Розділ 11

Гарантії захисту прав та інтересів сторін і інших осіб у виконавчому провадженні

Права й інтереси сторін та інших осіб у виконавчому прова­дженні забезпечуються численними гарантіями, закріпленими в нормах Закону «Про виконавче провадження» та іншому законо­давстві України. До них, зокрема, відносяться:

1. Функціонування загальних, міжгалузевих принципів, на яких побудована діяльність державних виконавців та учасників виконавчого провадження (статті 5, 18, 32, 35, 37, 45 та інші Закону);

1. обов'язок державного виконавця здійснювати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй ді­ яльності порушення прав та законних інтересів громадян і юри­ дичних осіб — учасників виконавчого провадження й інших осіб;

1. обов'язок державного виконавця роз'яснити особам, які беруть участь у виконавчому провадженні та залучаються до проведення виконавчих дій, їх права і обов'язки, відповідно до їх визначення в Законі;

4) оскарження особами, які беруть участь у виконавчому провадженні дій і бездіяльності державного виконавця (ст. 7 Закону);

5. контроль і нагляд за законністю виконавчого провадження (ст. 8 Закону);

5. віднесення на розгляд суду окремих питань, від яких зале­ жить розвиток виконавчого провадження (статті 28, 32, 33, 42, 78 Закону);

5. звільнення майна з-під арешту (ст. 59 Закону), пред'яв­ лення позову до юридичної особи, з вини якої не були стягнені кошти з боржника, а також відшкодування збитків, заподіяних державним виконавцем (ст. 86 Закону);

5. контроль державного виконавця за правильним і своєчас­ ним виконанням судових рішень про стягнення періодичних пла­ тежів (ст. 74 Закону);

5. поворот виконання (статті 420—422 ЦПК).

-126-

Гарантіями прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні є дія принципів законності, об'єктивності істини, диспозитивності, рівноправності сторін, доступності виконання, державної мови провадження, гласності тощо.

На реалізацію загальноправового принципу повноти і реаль­ної гарантованості суб'єктивних прав громадян встановлений за­коном і процесуальний порядок примусового виконання судових і несудових рішень органом державної виконавчої служби Украї­ни. Визначений процесуальний порядок покладає на державного виконавця обов'язок здійснювати свої повноваження на основі принципу законності — не допускати у своїй діяльності пору­шення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб (ч. 1 ст. 7 цього Закону), в тому числі сторін і інших осіб, які бе­руть участь у виконавчому провадженні.

Проявом принципу юридичної істини є нормативне правило, закріплене в ч. 1 ст. 5 цього Закону, у відповідності з яким дер­жавний виконавець зобов'язаний вживати заходи щодо примусо­вого виконання рішень судових і несудових органів, передбаче­них ст. З цього Закону, неупереджено, своєчасно і повно вчиняти виконавчі дії, застосовувати тільки ті заходи примусового вико­нання, які визначені законом і передбачені рішенням.

Принцип диспозитивності надає можливість сторонам вільно розпоряджатися своїми правами у виконавчому провадженні і цим самим активно впливати на його розвиток. Виконавче про­вадження може бути відкрите, відкладене, зупинене, закрите, за­кінчене за заявою стягувача або його представника при наявності відповідних повноважень (п. 1 ст. 18, ч. 2 ст. 32, статті 35, 37, 39 цього Закону).

Відповідно до принципу процесуальної рівноправності сто­рони мають рівні можливості для реалізації своїх прав і обов'яз­ків у виконавчому провадженні. Цей принцип є відображенням встановленого ст. 24 Конституції України загальноправового принципу рівності конституційних прав і свобод громадян та рів­ності їх перед законом.

У виконавчому провадженні зазначений принцип реалізуєть­ся незалежно від походження сторін, їх соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, ставлен­ня до релігії, виду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Принцип доступності забезпечує сторонам та іншим заінте­ресованим особам у встановленому законом порядку вільний до­ступ до виконавчого провадження особисто чи через представни­ка. Виконавчі дії органів державної виконавчої служби прова­дяться безкоштовно. Сторони несуть тільки деякі витрати, пов'я­зані з проведенням виконавчих дій, що забезпечують примусове

-127-

виконання (ст. 45 цього Закону). Виконавче провадження прова­диться державною мовою з використанням у встановленому по­рядку інших мов національних меншин України (ст. 10 Консти­туції). Державний виконавець або сторони можуть запросити пе­рекладача (ст. 15 цього Закону).

