалозовим, а ззаду — з крижовим сплетенням. Венозна кров із прямокишкового сплетен­ ня відходить трьома шляхами: від верх­ ньої його третини — верхніми прямокишковими венами (vv. rectales superio­ res) (у систему ворітної вени), від серед­ нього і нижнього відділів — середніми й нижніми прямокишковими венами (vv. rectales mediae et inferiores) (у систему нижньої порожнистої вени).

Венозні сплетення з віком стають біль­ шими. Вважають, що застійні явища в цих сплетеннях, які виникають внаслідок три­ валого положення сидячи та малорухомого способу життя, часто призводять до вари­ козного розширення вен прямої кишки та жіночих статевих органів.

Зовнішня клубова вена (v. iliaca externa) (див. мал. 214) є безпосереднім продовженням стегнової вени. Супровод­ жує однойменну артерію, йдучи присередньо від неї. У початковому відділі вена здебільшого має 1—2 клапани. Найваж­ ливішою бічною притокою зовнішньої

клубової вени є нижня надчеревна вена

(v. epigástrica inferior), яка супроводжує

однойменну артерію і сполучається з верх­ ньою надчеревною веною (з системи верх­ ньої порожнистої вени).

Вени нижньої кінцівки

Вени нижньої кінцівки можна розподі­ лити на дві групи: поверхневі, розташо­ вані в підшкірній клітковині, та глибокі, які супроводжують однойменні артерії.

Д о п о в е р х н е в и х в е н ниж­ н ь о ї к і н ц і в к и належать велика й мала підшкірні вени.

Велика підшкірна вена (v. saphena magna) (мал. 216) починається від присередньої частини тильної венозної сітки стопи, піднімається догори під шкірою присередньої поверхні гомілки й далі по передньо-присередній поверхні стегна, нижче пахвинної зв'язки вступає в hiatus

302 СЕРЦЕВО-СУДИННА СИСТЕМА

І — spina iliaca anterior superior; 2 — nodi lymphatici inguinales superficiales; 3 — v. saphena magna; 4 — vasa lymphatica superficialis;

5 — mallcolus mcdialis.

ла підшкірна вена (v. saphe­ na parva):

1 — n. tibialis; 2 — v. poplítea; З — v. saphena parva; 4 — rete venosum dorsalis pedis; 5 — підшкірна веноз­ на мережа і анастомоз із великою підшкірною веною; 6 — анастомоз між великою та малою підшкірни­ ми венами; 7 — v. saphena magna.

saphenus, де і вливається в стегнову вену. На своєму шляху велика підшкірна вена приймає кров від шкіри та підшкірної клітко­ вини значної поверхні стопи, передньоприсередньої поверхні гомілки й стегна.

Мала підшкірна вена (v. saphena parva) (мал. 217) починається від зовнішньо­ го відділу rete venosum pedis, звідки, обій­ шовши ззаду maleolus lateralis, підні­ мається догори уздовж задньої поверхні гомілки і в ділянці підколінної ямки після проходл<ення крізь фасцію гомілки вли­ вається у підколінну вену. Бічні притоки цієї вени приймають кров від задньобічної поверхні гомілки й частини дорзаль­ ної поверхні стегна, анастомозуючи з гілка­

йменні артерії. Підколінна (v. poplitea) та стегнова (v. femoralis) вени і їхні при­ токи також супроводл<ують однойменні ар­ терії, причому основні стовбури цих вен одиночні, а бічні гілки частіше подвійні.

Внаслідок вертикального положення тіла людини дуже змінились умови гідродинамі­ ки у венах нижніх кінцівок. Незважаючи на наявність клапанів у більшості великих по­ верхневих і глибоких вен вільних нижніх кінцівок, ці судини при багатьох несприят­ ливих умовах (головним чином тривале пе­ ребування на ногах), які поєднуються з ма­ лорухомим способом життя та загальним ос­ лабленням тонусу тканин, не можуть своє­ часно звільнитися від венозної крові, що над­ ходить до них. Це призводить до розтягнен­ ня вен і вторинної недостатності їхніх кла­ панів. Так виникають хронічні застійні яви­ ща у венах, а потім і в тканинах дистальних відділів нижніх кінцівок, що часто призво­ дить до ранньої інвалідності.

