Литература по дисциплинам / Анатомия / Sviridov_O_I_Anatomiya_lyudini

372 НЕРВОВА СИСТЕМА

го; розташоване за ходом утворів, які про­ никли у ворота й виходять з воріт печін­ ки. Від нього йдуть гілки до діафрагми, де біля початку нижньої правої діафрагмаль- ної артерії міститься невеликий вузол (рідше два). Печінкове сплетення має зв'язок з підшлунковозалозовим сплетен­ ням (plexus pancreaticus) і верхнім бри-

жовим (plexus mesentericus superior).

Шлункове сплетення (plexus gastricus) — розташоване за ходом шлункових судин. Розгалужується у ділянці малої кривини шлунка; має зв'язок з печінко­ вим, підшлунковозалозовим і верхнім брижовим сплетеннями.

Селезінкове сплетення (plexus Henaus)

є безпосереднім продовженням черевного, розташоване за ходом селезінкових судин, має зв'язок з шлунковим і підшлунково­ залозовим сплетеннями.

До дрібніших сплетень, утворених че­ ревним аортальним, належать такі нутряні сплетення: надниркове (plexus suprarenalis), ниркове (plexus renalis), сечовід­ не (plexus uretericus), яєчкове (яєчнико­ ве) (plexus testiculars/ovaricus), підшлунковозалозове (згадувалося вище). Дони­ зу черевне аортальне сплетення безпосе­ редньо переходить у верхнє підчеревне.

Верхнє підчеревне сплетення (plexus hypogastrics superior) розташоване на пе­ редній поверхні хребтового стовпа (LIV — V, SI) у проміжку між загальними клубо­ вими артеріями. На рівні другого крижо­ вого хребця сплетення ділиться на дві гілки (п. hypogastrics dexter / sinister)

і переходить у парне праве та ліве нижнє

підчеревне сплетення (plexus hypogastri­ cs inferior, s. plexus pelvicus) на задньобічних стінках малого таза. За рахунок нижнього підчеревного сплетення форму­ ються такі нутряні сплетення: присередні

прямокишковг (plexus rectales medii), нижні прямокишкові (plexus reciales inferior), передміхурової залози (plexus prostaticus), сім'явиносне (plexus deferentiales), матково-піхвове (plexus utero­ vaginal) і печеристі нерви клітора (ста­ тевого члена) (пп. cavernosi clitoridis / penis).

Центри, які об'єднують і регулюють функції симпатичної і парасимпатичної частин автономної нервової системи, роз­ ташовані в мозочку, ядрах гіпоталамуса та в смугастому тілі (див. мал. 272).

Вищі центри, що координують діяль­ ність усієї нервової системи, містяться в корі великого мозку.

•'

Органи чуття (organa sensorium) —

своєрідні утвори, складовими частинами яких є спеціалізовані рецептори . Ці ре­ цептори сприймають на відстані (ди.с- т а н т н і р е ц е п т о р и ) або під час без­ посереднього стикання ( к о н т а к т н і р е ц е п т о р и) різні подразнення, що над­ ходять із навколишнього та внутрішньо­ го середовища, і трансформують їх у не­ рвові імпульси. Аферентними шляхами ці імпульси надходять до ядер та кори ве­ ликого мозку.

Організм людини, як і будь-який інший тваринний організм, через свої рецептори отримує величезну й різноманітну інфор­ мацію. Відображення цієї інформації в корі великого мозку у вигляді відчуттів і реакції на них чи то у вигляді м'язових скорочень, чи виділення залозистого сек­ рету або більш складних реакцій (сві­ домість, зміна поведінки тощо) і є сутніс­ тю пристосування організму до умов на­ вколишнього середовища та розуміння зовнішнього об'єктивного світу.

Крім рецепторів, які належать до ор­ ганів чуття ( е к с т е р о ц е п т о р и ) , у організмі є велика кількість рецепто­ рів, що сприймають подразнення від внут­ рішніх органів і тканин ( і н т е р о - ц е п т о р и ) , імпульси від яких також надходять до центральної нервової сис­ теми.

