- •Передмова
- •Розділ з
- •Особи, які беруть участь
- •У виконавчому провадженні
- •І залучаються до проведення виконавчих дій
- •Сторони
- •Представники сторін
- •Експерти і спеціалісти
- •Перекладачі
- •Розділ 4 Підстави для виконання
- •Розділ 5 Виконавчі документи
- •Принцип законності
- •Принцип гласності
- •Принцип державної мови
- •Принцип диспозитивності
- •Принцип юридичної істини
- •Принцип змагальності
- •Принцип доступності
- •Принцип безпосередності
- •Принцип публічності
- •Принцип оперативності
- •Розділ 9
- •Розділ 11
- •Нормативні акти закон україни
- •1. Загальні положення
- •Положення
- •Положення
- •Закон україни
- •Глава 1 загальні положення
- •Глава 2 учасники виконавчого провадження
- •Глава 4
- •Глава 5 звернення стягнення на майно боржника
- •Глава 6
- •Глава 7
- •Глава 8 виконання рішень у немайнових спорах
- •Глава 9
- •Глава 10
- •Глава 11 прикінцеві положення
- •Перелік
- •1. Загальні положення
- •2. Учасники виконавчого провадження
- •3. Відкриття виконавчого провадження
- •4. Порядок та умови здійснення виконавчого провадження
- •5. Звернення стягнення на майно боржника
- •6. Звернення стягнення на майно боржника — юридичної особи
- •7. Звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника
- •8. Виконання рішень у немайнових спорах
- •9. Провадження виконавчих дій щодо іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб. Виконання рішень іноземних судів і арбітражів
- •10. Захист прав стягувана, боржника та інших осіб під час провадження виконавчих дій
- •11. Приймання державним виконавцем коштів, видача їх стягувачам та звітність за цими сумами
- •12. Діловодство державної виконавчої служби
- •Постанова
- •Постанова
- •Акт державного виконавця
- •Постанова
- •Постанова
- •4_» Року м.
- •Постанова про розшук майна боржника
- •Постанова
- •Постанова
- •Акт опису і арешту майна
- •Акт про неможливість стягнення
- •Постанова про накладення штрафу
- •(Резолютивна частина документа)
- •Постанова
- •Квитанційна книжка
- •Розпорядження
- •Розпорядження
- •Розпорядження
- •Інструкція
- •2. Кошти спеціального фонду
- •4. Контроль за коштами спеціального фонду
- •Положення про порядок і умови зберігання
- •Розділ 1. Загальні положення
- •Розділ 5. Порядок і умови приймання на зберігання, зберігання
- •Та реалізації ювелірних та інших побутових виробів із золота,
- •Срібла, платини та металів платинової групи, дорогоцінних каменів
- •І перлів, а також лому і окремих частин таких виробів
- •Тимчасове положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна
- •І. Загальні положення
- •2. Терміни, які вживаються в Положенні
- •3. Підготовка до проведення прилюдних торгів
- •4. Порядок проведення прилюдних торгів
- •5. Порядок розрахунків за придбане майно
- •6. Оформлення результатів торгів
- •7. Прикінцеві положення
- •Заява про участь у прилюдних торгах (Реєстраційний № )
- •Протокол № проведення прилюдних торгів
- •Відомість прилюдних торгів
- •1. Загальні положення
- •2. Терміни, які вживаються в Порядку:
- •3. Підготовка до проведення аукціону
- •4. Порядок проведення аукціону
- •5. Порядок уцінки майна
- •6. Порядок розрахунків за придбане на аукціоні майно
- •7. Перехід права власності
- •8. Припинення та визнання аукціону таким, що не відбувся
- •9. Відповідальність
- •10. Реалізація майна на комісійних та інших договірних началах
- •11. Вирішення спорів
- •1. Предмет договору
- •2. Права та обов'язки Сторін
- •3. Проведення розрахунків
- •4. Відповідальність Сторін:
- •5. Додаткові умови Договору:
- •6. Строк дії Договору:
- •7. Юридичні реквізити та підписи Сторін:
- •Інформаційна картка №
- •Передачі арештованого майна
- •Заява на участь в аукціоні (Реєстраційний № )
- •1. Загальні положення
- •2. Приймання товарів на комісію
- •3. Оцінка товарів, які приймаються на комісію
- •4. Уцінка прийнятих на комісію товарів
- •5. Продаж і повернення нереалізованого товару
- •6. Облік та оформлення операцій комісійного продажу товарів
- •7. Порядок оподаткування податком на додану вартість операцій при здійсненні комісійної торгівлі
- •Нормативні акти
Принцип публічності
Принцип публічності у виконавчому провадженні має конституційну основу. В ч. 2 ст. З Конституції України закріплено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Органи держави здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (ч. 2 ст. 6 Конституції). Це означає, що органи державної виконавчої служби як органи держави здійснюють свою діяльність із виконання рішень судових і несудових органів у загальнонародних, загальнодержавних інтересах, на захист прав громадян і юридичних осіб, тобто їх діяльність носить публічний характер. Такий характер має участь у виконавчому провадженні прокурора, представників органів внутрішніх справ, опіки і піклування, інших державних органів і установ у порядку, встановленому цим Законом (ч. 2 ст. 10, п. 2 ст. 18). Публічний характер має нагляд за законністю виконавчого провадження, який здійснюють органи прокуратури (ч. 2 ст. 8 цього Закону), а також їх діяльність на відкриття виконавчого провадження у випадках здійснення ними представництва інтересів громадян або держави в суді (п. 2 ст. 18 цього Закону).
Виконання рішення про відібрання дитини державний виконавець провадить з обов'язковим залученням до провадження представників органів опіки і піклування (ч. 1 ст. 78 цього Закону).
Виконання рішення про виселення боржника провадиться за сприяння органів внутрішніх справ у присутності понятих (ч. 4 ст. 79 цього Закону).
Публічний характер має участь у виконавчому провадженні експерта, спеціаліста, перекладача (статті 14, 15 цього Закону).
Принцип оперативності
Цей принцип забезпечує своєчасність примусового виконання рішень судових і несудових органів у часових межах шляхом найбільш повного і раціонального використання процесуальних засобів для досягнення швидкого і правильного здійснення виконання (ст. 25 Закону «Про виконавче провадження» та ін.).
-64-
Розділ 7 Загальні правила виконавчого провадження
Загальними правилами виконавчого провадження є нормативні положення, які властиві виконавчому провадженню і відображають його організаційні і функціональні основи.
До них належать правила, котрі визначають: 1) порядок і умови відкриття виконавчого провадження; 2) строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання; 3) час, місце і строки виконання; 4) ускладнення виконавчого провадження шляхом відкладення, розстрочки чи відстрочки, зупинення, закриття виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу; 5) добровільне виконання; 6) оголошення розшуку боржника, майна і дитини; 7) розподіл стягнутих з боржника грошових сум і черговість задоволення вимог стягува-чів; 8) витрати, пов'язані з проведенням виконавчих дій, і виконавчий збір; 9) передача виконавчих документів до іншого відділу державної виконавчої служби для примусового виконання.
Відкриття виконавчого провадження
Відкриття виконавчого провадження про примусове виконання рішення суду згідно із ст. 18 цього Закону провадиться державним виконавцем за заявою заінтересованої особи.
Заінтересованими особами, тобто такими, які мають право звертатися до органу державної виконавчої служби з відповідною заявою, є стягувач або його представник, прокурор у випадках здійснення ним представництва інтересів громадян або держави в суді, інші особи в передбачених законом випадках. Стягувач є правосуб'єктною особою, в інтересах якої постановлене рішення і провадиться його виконання. Це право стягувач може реалізувати самостійно або через представника. При цьому особиста участь громадянина у виконавчому провадженні не виключається при участі в ньому його представника.
На звернення до органу державної виконавчої служби із заявою представник стягувача повинен мати від нього необхідне повноваження, підтверджене належно оформленим (легітимним)
5 - 1 1485 - 65 -
документом. Законні представники право на звернення із заявою на відкриття виконавчого провадження підтверджують документом, що стверджує їх правовий статус як батьків, опікунів, піклувальників.
Право на звернення із заявою до органу державної виконавчої служби прокурора залежить від попередньої його участі у справі, рішення з якої підлягає виконанню, у цивільному судочинстві, тобто в разі здійснення ним представництва в суді, що прямо передбачене п. 2 ст. 18 цього Закону.
Відкриття виконавчого провадження можливе за заявою Ан-тимонопольного комітету про виконання його рішення, державного виконавця про виконання постанови щодо стягнення- виконавчого збору і накладеного ним штрафу за порушення норм виконавчого провадження його суб'єктами. Державний виконавець відкриває виконавче провадження при надходженні виконавчих документів із судів про стягнення аліментів, про відшкодування збитків, завданих злочином, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я чи втратою годувальника, про стягнення грошових сум із службових осіб, винних у незаконному звільненні чи переведенні працівників або в невиконанні рішення суду про поновлення на роботі, про конфіскацію майна, а також про стягнення сум до державного бюджету, а також при надходженні виконавчих документів із відділів державної виконавчої служби та інших органів (службових осіб), яким згідно з законом надане право приймати рішення, що підлягають примусовому виконанню.
Для того, щоб право на звернення із заявою до органу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання рішення у конкретній справі було реалізоване, необхідна наявність певних обставин: 1) віднесення виконання рішення, ухвали, постанови судових і несудо-вих органів до компетенції державної виконавчої служби (підвідомчість рішення Державній виконавчій службі); 2) втілення звернення до державної виконавчої служби у формі заяви з додаванням до неї виконавчого документа; 3) подача такої заяви в межах строків, встановлених для пред'явлення виконавчих документів до виконання; 4) подання заяви за місцем виконання; 5) відповідність виконавчого документа вимогам, встановленим ст. 19 цього Закону.
Перелік підвідомчих рішень державної виконавчої служби, встановлений ст. З цього Закону і проаналізований у розділі 4 цього посібника.
До заяви, її форми і змісту, яка подається на примусове виконання рішення, закон не пред'являє ніяких вимог, але, враховуючи специфіку виконавчого провадження і характер права, що
-66-
реалізується, така заява має бути письмовою, а за змістом містити в собі: 1) назву органу державної виконавчої служби, до якого подається заява; 2) назву особи (стягувана), яка подає заяву; 3) зміст заявленого клопотання; 4) підпис особи, яка подає заяву, із зазначенням часу її подання. Всі інші відомості, необхідні для вчинення виконавчих дій, є у відповідному виконавчому документі, який обов'язково додається до заяви і разом з нею подається до компетентного органу державної виконавчої служби.
Якщо заява подається представником стягувача, то до заяви додається належно оформлений документ, котрий підтверджує повноваження представника на звернення до органу держаної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження.
Заява про відкриття виконавчого провадження подається у межах строків пред'явлення виконавчих документів до виконання, встановлених ст. 21 цього Закону та іншими Законами України.
Виконавчий лист та інші документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом трьох років. Цей строк встановлюється для виконання рішень і вироків судів у частині майнових стягнень з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а у випадках, коли рішення підлягає негайному виконанню, — з наступного дня після його постанов-лення.
Виконавчі листи на виконання рішень про стягнення періодичних платежів (аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, втратою годувальника) можуть бути пред'явлені до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.
Виконавчий напис нотаріального органу може бути пред'явленим до примусового виконання, якщо стягувачем чи боржником є громадянин, протягом трьох років з дня його вчинення, а в усіх інших випадках — протягом одного року, якщо законодавством не передбачені інші строки (ст. 91 Закону України «Про нотаріат»).
Накази арбітражних судів можуть бути пред'явлені для примусового виконання протягом трьох місяців з наступного дня після набрання рішенням законної сили (ст. 118 АПК).
Протягом трьохмісячного строку можуть бути пред'явлені до виконання посвідчення комісії із трудових спорів (ст. 230 КЗпП) і постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення (ст. 303 КпАП) з дня видачі посвідчення, винесення відповідної постанови.
5 * - 67 -
Інші виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом року з наступного дня після їх видачі, якщо інше не встановлене законом.
Процесуальні строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання введені для впорядкування і прискорення провадження, щоб процесуальні дії здійснювалися ритмічно, сторона, яка зобов'язана поновити право (боржник), не відтягувала виконання. Для зміцнення стабільності економічних зв'язків не варто залишати без обмеження певним відрізком строків взаємовідносин стягувача і боржника.
Строки давності пред'явлення виконавчих документів до виконання перериваються при частковому виконанні рішення боржником та пред'явленням виконавчого документа до виконання (ст. 22 цього Закону). Переривання строків викликає певні правові наслідки, а саме: перебіг строку поновлюється, і час, що пройшов до переривання строків, до нового строку не зараховується. У випадку повернення виконавчого документа стягувачу в зв'язку із неможливістю повного або часткового виконання рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після перерви встановлюється з дня повернення виконавчого документа стягувачу.
