9.2. Правові основи безпеки життєдіяльності.

Створення безпечних умов перебування людини на виробництві, у побутових умовах і природному середовищі є основними приорітетами побудови незалежної держави Україна. У Конституції України (1996 р.) проголошено: «Людина, її життя і здоров'я, ... безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю». В інших статтях проголошені права громадян на належні безпечні умови праці (ст. 43), на соціальний захист (ст. 46), на охорону здоров'я та безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50) тощо. Вона - провідник і гарант встановлення безпеки на рівні національної ідеї. Крім неї діють нормативні акти різної юридичної сили: закони, різні підзаконні акти, відомчі нормативні акти, нормативні акти місцевих органів влади (обласної, районної, місцевої і селищної рад).

Закон України «Про основи національної безпеки України» (2003 р.) спрямований на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства та держави від зовнішніх і внутрішніх загроз у всих сферах життєдіяльності. Обєктами національної безпеки є:

- людина і громадянин (права і свободи);

- суспільство (духовні, моральні, інтелектуальні, культурні, історичні, матеріальні цінності, природні середовище та ресурси);

- держава (суверінітет, територіальна цілісність, конституційний лад тощо).

«Кодекс цивільного захисту України» (від 2 жовтня 2012 р.) регулює відносини, пов’язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій (НС), реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту (ЄДС ЦЗ). Кодекс визначає повноваження органів державної влади і місцевого самоврядування, права та обов’язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності. Також Кодексом регулюються відносини щодо забезпечення пожежної безпеки, яка є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього середовища. До нормативних документів (актів) з питань пожежної безпеки відносяться стандарти, правила пожежної безпеки, норми, положення, статути і настанови, інструкції, переліки та інші документи, у яких містяться вимоги пожежної безпеки. У 1997 р. створено Державний Реєстр нормативних актів з питань пожежної безпеки, до якого включено понад 400 нормативних актів з питань пожежної безпеки. Цей Реєстр постійно переглядається і до нього вносяться відповідні зміни. В державі діє НАПБ А.01.001-2004 (ДНАОП 0.01–1.01–95) «Правила пожежної безпеки в Україні» у якому представлені положення, що визначають порядок дотримання вимог та норм пожежної безпеки при будівництві та (або) експлуатації об'єкта.

Закон України «Про охорону здоров'я» (1992 р.) визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я, регулює суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості. Особливої уваги заслуговує закон «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000р., що спрямований на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідіцію їх спалахів і епідемій. Законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції (ст. 4) і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у галузі охорони здоров'я.

Закон України «Про охорону праці» (1992 р.) визначає основні положення реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Дія закону поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах. У разі, коли міжнародними договорами або угодами, в яких бере участь Україна, встановлено більш високі вимоги до охорони праці, ніж ті, що передбачено законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору або угоди.

Еколого-правове регулювання ґрунтується на нормах закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991 р.), який встановлює мету, завдання, принципи та механізми забезпечення ефективного природокористування, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки. Закон закріплює екологічні права та обов'язки громадян України, визначає поняття екологічної безпеки та заходи щодо її забезпечення, екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств та інших об'єктів, застосування мінеральних добрив, засобів захисту рослин, токсичних хімічних речовин. Закон також передбачає заходи щодо охорони навколишнього природного середовища від шкідливого біологічного впливу, шкідливого впливу фізичного фактору та радіоактивного забруднення, від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами. Громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо).

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (1994 р.) регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні. Закон регулює питання накладання і стягнення штрафів та застосування фінансових санкцій, а також цивільно-правову і кримінальну відповідальність за порушення санітарного законодавства. Також цей закон встановлює напрями розвитку міжнародних відносин у сферах санітарного та епідеміологічного благополуччя.

Закон України «Про дорожній рух» (1993 р.) визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього середовища. Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів – учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання. В законі визначені права та обов'язки учасників дорожнього руху. Учасник дорожнього руху може оскаржити дію працівника органів Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України у разі порушення з його боку чинного законодавства.