Гласність виконавчого провадження надає можливість сторо­нам і їх представникам знайомитись з матеріалами виконавчого провадження, бути присутніми при вчиненні виконавчих дій, ви­конавчі дії провадяться в присутності понятих. Наслідки вико­навчого провадження можуть бути висвітлені в пресі, по радіо, на телебаченні тощо. Гласність діє при проведенні публічних торгів, здійснюваних для реалізації майна боржника, на яке накладене стягнення. Але гласність не діє, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці, з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимне життя сторін та забезпечення таємниці усиновлення.

Важливою інформацією громадян і юридичних осіб у вико­навчому провадженні є роз'яснення їм державним виконавцем їх прав відповідно до вимог цього Закону.

Встановлене нормативне правило покладає на державного виконавця обов'язок роз'яснити права особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення ви­конавчих дій.

До осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні (учас­ників виконавчого провадження), належать, окрім державного виконавця, також сторони, представники сторін, експерти, спеці­алісти, перекладачі, яким державний виконавець повинен роз'яс­нити їх права (ч. 1 ст. 10 цього Закону).

Державний виконавець зобов'язаний також роз'яснити права особам, які залучаються ним до проведення виконавчих дій, а са­ме понятим, працівникам органів опіки і піклування, інших орга­нів і установ у порядку, встановленому цим Законом.

Роз'яснити права зазначеним особам судовий виконавець по­винен відповідно до цього Закону, тобто до ст. 29, якою встанов­лений їх перелік, та інших норм Закону «Про виконавче прова­дження».

Права експерта і спеціаліста мають бути роз'яснені відповід­но до змісту ст. 14 цього Закону, перекладача — ст. 15 Закону, понятих — ст. 16 Закону.

Частиною 2 ст. 7 Закону на державного виконавця поклада­ється обов'язок роз'яснити учасникам виконавчого провадження та особам, які залучаються до проведення виконавчих дій, тільки їх права. Але з метою забезпечення виконання виконавчих дій ч. 4 ст. 29 Закону покладає на учасників виконавчого проваджен­ня (ст. 14 на експерта і спеціаліста, ст. 15 — на перекладача,

-128-

ст. 14 — на понятих) також певні обов'язки, зокрема, загальні — користуватися усіма наданими їм правами, які мають бути також роз'яснені цим особам державним виконавцем.

Закон не встановлює, яким чином та в якій частині виконав­чого провадження мають бути роз'яснені права зазначеним осо­бам, тому такі роз'яснення можливі в усній і письмовій формі (в постанові про залучення експертів і спеціалістів, перекладача, понятих) перед вчиненням виконавчих дій.

До гарантій прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні належить встановлене ч. З статті 7 право осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, на оскарження дій державного вико­навця, його відмови від вчинення певної виконавчої дії, зволікан­ня з учиненням виконавчих дій, а також відмова у задоволенні заяви про відвід державного виконавця. Право на таке оскаржен­ня може бути реалізоване у порядку, встановленому цим Зако­ном, зокрема статтями 17, 24, 26, 27, 32, 36, 37, 39 тощо.

Скарга може бути подана на ім'я начальника відповідного відділу державної виконавчої служби або до суду за місцем зна­ходження такого відділу, або до іншого суду згідно із законом (ст. 85 Закону).

Процесуальне-правове регулювання розгляду скарг проведе­но в главі 31-1 ЦПК «Скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної вико­навчої служби», включеної до Кодексу Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям законів України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження» від 19 жовтня 2000 р. № 20-56 III (п. 1.1).

Звернутися до суду зі скаргою мають право учасники вико­навчого провадження (сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі) та особи, які залучаються до виконання дій державним виконавцем (поняті, працівники органів внутріш­ніх справ, опіки і піклування та інших органів), якщо вони вва­жають, що рішенням, дією або бездіяльністю виконавчої служби порушено їх права чи свободи. Суб'єкти права оскарження в ци­вільному процесі набувають правосуб'єктність заявника.

Скаргу може бути подано безпосередньо до суду або після оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до на­чальника відповідного відділу державної виконавчої служби.

