Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
конспект біологія.doc
Скачиваний:
1069
Добавлен:
09.02.2016
Размер:
1.28 Mб
Скачать

Лекція № 10

Тема: Неклітинні форми життя – віруси, пріони, еукаріоти. Роль одноклітинних організмів.

Мета: Сформувати у студентів поняття про віруси, шляхи проникнення вірусів у клітину, вірусні захворювання та профілактику, роль вірусів бактерій та пріонів у природі. Сформувати у студентів поняття про будову клітини еукаріотів, роль одноклітинних організмів у природі та житті людини.

План

1. Характеристика вірусів.

2. Особливості будови та процесів життєдіяльності вірусів.

3. Будова вірусних частинок.

4. Механізми проникнення вірусу до клітини-хазяїна.

5. Розмноження вірусів.

6. Прокаріоти, їх будова та характеристика.

7. Єдність будови клітин.

8. Будова клітини еукаріотів.

9. Роль одноклітинних організмів у природі й житті людини.

Віруси вивчає наука вірусологія. Відкриття цих організмів належить Д.І. Іванівському. У 1892 році Д.І. Івановський довів існу­вання нової, невідомої досі науці, групи збудників захворювань, які згодом назвали віруси (від лат. вірус - отрута). Трохи пізніше були відкриті віруси, які вражають клітини тварин, а згодом - і бактерій (так звані бактеріофаги). Але оскільки більшість вірусів немож­ливо помітити у світловий мікроскоп, справжнє вивчення будови і життєдіяльності вірусів стало можливим лише у 30-ті роки нашого сторіччя після винаходу електронного мікроскопа.

За сучасними уяв­леннями віруси як внутрішньоклітинні паразити складають окреме царство живої природи - царство Віра.Від представників інших царств (бактерій, рослин, грибів і тварин) віруси відрізняються тим, що не мають клітинної будови.Тривалий час точилася диску­сія, чи можна взагалі вважати віруси живими об'єктами, оскільки поза клітиною-хазяїном вони не проявляють ніяких властивостей живого: у них відсутні обмін речовин, ріст, розмноження, подразли­вість. Лише взаємодіючи із синтезуючими апаратами клітин-хазяїв, віруси здатні проявляти свою життєдіяльність.

У вірусів є лише один вид нуклеїнової кислоти (РНК або ДНК, унаслідок чого розрізняють РНК- та ДНК-вмісні віруси). У нихвідсутні власні білоксинтезуючі системи:нуклеїнова кисло­та вірусів здатна викликати синтез вірусних частинок клітиною-ха­зяїном. Отже, віруси можна визначити як своєрідні неклітинні форми життя,які здатні проникати в живі клітини і лише там здійснювати свої процеси життєдіяльності. Подібно до інших орга­нізмів віруси мають власний спадковий матеріал, який кодує син­тез вірусних частинок з біохімічного матеріалу клітини-хазяїна, використовуючи її біосинтетичний апарат та енергію.

Особливості будови та процесів життєдіяльності вірусів.

Вірусні частинки мають розміри від 15 до сотень нанометрів (най­більший серед вірусів тварин і людини збудник природної віспи — до 450 нм), іноді - до 2000 нм (деякі віруси рослин).

Життєвий цикл вірусу складається з двох фаз: позаклітинної, на якій він не проявляє жодних ознак життєдіяльності (фаза ві­русних частинок) та внутрішньоклітинної (утворення ком­плексу вірус—клітина під час розмноження вірусів).

Будова вірусних частинок.

Вірусні частинки утворюються в клітині-хазяїні та потрапляють у зовнішнє середовище після її за­гибелі. Вони складаються з молекули нуклеїнової кислоти (ДНК чи РНК) та оболонки, яка її оточує.

Залежно від структури та хімічного складу оболонки віруси по­діляються на прості та складні. Оболонка простих вірусівсклада­ється лише з білкових субодиниць, які утворюють упорядковані спі­ральні або багатогранні структури (наприклад, вірус тютюнової мозаїки). Вони можуть мати паличкоподібну, нитчасту або кулясту форми тощо. Геометрична конфігурація оболонки вірусної частин­ки є важливою ознакою під час визначення вірусів.

Складні віруси, на відміну від простих, можуть бути додатково вкритими ліпопротеїдною поверхневою мембраною, яка становить собою частину плазматичної мембрани клітини-хазяїна, та крім того включає також глікопротеїди (наприклад, віруси віспи, гепатиту В). Основною функцією цих глікопротеїдів є розпізнавання специ­фічних рецепторів на поверхні оболонки клітини-хазяїна та прикріплення вірусної частинки до неї. До того ж, ця додаткова оболонка може зливатись з плазматичною мембраною клітини-ха­зяїна, забезпечуючи проникнення вмісту вірусної частинки всере­дину клітини. До складу додаткових оболонок можуть входити і ферменти, що забезпечують синтез вірусних ДНК або РНК у клітині-хазяїна та деякі інші реакції.

За будовою вірусні нуклеїнові кислоти помітно відрізняються від таких клітинних організмів. Вірусні ДНК чи РНК можуть мати ви­гляд одноланцюгових або дволанцюгових спіралей, що утворюють ви­довжені (лінійні) чи кільцеві форми; спіралі можуть скручуватися у вторинні витки.

Поза організмом хазяїна вірусні частинки деякий час не втрача­ють здатності до зараження. Наприклад, вірус поліомієліту може зберігати інфекційну активність протягом кількох діб, а віспи — мі­сяців; вірус гепатиту.В витримує навіть короткочасне кип'ятіння.