Регуляція життєвих функцій організмів тварин

Регуляція життєвих функцій організмів тварин у цілому, а також окремих його органів, узгодження їхньої діяльності, підтри­мання певного фізіологічного стану та гомеостазу здійснюється нер­вовою, ендокринною та імунною системами, які тісно взаємопов'язані.

Нервова система регулює житгєві функції за допомогою ре­флексів. Вона дає змогу швидко сприймати зміни умов довкілля чи внутрішнього середовища організму і реагувати на них. Інфор­мація у вигляді нервових імпульсів передається по певних шля­хах, які дістали назву рефлекторних дуг. По них нервові імпуль­си передаються від рецепторів чи спеціалізованих органів чуттів до певних ділянок нервової системи, де відбуваються їх аналіз та від­повідна реакція. Від цих ділянок імпульси прямують до робочих ор­ганів. Нервові імпульси мають електричну природу, але в місцях контакту двох сусідніх нейронів імпульси передаються хімічним шляхом за допомогою сиолук-медіаторів, наприклад, ацетилхоліну.

Ендокринна система.Ендокринні залози розвинені у більшості типів тварин. Вони не сполучаються просторово, їхня робота узгод­жується або завдяки нервовій регуляції, або ж гормони, що вироб­ляються одними залозами внутрішньої секреції, можуть впливати на роботу інших.В свою чергу, гормони, що виробляються залозами внут­рішньої секреції, впливають на роботу нервової системи.

Особливе місце в регуляції функцій організму належить нейрогормонам — біологічно активним речовинам, що виробляються особ­ливими нейросекреторними клітинами гіпоталамуса, епіфіза, моз­кової речовини надниркових залоз, нервових вузлів вегетативної (автономної) нервової системи хребетних тварин. Нейрогормони надходять у кров, міжклітинну або спинномозгову рідину і дистанційно впливають на роботу певних органів.

У хребетних тварин існує тісний зв'язок між гіпоталамусом та гіпофізом, так звана гіпоталамо-гіпофізарна система. Він полягає в тому, що синтезовані клітинами гіпоталамуса нейрогор­мони надходять по кровоносних судинах у передню частку гіпофіза. Там нейрогормони стимулюють або гальмують секрецію певних гор­монів, які, у свою чергу, діють на інші залози внутрішньої секреції.

Гуморальна регуляція може здійснюватись й іншими біологічно активними речовинами (наприклад, концентрація вуглекислого газу в крові впливає на діяльність дихального центру хребетних тварин, концентрація іонів кальцію та калію - на діяльність серця та ін.). Вона відбувається повільніше, ніж нервова, але на відміну від останньої справляє триваліший вплив на фізіологічний стан як окремих органів та їхніх систем, так і організму в цілому.

Важливу роль у забезпеченні життєдіяльності організму відіграє імунітет. Імунітет- це здатність організму до захисту власної цілісності, несприйнятливості збудників певних захворювань. У створенні імунітету беруть участь неспецифічні та специфічні механізми.

До неспецифічних механізмів імунітету (вроджений імунітет) належать бар'єрна функція епітелію шкіри та слизових оболонок внутрішніх органів, бактерицидна дія деяких ферментів (напри­клад, ферменту слини, слізної рідини, гемолімфи членистоногих - лізоциму), кислот (молочної та жирних, що виділяються з секретом потових і сальних залоз, соляної кислоти, яка міститься у складі шлункового соку тощо), а також клітини різних тканин, здатні знешкоджувати сторонні частинки та мікроорганізми.

Специфічні механізми імунітету (набутий імунітет) забезпучуються наявністю імунної системи, яка розпізнає і знешкоджу чужорідні частинки і мікроорганізми, які сприймає як сторонні (антигени). Антигени — субстанції біологічного походження, які розпізнаються організмом, як сторонні і спричинюють імунну відповідь організму. До складу імунної системи організму хребетних тварин входять вилочкова (або загрудинна) залоза (тимус), червоний кіст ковий мозок, селезінка, лімфатичні вузли тощо. Імунна система забезпечує гуморальний і клітинний імунітет.