Пропуск строку пред'явлення виконавчого документа до виконання є перешкодою для відкриття виконавчого провадження. Державний виконавець відмовляє в прийнятті до провадження виконавчих документів, строк пред'явлення до примусового виконання яких минув, про що протягом трьох днів з дня надходження державному виконавцю документів виносить відповідну постанову. Копія такої постанови надсилається або вручається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ. Стягувач, який пропустив строк на пред'явлення виконавчого документа, виданого судом для реалізації свого рішення, має право звернутися до цього суду чи до суду за місцем виконання про поновлення пропущеного строку. Заява про поновлення пропущеного строку розглядається в десятиденний строк, у судовому засіданні з повідомленням сторін, які беруть участь у справі, але їх неявка не впливає на вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Про наслідки розгляду заяви суд постановляє ухвалу. Стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визначених судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. На ухвалу суду з питання поновлення строку може бути подано скаргу, внесено окреме подання (ст. 350 ЦПК). Пропущені строки за іншими виконавчими документами поновленню не підлягають.
-68-
Заява стягувана чи іншої заінтересованої особи, яка має право на звернення до органу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання рішення, має бути подана з дотриманням правил ст. 20 цього Закону про місце виконання. Вона подається до районних, міських відділів відповідного управління юстиції за місцем проживання боржника, роботи боржника за місцезнаходженням його майна, за місцезнаходженням постійно діючого органу юридичної особи — боржника або його майна.
Якщо підставою виконання є рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, то заява на відкриття виконавчого провадження має бути подана до органу державної виконавчої служби за місцем вчинення таких дій.
Державний виконавець, перевіривши наявність необхідних умов для реалізації права на відкриття виконавчого провадження, залежно від їх наявності чи відсутності відкриває виконавче провадження або відмовляє у його відкриті, виносячи про це ло-станову. Відповідно до ст. 24 цього Закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, і цей документ віднесений ст. З цього Закону до підвідомчості виконання органом державної виконавчої служби і відповідає вимогам ст. 19 Закону. Постанова державного виконавця має бути віднесена у триденний строк з дня надходження виконавчого документа.
Але якщо рішення підлягає негайному виконанню, державний виконавець виносить постанову про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня після одержання ним від стягувача заяви з виконавчим документом.
У постанові про відкриття виконавчого провадження встановлюється строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення — п'ятнадцяти днів; боржник попереджається про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку, а також про те, що з нього буде стягнено виконавчий збір і витрати, пов'язані з проведенням виконавчих дій, передбачені статтями 45, 46 цього Закону.
Про прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження інформуються стягувач, боржник та судовий чи несудо-вий орган, який видав виконавчий документ, шляхом надіслання їм державним виконавцем копії такої постанови не пізніше наступного дня після її винесення.
У постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець на заяву стягувача одночасно може вирішити питання про забезпечення виконання рішення за майновими
-69-
стягненнями шляхом опису майна боржника і накладення арешту на його майно.
Законність постанови про відкриття виконавчого провадження забезпечується правом сторін на її оскарження протягом десяти днів від дня її одержання начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби або до відповідного суду за місцем знаходження районного, міського відділу державної виконавчої служби, державний виконавець якого виніс постанову, що оскаржується.
Якщо заява про відкриття виконавчого провадження з доданим до неї виконавчим документом подані за наявності таких умов: з пропущенням встановленого строку пред'явлення документа до виконання; в разі непідвідомчості органу державної виконавчої служби виконавчого документа; представником, повноваження якого не підтверджені належно оформленим дорученням чи іншим документом; не за встановленим законом місцем виконання та при наявності інших обставин, передбачених законом, які виключають здійснення виконавчого провадження, державний виконавець виносить постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження, яка не пізніше наступного дня надсилається заявникові.
Законність постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження забезпечується правом заявника на її оскарження протягом десяти днів з дня її одержання начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби або до відповідного суду.
Інші правові наслідки викликає невідповідність виконавчого документа вимогам, передбаченим ст. 19 цього Закону. В такому разі державний виконавець виносить постанову про відкладення відкриття виконавчого провадження і повертає у триденний строк виконавчий документ суду чи іншому органу, який видав цей документ, з копією своєї постанови, яка також надсилається заявнику (стягувачу, його представнику, іншій особі, яка із дотриманням ст. 18 цього Закону звернулася до органу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження).
Постанова має бути мотивованою: у ній обов'язково зазначаються порушення (недоліки), які стали підставою для повернення виконавчого документа, із встановленням строку їх усунення. Якщо допущені порушення (недоліки) будуть усунені у встановлений термін, виконавчий документ вважається поданим у день первісного його надходження.
Виправлення порушень у виконавчому документі не у встановлені строки не перешкоджає повторному його направленню державному виконавцю у межах встановлених законом строків пред'явлення такого документа до виконання (ст. 27 цього Закону).
-70-
Законність постанови про відкладення відкриття виконавчого провадження забезпечується правом заявника на її оскарження начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби або до відповідного суду протягом десяти днів з дня її одержання.
Ще інші правові наслідки викликає незрозумілість резолютивної частини рішення, викладеної у виконавчому документі. У такому випадку державний виконавець, виходячи з аналізу статей 28 і 35 цього Закону, повинен відкрити виконавче провадження і звернутися до суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення відповідного рішення чи змісту документа. Звернення державного виконавця до суду чи іншого органу, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення є підставою для винесення ним постанови про зупинення виконавчого прова-
,дження.
,' /
^°ґ^ Добровільне виконання
^-""'Відкриття виконавчого провадження є тією обставиною (юридичним фактом), яка спричиняє виникнення виконавчих адміністративно-процесуальних правовідносин між державним виконавцем державної виконавчої служби і сторонами виконавчого провадження — стягувачем і боржником. Внаслідок таких правовідносин його суб'єкти набувають взаємних прав і обов'язків, можуть і зобов'язані вчиняти дії на їх здійснення. Державний виконавець повинен провести виконавчі дії на виконання рішення суду чи несудового органу відповідно до змісту виконавчого документа.
Процес виконання рішення відповідно до ст. 24 цього Закону розпочинається із встановлення у постанові про відкриття виконавчого провадження строку боржнику (до семи днів, а у рішеннях про примусове виселення — до п'ятнадцяти днів) для добровільного виконання рішення.
Після закінчення встановленого строку державний виконавець має пересвідчитися, чи отримана боржником копія такої постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання. При цьому постанова вважається врученою боржнику за адресою, зазначеною у виконавчому документі, за умов, передбачених для вручення судових повісток, тобто за правилами статей 91—96 ЦПК України (п. 4.1.1. Інструкції про проведення виконавчих дій).
Якщо державним виконавцем буде встановлено, що боржник повністю чи частково виконав рішення добровільно, він складає про це акт, який підписується також стягувачем і боржником.
-71-
При виявленні, що в зазначений строк для добровільного виконання рішення не виконане ні повністю, ні частково, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання з дотриманням строків здійснення виконавчого провадження, передбачених ст. 25 цього Закону.
Провести примусові виконавчі дії та виконати рішення, не пов'язані з реалізацією майна боржника, державний виконавець зобов'язаний не пізніше як у двомісячний строк із дня надходження виконавчого документа, тобто винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Інакше врегульоване це питання у виконанні рішення, за яким судом допущене негайне виконання. В таких випадках процедура добровільного виконання не передбачена. Виконавчі дії провадяться негайно з дня прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження., 1(>ІІ^'
Негайному виконанню підлягають рішення у справах, передбачених ст. 25 цього Закону. Аналіз цієї норми у порівнянні зі статтями 217, 218 ЦПК, якими врегульовано обов'язкове і факультативне негайне виконання, котре допускається судом, свідчить, що вони редакційне відрізняються.
Стаття 25 цього Закону передбачає негайне виконання рішення про стягнення аліментів, заробітної плати в межах платежів, вирахуваних за один місяць, а також про стягнення усієї суми боргу за цими виплатами, якщо рішенням передбачене негайне виконання.
Стаття 217 ЦПК свідчить, що суд зобов'язаний допустити негайне виконання рішення у справах: про стягнення аліментів — у межах суми платежу за один місяць; про присудження робітникові або службовцеві заробітної плати — не більше, як за один місяць; про стягнення на користь члена колгоспу оплати за працю в колгоспі — не більше середнього заробітку за один місяць. Із зазначеного видно, що нормою ст. 25 цього Закону є допущення негайного виконання про стягнення усієї суми боргу (не за місяць) за зобов'язаннями про сплату аліментів і виплату заробітної плати при умові, якщо рішенням передбачене її негайне виконання. Але суд, керуючись ст. 217 ЦПК, допустити негайне виконання рішення про стягнення усієї суми платежів із аліментів і зарплати не може, воно не передбачене цією нормою.
Відповідно до п. 2 ст. 25 цього Закону негайному виконанню підлягають рішення про поновлення на роботі чи на попередній посаді незаконно звільненого або переведеного працівника (аналогічно — п. 4 ст. 217 ЦПК). Пунктом 3 цієї норми передбачене можливе негайне виконання в інших випадках, якщо воно передбачене рішенням або законом. Так, п. З ст. 217 ЦПК встановлене обов'язкове негайне виконання у справах про стягнення відшко-
-72-
дування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника — у межах стягнення за один місяць.
З підстав, передбачених ст. 218 ЦПК, суд, постановляючи рішення, має право допустити негайне його виконання у випадках: 1) присудження винагороди авторам за використання творів у галузі науки, літератури і мистецтва, а також об'єктів права інтелектуальної власності, на які видано охоронні документи; 2) якщо від затримки виконання рішення може статися значна шкода для сторони, на користь якої постановлене рішення; 3) коли є підстави вважати, що виконання рішення згодом може стати неможливим або утрудненим.
Аналіз правила п. З ст. 25 цього Закону про те, що негайному виконанню підлягають рішення, якщо про це передбачено самим рішенням або законом, дає підстави зробити такий висновок: якщо суд, постановляючи рішення, не допустив за ним негайне виконання, зокрема, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом (п. З ст. 217 ЦПК), то державний виконавець, керуючись п. З ст. 25 цього Закону повинен здійснити за ним негайне виконання. Але такі дії є порушенням предметної компетенції суду, ставлять під контроль державного виконавця перевірку повноти рішення суду, його законності та порушують принцип незалежності суду.
Недолік рішення суду, в якому відсутні вказівки про обов'язкове негайне виконання, за ст. 214 ЦПК виправляється шляхом постановлення додаткового рішення.
До загальних правил виконавчого провадження належать нормативне визначені положення про час вчинення виконавчих дій.
Статтею 32 цього Закону встановлено, що судовий виконавець провадить виконавчі дії в робочі дні не раніше восьмої години ранку і не пізніше двадцять другої години вечора у конкретно визначений ним час. При цьому враховуються пропозиції сторін про зручний для них час проведення виконавчих дій.
У неробочі та святкові дні, встановлені законодавством, проведення виконавчих дій допускається лише у випадках, коли зволікання неможливе або коли в інші дні такі дії неможливо здійснити з вини боржника, за погодженням із начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Ними ж допускається проведення виконавчих дій у нічний час, коли невиконання рішення створює загрозу життю чи здоров'ю громадян.
Загальними правилами виконавчого провадження є нормативне визначені положення, які врегульовують ускладнення в •його розвитку передбачених у процесуальних формах відстрочки або розстрочки виконання, зміни способу і порядку виконання
-73-
рішення, зупинення виконавчого провадження, закриття виконавчого провадження, повернення виконавчого документа.
Відстрочка виконання полягає в тому, що у вчиненні виконавчих дій настає перерва на точно встановлений строк. Розстрочка означає, що виконання провадиться не одразу в повному обсязі, а у відповідних частинах протягом точно визначеного судом терміну.
Обставини, що викликають відстрочку або розстрочку виконання, можуть мати суб'єктивний характер, але вони єдині в своїй суті — ускладнювати виконання рішення або робити його неможливим.
Стаття 33 цього Закону їх тільки називає, але не розкриває змісту, як це було зроблено в скасованій ст. 366 ЦПК, якою до таких обставин віднесена хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо. Стаття не подає повного переліку обставин, що ускладнюють виконання або роблять його неможливим, але визначає певні напрямки для правильного їх установлення.
Відстрочка і розстрочка виконання можуть бути застосовані при врахуванні не тільки інтересів боржника, але і стягувача. Тому для позитивного вирішення питання про відстрочку або розстрочку підлягають урахуванню такі умови: 1) відсутність вини боржника у створенні обставин, що можуть бути підставою для таких наслідків; 2) тимчасове перебування боржника у такому стані; 3) виконання може мати особливо несприятливі наслідки для боржника; 4) коли відстрочка або розстрочка може нанести шкоду стягувачу. Відстрочка або розстрочка виконання вирішується судом, як правило, одночасно з постановленням рішення у справі (ч. 1 ст. 204 ЦПК).
Коли це не було зроблене, питання про відстрочку або розстрочку не порушувалося перед судом, а у виконавчому провадженні були встановлені обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони можуть звернутися із заявою до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ, про відстрочку або розстрочку виконання, а також про зміну способу і порядку виконання (ст. 351 ЦПК). Статтею 121 АПК розширений суб'єктний склад осіб, котрим надано право порушити перед судом питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови арбітражного суду, змінити спосіб та порядок їх виконання. Питання про це може бути порушене за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за власною ініціативою арбітражного суду, який видав виконавчий документ.
