Принцип законності

Цей принцип вимагає, щоб уся діяльність органів державної виконавчої служби була підпорядкована законові, щоб усі суб'єк­ти виконавчих процесуальних правовідносин — особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, — суворо дотримувалися і виконува­ли вимоги чинного законодавства, яке врегульовує порядок ви­конавчого провадження.

Принцип законності виконавчого провадження має Консти­туційну основу. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України ор­гани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх по­садові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повно­важень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ця конституційна вимога повністю стосується органів державної виконавчої влади та їх посадових осіб — державних виконавців — і знайшла свою трансформацію у Законі «Про ви­конавче провадження».

У визначенні виконавчого провадження (ст. 1) зазначається, що це сукупність дій органів і посадових осіб, «... які здійснюють­ся на підставах, у спосіб, та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів...... На вимогу ст. 5

цього Закону державний виконавець зобов'язаний вживати захо­дів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. А ст. 7 цього Закону на державного виконавця покладено обов'язок ви­користовувати надані йому права у точній відповідності із зако­ном і не допускати у своїй діяльності порушення прав та закон­них інтересів громадян і юридичних осіб.

Принцип законності виконавчого провадження вимагає, щоб законові була підпорядкована не тільки діяльність державної ви­конавчої служби і її посадової особи — державного виконавця, але й усіх учасників виконавчого провадження та осіб, які залу­чаються до проведення виконавчих дій.

У ч. 1 ст. 68 Конституції України проголошено, що громадя­ни зобов'язані неухильно додержуватися Конституції України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зо­бов'язані сумлінно використовувати всі надані їм права (ч. 4 ст. 29 Закону «Про виконавче провадження»).

Гарантіями принципу законності у виконавчому провадженні є контроль за правильністю, повнотою і своєчасністю виконання рішень державним виконавцем, здійснений начальником відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядко-

-55-

ваний державний виконавець, та керівником вищестоящого орга­ну. Гарантією законності виконавчого провадження є нагляд, здійснюваний органами прокуратури у нормативне встановлено­му порядку (ст. 78 цього Закону), а також оскарження до суду дій і бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби (ст. 85 цього Закону).

Рівність громадян перед законом і органом державної виконавчої служби

Цей принцип виконавчого провадження має конституційну основу. Конституцією України закріплюється, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед за­коном. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, ста­ті, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками (ст. 24). Цей прин­цип передбачає рівну можливість усіх громадян брати участь у виконавчому провадженні, перебувати у правовому становищі визначеної законом процесуальної особи сторони — стягувача і боржника, представника тощо і в рівній мірі здійснювати закріп­лені Законом «Про виконавче провадження» за такими суб'єкта­ми їх права і виконувати покладені на них обов'язки.

Самостійним відображенням цього принципу є рівність сто­рін, яка полягає у наданні законом стягувачу і боржнику не рів­них (тотожних) прав, а рівних можливостей для реалізації ними суб'єктивних прав і виконання суб'єктивних обов'язків у вико­навчому провадженні. Аналіз ч. і ст. 29 цього Закону свідчить про те, що численні права процесуального характеру не лише сторін, але й інших осіб, які беруть участь у виконавчому прова­дженні, співпадають. Разом з тим деякими правами наділений тільки стягувач: подати заяву про відкриття виконавчого прова­дження (п. 1 ст. 18 цього Закону), про видачу дубліката виконав­чого документа, про поновлення строку пред'явлення виконавчо­го документа до примусового виконання, про відмову від стяг­нення і повернення виконавчого документа (ч. 2 ст. 29 цього За­кону). Тільки боржник має право під час проведення опису зазначати ті види майна або предмети, на які слід звернути стяг- • нення в першу чергу (ст. 56 цього Закону).

Однак стягувачу і боржнику згідно з дією цього принципу надані рівні процесуальні можливості реалізації зазначених та ін­ших належних їм суб'єктивних прав.

Гарантією забезпечення реалізації цього принципу є функці­онування у виконавчому провадженні принципу законності. Дер­жавний виконавець зобов'язаний охороняти права учасників ви-

-56-

конавчого провадження, не допускати у своїй діяльності пору­шень їх прав та законних інтересів, роз'яснювати таким особам їх права (ст. 7 цього Закону), попереджати про наслідки, які мо­жуть настати внаслідок реалізації ними цих прав, і сприяти їх здійсненню.

Гарантіями принципу рівності громадян перед законом є встановлення кримінальної відповідальності за обмеження їх у правах залежно від расової і національної належності (ст. 66 КК України), а також оскарження дій і бездіяльності державного ви­конавця у порядку підлеглості і до суду (ч. З ст. 7, ст. 85 цього Закону).

