2.2.3. Гідрологічні небезпечні явища

Гідрологічними небезпечними явищами, що мають місце в Україні, є повені (у басейнах річок), крім того, вздовж узбережжя та в акваторії Чорного і Азовського морів трапляються небезпечні підйоми та спади рівня моря.

Повені – це значне затоплення місцевості внаслідок підйому рівня води в річці, озері, водосховищі, спричинене зливами, весняним таненням снігу, вітровим нагоном води, руйнуванням дамб і гребель. Весняну повінь внаслідок танення снігу і льоду на річках називають водопілля, а повінь дощового характеру (літо-осінь), високе, але нетривале підняття рівня води у річці – паводок.

Наслідки повеней: затоплення значної площі землі; ушкодження та руйнування будівель; ушкодження автомобільних шляхів і залізниць; руйнування обладнання та комунікацій, меліоративних систем; загибель свійських тварин та знищення врожаю сільгоспкультур; вимивання родючого шару ґрунту; псування та знищення сировини, палива, продуктів харчування, добрив; загроза інфекційних захворювань (епідемії); погіршення якості питної води; загибель людей.

На значній території України річки мають виражений паводковий режим стоку. В середньому на рік тут буває 6-7 повеней, які формуються в будь-який сезон року і часто мають катастрофічні наслідки, призводять до масових руйнувань та загибелі людей.

Повені на гірських річках (Дністер, Тиса, Прут, річки Криму) формуються дуже швидко, від кількох годин до 2-3 діб, що ставить високі вимоги до оперативності прогнозування та оповіщення.

Повені відрізняються від інших стихійних лих тим, що деякою мірою прогнозуються. Від надійного та завчасного прогнозування повені залежить ефективність профілактичних заходів для зниження збитків. Завчасний прогноз повеней може коливатися від декількох хвилин до декількох діб та більше.

Інженерно-технічний захист від повеней:

- будівництво об’єктів за межами високих рівнів можливого затоплення;

- використання перших поверхів житлових будинків за адміністративним призначенням;

- регулювання паводкового процесу за допомогою інженерних систем водосховищ;

- розміщення елементів інфраструктури з врахуванням можливих затоплень;

- зміцнення берегів річок дамбами, насипами, іншими інженерними конструкціями;

- забезпечення стійкості функціонування мостів, електромереж, комунікацій;

- перевірка стану захисних гідротехнічних споруд.

2.2.4. Пожежі у природних екосистемах

Пожежа – це неконтрольоване горіння, яке викликає загибель людей та знищення матеріальних цінностей.

Основними видами пожеж в природних екосистемах є ландшафтні пожежі – лісові та степові, причинами їх виникнення є природні явища (посухи, блискавки), самозаймання сухої рослинності і торфу. Близько 90% пожеж виникає з вини людини.

Лісові пожежі поділяються на низові (0,3-16 м/хв), верхові (8-25 м/хв) та підземні (0,1-0,5 м/хв). Підземні пожежі характеризуються великою кількістю диму, утворенням пустот, горінням навіть взимку під шаром ґрунту.

Степові (польові) пожежі виникають на відкритій місцевості. Горить суха, пожухла трава, посіви, кущі. Швидкість розповсюдження степових пожеж може досягати 20-30 км/год і більше в залежності від швидкості вітру.

У звязку з глобальними змінами клімату, температура влітку у тіні на більшій частині території України збільшується до 40°С. Тому кожний рік в Україні спостерігаються як степові, так і лісові пожежі.

Пожежі наносять значні збитки не тільки матеріальним цінностям, а і ґрунту. На ньому вигорає родючий шар, а у гірських районах розвиваються ерозійні процеси.

Правила безпеки під час пожежі:

- остерігатись відкритого полум’я і диму, які поширюються в напрямку вітру;

- найбільш безпечним місцем під час природної пожежі є поверхня землі і приземний шар повітря;

- долати територію пожежі найкраще перпендикулярно до напрямку вітру, плазуючи або пригинаючись до землі;

- для захисту дихальних шляхів слід закрити ніс і рот вологою тканиною, одягом.

Гасіння пожеж:

Основними заходами боротьби з лісовими пожежами є: збивання краю вогню; засипання його землею; заливання водою або хімічними засобами пожежогасіння; створення мінералізованих протипожежних смуг; пуск зустрічного вогню. Степові (польові) пожежі гасять так само, як і лісові. Гасіння підземних пожеж здійснюється в більшості випадків двома способами. Відповідно до першого способу навколо торф’яної пожежі на відстані 8–10м від її краю копають траншею глибиною до мінералізованого шару ґрунту або до рівня ґрунтових вод і заповнюють її водою. Згідно другого – влаштовують навколо пожежі смугу, яка насичена розчинами хімікатів. Спроби заливати підземну пожежу водою успіху не мали.