Кавокавальні та портокавальні анастомози

Хоч здається, що судинні русла верх­ ньої і нижньої порожнистих вен ізольовані, у витоках їх сполучення настільки густі,

що перев'язування одного з основних су­ динних стовбурів не призводить до різко­ го порушення кровообігу. Набагато мен­ ше таких зв'язків між порожнистими ве­ нами та ворітною веною. Серед анастомозів порожнистих вен найбільше помітні такі.

Зовнішнє та внутрішнє хребтові венозні сплетення, які в краніальному відділі по­ силають кров до системи верхньої порож­ нистої вени через хребтову, непарну та півнепарну вени, в каудальному — до нижньої порожнистої вени (через поперекові вени).

Непарна й півнепарна вени (початок їх — висхідні поперекові вени) направ­ ляють кров до нижньої порожнистої вени (через поперекові вени), а вище вливають­ ся у верхню порожнисту вену.

Верхня надчеревна вена, яка несе кров до верхньої порожнистої вени (через внут­ рішню грудну і плечово-головну вени), ши­ роко сполучається з однойменними ниж­ ньою та поверхневими венами, кров-від яких відтікає у нижню порожнисту вену (через стегнову й зовнішню клубову вени).

Нижня і поверхнева надчеревні вени,

що впадають у систему нижньої порожнис­ тої вени (через стегнову і зовнішню клубо­ ву вени), з'єднуються (переважно в ділянці шкіри пупка) з грудо-надчеревною веною, з якої кров відтікає до системи верхньої по­ рожнистої вени (через пахвову вену).

Безпосередніми судинними зв'язками ворітної вени печінки з порожнистими є такі. Вени нижньої третини стравоходу,

які посилають кров каудально до шлун­ кових вен (система ворітної вени печін­ ки) і краніально до непарної вени (систе­ ма верхньої порожнистої вени).

Вени круглої зв'язки печінки (не завж­ ди добре розвинені) несуть кров, з одного боку, безпосередньо до ворітної вени печін­ ки, з другого — до припупкового сплетен­ ня, звідки кров через верхню надчеревну і грудонадчеревну вени надходить до сис­ теми верхньої порожнистої вени, а через нижню та поверхневу надчеревні вени — до нижньої порожнистої вени.

Середні прямокишкові вени, з яких більша частина крові звичайно відтікає до внутрішньої клубової вени (з системи ниж­ ньої порожнистої вени), а частина влива­ ється у верхні прямокишкові вени, що впа­ дають у нижню брижову вену (з системи ворітної вени печінки).

Поперекові вени, які впадають у ниж­ ню порожнисту вену, починаючись у заочеревинній клітковині, сполучаються з та­ кими самими дрібними гілками верхньої та нижньої брижових вен (система воріт­ ної вени печінки).

Портокавальні анастомози мають вели­ ке пристосувальне значення при застій­ них явищах у печінці (цироз, атрофія тощо) (див. кол. вкл., мал. VIII). Розши­ рення венозних обхідних шляхів у вигляді поздовжніх звивистих підшкірних вен передньої стінки живота є важливою діа­ гностичною ознакою цієї патології.

Другою судинною системою організму є лімфатична система. Вона складається із замкнутих у витоках лімфатичних, ка­ пілярів, лімфатичних судин, лімфатичних вузлів, лімфатичних стовбурів, головних лімфатичних колекторів — проток, що впадають у венозні кути, утворені підклю­ чичною та внутрішньою яремною венами.' Лімфатичні капіляри (мал. 218) різного калібру і звичайно неправильної форми, зливаючись один з одним, утворюють одно-, двота багатошарові сітки, архітектоніка

яких визначається структурою органа і ГОЛОВНРІМ чином розташуванням волокни­ стих утворів (Д. А. Жданов, О. Г. Свири­ дов та ін.).