Скарга подається за підсудністю — до суду, за місцем знахо­дження відповідного відділу державної виконавчої служби або іншого суду, встановленого законом, у строки, встановлені ст. 248²² ЦПК: у десятиденний строк, коли особа дізналася або

9-1-1485 -129-

повинна була дізнатися про порушення її прав і свобод; у три­денний строк, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. пропущений з по­важних причин строк для подання скарги може бути поновлений судом у порядку, встановленому ст. 89 ЦПК за заявою особи, що пропустила встановлений процесуальний строк.

Одночасно з заявою про поновлення строку належить подати скаргу, на подачу якої поновлюється пропущений строк. Заява розглядається судом із повідомленням особи, яка її подала. За наслідками розгляду постановляється ухвала. Ухвала про відмо­ву поновити пропущений строк може бути оскаржена.

Прийнята до провадження суду скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби має бути розглянута в десятиден­ний строк у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служ­би, рішення, дії або бездіяльність яких оскаржуються. За немож­ливості явки зазначених осіб у судове засідання справа може бу­ти розглянута за участю їх представників.

Якщо особа, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржують­ся, не працює на попередній посаді, суд залучає до участі в справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питан­ня про усунення порушення прав чи свобод заявника.

За результатами розгляду справи суд постановляє рішення про задоволення чи про відмову у задоволенні скарги. При вста­новленні обгрунтованості скарги суд визнає оскаржені рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного ви­конавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника і усунути порушення або іншим шляхом поновлює його права чи свободи. За рішенням суду мо­же бути допущене негайне виконання.

При встановленні судом, що оскаржувані рішення, дії чи без­діяльність були вчинені відповідно до закону, в межах повнова­жень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було поруше­но, суд постановляє рішення про відмову у задоволенні скарги.

Рішення суду у справі може бути оскаржене.

Витрати у справі несуть: заявник (у разі відмови судом у за­доволенні скарги) і відділ державної виконавчої служби (у разі задоволення судом скарги заявника).

Із набранням рішенням законної сили, воно не пізніше 10 днів надсилається до відповідного відділу державної виконавчої служби для виконання, а також заявнику. Відповідний орган державної виконавчої служби повинен протягом місяця з дня

-130-

одержання рішення повідомити суд і заявника про його вико­нання.

Статтею 8 цього Закону передбачений контроль і нагляд за законністю виконавчого провадження.

Встановлений контроль за законністю виконавчого прова­дження носить адміністративний характер і здійснюється началь­ником відділу державної виконавчої служби, в безпосередньому підпорядкуванні якого перебуває державний виконавець, а також здійснюється керівником вищестоящого органу.

До таких керівників, відповідно до ст. 10 Закону «Про дер­жавну виконавчу службу» належать керівники Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, від­ділів державної виконавчої служби Головного управління юсти­ції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, Управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

їх контрольні функції спрямовуються на перевірку своєчас­ності, правильності і повноти виконання рішень державним виконавцем.

Своєчасність перевіряється дотриманням встановлених стро­ків здійснення виконавчого провадження (ст. 25 Закону), строків відкриття виконавчого провадження (ст. 24 Закону), строків відкладення виконавчих дій (ст. 32 Закону), зупинення виконан­ня (ст. 36 Закону), дотримання строків оскарження постанов державного виконавця та строків їх розгляду компетентними особами.

Правильність виконання рішень державним виконавцем пе­ревіряється на підставі дотримання ним встановленого нормами цього Закону процесуального порядку вчинення виконавчих дій і застосування встановлених Законом і рішенням суду заходів примусового виконання, дотримання гарантій захисту прав гро­мадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні.

Повнота виконання визначається відповідністю стягнення предмету присудженого рішенням суду чи іншого юрисдикційно-го органу з його відображенням у виконавчому документі.

Перевіряється, чи стягнення на майно боржника звертаються в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом з урахуванням витрат на виконання (ст. 50 Закону).

За дотриманням законності у виконавчому провадженні ор­ганами прокуратури здійснюється нагляд у передбаченому зако­ном порядку (ч. 2 ст. 8 Закону). Нагляд прокурора у виконавчо­му провадженні спрямовується на захист прав громадян, інтере­сів держави, прав і інтересів державних підприємств і організа­цій. Він покликаний у межах своєї компетенції вживати заходи Щодо своєчасного і повного виконання судових рішень у справах за позовами прокурорів. З цією метою він може відповідно до

9 > - 131 -

п. 2 ст. 121 Конституції і п. 2 ст. 18 Закону «Про виконавче провадження» подати заяву про відкриття виконавчого прова­дження.