-74-
Така заява може бути подана протягом строку давності пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання, коли, безумовно, за рішенням іще не відбулося стягнення.
Заява розглядається у порядку, встановленому ЦПК, АПК та іншим законодавством, у десятиденний строк з прийняття ухвали. На ухвалу суду про відстрочку або розстрочку виконання, зміни способу і порядку виконання рішення може бути подано скаргу і окреме подання.
Ускладнення виконавчого провадження відбувається також у формі зміни способу та порядку виконання рішення, під яким мається на увазі прийняття судом чи іншим органом, що видав виконавчий лист, нових заходів для реалізації прав осіб, на користь яких постановлено таке рішення.
Статтею 33 цього Закону і ст. 351 ЦПК для зміни способу і порядку виконання встановлені такі ж підстави, як і для відстрочки і розстрочки виконання.
Зміна способу і порядку виконання настає тоді, коли за винесеним рішенням у визначеному судом порядку виконання неможливо провести стягнення внаслідок відсутності, обезцінення об'єкта стягнення чи з інших причин. Коли суд присудив відповідачу передати позивачу певні індивідуальні речі, а вони були знищені чи обезцінились, або вибули із володіння відповідача, то, безумовно, виконати рішення, застосувавши такий захід примусового виконання як вилучення у боржника і передача стягу-вачеві предметів, зазначених у виконавчому документі, неможливо. Тут не може настати відстрочка або розстрочка виконання, а настане зміна способу та порядку виконання.
У Законі не зроблено переліку обставин, які можуть бути підставою для цього, але обставини, що ускладнюють виконання в одних справах, можуть бути обставинами, що роблять виконання неможливим у інших. Хвороба боржника може створити неможливість виконання рішення суду, за яким він зобов'язаний особисто виконати певні дії на користь стягувача, які потребують певних фізичних зусиль. У той же час, хвороба боржника не може перешкоджати виконанню рішення суду про передачу наявного у нього майна стягувачу. А за рішенням про виселення ця обставина стане підставою для прийняття відстрочки виконання. З наведених міркувань можна зробити висновок, що для відстрочки і розстрочки виконання та зміни способу і порядку виконання існують різні підстави. Для відстрочки і розстрочки — обставини, що ускладнюють виконання; для зміни способу і порядку виконання — обставини, що роблять виконання неможливим. Такі уточнення доцільно було б унести до змісту ст. 33 цього Закону та ст. 351 ЦПК.
-75-
Виходячи з того, що надання відстрочки і розстрочки виконання, зміна способу і порядку виконання є компетенцією органу, який видав виконавчий документ (статті 5, 33 цього Закону), правило ч. 2 ст. 76 цього Закону, яке надає державному виконавцеві право організувати виконання рішення без участі боржника зі стягненням з нього двократного розміру витрат на проведення виконавчих дій, фактично уповноважує державного виконавця провести зміну і порядку виконання рішення, а тому підлягає скасуванню.
Однією з форм ускладнення виконавчого провадження є його зупинення. Зупинення виконання — тимчасове, на нетривалий строк, припинення здійснення виконавчих дій у випадках настання обставин, точно передбачених у законі.
Такі обставини носять у своїй основі суб'єктивний характер. Більшість із них виникає внаслідок дій сторін виконавчого провадження, але є й такі, які пов'язані з об'єктивними факторами розвитку подій.
Настання одних обставин породжує обов'язок державного виконавця зупинити виконавче провадження, настання інших — право зупинити провадження, у зв'язку з чим зупинення виконавчого провадження поділяється на два види: обов'язкове і факультативне.
Обставини, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, визначені в ст. 34 цього Закону, і їх перелік не підлягає розширеному тлумаченню.
Обов'язкове зупинення виконавчого провадження настає у випадках смерті стягувача чи боржника, або припинення існування сторони-юридичної особи, якщо встановлені судом правовідносини допускають правонаступництво (п. 1 ст. 34), а також визнання стягувача або боржника недієздатним (п. 2 ст. 34).
При наявності зазначених обставин виконавче провадження зупиняється до призначення правонаступниаків боржника або призначення опікуна недієздатному боржникові (ч. 2 ст. 36 цього Закону).
При визнанні стягувача або боржника недієздатним виконавче провадження зупиняється за наявності рішення суду про визнання таких осіб недієздатними, яке набрало законної сили (ст. 260 ЦПК), і до вступу в справу законного представника — опікуна, призначеного органами опіки і піклування (ст. 129 КпШС). При частковому обмеженні в дієздатності виконавче провадження може бути зупинене у справі, в якій спірні правовідносини стосуються тих прав, щодо яких особа була обмежена в дієздатності (із розпорядження майном, одержувати заробітну плату, інші види доходів і розпоряджатися ними — ст. 15 Цивільного кодексу України).
-76-
Державний виконавець зобов'язаний зупинити виконавче провадження у випадку проходження боржником строкової військової служби у Збройних Силах України, передбачених законом інших військових формуваннях, якщо за умови служби провадження виконавчих дій неможливе, чи на прохання стягу-вача, який проходить строкову військову службу в Збройних Силах України або інших військових формуваннях (п. З ст. 34 цього Закону). Виконавче провадження у таких випадках зупиняється до повернення сторони з військової строкової служби (ч. 2 ст. 36 цього Закону).
Проходження боржником строкової військової служби є підставою, що викликає зупинення виконання при наявності обста-в™' як* свЇДчать> Щ° за умови служби провадження виконавчих дій неможливе. Тому, якщо боржник проходить строкову військову службу за місцем здійснення виконавчих дій або доручив реалізувати свої обов'язки представникові, в таких випадках будуть відсутні підстави для обов'язкового зупинення виконавчого провадження.
Виконавче провадження обов'язково підлягає зупиненню у випадку оспорювання боржником виконавчого документа в судовому порядку, якщо таке допускається законом (п. 4 ст. 34 цього Закону). Так, відповідно до п. 7 ст. З цього Закону підставою для примусового виконання органом державної виконавчої служби і виконавчим документом є виконавчий напис нотаріуса. Вимоги, оформлені виконавчим написом нотаріуса, на підставі якого можуть провадитися у виконавчому провадженні грошові та інші майнові стягнення, можуть оспорюватися боржником до суду в порядку позовного провадження. Тому, якщо виконавчий напис нотаріуса, який перебуває у провадженні державного виконавця, був оскаржений до суду, ця обставина є підставою для обов'язкового зупинення виконавчого провадження. У цьому випадку виконавче провадження зупиняється до набрання рішенням за скаргою законної сили (ч. 2 ст. 36 цього Закону - до закінчення існування цих обставин), але при умові підтвердження судом законності виконавчого напису нотаріуса.
Оскарження до суду інших нотаріальних дій у порядку окремого провадження (ст. 50 Закону України «Про нотаріат», ст. 235 ЦПК), рішення за якими не є підставою для примусового виконання, з цих причин і не може викликати зупинення їх виконання.
Відповідно до п. 5 ст. 34 цього Закону державний виконавець зобов'язаний зупинити виконавче провадження у разі прийняття судом до розгляду скарги на дії органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення.
-77-
Кодексом України про адміністративні правопорушення (статті 213—2442) надане право уповноваженим адміністративним органам і посадовим особам стягувати у безспірному порядку штрафи за вчинення адміністративних правопорушень. Якщо особа, піддана штрафу, не працює, або стягнення штрафу з її заробітку неможливе з інших причин, постанова адміністративного органу і посадової особи надсилається органу державної виконавчої служби для примусового виконання шляхом накладення стягнення на майно цієї особи (ст. 330 КпАП). Аналогічно виконується постанова адміністративного органу про відшкодування майнової шкоди і про конфіскацію предмета, який став знаряддям учинення адміністративного правопорушення.
Особи — громадяни, посадові особи, потерпілі від адміністративного правопорушення, мають право оскаржити постанову про накладення адміністративних стягнень до суду (ст. 244 ЦПК). У разі оскарження постанови про адміністративне стягнення, яка перебуває у провадженні державного виконавця, ця обставина є підставою для зупинення виконавчого провадження до винесення судом рішення у справі, яке набуває законної сили з моменту проголошення (ст. 248 ЦПК).
Виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у випадках винесення постанови про зупинення виконання відповідного рішення посадовою особою, якій законом надане таке право (п. 6 ст. 34 цього Закону).
Так, відповідно до ст. 331 ЦПК службові особи суду і прокуратури, яким надане право принесення протестів у порядку нагляду (ст. 328 ЦПК), можуть зупиняти виконання відповідних рішень, ухвал і постанов до закінчення провадження в порядку нагляду.
Державний виконавець зобов'язаний зупинити виконавче провадження у випадку подання до суду позову про виключення майна з опису (п. 7 ст. 34 цього Закону).
Майно боржника може знаходитися не у відокремленому стані, а разом з майном інших осіб — членів сім'ї — чи перебувати у нього на збереженні, у ремонті, виготовленні тощо. При зверненні стягнення на майно боржника можливі випадки, коли описане для реалізації майно не належить боржникові, а є власністю інших осіб.
З метою гарантії захисту майнових прав інших осіб від безпідставних із них стягнень, які не можуть відповідати за обов'язками боржника, ст. 59 цього Закону надає право особам, які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.
-78-
З пред'явленням такого позову виконавче провадження у вчиненні дій із накладення стягнення на таке спірне майно зупиняється до набрання законної сили рішенням про відмову в задоволенні позову. Коли судом підтверджується право власності інших осіб на спірне описане майно, воно виключається зі списку для реалізації і з набранням рішенням законної сили передається особі, яка пред'явила позов про виключення цього майна з опису.
Підставою для обов'язкового зупинення виконавчого провадження є порушення арбітражним судом провадження у справі про банкрутство боржника (п. 8 ст. 34 цього Закону). Виконавче провадження у цьому випадку зупиняється до розгляду питання по суті (ч. 2 ст. 36 цього Закону).
Право на звернення до арбітражного суду із заявою про порушення справи про банкрутство боржника мають його кредитор, органи державної податкової або контрольно-ревізійної служби. Після прийняття заяви арбітражний суд не пізніше п'яти днів з її дня надходження виносить і надсилає боржникові, кредиторам та банкам, що здійснюють розрахункове обслуговування боржника, ухвалу про порушення провадження у справі (статті 5, 7 Закону України «Про банкрутство»). Така ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження щодо виконання наказу арбітражного суду.
Факультативне зупинення виконавчого провадження настає з обставин, встановлених ст. 35 цього Закону.
Державний виконавець має право зупинити виконавче провадження у разі звернення його із заявою до суду або іншого органу, який видав виконавчий документ, про роз'яснення рішення (п. 1 ст. 35 цього Закону).
Відповідно до ч. 1 ст.28 цього Закону у разі, якщо резолютивна частина, викладена у виконавчому документі, є незрозумілою, державний виконавець має право звернутися до суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення відповідного рішення чи змісту документа.
У випадку, коли рішення є незрозумілим, суд, який вирішив справу, на прохання осіб, що брали участь у справі, а також органу виконання судового рішення має право роз'яснити своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту. Подання заяви про роз'яснення рішення допускається, якщо воно ще не виконане, або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання (ст. 215 ЦПК, ст. 21 цього Закону). Відповідно до ст. 89 Арбітражного процесуального кодексу України арбітр має парво за заявою сторони роз'яснити рішення, ухвалу, не змінюючи при цьому їх змісту. Право державного виконавця на звернення до арбітражного суду із заявою
-79-
про роз'яснення його рішення передбачене в правилі п. 1 ст. 35 цього Закону і в ч. 1 ст. 28 цього Закону.
Виконавче провадження може бути зупинене на прохання боржника, який проходить строкову, військову службу у складі Збройних Сил України чи інших передбачених законом військових формувань (п. 2 ст. 35 цього Закону) — до закінчення проходження строкової служби (ч. 2 ст. 36 цього Закону). На відміну від підстави, передбаченої п. З ст. 34 цього Закону, яка зобов'язує державного виконавця зупинити виконавче провадження за обставин проходження боржником строкової військової служби у Збройних Силах України, інших законних формуваннях, якщо за умовами служби провадження виконавчих двій неможливе, на підставі п. 2 ст. 35 цього Закону виконавче провадження може бути зупинене за заявою боржника, незалежно від наявності обставин неможливості проведення виконавчих дій.
Факультативне зупинення виконавчого провадження також може мати місце у випадках перебування боржника у тривалому службовому відрядженні (п. З ст. 35 цього Закону) або знаходження боржника на лікуванні у стаціонарному лікувальному закладі (п. 4 ст. 35 цього Закону).
До знаходження сторони у тривалому службовому відрядженні належить відрядження боржника за кордон для роботи у складі дипломатичного представництва чи консульської установи України в іноземній державі, перебування боржника в експедиції, на зимівці, у плаванні, робота за трудовим контрактом за межами України тощо. Факт знаходження боржника у тривалому службовому відрядженні повинен бути підтверджений документально.
