Ферменти

Ферменти, яких відомо понад 2000, становлять собою прості (однокомпонентні) чи складні (двокомпонентні білки). Складні білки, на відміну від простих (пепсину), містять небілкову частина. Небілкова частина ферментів може бути представлена або органічними речовинами, або катіонами чи аніонами.

Специфічність ферменту стосовно речовин, реакцію за участю яких він каталізує, визначає білковий компонент. Але активність складних ферментів проявляється лише тоді, коли білкова частина сполучається з небілковою.

Каталітичну активність ферменту зумовлює не вся його молекула, а лише її невелика ділянка – активний центр. Його структура відповідає хімічній будові речовин, які вступають у реакцію. Тому дія ферменту специфічна. В одній молекулі ферменту може бути кілька активних центрів.

Особливістю дії ферментів є те, що їхня активність проявляється лише за певних умов: температури, тиску, рН середовища. Ферментативні реакції перебігають у вигляді послідовних етапів. Ланцюги взаємопов’язаних ферментативних реакцій загалом забезпечують обмін речовин і перетворення енергії в клітинах й організмі в цілому.

Ферменти мають певне розташування як у межах окремої клітини, так і організму в цілому. У клітині ферменти локалізуються в певних її частинах, багато з них зв’язані із мембранами клітин або окремих органел. Деякі ферменти беруть участь в активному транспорті речовин через мембрани.

Організми здатні регулювати біосинтез ферментів. Це дає змогу підтримувати відносно сталий їхній склад за значних змін умов довкілля і частково видозмінювати ферменти у відповідь на такі зміни.

Для різних біологічно активних речовин (гормони, лікарські препарати, стимулятори росту рослин) полягає в тому, що вони можуть стимулювати або пригнічувати той чи інший ферментативний процес.

Лекція № 4

Тема: Вітаміни. Гормони. Алкалоїди. Їх роль в організмі. Нуклеїнові кислоти. ДНК. РНК.

Мета: Сформувати у студентів поняття про біологічно активні речовини, вітаміни та їх біологічне значення. Сформувати у студентів поняття про будову, нуклеотидний склад ДНК та РНК, їх функції.

План

1. Вітаміни, їх характеристика.

2. Гормони, їх характеристика.

3. Алкалоїди, їх характеристика.

4. Структура ДНК.

5. Самоподвоєння ДНК.

6. Функції ДНК.

7. Рибонуклеїнові кислоти (РНК).

Вітаміни

Вітаміни – біологічно активні низькомолекулярні органічні речовини різноманітної будови, потрібні для життєдіяльності всіх живих організмів. Вони беруть участь в обміні речовин і перетворенні енергії переважно як компоненти ферментів. Добова потреба людини у вітамінах становить міліграми чи навіть мікрограми.

Відкрив вітаміни у 1880 році російський лікар М.І. Лунін. Нині відомо близько різних вітамінів. Їхнім основним джерелом для людини і тварин є продукти харчування переважно рослинного походження, але окремі з них містяться лише в тваринних організмах 9наприклад, А і D). Деякі вітаміни можуть синтезуватись у незначних кількостях з попередників (провітамінів) певними тканинами (наприклад, вітамін D синтезується у шкірі людини під впливом ультрафіолетового сонячного опромінення) або мутуалістичними мікроорганізмами кишечнику (наприклад. Вітаміни К, В₁₂, В₆).

Якщо в організмі не вистачає вітамінів, розвивається захворювання гіповітаміноз, за їхньою повної відсутності – авітаміноз, а за надлишку – гіпервітаміноз. Явища гіпо- та авітамінозу можуть виникати внаслідок порушення обміну речовин. Це так звана вторинна вітамінна нестача, пов’язана з несприйняттям організмом певних вітамінів.

Вітаміни мають різні фізико-хімічні властивості та зумовлюють різну фізіологічну дію на організми. Вітаміни поділяють на дві групи залежно від того, розчиняються вони у воді або жирах. До водорозчинних належать вітами групи В (В₁, В₂, В₃, В₅, В₆, В₉ – В₁₂) та вітамін групиС, а до жиророзчинних – вітаміни групи А (А₁, А₂), D, К та Е.