Другою основною складовою частиною рефлекторної дуги будь-якого виду чут­

ливості є аферентн а ланка. І. П. Пав лов

•

чинається з усякого натурального кінця доцентрового нерва й закінчується в моз­ ку сприймаючою клітиною. Цю частину рефлекторної дуги він запропонував на­ зивати й уявляти як аналізатор, оскільки завдання цієї частини полягає в тому, щоб увесь світ впливів, які надходять ззовні до організму і його подразнюють, розкла­ дати, і чим вище організована тварина, тим розкладати детальніше й тонше.

Таким чином, запропоноване І. П. Павловим поняття аналізатора ширше, ніж поняття органів чуття, оскільки воно охоп­ лює не лише рецепторне поле (перифе­ ричний кінець аналізатора), а й провідні шляхи та мозкові центри, у тому числі кір­ кові (кірковий кінець аналізатора). Крім того, до периферичних кінців аналізаторів належать інтероцептори, зокрема про­ п р і о ц е п т о р и , які передають інфор­ мацію від м'язів і сухожилків (див. мал. 243). Такий аналізатор називається ру­

ховим. Для ЖИТТЯ І ДІЯЛЬНОСТІ людини

особливо велике значення мають відділи рухового аналізатора, які передають сиг­ нали від м'язів гортані (особливо голосо­ вих зв'язок) і язика, а також від м'язів верхньої кінцівки. У першому випадку функції рухового аналізатора, поєдную­ чись з функцією слуховою, забезпечують можливість виразної мови, у другому — функції рухового аналізатора разом з функціями зорового й тактильного є ос­ новою для маніпулювання різними пред­ метами.

надавав великого значення цій ланці в об'єктивному пізнанні зовнішнього світу. Вчений писав, що всю рефлекторну дугу можна уявити як таку, що розпадається на три головні частини: перша частина по-

У людини є п'ять органів чуття: зору, присінково-завитковий, нюху, смаку, за­ гальний покрив (сприймання тактильної, температурної, больової чутливості то­ що).

Орган зору* (organum visus), або око (oculus), який охоплює специфічні рецеп­ торні утвори, що сприймають світло й ко­ лір, належить до найважливіших органів чуття у світі тварин.

Серед ссавців особливо велику роль зір набув у приматів, які для добування їжі користуються кінцівками, у зв'язку з чим розглядають предмет на близькій відстані. Внаслідок добору в цьому напрямі з'я­ вився бінокулярний зір, який допомагає чіткіше визначити об'ємність, а також роз­ винулась здатність сприймати та відчува­ ти велику гаму кольорів, що особливо при­ таманне оку людини.

Око складається з очного яблука, зоро­ вого нерва та додаткових структур.

ОЧНЕ ЯБЛУКО

Вочному яблуці (bulbus oculi) (мал. 273, 275) розрізняють передній і задній полюси. Передній полюс (polus anterior)

розташований у центрі передньої випук­ лості очного яблука, задній (polus poste­ rior) — у центрі задньої випуклості очно­ го яблука назовні від зорового нерва. Лінія, що з'єднує обидва полюси ока, є найбільшим його розміром (майже 24 мм)

Оболонки очного яблука. Розріз­ няють три оболонки: зовнішню волокнис­ ту, середню судинну та внутрішню сітчас­ ту. Волокнисту оболонку (tun. fibrosa bulbi) поділяють на білкову оболонку ока (склеру) та рогівку.

Білкова оболонка ока (sclera) (див. мал. 273), яка становить 5/6 поверхні оч­ ного яблука, складається з щільних непро­ зорих білого кольору колагенових пучків з домішкою еластичних волокон. Зовні в передньому відділі білкова оболонка вкри­ та кон'юнктивою, а зсередини вся її пло­ ща вистелена ендотелієм. У задньому відділі білкова оболонка пронизана чис­ ленними волокнами зорового нерва.