Знаходження боржника на лікуванні у стаціонарному лікувальному закладі, підтверджене документом медичної установи, може бути підставою для зупинення виконавчого провадження тоді, коли боржник із цих причин не може брати особистої участі у виконавчому провадженні.
Перебування у тривалому службовому відрядженні і на лікуванні у стаціонарному лікувальному закладі не завжди є перешкодою для подальшого розвитку виконавчого провадження. Примусова реалізація рішення суду чи іншого несудового органу може бути здійснена державним виконавцем тоді, коли боржник перебуває у тривалому службовому відрядженні або на стаціонарному лікуванні.
Питання про допуск факультативного зупинення залежить від конкретного змісту виконавчих дій, які необхідно вчинити на виконання конкретного рішення. Зрозуміло, що, наприклад, відрахування періодичних платежів, які стягуються із зарплати, пенсії чи іншого постійного заробітку боржника, не зупиняється
-80-
внаслідок перебування боржника у тривалому відрядженні чи на стаціонарному лікуванні. Зупинення може настати тоді, коли боржник особисто зобов'язаний вчинити певні дії в інтересах стягувана або утриматися від їх вчинення.
Зупинення виконавчого провадження може мати місце в разі подання скарги на дії державного виконавця або відмову в його відводі (п. 5 ст. 35 цього Закону).
Гарантією захисту прав сторін виконавчого провадження та забезпечення його законності є право сторін оскаржити дії (бездіяльність) державного виконавця із виконання рішення або про відмову у здійсненні виконавчих дій. Скарга може бути подана начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби або до суду (ст. 85 цього Закону). Незалежно від того, куди була подана скарга на дії державного виконавця, може мати місце факультативне зупинення виконавчого провадження.
Неупередженість і об'єктивність виконання забезпечуються правом стягувача і боржника на заявлення відводу державному виконавцеві (ч. 2 ст 17 цього Закону). Заява про відвід вирішується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби, про що виноситься постанова. Відмова у задоволенні відводу може бути оскаржена до відповідного суду. Подача скарги є тією обставиною, на підставі якої може бути допущене зупинення виконавчого провадження.
Факультативне зупинення виконавчого провадження можливе у випадках оголошення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини (п. 6 ст. 35 цього Закону). Розшук оголошуєтсья судом за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (знаходження) боржника чи місцезнаходження його майна або за місцем проживання (знаходження) стягувача (ст. 355 ЦПК).
Оголошення розшуку (ст. 42 цього Закону) можливе у разі відсутності відомостей про місце проживання (знаходження) боржника, який бере участь у виконавчому провадженні із виконання рішення про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, або у зв'язку із втратою годувальника, а також у разі відсутності відомостей про місце проживання (знаходження) дитини за виконавчими документами про відібрання дитини.
При наявності таких обставин державний виконавець звертається до суду з поданням про оголошення розшуку боржника або дитини, яке розглядається у десятиденний строк, і суд зобов'язаний його оголосити (ч. 2 ст. 97 ЦПК), постановляючи про це ухвалу. Зазначена ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження під час розшуку боржника або дитини.
6 - 1-1485 - 81 -
й
Відсутність боржника і відомостей про його місце проживання (знаходження) при наявності його майна, на яке можна накласти стягнення у вигляді одноразового чи періодичних платежів, не викличе необхідності його розшуку, а, отже, і виникнення питання про зупинення виконавчих дій.
У разі відсутності відомостей про місце знаходження майна боржника, на яке накладається стягнення за виконавчими документами про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, або у зв'язку із втратою годувальника, державний виконавець виносить постанову про розшук майна, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби і є підставою для вирішення питання про зупинення виконавчого провадження на час розшуку майна.
Судовий виконавець може зупинити виконавче провадження у разі знаходження боржника або стягувача у відпустці за межами населеного пункту, де вони проживають (п. 7 ст. 35 цього Закону). Така необхідність може бути викликана при необхідності їх особистої участі у проведенні виконавчих дій.
Про зупинення виконання (обов'язкове і факультативне) державний виконавець виносить мотивовану постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби, копія якої має бути надіслана у триденний строк сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ. Постанова про зупинення виконавчого провадження може бути оскаржена до суду в десятиденний строк. Впродовж строку, на який допущено зупинення, виконавчі дії не провадяться, але такий строк може бути скорочений судом.
Усунення обставин, які стали підставою для зупинення виконавчого провадження, зобов'язує державного виконавця за власною ініціативою або за заявою стягувача поновити виконавче провадження.
Формою ускладнення в проведенні виконавчих дій є закриття виконавчого провадження, яке полягає в тому, що примусове виконання не може продовжуватися і бути доведеним до завершення внаслідок настання обставин, передбачених законом, що позбавляють державного виконавця права здійснювати будь-які виконавчі дії на реалізацію рішення у відкритому виконавчому провадженні. Обставини, з настанням яких державний виконавець зобов'язаний закрити виконавче провадження, точно встановлені ст. 37 цього Закону.
Виконавче провадження підлягає закриттю у випадках прийняття судом відмови стягувача від стягнення і затвердження судом мирової угоди між стягувачем і боржником про закриття виконавчого провадження (п. п. 1, 2 ст. 37 цього Закону).
-82-
За положенням принципу диспозитивності, нормативне реалізованому в правовому становищі сторін, стягувач може подати заяву про відмову від стягнення, сторони мають право укласти мирову угоду (ст. 29 цього Закону, ст. 352 ЦПК). Заява стягувана про відмову від стягнення і мирова угода, укладена між сторонами в процесі виконання рішення подається у письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше трьохденного строку передає її до суду за місцем виконання рішення на затвердження. Суд розглядає заяву про відмову від стягнення і заяву про затвердження мирової угоди в судовому засіданні в установленому ЦПК порядку. До прийняття відмови від стягнення і затвердження мирової угоди суд, керуючись ст. 179 ЦПК, роз'яснює відповідно стягувачу і сторонам правові наслідки таких процесуальних дій.
Ухвала до прийняття судом відмови стягувача від стягнення і ухвала про затвердження судом мирової угоди між сторонами є підставою для виконання їх державним виконавцем. Але якщо такі дії будуть суперечити закону або порушувати права чи свободи інших осіб, суд не приймає відмову стягувача від стягнення і не затверджує мирову угоду сторін (ст. 352 ЦПК).
Закриття виконавчого провадження буде мати місце у разі смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва (п. З ст. 37 цього Закону). Такі наслідки виникають стосовно особистих прав і обов'язків, які не можуть переходити до інших осіб у порядку правонаступництва. Так, ст. 223 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо виконання не може бути проведене без особистої його участі. Зобов'язання також припиняється смертю кредитора, тобто коли права і обов'язки виникають тільки для певної особи і з її смертю припиняються. До них можна віднести аліментні обов'язки, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, тощо. Перехід таких прав і обов'язків до правонаступника не відбувається. У випадку, коли правонас-тупництво допускається, але правонаступник не вступив до виконавчого провадження протягом строку давності, виникають підстави для закриття провадження у справі. Закінчення передбаченого законом строку для цього виду стягнення є самостійною підставою для закриття виконавчого провадження, передбаченою п. 7 ст. 37 цього Закону.
Державний виконавець зобов'язаний закрити провадження у разі недостатності майна юридичної особи-боржника, що ліквідовується, для задоволення вимог стягувача (п. 4 ст. 37 цього Закону).
ь * - 83 -
Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про банкрутство», якщо за результатами ліквідаційного балансу не залишилося майна після задоволення вимог кредиторів, арбітражний суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи-банкрута.
Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними (п.-10 ст. 21 Закону «Про банкрутство»), тому з цих підстав і закривається виконавче провадження.
Закриття виконавчого провадження настає також у разі скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), яке підлягало виконанню на основі виконавчого документа (п. 5 ст. 37 цього Закону).
Суд, який розглядає справу в касаційному порядку чи в порядку нагляду, має право скасувати рішення повністю або частково і закрити провадження у справі при наявності підстав, визначених ст. 227 ЦПК (статтями 311, 315, 337, 338 ЦПК): суд розглянув непідвідомчу справу, суд розглянув справу, у якій є рішення, що набрало законної сили, постановлене за спором між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, чи ухвала суду про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якщо суд виніс рішення у справі при наявності договору між сторонами про передачу цього спору на вирішення третейського суду тощо.
Суд, який розглядає справу за нововиявленими обставинами, має право скасувати рішення, ухвалу, постанову, які були ним постановлені без урахування цих обставин. При скасуванні рішення суду або іншого органу (зокрема, виконавчого напису нотаріуса), яке було підставою для відкриття виконавчого провадження, втрачає силу і виданий виконавчий документ на виконання такого рішення, тому виконавче провадження підлягає закриттю.
Виконавче провадження підлягає закриттю у разі письмової відмови стягувана від одержання предметів, вилучених у боржника, при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, або знищення речі, яка мала бути передана стягувачеві в натурі (п. 6 ст. 37 цього Закону).
При наявності зазначених обставин, передбачених ст. 37 цього Закону, державний виконавець виносить у триденний строк з дня, коли йому стали відомі обставини, зазначені в цій статті, мотивовану постанову про закриття виконавчого провадження, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Копія такої постанови у триденний строк надсилається сторонам та суду або іншому органу, який видав виконавчий документ. Закриття виконавчого провадження викликає певні правові наслідки: припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним
-84-
виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із закриттям виконавчого провадження.
Сторони мають право оскаржити постанову про закриття виконавчого провадження начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби або до суду в десятиденний строк з дня її одержання.
Суд, перевіривши постанову державного виконавця про закриття виконавчого провадження, може визнати її законною і винести про це ухвалу. Така ухвала є підставою для відновлення виконавчого провадження, про що державний виконавець у триденний строк виносить постанову про відновлення виконавчого провадження і в той же строк повідомляє (надсилає копію постанови) стягувача і боржника, а також суд чи інший орган (посадову особу), які видали виконавчий документ, про відновлення виконавчого провадження (ст. 41 цього Закону).
Формою ускладнення виконавчого провадження є повернення виконавчого документа стягувачеві з підстав, передбачених ст. 40 цього Закону.
Виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведене частково, повертається стягувачеві:
за письмовою заявою стягувача (п. 1 ст. 40 цього Закону). Внаслідок дії принципу диспозитивності в нормативному визна ченні правового статусу стягувача розвиток виконавчого прова дження перш за все залежить від волі стягувача. Він має право не тільки подати заяву з виконавчим документом на відкриття провадження, але і відкликати виконавчий документ. Таке від кликання може настати в результаті заявленого прохання борж ника перед стягувачем про добровільне виконання з частковим виконанням рішення. Як свідчить практика, непоодинокі випад ки повернення виконавчих документів про стягнення аліментів відбувається у зв'язку із примиренням подружжя чи внаслідок добровільного їх перерахування;
якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звер нене стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися без результатними. Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній ва люті, інші цінності, кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків, на рахунку в цінних паперах у диспозитаріях цінних паперів. При відсутності у боржника таких коштів і цін ностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові інше майно (ст. 50 цього За кону). Але не все майно боржника може бути об'єктом стягнен-
-85-
ня, не допускається звернення стягнення на майно, зазначене в Переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернене стягнення за виконавчими документами (Додаток до Закону України «Про виконавче провадження»).
При відсутності у боржника коштів на рахунках у кредитних установах, а також при відсутності у боржника майна чи його недостатності для повного покриття належних до стягнення сум, а також при виконанні рішення про стягнення періодичних платежів та стягнень на суму, що не перевищує одного мінімального розміру заробітної плати, стягнення звертається на пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Коли ж і вони відсутні, то ця обставина може бути підставою для повернення виконавчого документа стягувачеві.
У випадках відсутності відомостей про місце знаходження майна боржника для виконання рішення за виконавчими документами про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, або у зв'язку із втратою годувальника державний виконавець виносить постанову про розшук майна, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Якщо заходи щодо розшуку майна боржника виявилися безрезультатними, це є підставою для повернення виконавчих документів стягувачеві. Але це правило, закріплене п. 2 ст. 40, не узгоджується з положенням ст. 67 цього Закону;
3) якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішененя, одержати певні предмети, що повинні бути передані йому від боржника згідно з рішенням (п. З ст. 40 цього Закону).
Відповідно до ч. З і ч. 4 ст. 61 цього Закону, якщо у двомісячний строк після переоцінки майно не буде продане торговельною організацією, державний виконавець повідомляє про це стягува-ча і пропонує йому визначитися щодо залишення за собою не-проданого майна. У випадку, коли стягувач у п'ятиденний строк не подасть письмову заяву про своє бажання залишити за собою непродане майно, арешт з майна знімається, майно повертаєтсья боржникові, а виконавчий документ у разі відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, повертається стягувачеві без виконання.
Правило п. З ст. 40 щодо повернення виконавчого документа в разі відмови стягувача одержати певні предмети, що повинні бути передані йому від боржника згідно з рішенням, не узгоджується з положенням, передбаченим ч. 2 ст. 60 цього Закону. Ним установлено, що у випадку письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, державний виконавець повертає за-
-86-
значені предмети боржникові під розписку і виносить постанову про закриття виконавчого провадження;
4) у разі, якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа (п. 4 ст. 40 цього Закону).