У процесі виконавчого провадження прокурор має право зна­йомитись з усіма матеріалами провадження, одержувати довідки про хід виконання, своєчасно вживати передбачені законом захо­ди до усунення порушень, хоч би від кого вони не виходили. Для цього — опротестовувати і вносити окремі подання на дії держав­ного виконавця, вчинені у виконавчому провадженні, а також ко­ристуватися іншими правами, передбаченими Законом (ст. 35 Закону «Про прокуратуру», п. 9 Перехідних положень Конститу­ції України(розділ XV).

На захист прав стягувача у виконавчому провадженні спря­моване правило ст. 86 Закону, за яким стягувач має право звер­татися з позовом до юридичної особи, яка зобов'язана проводити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи. При цьому стягнувач звільняється від сплати державного мита.

Якщо при здійсненні виконавчого провадження державним виконавцем були заподіяні збитки громадянам чи юридичним особам, то такі підлягають відшкодуванню в порядку, передбаче­ному Законом.

Майнові права осіб, порушені у виконавчому провадженні шляхом накладення на їх майно арешту, забезпечуються їх пра­вом на звільнення такого майна з-під арешту. Відповідно до ст. 59 Закону особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

До процесуальних засобів, які забезпечують права і інтереси сторін та інших осіб у виконавчому провадженні, є віднесення на розгляд судами окремих питань, пов'язаних з відкриттям вико­навчого провадження і його розвитком.

Відповідно до ст. 18 Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження за заявою стягувача або інших право­мочних осіб на підставі виконавчого документа.

У разі втрати оригіналу виконавчого листа, суд, який видав цей лист, має право видати його дублікат. Заява про видачу дуб­ліката розглядається в судовому засіданні з викликом сторін і за­інтересованих осіб, проте їх неявка не є перешкодою для вирі­шення питання про видачу дубліката (ст. 357 ЦПК).

Суд, який видав виконавчий документ за наявності обставин, що ускладнюють виконавче рішення або роблять його неможли­вим, за заявою державного виконавця або сторін може надати

-132-

відстрочку або розстрочку виконання, а також змінити спосіб і порядок виконання (ст. 33 Закону).

У разі, якщо резолютивна частина рішення, викладена у ви­конавчому документі, є незрозумілою, суд, який видав такий ви­конавчий документ за заявою державного виконавця і осіб, які брали участь у справі, може роз'яснити таке рішення (ст. 215 ЦПК, ст. 28 Закону).

На підставі ухвали суду державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій (ч. 1 ст. 32 Закону).

У випадках відсутності відомостей про місце проживання (знаходження) боржника за виконавчими документами про стяг­нення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, а також про відібрання дитини державний виконавець звертається до суду з поданням про оголошення розшуку боржника або ди­тини (ст. 42 Закону).

При виконанні рішення про відібрання дитини, у разі потре­би, державний виконавець може звернутися до суду з поданням щодо вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого чи лікувального закладу (ст. 78 Закону).

Захист прав стягувача забезпечується встановленням ст. 87 Закону штрафної відповідальності боржника за невиконання без поважних причин рішення, яке зобов'язує його виконати певні дії, котрі можуть бути виконані лише боржником.

Гарантією прав і інтересів сторін та інших осіб під час прова­дження виконавчих дій є встановлена ст. 88 Закону відповідаль­ність за невиконання законних вимог державного виконавця та порушення Закону «Про виконавче провадження».

За порушення вимог цього Закону, невиконання законних вимог державного виконавця громадянами чи посадовими особа­ми, втрату або несвоєчасне відправлення виконавчого документа, подання або неподання неправдивих відомостей про доходи й майновий стан боржника, а також про неповідомлення боржника про зміну місця роботи (знаходження), якщо ці дії не мають оз­нак злочину, а також за неявку без поважних причин за викли­ком державного виконавця на винних осіб накладається штраф від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян у порядку, передбаченому законом (ст. 188¹³АПК).