Рогівка (cornea) має вигляд прозорої круглої випуклої вперед пластинки до 1,2 мм завтовшки, яка є безпосереднім продовлсенням білкової оболонки. Вона скла­ дається з безсудинної сполучної тканини та рогових тілець, що становлять власну речовину рогівки (substantis proprio), до якої прилягають передня та задня пограничпі пластинки. Передня й задня по­ верхні рогівки вкриті епітелієм. На пери­ ферії рогівка межує з кільцем кон'юнкти­ ви (anulus conjunctivae) (див. мал. 273), під яким у товщі білкової оболонки роз­

Зсередини війкове коло перехо­ дить у війковий вінець (corona ciliaris), який складається з раді­ ально спрямованих численних (у людини до 70) війкових від­ ростків (processus ciliares) і війко­

вих складок (plicea ciliares). Ці ут­ вори відіграють роль в обміні водя­ нистої вологи ока.

В і й к о в и й м ' я з (т. ciliaris), за­ кладений у товщі війкового тіла, скла­ дається з шарів міоцнтів, розташованих у меридіональному та циркулярному на­ прямках. Функція цього м'яза полягає в пристосуванні кривини кришталика для бачення зблизька (м'яз натягує choroidca, внаслідок чого розслабляється капсула кришталика і збільшується його випук­ лість) і вдалечінь (м'яз повертається у початкове положення, капсула криштали­ ка натягується, випуклість його зменшує­ ться). У віці 45 — 50 років ця функція (акомодація) поступово втрачається.

Райдужка (iris) є продовженням війко­ вого тіла і має вигляд тонкої пластинки, яку видно через рогівку, розташовану у лобовій площині. В центрі райдужкн є отвір — зіни­ ця (pupilla). У райдужці розрізняють пе­ редню поверхню, обернену до рогівки, і зад­ ню, спрямовану до кришталика; війковий край, яким райдужка прикріплена до війко­ вого тіла, і зіничний край, який обмежує зіни­ цю. Всередині райдужкн містяться гладкі м'язи: м'яз — звужувач зіниці (т. sphincter pupillae) (коловий) і м'яз — розширювач зіниці (т. dilatator pupillae) (радіальний). Якщо в око потрапляє великий пучок світла, зіниця звужується, а в темряві — розши­ рюється. Колір райдужкн залежить від кількості пігменту в ній.

Внутрішня (чуттєва) оболонка, або

сітківка (retina), має складну будову, але

М а л . 274. Судинна оболонка очного я б л у к а (tun. vasculosa bulbi) ( в н у т р і ш н я п о в е р х н я ) :

/ — orbiculus ciliaris; 2 — corona ciliaris: 3 — sciera; 4 - processus ciliares; і — retina; 6 — leus.

неозброєним оком у зоровій частині сіт­ ківки можна розрізнити два шари: пігмент­ ний (stratum pigmentosum), який міцно зрісся з судинною оболонкою, і нервовий шар (stratum nervosum), обернений у бік

376 ОРГАНИ ЧУТТЯ

склистого тіла. Мікроскопічне вивчення нервового шару сітківки дає змогу визна­ чити в ній три ряди невронів, які містять фоторецептори (паличкоподібні та колбочкоподібні зорові клітини), а також ганг- ліозні та біполярні неврони.

На внутрішній поверхні сітківки неоз­ броєним оком можна побачити невеликий (близько 1,5 мм в діаметрі) диск зорово­ го нерва (discus п. optici), що має заглиб­

лення в центрі. Він є місцем, де збирають­ ся аксони вузлових клітин сітківки і, про­ никаючи крізь судинну та білкову оболон­ ки, утворюють зоровий нерв. Ділянка дис­ ка не має світлочутливих елементів (сліпа частина сітківки). Трохи назовні від дис­ ка зорового нерва видно округлу (близь­ ко 1 мм) жовту пляму (macula lutea) —

місце найгострішого зору.

кришталик, склисте тіло та склиста воло­ га передньої й задньої камер ока.

Кришталик (lens) (див. мал. 273) має форму двовипуклої прозорої лінзи, розта­ шованої за райдужкою та зіницею. Задня поверхня кришталика більш випукла, ніж передня. Край, де сходяться поверхні, нази­ вається екватором. Розрізняють вісь кришталика (завдовжки в середньому 3,7, під час акомодації — до 4,4 мм), яка з'єднує полюси обох поверхонь (їхні крайні точ­ ки), і екваторіальний діаметр, що становить 9 мм. Кришталик ніби підвішений до війко­ вого тіла ниткоподібними зв'язками, які фіксують його, трохи відступивши (одні вперед, інші назад) від краю. При цьому між рядами зв'язок по колу утворюється простір, який заповнений водянистою во­ логою і добре сполучається з камерами ока.