Про повернення виконавчого документа стягувачеві державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відділу державної виконавчої служби і може бути оскаржена в десятиденний строк до суду.
Якщо з метою забезпечення провадження виконавчих дій слідчий авансував витрати на виконавче провадження — за погодженням із державним виконавцем вніс на депозитний рахунок державної виконавчої служби певну грошову суму для здійснення необхідних витрат або для покриття їх частини, то в постанові про повернення стягувачеві виконавчого документа вирішується також питання про повернення авансового внеску. При цьому, коли виконавчий документ повертається на заяву стягувача та коли він відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване на покриття стягнення за виконавчим документом (п. 1, п. З ст. 40 цього Закону), авансовий внесок повертається повністю, в інших випадках (п. 2, п. 4 ст. 40 цього Закону) — лише в частині, що перевищує здійснені державним виконавцем витрати на провадження виконавчих дій.
Стягувач, якому було повернуто виконавчий документ, має право повторно пред'явити його для виконання у межах строків давності пред'явлення виконавчих документів до примусового стягнення (ст. 21 цього Закону), за винятком випадку, коли виконавчий документ повертається за письмовою заявою стягувача. Цей виняток, передбачений ч. 4 ст. 40 цього Закону, не узгоджується з правом стягувача на свій розсуд, тобто на диспозитивній основі, реалізовувати свої суб'єктивні права, в тому числі звертатися повторно із заявою до органу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження.
До загальних правші виконавчого провадження належать нормативні правила, що регулюють питання витрат, пов'язаних із проведенням виконавчих дій, та стягнення виконавчого збору (статті 45, 46 цього Закону).
До витрат, пов'язаних із проведенням виконавчих дій, належать: 1) витрати на організацію і проведення виконавчих дій із спеціального фонду виконавчого провадження; 2) кошти сторін та інших осіб на проведення виконавчих дій, зокрема на: перевезення, зберігання і реалізацію майна боржника; оплату праці експертів, перекладачів та інших осіб, залучених у встановленому порядку до проведення виконавчих дій; поштовий переказ стягу-
-87-
вачеві стягнених сум; розшук боржника, його майна або розшук дитини; оголошення в засобах масової інформації; інші необхідні виконавчі дії, здійснені в процесі виконавчого провадження.
За перевезення майна стягуютсья фактичні витрати за транспортні і вантажні роботи. Зберігач, якщо ним призначено не боржника або члена його сім'ї, одержує за зберігання майна винагороду, розмір якої встановлюється за угодою зберігача з державним виконавцем (ч. З ст. 58 цього Закону).
Продаж майна боржника здійснюється спеціалізованою організацією на комісійних та інших договірних засадах (ч. 2 ст. 61 цього Закону).
Експерт або спеціаліст має право на винагороду за надані ним послуги, розмір якої визначає начальник відповідного органу державної виконавчої служби (ч. 4 ст. 14 цього Закону).
Перекладач має право на винагороду за виконану роботу (ч. 2 ст. 15 цього Закону).
Поняті мають право на компенсацію витрат, пов'язаних із виконанням обов'язків понятих (ч. 5 ст. 16 цього Закону).
Витрати, пов'язані з розшуком боржника, його майна та розшуком дитини, стягуються з боржника (ч. 4 ст. 42 цього Закону).
Для визначення оплати за виконану роботу експертам, спеціалістам, перекладачам та компенсації понятим, слід керуватися Інструкцією про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам у зв'язку з їх викликом до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів (службових осіб), у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, і виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, затвердженою Постановою Кабінету міністрів України від 1 липня 1996 р. за № 710.
Відповідно до Інструкції свідкам (понятим) виплачується винагорода в розмірі 12 відсотків мінімального розміру заробітної плати за день.
Експертам (спеціалістам) за виконану роботу встановлюється винагорода в розмірі від двох до п'яти відсотків мінімального розміру заробітної плати за годину.
За усі переклади — з розрахунку чотири відсотки мінімального розміру заробітної плати за годину із збільшенням цієї погодинної ставки до п'яти відсотків мінімального розміру заробітної плати при застосуванні рідкісних європейських і східних мов.
Виконавчий збір — це санкція відповідальності у вигляді грошового стягнення з боржника у разі невиконання рішення у строк, встановлений для добровільного його виконання. Цей збір стягується за постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої
-88-
служби, у розмірі п'яти відсотків від належної до стягнення суми або вартості майна боржника, а за невиконання рішення немай-нового характеру — у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із боржника, у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — із боржника — юридичної особи.
Не стягується виконавчий збір з осіб, звільнених від його сплати згідно з законодавством.
Про стягнення виконавчого збору виноситься постанова тільки при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю.
Із стягнутого виконавчого збору п'ятдесят відсотків суми спрямовується у спеціальний фонд виконавчого провадження на розвиток та матеріально-технічне забезпечення державної виконавчої служби, а також на преміювання державних виконавців.
Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена у десятиденний строк до суду.
Сплачений виконавчий збір повертається боржникові у разі скасування рішення, на виконання якого був виданий виконавчий лист і провадилися виконавчі дії.
Загальними правилами виконавчого провадження є нормативні положення про розподіл стягнутих з боржника грошових сум та черговість задоволення вимог стягувачів (статті 43, 44 цього Закону).
Із сум, стягнутих державним виконавцем із боржника, спочатку сплачується виконавчий збір, накладений на боржника у процесі виконання рішення, та компенсуються витрати на здійснення виконавчих дій. Грошова сума, що залишилася після цього, використовується для задоволення вимог стягувача та на сплату штрафу. Якщо після задоволення всіх вимог стягувача залишилася певна сума, вона повертається боржникові.
Якщо стягнутої з боржника суми недостатньо для задоволення всіх вимог стягувачів, ця сума розподіляється між ними в порядку черговості, встановленої ст. 44 цього Закону. В першу чергу задовольняються: 1) вимоги щодо стягнення аліментів;
відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушко дженням здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника;
забезпечені заставою вимоги про стягнення вартості заставле ного майна.
У другу чергу задовольняються: 1) вимоги працівників, пов'язані з трудовими правовідносинами; 2) вимоги щодо виплати наданої адвокатами юридичної допомоги; 3) виплати винагороди, що належить автору, за використання його твору, відкриття винаходу, промислового зразка, на які видано відповідні свідоцтва. Після повного задоволення зазначених вимог задоволь-
-89-
няються вимоги громадян із спеціального страхування та вимоги громадян про відшкодування збитків, заподіяних їх майну злочином або адміністративним правопорушенням. У третю чергу задовольняються вимоги щодо податків і неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів страхування з обов'язкового страхування.
У четверту чергу задовольняються всі інші вимоги у порядку надходження виконавчих документів.
При цьому вимоги стягувача кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог стягувачів попередньої черги.
У разі недостатності стягнутої суми для повного задоволення усіх вимог однієї черги ці вимоги задовольняються пропорційно належній кожному стягувачеві сумі.
Стягнуті з боржника суми, які мають бути перераховані стя-гувачам, зараховуються державним виконавцем на депозитний рахунок відповідного відділу державної виконавчої служби, з якого потім здійснюється задоволення вимог останніх шляхом видачі чи перерахування в установленому порядку.
До загальних правил виконавчого провадження відносяться врегульований Інструкцією про ведення виконавчих дій (п. 3.2.2.) порядок передачі виконавчих документів до іншого відділу державної виконавчої служби для примусового виконання.
Якщо державному виконавцеві стало відомо, що змінилося місце проживання чи місце знаходження боржника, місце його роботи або з'ясувалося, що на території, на яку поширюються функції відділу державної виконавчої служби, майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє, однак належне боржнику майно перебуває на території іншого відділу державної виконавчої служби, то державний виконавець негайно складає про це відповідний акт. Копія акта разом з виконавчим документом не пізніше наступного дня має бути надіслана державним виконавцем до відділу державної виконавчої служби за новим місцем проживання боржника, місцем його роботи чи за місцем знаходження майна боржника, про що одночасно в копії супровідного листа повідомляє стягувача та орган, який видав виконавчий документ.
Такий лист про направлення виконавчого документа за належністю підписує начальник відповідного відділу держаної виконавчої служби.
-90-
Розділ 8 Звернення стягнення на майно боржника
Майно боржника — це кошти боржника в гривнях, у іноземній валюті, у цінних паперах, інші цінності — ювелірні й побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів тощо, інші матеріальні предмети та майнові права.
Об'єктом стягнення за виконавчими документами є особисте майно боржника, яке належить йому на праві приватної власності, його частка в спільній власності подружжя, в майні колективного підприємства, селянського, фермерського господарства тощо. Частка боржника у спільній власності при недостатності майна боржника для покриття боргу визначається судом у порядку цивільного судочинства за поданням судового виконавця, яке розглядається в судовому засіданні з викликом боржника та інших суб'єктів спільної власності.
Виконавчі дії, спрямовані на звернення стягнення на майно боржника, є комплексними і складаються з виявлення майна, його арешту (опису), вилучення та примусової реалізації.
У першу чергу стягнення за виконавчими документами звертається на кошти боржника у гривнях, іноземній валюті, на інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.
На виявлені у боржника гроші, в тому числі іноземну валюту, цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перли, а також лом і окремі частини таких виробів накладається арешт, вони підлягають обов'язковому вилученню і передаються на зберігання і реалізацію до територіальних управлінь Національного банку України відповідно до «Положення про порядок і умови зберігання та реалізації грошей, у тому числі іноземної валюти, цінних паперів, ювелірних та інших побутових виробів із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лому і окремих частин таких виробів, на які накладено арешт», затвердженого Постановою Правління
-91-
Національного банку України 4 жовтня 1999 року № 489 за наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах на зберіганні в банках або інших кредитних організаціях, на них накладається арешт (ст. 50 цього Закону).
Якщо виявлених коштів у боржника в гривнях недостатньо одночасно для задоволення всіх вимог стягувача, то стягнення звертається на його кошти в іноземній валюті.
При цьому у тих випадках, коли кошти боржника в іноземній валюті є на рахунках, внесках або на зберіганні у банку або іншій кредитній установі, які мають право продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку України, державний виконавець зобов'язує їх продати іноземну валюту в розмірі, необхідному для погашення боргу, та перерахувати цю суму в гривнях на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби.
Інший порядок звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті, які знаходяться на рахунках, внесках або на зберіганні в банку або іншій кредитній організації, які не мають права продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку. В таких випадках державний виконавець зобов'язує цю кредитну організацію, надіславши до неї платіжну вимогу, перерахувати такі кошти в іноземній валюті на депозитний рахунок державної виконавчої служби або зобов'язує таку кредитну організацію протягом семи днів перерахувати такі кошти до банку чи іншої кредитної організації, що мають право на їх реалізацію. Кошти в іноземній валюті, що надійшли на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби, продаються банком чи іншою кредитною організацією, які мають право їх реалізації за дорученням державного виконавця.
Якщо у боржника відсутні кошти та цінності, яких було б достатньо для задоволення вимог стягувача, тоді стягнення звертається на належне боржникові інше майно, за винятком майна, яке перебуває під забороною стягнення. Перелік видів такого майна громадян, на яке не може бути звернене стягнення за виконавчими документами, встановлений додатком до Закону України від 21 квітня 1999 року «Про виконавче провадження».
Відповідно до нього, стягнення за виконавчими документами не може бути звернене на такі види майна та предмети, що належать боржникові на праві власності чи є його часткою у спільній власності, необхідні для боржника, членів його сім'ї та осіб, які перебувають на його утриманні, зокрема: 1. Носильні речі та предмети домашнього вжитку, необхідні боржникові і особам, які перебувають на його утриманні: а) одяг (на кожну особу) — одне літнє або осіннє пальто, одне зимове пальто або кожух, один зимовий костюм (для жінок — два літніх плаття), головні убори по
-92-
одному на кожний сезон. Для жінок, крім того, дві літні хустки, одна тепла хустка (або шаль) та інший одяг, зношений більше як на 50 відсотків; б) взуття у кількості по одній парі літнього, осіннього, зимового та інше взуття, зношене більше як на 50 відсотків; в) білизна у кількості двох змін на кожну особу; г) постіль (матрац, подушка, два простирадла, дві наволочки, ковдра) і два особистих рушники на кожну особу; д) необхідний кухонний посуд; е) один холодильник на сім'ю; є) меблі — по одному ліжку та стільцю на кожну особу, один стіл, одна шафа на сім'ю (крім меблевих гарнітурів, на які може бути звернене стягнення; ж) всі дитячі речі. 2. Продукти харчування, потрібні для особистого споживання боржнику, членам його сім'ї та особам, які перебувають на його утриманні, — на три місяці. 3. Паливо, необхідне боржникові, членам його сім'ї та особам, які перебувають на його утриманні, для приготування їжі та обігрівання приміщення протягом шести місяців. 4. Одна корова, а у разі відсутності корови — одна телиця, коли немає ні корови, ні телиці — одна коза, вівця чи свиня — у осіб, які займаються сільським господарством. 5. Корм для худоби, який не підлягає вилученню в кількості, потрібній до початку вигону худоби на пасовище або до збору нових кормів. 6. Насіння, потрібне для чергових посівів (осіннього і весняного) та незнятий урожай — у осіб, які займаються сільським господарством (за винятком земельних ділянок, на які накладено стягнення). 7. Інструменти, необхідні для особистих професійних занять (музичні та інші).