ЛІМФАТИЧНІ КАПІЛЯРИ

Стінка лімфатичних капілярів (див. мал. 218) дуже тонка, складається з одно­ шарового ендотелію. Межі його клітин чітко видно після імпрегнації препарату срібла нітратом. Тканинна рідина через

стінку лімфатичних капілярів проникає у їхній просвіт, змінює свій хімічний склад, збагачується лімфоцитами (рідше інши­ ми клітинами) і перетворюється на лімфу. Лімфа — прозора, жовтуватого кольору рідина, яка, на відміну від крові, що цир­ кулює по замкнутому колу, рухається лише в одному напрямку (від периферії до центру).

Лімфатичні капіляри розподілені не­ рівномірно; їх немає в головному та спин­ ному мозку, плаценті, пучках посмугова­ ної мускулатури, в часточках печінки, в епідермісі тощо. Вони розташовані пе­ реважно в покривних оболонках (шкіра,

серозна, слизова), сполучній тканині ор­ ганів, у міжпучковій сполучній тканині по­ смугованої мускулатури, в адвентиції кро­ воносних судин (головним чином великих вен).

ЛІМФАТИЧН І С У Д И Н И

Судини, які відводять лімфу від сіток лімфатичних капілярів, називають лімфа­ тичними. Ці судини також часто утворю­ ють сітки. Характерною особливістю лім­ фатичних судин є наявність перехватів, які чергуються відповідно до розташування судинних клапанів і деякою мірою регу-

306 СЕРЦЕВО-СУДИННА СИСТЕМА

dexter), до якого стікає лімфа з правої частини грудної клітки та органів грудної порожнини.

РЕпонАРні ЛІМФАТИЧНІ ВУЗЛИ

По ходу лімфатичних судин розташо­ вані різного розміру (1—20 мм) і найчас­ тіше бобоподібної форми лімфатичні вуз­ ли* (nodi lymphatici) (див. мал. 210, 216), які збагачують лімфу лімфоцитами і є бар'єром для хвороботворних чинників. Лімфа від внутрішніх органів, перш ніж потрапити до основних лімфоколекторів, за невеликим винятком (щитоподібна за­ лоза), проходить через один чи кілька лімфатичних вузлів. Лімфатичні судини дерми не мають власних вузлів і влива­ ються в лімфатичні вузли підшкірної клітковини або вузли по ходу глибоких лімфатичних судин поза органами.

Лімфатичний вузол ззовні вкритий кап­ сулою, від якої в паренхіму (лімфоїдна тканина) відходять перекладки. Між пе­ рекладками й лімфоїдною тканиною є ви­ стелені ендотелієм щілиноподібні прос­ тори — лімфатичні пазухи. Приносні лім­ фатичні судини (vasa lymphatica afferentia) несуть лімфу до лімфатичних па­ зух, потім вона надходить у виносні лім­ фатичні судини (vasa lymphatica effcrentia).

В організмі людини нараховується близько 300 лімфатичних вузлів. У бага­ тьох хижаків і мавп їх менше, у непарнокопитних вони досить численні (у коня до 8 тис) .

Голова, шия. У шкірі голови й лиця розташовані поверхнева та глибока лімфокапілярні сітки. Поверхнева сітка лежить під сосочковим шаром, глибока — між дер­ мою і підшкірною клітковиною. Поверх­ нева лімфокапілярна сітка впадає в гли­ боку, від якої починаються відвідні лімфа­ тичні судини, що мають лімфатичні кла-

*У х о л о д н о к р о в н и х хребетних, у я к и х течія

лі м ф и внаслідок наявності л і м ф а т и ч н и х сердець швидша, ніж у теплокровних, лімфовузлів по ходу лімфатични х судин немає . Вони є у птахів і особ­

ли в о у ссавців .

пани. Ці судини несуть лімфу до най­ ближчих лімфатичних вузлів, розташова­ них вздовж головних підшкірних вен лиця: лицевої, гілок поверхневої скроне­ вої, поперечної вени лиця тощо. Лімфа­ тичні судини лобової та скроневої діля­ нок, вушної раковини впадають у поверх­ неві вушні вузли. Значна частина лімфи від м'язів лоба, повік, привушної залози потрапляє до лімфатичних вузлів товщі привушної слинної залози. Від поверхне­ вих і глибоких привушних вузлів лімфа тече до системи бічних лімфатичних вузлів шиї, що групуються вздовж внутрішніх і зовнішніх яремних вен. Сюди ж надхо­ дить лімфа від потиличних і соскоподіб­ них ділянок.