Тіло кришталика складається з особли­ вої прозорої безбарвної волокнистої речо­ вини, вкритої прозорою сполучнотканинною капсулою (capsula lentis), яка фіксується до війкового тіла за допомогою пояскових волокон (fibrae zonulares). Завдяки своїй еластичності й функції війкового, м'яза, що розслаблює й натягує капсулу, кришталик змінює свою форму залежно від відстані до предмета, який розглядається.

Склисте тіло (corpus vitreum) (див. мал. 273) — драглиста прозора безбарв­ на маса — склиста строма з незначним вмістом блукаючих клітин кулястої фор­ ми, яка заповнює більшу частину порож­ нини очного яблука. Зовні склисте тіло вкрите тонкою склистою перетинкою (membrana vitrea).

Передня камера (camera anterior) об­ межена спереду задньою поверхнею рогівки, ззаду — передньою поверхнею райдужки. Задня камера (camera poste­ rior) спереду відмежована задньою по­ верхнею райдужки, а ззаду — передньою поверхнею кришталика. Обидві камери за­ повнені водянистою вологою (humor aquosus) і сполучаються між собою через зіницю.

Д О Д А Т К О В І С Т Р У К Т У Р И

Додаткові структури ока (structurae oculi accessoriae) — це захисні пристосу­ вання та м'язи ока.

До захисних пристосувань належать брови, повіки з віями, кон'юнктива і сльо­ зовий апарат.

Повіки (верхні й нижні) (мал. 275) — це парні шкірно-кон'юнктивні складки, які закривають очне яблуко спереду. Перед­ ня поверхня повіки вкрита тонкою шкірою, що легко збирається в складки, під якою залягає м'яз повіки і яка на периферії переходить у шкіру лоба та лиця. Задня поверхня повіки вистелена кон'юнктивою. Повіка має передній кант (limbus anterior palpebrae) і задній (limbus posteroir palpebrae) на якому розташовані вії (cilia). Канти переходять у кон'юнктиву. Між верхньою й нижньою повіками утворює­ ться щілина ПОВІК З присереднім і бічним кутами ока. Біля присереднього кута щіли­ ни передній край кожної повіки має неве­ лике підвищення — сльозовий сосочок (papilla lacrimalis), на верхівці якого дрібним отвором відкривається сльозовий канадець (canaliculus lacrimalis).

У товщі повік закладені хрящі (tarsus superior et tarsus inferior), які міцно зрос­ лися з кон'юнктивою і значною мірою впливають на форму повік. Присередньою

і бічною зв'язками повік ці хрящі при­ кріплені до краю очної ямки. Всередині хрящів міститься близько 40 залоз хрящів (дії. tarsales), протоки яких відкривають­ ся поблизу вільних задніх країв обох повік.

Кон'юнктива (tun. conjunctiva) (див. мал. 275) вкриває задню поверхню повік і передню поверхню очного яблука, за ви­ нятком рогівки, біля краю якої утворює­ ться кільце кон'юнктиви, де епітелій ко­ н'юнктиви переходить у епітелій рогівки. Розрізняють кон'юнктиву повіки й ко­ н'юнктиву очного яблука. На місці пере­ ходу частин кон'юнктиви одна в одну ут­ ворюється верхнє і нижнє склепіння ко­ н'юнктиви (fornices conjunctivae superior et inferior). На межі склепінь і кон'юнк­ тиви, яка вкриває хрящі повік, є перехідні складки, завдяки яким очне яблуко не втрачає своєї рухомості. У цих складках найчастіше затримуються сторонні пред­ мети, що потрапляють в око. Кон'юнкти­ ва утворює щілиноподібний кон'юпктивний мішок (saccus conjunctivus), що спере­ ду відкривається очною щілиною. У ді­ лянці присереднього кута ока за рахунок кон'юнктиви формується сльозовий сосо­ чок, а також розташована назовні від ньо­ го півмісяцева складка, що є рудиментом третьої повіки (мигальної перетинки).