Певними особливостями характеризується і об'єкт стягнення, яким є заставлене майно.
Відповідно до ст. 52 Закону звернення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається як для задоволення вимог стягувача-заставодержателя, так і для задоволення вимог інших стягувачів. Але для задоволення вимог стягувача-заставодержателя стягнення звертається на заставлене майно боржника при недостатності у нього іншого майна для повного задоволення інших вимог з додержанням правил, які регулюють порядок звернення стягнення на майно боржника-юридичної особи (глава 6 Закону «Про виконавче провадження»).
Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержате-лями, стягнення на заставлене майно боржника в порядку примусового виконання допускається лише у разі, коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника за-ставодателю. А кошти, отримані від реалізації майна, що знаходяться під заставою, спочатку йдуть для задоволення зобов'язань боржника перед заставодателем, і лише залишок коштів — для задоволення вимог стягувача.
-93-
При зверненні стягнення на майно боржник має право вказати на ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. І така заява підлягає задоволенню, якщо вона не порушує інтересів стягувача і не перешкоджає виконанню рішення. Але остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем.
Початковою дією при зверненні стягнення на майно боржника є його виявлення, якщо воно не було описане на забезпечення виконання рішення суду. Способи виявлення майна можуть бути різні, але серед них важливе значення має реалізація державним виконавцем наданого йому права входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, провадити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища, а також одержувати від інших осіб необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію (ст. 5 Закону).
Виявленню майна сприяє особиста участь у проведенні виконавчих дій стягувача та залучених до провадження представників органів внутрішніх справ, опіки і піклування, інших органів і установ.
Щодо виявлення майна, що перебуває під заставою, то відомості про заставу нерухомого майна, транспортних засобів, інших об'єктів, згідно із ст. 15 Закону України «Про заставу» повинні вноситись підприємствами до Книги запису застави. Крім цього, відомості про заставу рухомого майна за договорами застави, посвідченими в нотаріальному порядку, а також інші відомості про заставу рухомого майна можна отримати у держателя державного реєстру застав рухомого майна (у відповідних обласних філіях підприємства «Держінформ'юст»). Відомості про заставу рухомого майна за договорами застави, які не посвідчують-ся у нотаріальному порядку, можна отримати, ознайомившись із такими договорами на самому підприємстві, оскільки відомості про них не вносяться ні до Книги запису застав, ні до Державного реєстру. Відповідні організації на вимогу державного виконавця зобов'язані надати такі відомості — довідки, документи, договори (статті 5, 6 цього Закону).
На виявлене майно боржника накладається арешт, який полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а при необхідності — в обмеженні права користування майном чи його вилученні у боржника та передачі на зберігання іншим особам.
Арешт майна застосовується з метою: 1) забезпечення збереження майна боржника, що підлягає подальшій передачі стягува-чеві або реалізації; 2) виконання рішення (постанови, вироку)
-94-
про конфіскацію майна; 3) виконання ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи інших осіб, зокрема ухвали суду про забезпечення позову (п. 1 ст. 152 ЦПК).
Опис майна боржника провадиться державним виконавцем у присутності боржника чи його представника і не менше двох понятих. Стягувач чи його представник можуть також бути присутніми при проведенні опису майна.
При відсутності боржника чи його представника опис майна здійснюється в присутності одного з повнолітніх членів сім'ї боржника, а при їх відсутності — за участю представника житлово-експлуатаційної організації або представника органів державної влади та місцевого самоврядування за мотивами рішення суду.
Інші наслідки настають, коли провести опис майна боржни-ка-юридичної особи за участю його представника неможливо. В таких випадках державний виконавець може здійснити опис майна, після проведення якого зобов'язаний не пізніше наступного дня надіслати копію акта опису боржникові і повідомити відповідні органи про оголошення заборони боржнику здійснювати відчуження описаного майна.
Акт опису (арешту) складається у письмовій формі за змістом, встановленим Інструкцією МЮ України (п. 5.5). У ньому мають бути зазначені:
час і місце складання акта. Час — число і рік — зазнача ються числами, а назва місця — прописом. Місце визначається міс цем, де провадиться опис майна (в будинку, квартирі, їх адреса);
назва відділу державної виконавчої служби, в якому пра цює державний виконавець, а також прізвище, ім'я, по батькові державного виконавця та осіб, що були присутні при складанні акта із зазначенням їх процесуального стану;
назва органу чи посадової особи, видане ними рішення або виконавчий документ, що підлягає виконанню, його резолютивна частина;
назва стягувача та боржника;
назва кожного внесеного в акт предмета і його відмінні оз наки (вага, метраж, розмір, форма, вид, колір, товарний знак, проба, виробнича марка, дата випуску, ступінь зносу тощо);
якщо вилучені предмети мають ознаки дорогоцінних мета лів, каменів, перлів тощо, то вони ретельно описуються з визна ченням усіх особливих ознак, відповідним чином пакуються в конверт і прошиваються, підписуються державним виконавцем, учасниками опису і опечатуються печаткою відповідного відділу державної виконавчої служби;
оцінка кожного внесеного в акт предмета і загальна вар тість усього майна. Така оцінка майна боржника провадиться
-95-
державним виконавцем за ринковими цінами, які діють на день проведення оцінки, крім випадків, коли оцінка провадиться за регульованими цінами. При складності оцінки окремих предметів для визначення їх вартості залучається експерт або спеціаліст. Вони залучаються і тоді, коли стягувач чи боржник заперечує проти проведення оцінки майна державним виконавцем. Сторони мають право оспорювати належність майна і його оцінку до суду (ч. З ст. 29 Закону);
якщо проводилося опечатування предмета, — які предме ти, приміщення, сховища були опечатані, кількість накладених печаток та спосіб опечатування;
строк, по закінченню якого майно може бути передане для реалізації;
назва особи, якій майно передане на зберігання, а якщо майно передане на зберігання не боржнику, а іншій особі, — пас портні дані, її адреса;
відмітка про роз'яснення зберігачеві майна обов'язків із збереження майна, попередження про кримінальну та матеріаль ну відповідальність за його розтрату, відчуження, утаювання або підміну. Якщо державний виконавець установив зберігачеві пра ва користування описаним майном, про це також вказується в акті опису із зазначенням виду, обсягу і строків обмеження;
зауваження або заяви стягувача, боржника, осіб, що були присутні при опису, і розпорядження по них державного виконавця.
При проведенні опису майна державний виконавець оголошує боржнику заборону розпоряджатися описаним майном, а в разі необхідності — його користуванням.
Види, обсяг і строки обмеження встановлюються в кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника або володільця, необхідності користування та інших обставин.
В акті опису (арешту) майна боржника при необхідності одночасно повинні бути перераховані предмети, їх вартість як кожного окремо, так і загальної кількості, які залишені боржнику, а також зроблений перелік іншого майна, в тому числі, яке є спільною власністю боржника з іншими особами, на яке не було накладено арешт.
Акт опису майна має бути стверджений підписами державного виконавця, боржника, стягувача, інших осіб, які були присутні при накладенні арешту на майно. При відмові від підпису сторін чи інших осіб, які були присутні при вчиненні арешту майна, державний виконавець робить про це відмітку в акті опису такого майна.
Акт опису майна складається: в двох примірниках — перший залишається в провадженні державного виконавця, другий вида-
-96-
ється боржнику під розписку на першому примірнику; в трьох примірниках — третій вручається зберігачеві майна під розписку, якщо такою особою не є боржник.
При виконанні ухвали суду про забезпечення позову (п. 1 ст. 152 ЦПК, ст. 67 АПК) акт складається в трьох примірниках: один залишається у виконавчому провадженні, один надсилається суду, один вручається зберігачеві майна або боржникові під розписку.
У випадку конфіскації майна або при виконанні рішення про передачу майна акт опису складається у чотирьох примірниках: один залишається у провадженні державного виконавця, інші вручаються під розписку боржнику, представнику державних податкових органів, і один — в орган, що виніс рішення.
Про опис майна і заборону його відчуження, якщо відчуження описаного майна може здійснюватися лише у встановленому законодавством порядку, державний виконавець направляє повідомлення в органи чи установи, які посвідчують договори відчуження майна або провадять його перереєстрацію на іншого власника (органи нотаріату, державна автомобільна інспекція, бюро технічної інвентаризації тощо).
З метою забезпечення збереження майна боржнику, на яке можливо звернути стягнення, не проводячи опис майна, державний виконавець може винести постанову про накладення арешту на майно боржника і оголошення заборони на його відчуження. Така постанова має бути направлена боржнику і в зазначені вище органи (органи нотаріату тощо) не пізніше наступного дня після її винесення.
За порушення постанови державного виконавця про заборону посвідчення відповідних договорів, спрямованих на відчуження описаного (арештованого) майна боржника, а також про заборону із його перереєстрації та іншого власника посадові особи чи службові особи несуть встановлену законом відповідальність — дисциплінарну, кримінальну, матеріальну.
З метою забезпечення законності звернення стягнення на майно особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту (ст. 59 Закону).
Майно, на яке накладено арешт, передається на зберігання боржникові або іншим особам (зберігачам), призначеним державним виконавцем під розписку в акті. Якщо боржник або члени його сім'ї чи представник боржника-юридичної особи відмовилися прийняти описане майно на зберігання або були відсутні при проведенні опису такого майна, а також при наявності обставин, що не дозволяють передати зазначеним особам майно на
7 - 1-1485 -97-
зберігання, державний виконавець призначає зберігачем цього майна іншу особу.
Зберігач майна має право ним користуватися, але державний виконавець може опечатати майно і заборонити або обмежити право користування майном, якщо особливості цього майна при користуванні ним можуть викликати його обезцінення чи знищення.
Характер обмеження (вид, обсяг, строк) встановлюється з урахуванням властивостей майна, його значення для сторін, необхідності використання тощо, але користування предметами одягу та предметами індивідуального вжитку забороняється.
За виконання обов'язку зберігача, якщо ним не є боржник чи члени його сім'ї, виплачується винагорода або прибуток від зберігання майна, розмір яких встановлюється за угодою зберігача з державним виконавцем, укладеною з дотриманням вимог статей 413—424 Цивільного кодексу України, які регулюють правовідносини із схову (зберігання) майна.
Такий розмір не може бути більшим від 5% вартості переданого на зберігання майна за один місяць. Розмір винагороди за зберігання тварин збільшується на 50% встановленої плати за зберігання майна. Зберігач має право також на відшкодування витрат, понесених із зберігання майна.
Правом на винагороду за зберігання описаного майна не користуються посадові особи державної або громадських юридичних осіб, які виконують обов'язки із збереження ввірених їм цінностей у порядку виконання посадових обов'язків, зокрема, коменданти, комірники та інші.
Зберігач описаного майна за порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися ним несе передбачену Законом відповідальність — матеріальну, дисциплінарну, кримінальну. При виявленні розтрати, відчуження, утаювання чи підміни переданого на збереження майна державний виконавець складає про це акт і звертається з поданням до суду чи органу прокуратури за місцем виконання рішення для вирішення питання про відповідальність зберігача описаного майна.
Інший правовий порядок передбачений для грошових коштів і цінностей. Гроші в гривнях та іноземній валюті, цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів, виявлені при опису, на які накладено арешт, підлягають обов'язковому вилученню і негайно передаються на зберігання установам Національного банку України (ст. 55 Закону).
Арешт на цінні папери визначається «Порядком накладення арешту на цінні папери», який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 1999 р. № 1774.
-98-
Цей порядок встановлений відповідно до ст. 55 Закону «Про виконавче провадження» і визначає основні вимоги щодо накладення арешту на цінні папери під час виконавчого провадження.
Для цього державний виконавець виносить окрему постанову або в постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про накладення арешту на цінні папери боржника. При цьому арешт може бути накладений на будь-які цінні папери незалежно від їх виду та форми випуску як одного власника, так і кількох співвласників.
Копія постанови про накладення арешту на іменні цінні папери у документарній формі надсилається реєстратору або емітенту, що веде реєстр власників іменних цінних паперів згідно із законодавством (реєстроутримувачем), а у випадку накладення арешту на цінні папери, випущені у бездокументарній формі, або знерухомлені цінні папери — зберігачу, а також іншим особам, визначеним законодавством про виконавче провадження.
Цінні папери, на які накладено арешт, описуються, про що складається акт за встановленою формою, в якому зазначається їх вид, найменування випуску, категорія та кількість.