Поверхневі та глибокі лімфатичні су­ дини передньої частини лиця несуть лімфу до регіонарних піднижньощелепних і підпідборідних лімфатичних вузлів, з яких лімфа відтікає до глибоких передніх лім­ фатичних вузлів шиї, найбільша кількість яких зосереджена вздовж внутрішньої яремної вени. В них може розвиватись запальна реакція під час таких захворю­ вань, як ангіна, пульпіт, гінгівіт, глосит тощо. У випадках злоякісного захворю­ вання в ділянці верхньої чи нижньої ще­ лепи слід видаляти всі лімфатичні вузли шиї одним блоком з клітковиною та фасціями.

Піднижньощелепні вузли (nodi sub­ mandibulars) розташовані в піднижньощелепному трикутнику шиї, приймають лімфу від піднижньощелепної та під'язи­ кової слинних залоз, слизової оболонки порожнини рота, частково від очного яблу­ ка й порожнини носа.

Серед бічних шийних вузлів (nodi cer­ vicales laterales) найбільше значення ма­ ють глибокі вузли (мал. 220), розташовані по ходу судинно-нервового пучка шиї. До цих вузлів надходить лімфа від стінок порожнини носа, язика, піднебінних миг­ даликів, глотки й гортані.

Надключичні вузли (nodi supraclaviculares) містяться в надключичній ямці й приймають лімфу від задніх відділів мо­ лочної залози та органів грудної порож­ нини. Крім того, дрібні (часто одиночні)

лімфатичні вузли розташовуються: перед вушною раковиною (поверхневі й глибокі привушні), що збирають лімфу від при­ вушної слинної та слизової залоз; позаду вушної раковини (потиличні, соскопо­ дібні та ін.), що приймають лімфу від шкіри та м'язів потиличної ділянки голо­ ви; у підборідному трикутнику шиї (підпідборідні), що збирають лімфу від ко­ ренів і альвеол передніх нижніх зубів і нижніх відділів лиця; у ділянці щічного м'яза (щічний, носогубний, нижньоще­ лепний вузли), які збирають лімфу від щік, очних ямок, губ тощо; передні глибокі шийні (передгортанні, перед- і білятрахеальні, щитоподібні), до яких надходить лімфа від органів передньої ділянки шиї;

заглоткові (поdi retropharyngeales), що збирають лімфу від глотки, піднебінних мигдаликів і задніх відділів стінок порож­ нини носа.

Грудна клітка, органи грудної по­ рожнини. До пристінкових регіонарних вузлів грудної клітки належать такі: пригрудні (nodi paramammarii), що містять­ ся на зовнішньому краю великого груд­ ного м'яза і приймають лімфу від молоч­ ної залози; пршруднинні (nodi parasternales), розташовані вздовж a. thoracica interna, збирають лімфу від присередніх відділів молочної залози й передньої стін­ ки грудної клітки (від цих відділів лімфа відтікає також у надключичні та пахво­ ві лімфатичні вузли); міжреброві (nodi intercostales), що лежать по ходу міжребрових судин і приймають лімфу від бічних стінок грудної клітки І пристінкової плев­ ри; передхребтові (nodi prevertebrales),

які збирають лімфу від грудного відділу хребтового стовпа і міцно зв'язані із зад­ німи середостінними лімфатичними вуз­ лами; верхні діафрагмальні (nodi phrenici superiores), що розташовані біля ніжок діафрагми і приймають лімфу від задніх відділів діафрагми. Від передніх відділів діафрагми лімфа відтікає до передосердних, бронхо-легеневих (див. нижче) та пригруднииних вузлів.