Сльозовий апарат (apparatus lacrimalis) кожного ока складається із сльозової залози та сльозовивідних шляхів.

Сльозова залоза (gl. lacrimalis) (мал. 276) розташована в однойменній ямці верхньозовнішнього кута очної ямки, не­ велика (2,5 х 1,2 см). Вивідні проточки її (5—12) відкриваються в ділянці верхньо­ го склепіння КОН'ЮНКТИВНОГО мішка. Сльо­ зова залоза виділяє прозору безбарвну сльозову рідину, яка запобігає висиханню ока.

З кон'юнктивного мішка сльозова ріди­ на, обмивши око, скупчується (частина її випаровується) біля присереднього кута очної щілини поблизу сльозового сосочка, де утворюється так зване сльозове озеро. Звідси через крапкові отвори (верхній і нижній) сльозова рідина надходить у два сльозових канальці, які вливаються в сльо-

Мал. 275. Повіки (palpebrae) і кон'юнктива (tun.

conjunctiva):

1,6 — plica semilunaris conjunctivae; 2 — lacus lacrimalis; 3 — angulus oculi mcclialis: 4 — carúncula lacrimalis; 5 —

punctum lacrímale; 7 — tun. conjunctiva palpebrarum; 8 — palpcbra inferior; 9 — fornix conjunctivae inferior; 10 — tun. conjunctiva bulbi; // — angulus oculi lateralis; 12 - palpcbra superior.

Мал. 276. Сльозовий апарат (apparatus lacrimalis): 1 — gl. lacrimalis; 2 — tarsus superior; 'S — punctum la­

crímale; 4 — canaliculi lacrimales; 5 — saccus lacrimalis; 6 — cluetus nasolacrimalis.

зовий мішок (saccus lacrimalis), що лежить у відповідному заглибленні присередньої стінки очної ямки. Нижній кінець сльозо­ вого мішка безпосередньо переходить у носо-сльозову протоку (duetus nasola­ crimalis), яка відкривається в нижній но­ совий хід.

378 ОРГАНИ ЧУТТЯ

Зовнішні м'язи очного яблука (mm. externi bulbi oculi) (див. мал. 263) роз­ виваються з трьох головних міотомів. Розрізняють очноямковий м'яз, чотири прямих (верхній, нижній, бічний і присередній), два косих (верхній і нижній) м'язи та м'яз — підіймач верхньої повіки. Усі ці м'язи, за винятком нижнього косого, починаються біля очноямкового краю зо­ рового каналу від спільного сухожнлкового кільця (anulus tcndineus communis)

навколо зорового нерва. Кожен прямий м'яз проходить вперед уздовж відповід­ ного боку очного яблука й закінчується коротким сухожилком у білковій оболонці перед екватором.

Бічний і присередній прямі м'язи (mm. recti lateralis et medialis) обертають очне яблуко навколо вертикальної осі, верхній

і нижній прямі м'язи (mm. recti superior et inferior) — навколо лобової.

Верхній косий м'яз (т. obliquus supe­ rior) своїм переднім тонким сухожилком перекинутий через блок блокової ості, йде вбік і назад, прикріплюється до верхньобічної поверхні очного яблука, позаду його екватора.

Нижній косий м'яз (т. obliquus inferior)

починається на очноямковій поверхні вер­ хньої щелепи поблизу ямки сльозового мішка іі прикріплюється до зовнішньої поверхні очного яблука дорсально від його екватора. Обидва косих м'язи обертають очне яблуко переважно навколо стрілової осі: верхній рухає зіницю донизу вбік, нижній - догори вбік.

ред і прикріплюється до верхнього краю хряща верхньої повіки. Про функцію м'я­ за свідчить його назва. Усі рухи правого ТІ. лівого очних яблук завжди синхронні, оскільки їх координує центральна нерво­ ва система.