Описані іменні цінні папери у документарній формі та цінні папери на пред'явника у документарній формі підлягають обов'язковому вилученню та негайній передачі на зберігання до установ Національного банку. Крім того, такі цінні папери обмежуються в обігу шляхом їх блокування реєстроутримувачем на особовому рахунку власника негайно після отримання копії відповідної постанови державного виконавця. Блокування полягає в припиненні реєстрації переходу права власності на іменні цінні папери, обтяжені зобов'язаннями.
Цінні папери, випущені у бездокументарній формі, та знерухомлені цінні папери обмежуються в обігу шляхом здійснення зберігачем відповідної облікової операції негайно після отримання копії постанови державного виконавця. У цьому випадку цінні папери (частина або всі) на рахунку власника обмежуються в обігу шляхом виконання відповідного облікового запису.
Арештоване майно вилучається з передачею його для реалізації державним виконавцем у встановлений ним строк, але не раніше п'яти днів після накладення арешту. Негайно після накладення арешту вилучаються і передаються для продажу продукти та інші речі, що швидко псуються.
Реалізація майна, на яке накладено арешт, провадиться за правилами ст. 61 цього Закону і здійснюється державним виконавцем у двомісячний строк з дня накладення арешту шляхом продажу такого майна, за винятком майна, виключеного за законом з обігу, шляхом його продажу через торговельні організації,
- 99 -
відповідні структури Міністерства фінансів на прилюдних торгах, аукціонах, якщо інше не передбачене законом.
Речі та предмети рухомого майна продаються спеціалізованою торговельною організацією на комісійних та інших договірних засадах, установлених законом. Нерухоме майно боржника реалізується шляхом проведення торгів спеціалізованими організаціями, які мають право здійснювати операції з нерухомістю в порядку, встановленому законодавством України. При цьому порядок реалізації коштів і цінностей (ч. 5 ст. 55 цього Закону) визначається Національним банком України, а іншого майна — Міністерством юстиції України.
При реалізації майна боржник має право визначити, в якій послідовності необхідно продавати майно. Тоді, коли від продажу певної частини майна буде виручено суму, достатню для задоволення вимог стягувача і для сплати всіх витрат на виконавче провадження, подальший продаж арештованого майна припиняється. Державний виконавець має право відхилити заяву боржника щодо черговості продажу майна, якщо внаслідок її задоволення виникнуть перешкоди чи додаткові труднощі для виконання або продовжиться його строк.
Передане торговельній організації майно, не реалізоване впродовж двох місяців, переоцінюється державним виконавцем за участю представника торговельної організації в присутності стягувача і боржника чи їх представників. Неявка сторін, викликаних на переоцінку майна, не перешкоджає вчиненню дій із його переоцінки.
У випадку, коли після переоцінки майна воно не буде продане протягом двох місяців торговельною організацією, державний виконавець повідомляє про це стягувача і пропонує йому залишити за собою непродане майно боржника за рахунок покриття стягнення за рішенням суду.
Стягувач має право впродовж п'яти днів подати письмову заяву про залишення за собою непроданого майна. Якщо в зазначений строк така заява не надійде до державного виконавця, останній знімає арешт з майна і воно повертається боржникові без виконання.
Відповідно до ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 1999 року № 42/5 був затверджений «Порядок реалізації арештованого майна» (зареєстрований в МЮ України 19 липня 1999 р. за № 480/3773), який регулює реалізацію арештованого майна, за винятком нерухомого майна, майна, вилученого законом з обігу, і грошових коштів у гривнях та іноземній валюті, а також цінностей, визначених у ч. 5 ст. 55 Закону «Про виконавче провадження».
-100-
«Порядок» встановлює, що реалізація арештованого майна здійснюється державним виконавцем шляхом його продажу на комісійних та інших договірних засадах і шляхом продажу на аукціоні. (При цьому продовольчі товари реалізуються державним виконавцем шляхом продажу на комісійних та інших договірних началах через торговельні організації негайно).
Для цього відділ державної виконавчої служби укладає договір, яким доручає реалізацію майна спеціалізованій організації незалежно від форми власності, яка здійснює реалізацію майна на комісійних та інших договірних началах і шляхом проведення аукціону за визначену комісійну винагороду, розмір якої не повинен перевищувати двадцяти відсотків від суми коштів, одержаних від реалізації майна.
Сторона договору — спеціалізована організація (організатор аукціону) — повинна мати власне або орендоване приміщення з відповідними умовами для зберігання, перепродажної підготовки і демонстрації майна, яке відповідає торговельно-технологічним, санітарно-гігієнічним і протипожежним нормам, а також приміщення для проведення аукціону.
Майно, яке передається на аукціон, приймається матеріально відповідальною особою організатора аукціону відповідно до акта передачі арештованого майна та інших необхідних документів, що містять інформацію про аукціонне майно.
В акті зазначається: найменування організатора аукціону, місцезнаходження, телефон, факс, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ, розрахунковий рахунок, посада, прізвище, ім'я та по батькові особи, що прийняла майно; прізвище, ім'я, по батькові державного виконавця, який передав майно; назва майна, характеристика майна, його кількість, ціна, стартова ціна лота тощо; підпис особи, що приймає майно, і підпис державного виконавця, число, місяць, рік передачі майна.
На прийняте майно організатор аукціону складає інформаційні картки на кожний лот із зазначенням стартової ціни. Лот — одиниця майна, що виставляється для продажу на аукціоні, або партія аукціонного майна, що пропонується для продажу як одне ціле. Кожному лоту надається свій номер, який зазначається в інформаційній картці і оголошується ліцитатором (ведучий аукціону, який повинен знати порядок і володіти технікою проведення торгів).
Інформаційна картка має містити в собі: найменування організатора аукціону; місцезнаходження, телефон, факс; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ (Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України); номер розрахункового рахунку в банку, МФО; номер інформаційної картки, назва лота, характеристика лота, стартова ціна лота; прізвище, ініціали, підпис
-101-
відповідальної особи організатора аукціону, печатка, число, місяць, рік.
Організатор аукціону несе відповідальність, встановлену законодавством, за відповідність майна характеристиці, зазначеній в інформаційній картці. Він несе також відповідальність за збереження майна з часу прийняття його на аукціон до видачі оплаченого майна покупцю.
Для проведення продажу майна організатор аукціону визначає термін (дату і час), який не повинен перевищувати 45 днів з дня прийняття майна організатором аукціону до дня проведення аукціону. Але не пізніше як за ЗО днів до проведення аукціону організатор дає інформаційне повідомлення про проведення аукціону — публічно оголошує через рекламні повідомлення на телебаченні, по радіо, у пресі перелік майна, що виставляється на аукціоні для продажу, відомості про майно, стартові ціни, кінцевий термін реєстрації для участі в аукціоні, дату, час, місце ознайомлення з майном та проведення аукціону, а також адресу, номери телефонів.
З цього часу фізичним та юридичним особам, які бажають взяти участь в аукціоні, надається можливість попередньо ознайомитися з аукціонним майном. Для цього майно, призначене на аукціон, з інформаційними картками виставляється у спеціально відведеному для цього приміщенні для демонстрації покупцям.
Фізична або юридична особа (покупець), які виявили бажання взяти участь в аукціоні, сплачують реєстраційний внесок у розмірі, визначеному організатором аукціону, який не може перевищувати двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, та подає організатору аукціону заяву на участь в аукціоні. В заяві зазначається: найменування заявника (для юридичної особи — найменування, організаційно-правова форма, місцезнаходження, ідентифікаційний номер у Державному реєстрі юридичних осіб, реєстраційний номер; для фізичної особи — прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер, коли і ким виданий, місце прописки), ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб, реєстраційний номер); телефон, факс; прохання про надання дозволу взяти участь у аукціоні; повідомлення про те, що з умовами продажу майна на аукціоні ознайомлений і зобов'язаний їх виконувати; підпис заявника.
Особа, яка прийняла заяву (відповідальна особа організатора аукціону), зазначає свою посаду, прізвище, ім'я, по батькові і дату реєстрації заяви. Реалізація права на подачу заяви закінчується за три дні до початку проведення аукціону.
Під час подачі заяви заявник пред'являє паспорт або інший документ, що засвідчує його особу, а представник юридичної особи — також документ, що підтверджує його повноваження.
-102-
Всі учасники аукціону заносяться до книги реєстрації із зазначенням необхідних про них відомостей, вказаних у заяві. Але стосовно юридичних осіб-нерезидентів вказується тільки їх найменування, місцезнаходження та країна, де зареєстрована особа. Стосовно іноземців — прізвище, ім'я, по батькові (у разі наявності такого), адреса їх постійного місця проживання за межами України.
Зареєстровані учасники аукціону отримують виготовлені друкарським способом вхідні квитки, в яких на зворотній стороні зазначені умови проведення аукціону, та картки з аукціонними номерами, які відповідають реєстраційним номерам і за якими вони беруть участь у торгах.
Відомості про учасників аукціону, їх кількість і пропозиції не підлягають розголошенню до визначення остаточного переможця.
На аукціоні можуть бути присутні й інші особи за умови внесення вхідної плати, розмір якої визначається організатором аукціону. Без оплати входу на аукціоні можуть бути присутні боржник, стягувач, державний виконавець.
Для проведення аукціону встановлюється такий порядок. Розпочинається аукціон з оголошення ліцитатором порядку його проведення. Потім він за кожним лотом, що виставляється на продаж, оголошує номер, вказаний в інформаційній картці, назву, коротку характеристику майна, стартову ціну (ціна, яка формується, виходячи з ціни аукціонного майна, з урахуванням витрат на підготовку та проведення аукціону) і крок аукціону (мінімальна надбавка, на яку в ході торгів здійснюється підвищення стартової та кожної наступної ціни, оголошеної ліцитатором. Його розмір встановлює організатор аукціону на кожний лот, але не менше як на 10 відсотків вищий за попередню ціну).
Лот виставляється на торги за наявності не менше двох покупців. У випадку, коли протягом трьох хвилин після триразового оголошення стартової ціни учасники не виявляють бажання придбати запропонований ліцитатором лот, то об'єкт продажу знімається з торгів і аукціон за цим лотом не проводиться.
Учасники аукціону, які виявили бажання придбати заявлений лот на оголошену ліцитатором ціну, піднімають квиток учасника з номером, повернутим до ліцитатора або одночасно піднімають квиток з номером і проголошують свою ціну.
Мовчання учасника аукціону, який першим підняв квиток з номером, приймається ліцитатором як згода учасника з оголошеною ціною. Після цього ліцитатор оголошує наступну ціну відповідно до кроку аукціону. Запропонована учасником аукціону ціна має бути більшою від ціни, оголошеної ліцитатором.
У випадку, коли ціна, запропонована учасником аукціону, який першим підняв квиток з номером, є більшою від ціни, за-
-103-
пропонованої ліцитатором, останній називає номер учасника і запропоновану ним ціну.
Тоді, коли після триразового повторення чергової ціни тільки один з учасників аукціону, тримаючи квиток з номером, дає згоду на його придбання, торги за цим лотом закінчуються, і лі-цитатор оголошує про продаж лота, називає продажну ціну і аукціонний номер переможця.
У процесі проведення аукціону ведеться протокол, в якому зазначається: номер лота, стартова та продажна ціна майна (лота), пропозиції покупців і відомості про покупця, який запропонував під час аукціону найвищу ціну (переможця аукціону).
Протокол підписують ліцитатор та переможець аукціону. Керівник організації, яка проводила аукціон, зазначає у протоколі відповідні суми, і у разі сплати їх у багаторазовому порядку, номери рахунків, на які переможцю потрібно внести кошти на придбане майно, та затверджує протокол у день проведення аукціону.
Переможець аукціону, який відмовився від підписання протоколу аукціону, позбавляється права на подальшу участь у цьому аукціоні. За наявності достатньої кількості покупців торги за цим лотом відновлюються.
При підписанні протоколу ліцитатором, переможцем аукціону і керівником організатора аукціону копії такого протоколу видаються переможцю аукціону, а також державному виконавцю в строк не пізніше трьох днів з дня проведення аукціону.
Державний виконавець на підставі протоколу складає акт про проведений аукціон і подає його на затвердження суду, який прийняв рішення про звернення стягнення на майно, або нотаріусу, що вчинив нотаріальний напис.
Акт державного виконавця повинен містити в собі: ким, коли і де проводиться аукціон; перелік і коротка характеристика реалізованого майна; початкова і остаточна ціна реалізованого майна; назва і адреса покупця (прізвище, ім'я, по батькові, назва юридичної особи); сума, внесена переможцем аукціону за придбане майно. До акта додається список учасників аукціону. Копія затвердженого акта видається переможцю аукціону (покупцю) та організатору аукціону. Придбане покупцем на аукціоні майно поверненню організатору аукціону не підлягає.
За результатами проведення аукціону складається аукціонна відомість, копія якої протягом трьох днів передається державному виконавцю.
У процесі проведення аукціону можуть виникати обставини, які ускладнюють виконання і викликають переоцінку майна. Майно (лот), яке виставлене на аукціон і не продане, або придбане в кількості, що не перевищує тридцять відсотків його обсягу,
-104-
підлягає уцінці не більше, ніж на двадцять відсотків вартості, визначеної в акті опису, оцінки та передачі майна. Але товари, на які згідно із законодавством установлено мінімальні ціни, можуть бути уцінені лише до розміру мінімальної ціни, затвердженої в установленому порядку.