У грудній порожнині лімфатичні суди­ ни розташовані по ходу трахеї, бронхів, легеневих судин, містяться в клітковині

7-

М а л . 220. Регіонарні л і м ф а т и ч н і в у з л и шиї і се­ редостінн я ( з а Д . А . Ж д а н о в и м ) :

/ — nodi lymph, cervicales anteriores profundi (pretrachealcs ct paratrachealcs); 2 — nodi lymph, cervicales laterales profundi (jugulares laterales); J — nodi lymph, tracheobroncialcs superiores ct inferiores; 4 — nodi lymph, bronchopulmonalcs (hilares); 5 — nodi lymph, phrcnici superiores; в — nodi lymph, mediastinals posteriores; 7 —

nodi lymph, axil lares.

переднього та заднього середостіння. Тут визначають такі основні регіонарні лімфа­ тичні вузли: притрахейні (nodi paratra­ chealcs); розміщені біля роздвоєння тра­ хеї верхні і нижні трахео-бронхіальні

(nodi tracheobronchial), які збирають лімфу від трахеї, бронхів, стравоходу, ле­ гені; бронхо-легеневі (nodi bronchopulmo­ nalcs), що локалізуються в межах кореня легені й приймають лімфу від поверхне­ вих лімфатичних сіток легені та бронхів і передніх відділів діафрагми; передні се­ редостінні (nodi mediastinals anteriores),

до яких стікає лімфа від серця, осердя (че­ рез судини передосердних і бічних осердних вузлів), передньої стінки грудної клітки

308 СЕРЦЕВО-СУДИННА СИСТЕМА

3 — nodi lymph, colici sinistri; 4 — rtodi lymph, lumbalcs sinistri

(через судини пригруднинних вузлів) і пе­ редніх відділів діафрагми та печінки; задні середостінні (nodi mediastinals posteriores), які збирають лімфу від стра­ воходу, грудного відділу хребтового сто­ впа (через судини передхребтовнх вузлів), заднього відділу діафрагми (через судини верхніх діафрагмових вузлів) і частково печінки. З органів грудної порожнини лімфа збирається до правого та лівого ве­ ликих бронхо-середостінних стовбурів, які вливаються: правий — у ductus lymphaticus dexter, лівий — у ductus thoracicus.

рожнини (мал. 221) розподіляють на при­

лежать ліві, праві та проміжні поперекові

(nodi tumbales dextri, sinistri et intermedin)

вузли, розташовані біля черевної частини аорти і нижньої порожнистої вени, що прий­ мають лімфу від стінок і органів черевної

порожнини; загальні, зовнішні та внут­ рішні клубові (nodi Шасі communes, ехterni/interni), розташовані по ходу відпо­ відних судин і збирають лімфу від органів і стінок малого таза; нижні діафрагмові

(nodi phrenici inferiores) і нижні надчеревні (nodi epigastrici inferiores), що містяться по ходу однойменних судин і приймають лімфу від діафрагми та верхнього відділу передньої стінки живота. Крім того, від шкіри верхнього відділу живота лімфа відтікає до пригруднинних і частково до лімфатичних вузлів, а від нижнього відділу живота — до поверхневих пахвинних.

Нутряні (вісцеральні) лімфатичні вуз­ ли черевної порожнини досить численні, і лімфа, що відтікає від органів (особливо шлунка, печінки, кишок), на шляху до груд­ ної протоки звичайно проходить кілька регіонарних вузлів, пов'язаних один з одним багатьма анастомозами. Ці вузли залягають звичайно дуже близько до тих чи інших органів черевної порожнини (різні відділи шлунка, підшлункової залози, селезінки, пе­ чінки, кишок) або по ходу їхніх судин, роз­ ташовуючись в останньому випадку між листками пристінкової очеревини (у чепцях, брижах, зв'язках). Основними регіонарними лімфатичними судинами, до яких лімфа надходить від інших нутряних лімфатичних вузлів або, що буває рідше, безпосередньо від лімфатичних мереж органів, є черевні, а також верхні й нижні брижові вузли.

Черевні вузли (nodi соє Пасі) розташо­ вані вздовж черевного стовбура та його гілок. Збирають лімфу від печінки, шлун­ ка, підшлункової залози, дванадцятипалої кишки, селезінки.