Верхній, присередній і нижній прямі, нижній косий м'яз і м'яз підіймач верх­ ньої повіки і и н е р в у є окоруховип нерв,

Порожнина очної ямки набагато більша за очне яблуко, особливо ззаду. її запов­

нює пухка волокниста сполучна тканина, яка відокремлена від очного яблука міц­ ним сполучнотканинним листком.

К р о в о п о с т а ч а н н я . Очне яблу­ ко та всі його допоміжні органи (м'язи, кон'юнктива, сльозовий апарат) отриму­ ють артеріальну кров з очної артерії, гілки внутрішньої сонної артерії. Основні арте­ рії: центральна артерія сітківки (прохо­ дить у товщі зорового нерва), війкові (пе­ редні, короткі й довгі задні), сполучної обо­ лонки (передні та задні), повік (присередня й бічна), сльозова. Венозна кров від­ тікає верхньою та нижньою очними вена­ ми, які впадають у печеристу пазуху і ана­ стомозу ють з венами лиця.

ШЛЯХИ ЗОРОВОГО АНАЛІЗАТОРА

Нервові шляхи сітківки ока складають­ ся з ланцюга трьох невронів.

Перший неврон — паличкота колбочкоподібні зорові клітини, другий — біпо­ лярні неврони, третій — вузлові неврони, центральні відростки яких збираються в зоровому диску іі проходять у складі зоро­ вого нерва. Волокна присередньої части­ ни зорового нерва перехрещуються. Після перехрестя у складі зорового шляху кож­ ної сторони нервові волокна продовжують­ ся від зовнішньої половини сітківки свого ока та присередньої половини сітківки дру­ гого ока (див. кол. вкл., мал. XVI). Во­ локна зорового шляху закінчуються з кож­ ного боку в трьох підкіркових центрах зору: бічному колінчастому тілі, подушці таламуса і в сірому шарі верхнього горб­ ка покрівлі середнього мозку.

Центральні відростки клітин бічного колінчастого тіла й подушки таламуса у складі зорової променистості проходять через задній ВІДДІЛ задньої ніжки внутріш­ ньої капсули до кіркового кінця зорового аналізатора, розташованого в потиличній частці.

Зіничні рефлекси. Аксони невронів сірого шару (див. кол. вкл., мал. XVI) верхніх горбків покрівлі середнього моз­ ку тягнуться до клітин додаткових (пара­ симпатичних) ядер окорухового нерва.

Нейрити клітин цього ядра у вигляді передвузлових волокон у складі окорухового нерва підходять до війкового вузла. Післявузлові волокна йдуть у складі ко­ ротких війкових нервів й іннервують війковий м'яз і m. sphincter pupillae. Так здійснюється зіничний рефлекс за участю парасимпатичних нервових елементів.

Післявузлові волокна від верхнього шийного симпатичного вузла проходять у складі сплетення очної артерії й проника­ ють в очне яблуко, де поряд з іншими еле­ ментами іннервують т. dilatator pupillae.

Крім того, до очного яблука відходять чут­ ливі довгі війкові нерви від носо-війково- го нерва.

мозкового пухирця, утворюючи зоровий пухирець, і т а к о ж має е к т о д е р м а л ь н е п о х о д ж е н н я . Це ви­ п и н а н н я н е з а б а р о м перетворюється в двостінний

Вухо 379

М а л . 277 . Е м б р і о г е н е з очного я б л у к а :

а — зачаток очного яблука у місячного зародка; / — екто­ дерма; 2 — зорошііі пухирець; 3. 4 — двостінний зоровий келих; 5 — мезенхіма; в — очне стебло;

6 — очне яблуко у двомісячного зародка: І — рогівка; 2 — кришталик; З — зачаток повік; 4 — зачаток сітківки; 5 — пігментний шар сітківки; 6" — мезенхіма

вим тілом, щільну білкову оболонку, а т а к о ж влас­ н у п р о з о р у р е ч о в и н у р о г і в к и . З н і ж к и , я к а

к е л и х а , де під час п о д а л ь ш о г о розвитку видозмі­ нюється у стовщений п р о з о р и й утвір, з якого роз­ вивається к р и ш т а л и к . С к л и с т е тіло, білкова обо­

ся з м е з е н х і м и .