Переоцінка провадиться державним виконавцем за участю представника організатора аукціону в присутності стягувача і боржника чи їх представників (ч. З ст. 61 Закону), але неявка стягувача і боржника не перешкоджає проведенню переоцінки. Про уцінку майна складається акт, який додається до акту опису, оцінки та передачі майна.
Після уцінки майна проводиться повторний аукціон, але не пізніше ЗО днів після складання акту уцінки майна та дати інформаційного повідомлення про проведення аукціону. Якщо майно не було продане або якщо аукціон не відбувся, майно знімається з аукціонних торгів.
За придбане на аукціоні майно переможці аукціону на підставі копії затвердженого протоколу протягом трьох днів з дня затвердження протоколу, не враховуючи дня проведення аукціону, вихідних і святкових днів, здійснюють розрахунки за придбані на аукціоні товари в порядку, визначеному законодавством. У випадку продажу майна за готівку оформлення провадиться через електронні контрольно-касові апарати не пізніше трьох днів з дня проведення аукціону.
З коштів, одержаних від реалізації майна на аукціоні, відраховується комісійна винагорода, встановлена договором, а решта суми перераховується організаторам аукціону у встановленому порядку на відповідні рахунки виконавчої служби протягом семи банківських днів від дня затвердження протоколу. За несвоєчасне перерахування належних коштів реалізатор аукціону сплачує пеню, розмір якої обумовлений договором з відділом державної виконавчої служби на реалізацію майна шляхом проведення аукціону.
Майно, не реалізоване на аукціоні, повертається організатором аукціону державному виконавцеві. Організатор аукціону має право на відшкодування витрат, понесених на організацію і проведення аукціону та зберігання нереалізованого майна, розмір яких обумовлений у зазначеному договорі.
Після повного розрахунку за придбане майно до переможця аукціону (покупця) переходить право власності на таке майно. Плата за зберігання майна обумовлюється договором між його власником і організатором аукціону. Документи, які підтверджують розрахунок за придбане на аукціоні майно, передаються до бухгалтерії організатора аукціону та державному виконавцеві.
-105-
Несвоєчасна оплата придбаного на аукціоні майна є підставою для анулювання результатів аукціону за цим лотом (тобто за продажем такого майна).
Аукціон має бути припинено і майно зняте з продажу в разі: 1) невиконання правил проведення аукціону, передбачених «Порядком реалізації арештованого майна», затвердженим МЮ України 15 липня 1999 р. наказом № 42/5; 2) добровільного виконання рішення боржником; 3) винесення державним виконавцем постанови про вікладення виконання; винесення судом ухвали про відстрочку, розстрочку виконання, зміну способу і порядку виконання; зупинення виконання і закриття виконавчого провадження (статті 31, 33, 34, 35, 37 Закону «Про виконавче провадження»). Порушення правил проведення аукціону в порядку, встановлену «Правилами...», може бути підставою для визнання судом аукціону недійсним.
Реалізація майна боржника здійснюється державним виконавцем не тільки шляхом продажу на аукціоні, а також на комісійних та інших договірних началах згідно з «Правилами комісійної торгівлі непродовольчими товарами», затвердженими наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України від 13 березня 1995 року № 37 і зареєстрованими в МЮ України 22 березня 1995 року за № 79/615.
Спори, що виникають при реалізації арештованого майна, вирішуються в судовому порядку.
Порядок звернення стягнення на майно боржника, яке знаходиться в інших осіб, має певні особливості. Відповідно до ст. 53 Закону «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника, що знаходиться в інших осіб, а також на кошти, належні боржникові від інших осіб, провадиться державним виконавцем на пропозицію боржника або стягувача.
Державний виконавець надсилає запит відповідним організаціям і громадянам, у яких може знаходитися належне боржникові майно та майно чи кошти, які вони повинні передати боржникові, на який вони зобов'язані надати у визначений строк відповідь про таке майно.
При одержанні відомостей від зазначених осіб про наявність майна боржника державний виконавець описує це майно в присутності понятих, вилучає і реалізує у встановленому Законом порядку (гл. 5 Закону «Про виконавче провадження») і описаному в цьому розділі. При цьому кошти та майно, що належать боржникові від інших осіб, вилучаються державним виконавцем у цих осіб на підставі ухвали суду в присутності понятих.
Особа, у якої знаходиться майно боржника і яка ухиляється від виконання розпоряджень державного виконавця, несе від-
-106-
повідальність за ст. 88 цього Закону — майнову (штраф) і кримінальну.
У порядку, встановленому для виконання рішення суду шляхом звернення стягнення на майно боржника, за окремими винятками накладаються стягнення на належні йому будинок, квартиру, приміщення, земельну ділянку (ст. 62 цього Закону),
Звернення стягнення на зазначене нерухоме майно провадиться при умові відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна. Об'єктом стягнення в першу чергу є окрема від будинку земельна ділянка, інше приміщення, що належить боржникові. В останню чергу звертається стягнення на жилий будинок чи квартиру.
При зверненні стягнення на жилий будинок разом з ним стягнення звертається також на земельну ділянку, що належить боржникові.
Початковою дією державного виконавця при зверненні стягнення на будинок, квартиру, приміщення, земельну ділянку є направлення ним запиту у відповідні місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування про належність зазначеного майна боржникові на праві власності та його вартість і надіслання нотаріальному органу запиту про те, чи не знаходиться це майно під арештом.
Після одержання документального підтвердження належності боржникові на праві власності будинку, квартири, приміщення, земельної ділянки державний виконавець накладає на них арешт шляхом опису і оцінки за їх вартістю на момент арешту та надсилає повідомлення нотаріальному органу за місцем знаходження майна вимогу про реєстрацію цього факту. А про накладення арешту на будинок, квартиру, приміщення, земельну ділянку, які перебувають під заставою, державний виконавець негайно повідомляє про це осіб, яким заставлене це майно.
Реалізація описаного нерухомого майна боржника — будинку, квартири, приміщення — провадиться відповідно до закону шляхом продажу з прилюдних торгів.
Звернення стягнення на майно боржника може бути накладене шляхом передачі стягувачеві предметів, зазначених у виконавчому документі (ст. 60 цього Закону).
Державний виконавець, одержавши від стягувача заяву з виконавчим документом про присудження йому певних предметів, виносить постанову про відкриття виконавчого провадження і встановлює боржникові строк для добровільного виконання рішення. У постанові також зазначається час та місце примусового виконання рішення з передачі стягувачеві присуджених предметів, якщо інше не буде виконане добровільно, а також вміщується попередження стягувачеві про повернення йому виконавчого до-
-107-
кумента у випадку його неявки вдруге на виконання без поважних причин.
Якщо боржник не виконав рішення добровільно, присуджені стягувачеві предмети, зазначені у виконавчому документі, вилучаються державним виконавцем у присутності понятих, боржника і передаються стягувачеві, про що складається акт. При втраті, знищенні предмета, що мав бути переданий стягувачеві в натурі, державний виконавець складає акт про неможливість виконання, який є підставою для закриття виконавчого провадження.
У випадку, коли стягувач вдруге не з'явився на місце виконання без поважних причин у вказаний в постанові про відкриття виконавчого провадження час, державний виконавець складає про це акт і виносить постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві (п. 4 ч. 1 ст. 40 цього Закону).
При наявності з боку боржника дій, які перешкоджають виконанню рішення про передачу стягувачеві присуджених предметів, державний виконавець повинен вирішити питання про притягнення боржника до відповідальності в порядку, встановленому законодавством, у тому числі і кримінальної, за ст. 1764 КК України.
Якщо стягувач відмовився від одержаних предметів, вилучених у боржника при виконанні рішення, і свою відмову підтвердив письмово, державний виконавець повертає такі предмети боржникові під розписку і виносить постанову про закриття виконавчого провадження.
Звернення стягнення на майно боржника — юридичної особи
Стягнення на майно боржника — юридичної особи звертається шляхом його виявлення, накладення арешту, вилучення і реалізації. Спочатку стягнення за виконавчими документами накладається на грошові кошти боржника. Виявлена готівка в гривнях та іноземній валюті, що знаходиться в касах або сховищах боржника — юридичної особи, підлягає негайному вилученню, про що державним виконавцем складається відповідний акт, копія якого вручається представнику боржника.
Готівка в гривнях і іноземній валюті здається державним виконавцем не пізніше наступного дня в установу банку для перерахування на рахунок стягувача для покриття боргу за виконавчими документами, на виконавчий збір та на покриття витрат на проведення виконавчих дій. При цьому вилучена готівка в іноземній валюті також не пізніше наступного дня здається в банк або іншу кредитну організацію, що має право продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку України.
- 108-
Об'єктом стягнення є також кошти боржника-юридичної особи, що знаходяться в кредитних установах. При цьому підприємства, установи, організації при зверненні стягнення на належні їм грошові суми, що знаходяться в кредитних установах, подають виконавчі документи безпосередньо до кредитних установ згідно з правилами, встановленими законодавством України. При відсутності даних про наявність у боржника-юридичної особи рахунків і вкладів у банках чи інших установах, державний виконавець запитує про такі дані у податкових органів, які зобов'язані надати йому необхідну інформацію протягом трьох днів.
Якщо у боржника-юридичної особи буде виявлено декілька рахунків у різних кредитних організаціях, державний виконавець роз'яснює стягувачу його право одержати від органу або посадової особи, рішення яких виконується, необхідну кількість екземплярів виконавчих документів для звернення стягнення на такі грошові кошти.
При відсутності у боржника-юридичної особи необхідних коштів, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на інше майно, що належить боржникові-юридичній особі на праві власності або закріплене за ним (за винятком майна, виключеного з обороту або обмеженого в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно.
Накладення арешту і реалізація такого майна проводиться в установленому порядку черговості: у першу чергу — майно, яке безпосередньо не використовується у виробництві (цінні папери, кошти на депозитних та інших рахунках боржника, валютні цінності, легковий автотранспорт, предмети дизайну офісів та інше майно); у другу чергу — готова продукція (товари), а також інші матеріальні цінності, які безпосередньо не використовуються у виробництві; у третю чергу — об'єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для здійснення виробництва.
Про накладення арешту на майно третьої черги державний виконавець у триденний строк повідомляє власника або уповноважений ним орган, до сфери управління якого належить майно, та у разі необхідності — Фонд державного майна України про це, а також дані про склад і вартість такого майна та про розмір вимог стягувача за виконавчими документами. Копія зазначеного повідомлення надсилається до податкового органу, який контролює здійснення юридичною особою-боржником платежів до бюджетів усіх рівнів.
Відповідний орган управління чи Фонд державного майна України можуть запропонувати державному виконавцю опублікувати в пресі повідомлення про звернення стягнення на майно боржника-юридичної особи. Така публікація провадиться за ра-
-109-
хунок коштів на фінансування державної виконавчої служби (ч. 4 ст. 64 цього Закону) із спеціального фонду виконавчого провадження, Положення про який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1351.
У разі одержання повідомлення від відповідного органу управління Фонду державного майна України про його звернення до Арбітражного суду із заявою про порушення справи про банкрутство боржника-юридичної особи, державний виконавець, керуючись ст. 33 цього Закону, звертається до суду із заявою про відстрочку виконання.
Тоді, коли справа про банкрутство боржника-юридичної особи була порушена в суді, державний виконавець виносить постанову про зупинення виконавчого провадження.
При реорганізації (злиття, приєднання, розділення, виділення, перетворення) боржника-юридичної особи стягнення за виконавчими документами звертається на кошти та інше майно юридичної особи, на яку відповідно до закону покладено відповідальність за зобов'язаннями боржника-юридичної особи.
У разі ліквідації боржника-юридичної особи, в тому числі внаслідок визнання його банкрутом, виконавчий документ передається державним виконавцем до ліквідаційної комісії для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законодавством порядку, про що повідомляється стягувач.
Реалізацію арештованого майна боржника-юридичної особи організують і проводять спеціалізовані організації, що мають право здійснювати операції з нерухомістю, з якими державною службою укладено відповідний договір. Такі організації провадять прилюдні торги (аукціони) за заявкою державного виконавця, в якій зазначається мінімальна початкова ціна майна, що виставляється на торги, до якої повинні бути додані необхідні документи, а саме: копія виконавчого документа; копія акта арешту майна; документи, що характеризують об'єкт нерухомості; копії документів, що підтверджують право користування земельною ділянкою чи право власності на неї, якщо вона розташована окремо від будівлі. Коли об'єктом продажу є незавершене будівництво, то до заявки додається також копія рішення про відведення земельної ділянки та копія дозволу місцевого органу виконавчої влади і (чи) органу місцевого самоврядування на будівництво.
Для проведення прилюдних торгів передбачений двомісячний строк з дня одержання спеціалізованою організацією заявки державного виконавця на їх проведення (ст. 66 цього Закону). Такі прилюдні торги проводяться в порядку, який визначається законом.
-110-