Верхні брижові вузли (nodi mesenterici superiores) розміщені вздовж верхньої брижової артерії та її гілок. Приймають лімфу від усіх відділів тонкої кишки, а також від сліпої (з червоподібним відростком) і більшої частини ободової кишок. При цьому в корені брижі за рахунок судин верхніх брижових вузлів формується ве­ ликий кишковий стовбур, який вливається в лівий поперековий стовбур або безпосе­ редньо до цистерни лімфи.

Нижні брижові вузли (nodi mesenterici inferiores) містяться вздовж нижньої брижо-

вої артерії та її гілок. Збирають лімфу від низхідної, сигмоподібної ободової КІШІКИ та верхніх відділів прямої. Від нирок лімфа відтікає, переважно до поперекових вузлів.

Від більшості органів таза лімфа, прой­ шовши через відповідні регіонарні вузли (припрямокишкові, приматкові, приміхурові тощо), вливається в загальні та внут­ рішні клубові лімфатичні вузли.

Крім того, від матки через круглу зв'яз­ ку лімфатичні судини частково прямують також до поверхневих пахвинних вузлів.

Верхня кінцівка. Лімфатичні суди­ ни верхньої кінцівки можна розподілити на поверхневі та глибокі.

Поверхневі лімфатичні судини почи­ наються в шкірі кисті, прямують разом з бічною і присередньою підшкірними ве­ нами верхньої кінцівки, часто переривають­ ся в ліктьових вузлах (nodi cubitales). Далі впадають у nodi lumphoidei axillares.

Глибокі лімфатичні судини прямують разом з променевою, ліктьовою і плечовою артеріями (деякі судини закінчуються в ліктьових вузлах) і закінчуються в пахво­ вих лімфатичних вузлах. У ці самі вузли надходить також лімфа від примолочнозалозистих (рагататтагії) вузлів. Ви­ носні судини пахвових лімфатичних вузлів, зливаючись між собою, утворюють справа та зліва підключичний стовбур, який, з'єд­ нуючись з яремним стовбуром, справа ут­ ворює праву лімфатичну протоку (ductus lymphaticus dexter), а зліва впадає в груд­ ну протоку (ductus thoracicus) (біля впа­ діння її у венозний кут).

Нижня кінцівка. Лімфатичні судини нижньої кінцівки так само, як і верхньої, розподіляють на поверхневі та глибокі.

Поверхневі лімфатичні судини, що збирають лімфу з поверхневих тканин, кінцівки, йдуть переважно разом з під­ шкірними (великою і малою) венами ниж­ ньої кінцівки і вливаються в підколінні вузли (nodi poplitei), які лежать в гли­ бині підколінної ямки (вони приймають також лімфу від глибоких лімфатичних судин стопи й гомілки), і поверхневі пах­ винні вузли (nodi inguinales superficiales),

розташовані під шкірою, пахвинною склад­

кою та в межах hiatus saphenus (див. мал. 216). У ці лімфатичні вузли відтікає та­ кож лімфа від шкіри передньої стінки живота, сідниць, промежини (разом з anus) і зовнішніх статевих органів.

Глибокі лімфатичні судини нижньої кінцівки збирають лімфу від тканин, розта­ шованих глибше широкої фасції, фасцій го­ мілки і стопи, і на своєму шляху проходять послідовно через передній і задній великого­ мілкові, підколінні та глибокі пахвинні (nodi inguinales profundi) лімфатичні вузли.

Виносні судини глибоких пахвинних вузлів, супроводжуючи клубові кровоносні судини, прямують до багатоповерхових клубових вузлів (nodi Шасі externi et іпterni), які збирають також лімфу від стінок і органів порожнини малого таза.

Філогенез лімфатичної системи

Щ о д о е в о л ю ц і й н о г о з н а ч е н н я л і м ф а т и ч н о ї

гематолімфатичну систему, я к а в подальшому роз­ ділилась на дві судинні СИСТЄЇ-ПІ: кровоносну і лімфа­ тичну. Обгрунтування: наявність еритроцитів у лімфатичних колекторах деяких нижчих хордових.

я к і в и н и к л и п о р і в н я н о пізно в процесі еволюцій­ ного розвитку ( г о л о в н и й м о з о к , плацент а т о щ о ) .

Цієї теорії д о т р и м у є т ь с я а в т о р цього підруч­ ника .