При наявності ознак злочину в діях особи, яка умисно пере­шкоджає виконанню рішення чи іншим чином порушує вимоги законодавства про виконавче провадження, державний викона­вець складає акт про порушення і надсилає його до суду з по­данням про притягнення винної особи до кримінальної відпо­відальності.

Гарантією захисту прав відповідача є поворот виконання.

-133-

Поворот виконання є цивільно-процесуальною гарантією майнових прав відповідача, яка полягає у поверненні позивачем (стягувачем) відповідачу (боржнику) всього одержаного за ска­сованим рішенням. Правове регулювання повороту виконання проведене в статтях 420—422 ЦПК. Для настання повороту необ­хідно: 1) одержання позивачем (стягувачем) майна або грошових сум у порядку виконання рішення суду; 2) скасування такого рі­шення суду і закриття провадження у справі або залишення по­зову без розгляду, або відмова у задоволенні позову чи зміна рі­шення шляхом задоволення позовних вимог у меншому розмірі, або скасування рішення з поверненням справи на новий розгляд, при якому позовні вимоги задовольняються у меншому розмірі чи має місце відмова в їх задоволенні.

Питання про поворот виконання вирішується судом вищої інстанції (який розглядає справу в касаційному порядку або пе­реглядає її у порядку нагляду), котрий скасовує або змінює рі­шення, чи судом, рішення якого було скасоване, при новому розгляді ним справи. Якщо поворот виконання не був вирішений зазначеними судами, відповідач у межах загальних строків по­зовної давності може звернутися до суду першої інстанції, в яко­му знаходиться справа, з заявою про повернення майна, стягну­того з нього за скасованим рішенням. Суд розглядає заяву з ви­кликом сторін і постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена. При неможливості повернення майна в натурі відшкодовується вартість останнього в розмірі суми, одержаної від його реалізації (статті 206, 420 ЦПК).

Поворот виконання з окремих категорій справ має свої особ­ливості, передбачені ст. 422 ЦПК.

У справах про стягнення на користь члена колективного сільськогосподарського підприємства плати за працю в ньому, про стягнення винагороди за використання авторського права, права на відкриття, винахід, на які видано авторське свідоцтво, раціоналізаторську пропозицію і промисловий зразок, про від­шкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншими ушкоджен­нями здоров'я, а також втратою годувальника, поворот виконан­ня допускається, якщо рішення скасоване у порядку нагляду або у зв'язку з нововиявленими обставинами, коли скасоване рішен­ня грунтувалося на повідомлених позивачем неправдивих відо­мостях або поданих ним підроблених документах.

У справах про стягнення аліментів, заробітної плати чи ін­ших виплат, що випливають з трудових правовідносин, незалеж­но від того, в якому порядку скасоване рішення, поворот вико­нання допускається лише у випадках, коли рішення було обгрун­товане на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.

-134-

Процесуальне правове регулювання повороту виконання рі­шення, постанови арбітражного суду має певні особливості, вста­новлені ст. 122 АПК.

У разі, коли виконані рішення або постанова були змінені чи скасовані і прийняте нове рішення про повну або часткову від­мову в позові або провадження у справі припинено або позов за­лишено без розгляду, боржникові повертається все те, що з нього стягнуто на користь стягувача за зміненими чи скасованими у відповідній частині рішеннями, постановою.

Повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартос­ті проводиться за наказом арбітражного суду, який видається за заявою боржника, до якої має бути додана довідка, підписана ке­рівником чи заступником керівника і головним (старшим) бух­галтером про те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішен­ням, списано установою банку або майно вилучено державним виконавцем.

Інші правові наслідки виникають, якщо виконавче прова­дження було відкрите, але рішення або постанова не були приве­дені у виконання, а змінені чи скасовані судом, і прийняте таке рішення про повну або часткову відмову в позові, або прова­дження у справі припинене чи заяву залишено без розгляду.

Арбітражний суд у цих випадках виносить ухвалу про повне або часткове припинення стягнення за зміненим чи скасованим у відповідній частині рішенням (постановою).

Гарантією захисту прав сторін є обов'язок державного вико­навця здійснювати систематичний контроль за правильним і своєчасним виконанням судових рішень про стягнення періодич­них платежів із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших ви­плат боржника, які видаються підприємствами, установами, орга­нізаціями, а також за надходженням відрахованих сум стягува-чам (ч. 6 ст. 74 Закону).

-135-