Принцип недоторканності людини

Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. З Конституції).

Кожна людина має право на свободу та особисту недоторкан­ність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вар­тою інакше, як за мотивованим рішенням суду і тільки на підста­вах та в порядку, встановлених законом (ст. 29 Конституції).

У виконавчому провадженні повністю провадиться в життя принцип недоторканності особи. Забороняється у будь-якій фор­мі посягати на свободу і гідність громадян — осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні. Законодавство про виконав­че провадження забезпечує реалізацію підвідомчих йому рішень, ухвал, постанов примусово та іншими заходами. Такі заходи встановлені ст. 4 цього Закону, і ними є: 1) звернення стягнення на майно боржника; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення у боржника і передача стягувачеві рішення суду. Ці заходи не по­рушують недоторканність особи, а свідчать про те, що об'єктом стягнення є майно боржника (на виконання рішень, постановле­них у справах із спірних майнових правовідносин) і в незначних випадках — дії боржника (на виконання рішень немайнового ха­рактеру). Отже, у виконавчому провадженні України не допуска­ються такі примусові заходи щодо особи боржника, як арешт боржника, його особливий обшук, привід до виконавця, обме­ження територіального пересування.

Для захисту інтересів стягувача ст. 76 цього Закону передба­чає можливість застосування до боржника, який на виконання рішення суду зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, штрафних санкцій чи інших заходів, передбачених законодавством, із стягненням двократного розміру витрат на проведення виконавчих дій.

-57-

Принцип недоторканності людини, реалізований у виконав­чому провадженні, сприяє зміцненню законності, є гарантією прав і свобод громадян та відповідає засобам захисту цивільних прав, визначених ст. 6 Цивільного кодексу України. Об'єктом ви­конання залишаються майно і певні дії боржника. Шляхом зменшення матеріальних благ боржника відбувається поновлен­ня порушених прав стягувача і досягається мета виконавчого провадження. Тому звернення стягнення на особу боржника не відповідало б способам і засобам захисту цивільних прав. Гаран­тіями принципу недоторканності людини є право заінтересованої особи оскаржити дії державного виконавця до суду, а також можливість притягнення його до кримінальної і адміністративної відповідальності (ст. 11 Закону «Про державну виконавчу службу»).

Принцип недоторканності житла

Цей принцип підтверджує демократичний характер правово­го статусу особи в суспільстві і є гарантією охорони матеріаль­них інтересів та особистого життя громадян. Принцип недотор­канності житла притаманний виконавчому провадженню і діє в ньому специфічно.

Конституція України гарантує кожному недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла або іншого воло­діння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше, як за мотивованим рішенням суду (ст. ЗО). Тому не будуть порушен­ням принципу недоторканності житла дії судового виконавця з примусової реалізації рішення шляхом накладення стягнення на майно боржника, яке знаходиться в його жилому приміщенні та житлі інших осіб. При проведенні виконавчих дій державний ви­конавець має право входити до приміщень і сховищ, що нале­жать боржникам або зайняті ними, провадити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища (ст. 5 Закону «Про виконавче провадження»). Отже, при вчинен­ні виконавчих дій державний виконавець має право: примусо­вого входження до нежилих приміщень і сховищ, у яких збері­гається майно боржника, на яке звернене стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернене йому в натурі; примусового входження до жилих будинків і квартир для забезпечення при­мусового вселення в них; примусового входження до будинків, квартир та інших приміщень, в яких знаходиться дитина, яка має бути передана іншим особам відповідно до рішення суду; приму­сового входження при проведенні огляду, арешту, вилучення і передачі майна. Для забезпечення неупередженого і законного вчинення виконавчих дій, пов'язаних із примусовим входженням

-58-

до жилих, нежилих приміщень і сховищ, такі дії провадяться з обов'язковою присутністю понятих (ст. 16 цього Закону) за сприяння органів внутрішніх справ (ч. 2 ст. 10).

Жилий будинок, квартира, інше приміщення, що є нерухо­мим майном, можуть бути об'єктом стягнення на виконання рі­шення суду і провадиться у разі відсутності у боржника достат­ніх коштів чи рухомого майна. При цьому спочатку накладається стягнення на земельну ділянку чи нежиле приміщення, що нале­жить боржникові, а в останню чергу звертається стягнення на жилий будинок чи квартиру (ч. 1 ст. 62 цього Закону). На вико­нання рішення суду при накладенні стягнення на жилий буди­нок, квартиру чи інше приміщення державний виконавець має право примусово входити до таких приміщень, опечатувати їх повністю чи частково й реалізовувати їх з прилюдних торгів. І це не буде порушенням принципу недоторканності житла, а винят­ком з нього.