Функцію кровотворення, або гемопоезу (від грецьк. Ігаіта — кров, poiesus — ви­ роблення), яка полягає у продукуванні клітин крові, в різних багатоклітинних тваринних організмів виконують різні органи: судини — у більшості безхребет­ них і деяких нижчих хребетних; печінка й селезінка — у багатьох риб і хвостатих амфібій; нирка, кишки — у деяких риб; кістковий мозок — у безхвостих амфібій, рептилій, ссавців.

У процесі ембріогенезу первинними органами гемопоезу у зародка людини є печінка й селезінка. Пізніше до цих орга­ нів приєднуються лімфатичні вузли, що ви­ робляють лімфоцити. Починаючи з 4-го місяця ембріогенезу основним органом кровотворення в людини поступово стає червоний кістковий мозок. З ЦЬОГО момен­ ту печінка втрачає свої кровотворні функ­ ції, а селезінка обмежує їх тільки здат­ ністю продукувати лімфоцити. Цю функ­ цію продовжують виконувати також лім­ фатичні вузли.

ЧЕРВОНИЙ кісткови й МОЗОК

У порожнинах і комірках кісткової тка­ нини міститься кістковий мозок (medulla ossium). За структурними й функціональ­ ними особливостями його можна розділи­ ти на червоний кістковий мозок (medulla ossium rubra), що є джерелом кровотворен­ ня, і жовтий (medulla ossium flava), який є неактивною пухкою жировою тканиною.

Строма кісткового мозку утворена ре­ тикулярною сполучною тканиною, в пет­ лях якої містяться кровотворні елементи (червоний кістковий мозок) і жирові кліти­ ни (переважно жовтий кістковий мозок).

Тканина червоного кісткового мозку має густу мережу кровоносних судин із спе­ цифічними капілярами — синусоїдами. Вважають, що наявність синусоїдів, замк­ нених у щільних кісткових футлярах губ­ частої речовини кісткової тканини, та мала кількість венозних анастомозів сприяють сповільненню течії крові. Тканина черво­ ного кісткового мозку має велику кількість

нервових закінчень. Функцію гемопоезу регулює нервова система та різні гумо­ ральні чинники (гормони гіпофіза, кори надниркових залоз тощо).

На функцію червоного кісткового мозку впливає секреція шлунка. Має також зна­ чення функціональний взаємозв'язок між червоним кістковим мозком і селезінкою.

Кістковий мозок розвивається з мезен­ хіми, яка проникає в кісткову тканину під час її розвитку. На час народження всі порожнини кісток заповнені червоним кістковим мозком. Починаючи з трьох ро­ ків у червоному кістковому мозку збіль­ шується кількість жирових клітин, а в сім років кістковий мозок діафізів усіх труб­ частих кісток стає жовтим. У дорослих червоний кістковий мозок є головним чи­ ном у плоских (груднина, лопатка, кістки черепа та ін.), в губчастих коротких (хребці) та довгих (ребра) кістках. Вог­ нища червоного кісткового мозку зберіга­ ються в епіфізах стегнових, великогоміл­ кових, плечових і деяких інших трубчас­ тих кісток, а також у кістках таза.

СЕЛЕЗІНКА

Селезінка (lien, spien) (див. мал. 203, 222) — непарний паренхіматозний орган, розташований у лівому верхньому поверсі очеревинної порожнини між куполом діафрагми та шлунком. У філогенезі з'яв­ ляється тільки у хребетних. Закладаєть­ ся наприкінці першого місяця ембріоге­ незу.

Селезінка людини має видовжену, звер­ ху випуклу форму, до 12 см завдовжки, завширшки близько 8 см, завтовшки при­ близно 3 — 4 см; маса її в середньому ста­ новить 150 — 200 г.

У селезінці розрізняють діафрагмову та вісцеральну поверхні (faciès diaphragmatica et faciès visceralis), верхній і ниж­ ній краї (margo superior et margo inferior),

передній і задній кінці (extremitas anterior et extremitas posterior). Вісцеральну по­ верхню можна поділити на ниркову, шлун­ кову та ободову. На вісцеральній поверхні