380 ОРГАНИ ЧУТТЯ

І — mal leus; 2 — incus; S — stapes; 4 — canales semicirculares ossci; 5 — vestíbulum; 6 — cochlca; 7 — cavitas tympani (auris media); 8 — pars petrosa; 9 — membrana tympani; 10 — m. tensor tympani; // — tuba auditiva; 12 — cartílago tubac auditivac; 1} — ostium pharyngcum tubae auditívae; 14 — processus stuloidcus; 15 — gl. parotidea; 16 — cartílago meatus

acustici; 17 — aurícula; 18 — meatus acusticus externus.

Зовнішній слуховий хід (meatus acus­ ticus externus) (див. мал. 278) є безпосе­ реднім продовженням найглибшої ділян­ ки увігнутої поверхні вушної раковини і починається зовнішнім слуховим отво­ ром (porus acusticus externus). Зовнішній слуховий хід має форму трубки близько 24 мм завдовжки, дещо зігнутої під кутом, відкритим вперед і донизу. У ньому роз­ різняють кісткову (дві третини) і хрящо­ ву (одна третина) частини. Хрящ слухо­ вого ходу є жолобуватим продовженням хряща вушної раковини. Кісткова части­ на зовнішнього слухового ходу утворена барабанною та лускоподібною частинами скроневої кістки. Біля його внутрішнього краю є барабанна вирізка (incisura tympaпіса). По всій своїй довжині зовнішній слуховий хід вкритий шкірою, яка міцно зрослася з розташованими під нею ткани­ нами і містить багато сальних залоз, час­ тина з них виробляє вушну сірку.

Барабанна перетинка (membrana tymрапіса) (див. мал. 278) цілком відділяє зовнішній слуховий хід від барабанної порожнини. Вона укріплена за допомогою волокнисто-хрящового кільця В барабанній борозні й розташована навскіс таким чи­ ном, що її зовнішня поверхня обернена донизу вперед і назовні. Округлої форми

(діаметр 9 х 11 мм) барабанна перетинка натягнута неоднаково: у верхньозовнішньому квадранті вона розслаблена (роз­ слаблена частина), на решті площі, нав­ паки, вона напружена (натягнута части­ на). Обидві частини на задній поверхні барабанної перетинки відділені одна від одної за допомогою передньої і задньої молоточкових складок. Зовнішня поверх­ ня барабанної перетинки увігнута на зра­ зок пологого конуса. Його центр, фіксо­ ваний до ручки молоточка, чітко видно в падаючому світлі: він дістав назву пупка барабанної перетинки (umbo membranae tympanicae).

Барабанна перетинка складається з пух­ кої волокнистої сполучної тканини, пучки якої ззовні мають радіальний (променис­ тий шар), а зсередини циркулярний (ко­ ловий шар) напрямок. Зовні вона вкрита тонким епідермальним шаром, який є про­ довженням шкіри зовнішнього слухового ходу, а зсередини її вистеляє слизова обо­ лонка барабанної порожнини.

С Е Р Е Д Н Є В У Х О

Середнє вухо (auris media) (див. мал. 278) є складною звукопровідною части­ ною органа слуху, закладеною в товщі скроневої кістки на стику її кам'янистої, лускоподібної та барабанної частин. До складу середнього вуха належать барабан­ на порожнина, барабанна перетинка, слу­ хові кісточки і слухова труба.

Барабанна порожнина (cavitas tympa­ ni) (мал. 279, див. мал. 278) має непра­ вильну форму, об'ємом понад 1 см3. Має шість стінок: покривну (paries tegmentalis), утворена покрівлею барабанної по­ рожнини; яремну (paries jugularis), що відповідає яремній ямці; сонну (paries caroticus), обмежену стінкою сонного кана­ лу; соскоподібну (paries mastoideus), яка прилягає до комірок соскоподібного відрост­ ка; перетинчасту (paries membranaceus),

майже цілком відгороджену барабанною перетинкою, і лабіринтну (paries labyrinthicus), що є зовнішньою поверхнею ла­ біринту внутрішнього вуха. Лабіринтна стінка має два невеликих отвори: вікно